Browsing by Author "Гузела, Михайло"

Now showing 1 - 19 of 19

Okazanie oskarżonego w świetlereguły nemo se ipsum accusare tenetur: aspekty prawne i kryminalistyczne
(Видавництво Львівської політехніки, 2020-02-24) Шайна, Аркадіуш; Гузела, Михайло; Szajna, A.; Huzela, M.; Szajna, Arkadiusz P.; Huzela, Mykhailo V.; Вища школа управління охороною праці в Катовіце; Національний університет “Львівська політехніка”; College of Occupational Safety Management in Katowice; Lviv Polytechnic National University; Wyższa Szkoła Zarządzania Ochroną Pracy w Katowicach; Politechnika Lwowska
Розглянуто проблему пред’явлення для впізнання обвинуваченого (підозрюваного) в кримінальних провадженнях за кримінальним процесуальним законодавством Польщі в контексті дії правила nemo se ipsum accusare tenetur (ніхто не зобов’язаний сам себе обвинувачувати). Зокрема, ґрунтовно досліджуються процесуальні та криміналістичні аспекти пред’явлення для впізнання як слідчої (розшукової дії) та як способу отримання доказів у кримінальному провадженні.
Верховенство права в системі засад кримінального провадження
(Видавництво Львівської політехніки, 2020-02-24) Гузела, Михайло; Несімко, Олег; Huzela, Mykhailo; Nesimko, Oleh; Національний університет “Львівська політехніка”; Lviv Polytechnic National University
Розглянуто проблему реалізації засади верховенства права в системі засад кримінального провадження. На основі аналізу кримінального процесуального законодавства України та наукових джерел досліджено питання універсальності верховенства права в системі засад кримінального провадження через поширення дії зазначеної засади на інститути кримінального провадження. Зроблено висновок про те, що в засаді верховенства права проявляється вимога процесуальної неупередженості, яка формально зв’язана раціональними й розумними обмеженнями, встановленими законом. Дотримуючись одночасно вимог верховенства права й законності, у центрі кожної процесуальної дії повинно бути не лише формальне виконання законодавчого припису. Йдеться про принципово нові вимоги процесуального законодавства до реалізації учасниками процесуальної діяльності, спрямованої на дотримання прав і свобод людини, що в кінцевому підсумку забезпечує належну правову процедуру.
Деякі проблеми застосування окремих запобіжних заходів як заходів процесуального примусу в кримінальних провадженнях
(Видавництво Львівської політехніки, 2021-01-10) Гузела, Михайло; Huzela, Mykhailo; Національний університет “Львівська політехніка”; Lviv Polytechnic National University
Стаття присвячена проблемі мети та підстав застосування запобіжних заходів як різновиду зaходiв зaбезпечення кримінального провaдження у системі заходів процесуального примусу в кримінальному процесі. Зокрема, піднімаються окремі проблемні питання застосування деяких запобіжних заходів, зокрема, тримання під вартою, які породжують систематичні порушення прав особи в процесі кримінального провадження. Чинний КПК України вніс низку змін у процедуру застосування запобіжних заходів як заходів процесуального примусу, котрі, загалом, виявились позитивними. Однак, стан практичної реалізації процедури застосування запобіжних заходів, як органами досудового слідства, так і судами, виявив, що належним чином не реформовані і одна, і друга системи залишаються не цілком готовими до таких нововведень. І найбільше зловживань і порушень процесуального законодавства мають місце, насамперед, під час застосування запобіжних заходів, більшість з яких припадають на найсуворіший запобіжний захід – тримання під вартою. Автор звертає увагу на декілька істотних проблем, які в кримінальному процесуальному законодавстві не вирішені до сьогодні. Зокрема: суди дещо формально підходять до застосування запобіжного заходу у виді тримання під вартою, хоча такий суворий запобіжний захід є виключним; чинний КПК України, на жаль, не зобов’язує суд належним чином мотивувати своє рішення про продовження тримання особи під вартою, що породжує негативну практику частого обґрунтування продовження строку тримання під вартою одними і тими ж підставами протягом всього періоду перебування підозрюваного, обвинуваченого під вартою; неправильна початкова кваліфікація діяння тягне за собою реальну можливість застосування до особи підозрюваного утримання під вартою, що означає, що через недбалість або ж через зловживання слідства має місце така кваліфікація діяння, яка передбачає набагато реальнішу можливість застосування запобіжного заходу у виді тримання під вартою; до сьогоднішнього дня в Україні відсутній реальний механізм відшкодування (компенсації) шкоди, заподіяної від незаконної діяльності слідчо-судових органів, зокрема за незаконне тримання під вартою.
До питання про суд присяжних за Кримінальним процесуальним законодавством України
(Видавництво Львівської політехніки, 2017-03-28) Гузела, Михайло; Huzela, Mykhailo; Гузела, Михаил; Національний університет “Львівська політехніка”; Lviv Polytechnic National University
Розглянуто теоретичні та практичні проблеми участі народу у здійсненні правосуддя в Україні. Проаналізовано розвиток суду присяжних в Україні як форми участі народу у здійсненні правосуддя на основі континентальної (європейської) та англосаксонської правових систем. Розкрито законодавчі закріплення суду присяжних в Україні, зокрема за Конституцією України та чинним Кримінальним процесуальним кодексом України. Критично досліджено проблематику добору присяжних, а також безпосередньої участі присяжних у судовому провадженні та в разі прийняття рішення у нарадчій кімнаті.
Запобіжні заходи як самостійний різновид заходів забезпечення кримінального провадження: підстави та мета застосування
(Видавництво Львівської політехніки, 2020-03-01) Гузела, Михайло; Huzela, Mykhailo; Національний університет “Львівська політехніка”; Lviv Polytechnic National University
Стаття присвячена проблемі мети та підстав застосування запобіжних заходів як різновиду заходів забезпечення кримінального провадження в системі заходів процесуального примусу в кримінальному процесі. Зокрема, для визначення сутності мети та підстав застосування запобіжних заходів наводиться теоретичний аналіз наукових позицій окремих вчених-процесуалістів стосовно мети та підстав застосування запобіжних заходів в кримінальному процесі, а також аналізуються норми чинного в Україні кримінального процесуального законодавства, які закріплюють підстави застосування запобіжних заходів у кримінальному провадженні. Необхідність у застосуванні запобіжних заходів як заходів забезпечення кримінального провадження встановлюється виключно з урахуванням усіх ситуацій, які склалися під час досудового розслідування, з одночасним виділенням підстав для застосування зазначених заходів. Співставлення підстав застосування запобіжних заходів з усіма обставинами справи дозволяє зробити висновок про необхідність застосування такого певного виду запобіжного заходу у кожному конкретному випадку. Таким чином, немає необхідності у застосуванні запобіжних заходів як заходів запбезпечення кримінального провадження, якщо той самий результат може бути досягнутий за допомогою інших непримусових процесуальних засобів (в цьому разі–інших заходів забезпечення кримінального провадження). Зазначення у законі мети застосування цих заходів вимагає від компетентного органу діяти у кожному конкретному випадку відповідно до ситуації, яка склалася. Особа, яка приймає рішення, використовує зазначені у законі критерії необхідності застосування запобіжних заходів для оцінки юридичного значення фактичних даних, виходячи з яких вона має прийняти рішення. Констатовано, що підстави застосування запобіжних заходів – це встановлені, оцінені і закріплені у процесуальному порядку слідчим, прокурором, слідчим суддею, судом конкретні фактичні дані, які відповідають критеріям, визначеним у меті їх застосування.
Зарубіжний досвід організації судово-експертної діяльності в процесі здійснення кримінального переслідування
(Видавництво Львівської політехніки, 2018-02-26) Гузела, Михайло; Канцір, Володимир; Huzela, Mykhailo; Kantsir, Volodymyr; Гузела, Михаил; Канцир, Владимир; Національний університет “Львівська політехніка”; Lviv Polytechnic National University
Статтю присвячено проблемі організації судово-експертної діяльності в процесі здійснення кримінального переслідування та, загалом, – проблемі вдосконалення всієї процедури отримання доказової інформації в процесі здійснення кримінального провадження. На основі аналізу вітчизняної та зарубіжної наукової літератури досліджено окремі питання організації судово-експертної діяльності в деяких державах Європи, а також питання правового (процесуального) статусу судового експерта. Зроблено висновок про важливість зарубіжного досвіду розв’язання зазначених проблем для вдосконалення кримінального процесуального законодавства України.
Незаконне переправлення осіб через державний кордон України як фактор нелегальної міграції: особливості розслідування кримінальних проваджень в процесі здійснення кримінального переслідування
(Видавництво Львівської політехніки, 2018-02-26) Гузела, Михайло; Huzela, Mykhailo; Гузела, Михаил; Національний університет “Львівська політехніка”; Lviv Polytechnic National University
Стаття присвячена проблемі розслідування незаконного переправлення осіб через державний кордон в процесі здійснення кримінального переслідування. На основі дослідження наукових позицій окремих вчених-процесуалістів з приводу особливостей розслідування незаконного переправлення осіб через державний кордон автор дійшов висновку, що незаконне переправлення осіб через державний кордон України є одним із факторів, що істотно впливають на зростання нелегальної міграції. З огляду на це, проведення розслідування організації незаконного переправлення осіб через державний кордон України, керівництва такими діями чи сприяння вчиненню таких дій має певні особливості як з позиції тактичних можливостей проведення передбачених КПК України окремих слідчих (розшукових) дій чи залучення спеціальних знань, так і з позиції специфіки процесуальних джерел отримання доказової інформації в зазначеній категорії кримінальних проваджень в процесі здійснення кримінального переслідування.
Особливості регламентації процесуального примусу в контексті забезпечення прав особи у кримінальному процесуальному законодавстві України та деяких європейських держав
(Видавництво Львівської політехніки, 2021-10-10) Гузела, Михайло; Huzela, Mykhailo; Національний університет “Львівська політехніка”; Lviv Polytechnic National University
Питання регламентації кримінального процесуального примусу в контексті забезпечення прав особи є надзвичайно актуальним у кримінальному процесуальному законодавстві з точки зору застосування заходів забезпечення кримінального провадження. Необхідність правильної регламентації кримінальних процесуальних норм з метою імплементації в національне кримінальне процесуальне законодавство України та окремих європейських держав європейських стандартів кримінального провадження є основою для побудови системи кримінального процесу охоронного типу. Наріжним каменем для розвитку кримінальної процесуальної науки та вироблення єдиної судової практики є реальне забезпечення в кримінальному процесі правового захисту особи як суб’єкта кримінального провадження через реалізацію процесуальних гарантій прав і свобод цієї особи, котра з тих чи інших підстав потрапила у сферу реалізації процесуальних правовідносин. При цьому вагомого значення в такому контексті набуває законність і обґрунтованість застосування процесуального примусу в кримінальному процесі. У різних державах Європи реалізація процесуального примусу регламентується порізному. Зокрема, в Україні, виходячи з положень чинного КПК України, регламентація процесуального примусу переважно виражена через реалізацію заходів забезпечення кримінального провадження та, зокрема, у їх системі – запобіжних заходів в кримінальному провадженні. Тому основним завданням кримінального процесу охоронного типу в будь-якій державі є вироблення надійних правових механізмів запобігання різного виду зловживанням та помилкам суб’єктів, які провадять кримінальний процес і відповідно уповноважені на реалізацію кримінального процесуального примусу.
Поняття повідомлення про підозру в кримінальному провадженні
(Видавництво Львівської політехніки, 2017-03-28) Гузела, Михайло; Палюх, Андрій; Huzela, Mykhailo; Palyukh, Andriy; Гузела, Михаил; Палюх, Андрей; Національний університету «Львівська політехніка»; Lviv Polytechnic National University
Досліджено проблему сутності поняття повідомлення про підозру в кримінальному провадженні. Автори розглядають повідомлення про підозру як інститут кримінального процесуального права, кримінальну процесуальну дію, акт правового застосування; кримінальний процесуальний документ; кримінальне процесуальне рішення. Визна- чено такі ознаки повідомлення про підозру: державно-владний характер; адресовано конкретному суб’єкту; обґрунтованість, законність, вмотивованість рішення; оформля- ється відповідно до встановленої кримінальної процесуальної форми.
Попередження кримінальних правопорушень щодо суб’єктів кримінального провадження: міжнародне законодавче закріплення та досвід окремих держав
(Видавництво Львівської політехніки, 2022-01-01) Гузела, Михайло; Huzela, Mykhailo; Національний університет “Львівська політехніка”; Lviv Polytechnic National University
Стаття присвячена проблемі попередження кримінальних правопорушень щодо суб’єктів кримінального провадження через реальне забезпечення їхньої безпеки в сфері кримінального процесу. Оскільки розроблення нормативної бази з метою вирішення проблеми забезпечення безпеки осіб, залучених до сфери кримінального процесу розпочалось в середині минулого століття, то, відповідно, зазначена проблема, а також шляхи її вирішення почали знаходити своє відображення в нормах тогочасного міжнародного законодавства. В статті досліджено, що проблема попередження кримінальних правопорушень щодо суб’єктів кримінального провадження через реальне забезпечення їхньої безпеки в сфері кримінального процесу знайшла своє відображення і вирішення в нормах міжнародного законодавства, зокрема, в Декларації ООН з прав людини та в цілій низці Резолюцій ООН та Європейських конвенцій, в яких чітко регламентовані основні засади міжнародного співробітництва у сфері протидії суспільно небезпечним посяганням щодо особи, а також щодо учасників кримінального судочинства. На основі аналізу вітчизняної та зарубіжної наукової літератури, а також законодавства окремих держав досліджено окремі питання попередження кримінальних правопорушень щодо суб’єктів кримінального провадження через реальне забезпечення їхньої безпеки у сфері кримінального процесу. Зокрема, проаналізовано законодавство США та Канади, яке регламентує реалізацію програми захисту свідків та потерпілих, досвід цих держав на щляху попередження кримінальних правопорушень щодо учасників кримінального судочинства. Зроблено висновок про важливість позитивного досвіду зазначених держав для України на шляху розв’язання проблеми попередження кримінальних правопорушень щодо суб’єктів кримінального провадження, а також для вдосконалення кримінального та кримінального процесуального законодавства України.
Примус у процесі обов’язкового призначення судових експертиз в кримінальних провадженнях у контексті захисту прав людини
(Видавництво Львівської політехніки, 2021-06-01) Гузела, Михайло; Huzela, Mykhailo; Національний університет “Львівська політехніка”; Lviv Polytechnic National University
Розглянуто проблемні питання застосування примусу під час обов’язкового призначення судових експертиз у кримінальних провадженнях в контексті захисту прав людини. Судова експертиза є одним із засобів забезпечення діяльності правоохоронних органів та судів з метою отримання доказової інформації. Ці органи наділені певними владними повноваженнями з боку держави щодо можливості обмеження прав і свобод громадян у випадках, встановлених кримінальним процесуальним законом. Кінцевою метою правосуддя загалом є утвердження і забезпечення прав та свобод людини як реалізація головного обов’язку держави. Обмеження прав і свобод особи та примус – це, безумовно, зло, що суперечить інтересам людини, проте у певних випадках без таких обмежень і примусу обійтися не можна. Проблема співвідношення обов’язковості й примусу в кримінальному судочинстві найчіткіше проявляється у судовій експертизі особи. Питання обов’язковості проведення експертиз, об’єктами дослідження яких можуть бути живі люди, тісно пов’язано з отриманням згоди від особи на проведення експертизи. Процесуально доцільним і правомірним є проведення експертизи без згоди потерпілого або свідка в тому випадку, якщо обов’язковість такої експертизи встановлена законом, а висновки її впливають на правильність прийняття рішення у справі. Призначаючи експертизи, об’єктами дослідження яких є живі особи, першочергову увагу треба приділяти дотриманню розроблених і затверджених правових положень, що забезпечують обґрунтованість вторгнення у сферу особистих прав, свобод та інтересів громадян. Такі норми повинні застосовуватися лише у виключних випадках, в порядку та межах, що встановлені законом та зумовлені потребою виконання завдань кримінального судочинства.
Проблема застосування домашнього арешту як запобіжного заходу та заходу процесуального примусу в кримінальному провадженні
(Видавництво Львівської політехніки, 2019-03-26) Гузела, Михайло; Huzela, Mykhailo; Гузела, Михаил; Національний університет “Львівська політехніка”; Lviv Polytechnic National University
Розглянуто проблему застосування домашнього арешту як запобіжного заходу та заходу процесуального примусу в кримінальному провадженні. На основі дослідження наукових позицій окремих вчених-процесуалістів із приводу застосування домашнього арешту зроблено висновок, що домашній арешт є прогресивним запобіжним заходом, що за сутністю є комплексом призначених відповідно до ухвали слідчого судді чи суду обмежень і заборон, які накладаються на обвинуваченого (підозрюваного), пов’язані із його повною чи частковою ізоляцією у межах житла, спрямовані на досягнення мети цього запобіжного заходу, реалізуються й контролюються уповноваженими на те органами. Проте механізм домашнього арешту недосконалий, тому потребує доопрацювання і створення таких умов, щоб його застосування виконувало свою процесуальну функцію на належному рівні.
Проблема затримання як заходу кримінального процесуального примусу: забезпечення прав затриманого в світлі ст. 5 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та практики Європейського суду з прав людини
(Видавництво Львівської політехніки, 2020-03-01) Гузела, Михайло; Huzela, Mykhailo; Національний університет “Львівська політехніка”; Lviv Polytechnic National University
Стаття присвячена проблемі застосування державою заходів процесуального примусу в процесі кримінального провадження, а також реалізаціії конституційних прав та свобод затриманого в кримінальному провадженні, що є визначальним критерієм, який характеризує державу як демократичну, соціальну та правову. Встановлено, що під кримінальним процесуальним примусом розуміється сукупність передбачених законом здійснюваних у встановленій кримінальній процесуальній формі заходів примусового впливу держави у особі уповноважених органів, які покликані забезпечити виконання обов’язків учасниками кримінального процесу та вирішення завдань кримінального правосуддя, застосування яких супроводжуються обмеженням конституційних прав і свобод людини в межах досудового розслідування, судового провадження та процесуальних дії у зв’язку із вчиненням діяння, передбаченого законом України про кримінальну відповідальність. Одним з таких заходів примусового впливу є затримання в кримінальному провадженні. Сутність кримінального процесуального затримання доцільно визначити як складне правове явище, і незважаючи на те, що окремі елементи протоколу затримання можуть мати доказове значення, само по собі кримінальне процесуальне затримання є виключно заходом кримінального процесуального примусу, не є слідчою дією і не спрямоване на виявлення, збирання, вилучення і фіксацію доказів, а має свою самостійну мету. Саме тому, кримінальне процесуальне затримання варто й доцільно класифікувати за такими критеріями: за необхідністю отримання ухвали слідчого судді, суду; за суб’єктом, що здійснює затримання; за процесуальним статусом затримуваної особи; за правовим статусом затримуваної особи; залежно від території здійснення затримання. Констатовано, що забезпечення права на свободу та особисту недоторканність відповідно до ст. 5 КЗПЛ демонструє необхідність усвідомлення нових концептуальних положень КПК України, їх теоретичного обґрунтування та приведення у відповідність до міжнародних стандартів та практики ЄСПЛ, розробки необхідних понять. З огляду на це, наукові дослідження мають спрямовуватися на формування науково обґрунтованих рекомендацій щодо вдосконалення правозастосовної практики та її нормативного врегулювання, поширювати порівняльно-правові дослідження, що дозволить використовувати позитивні досягнення зарубіжних держав у врегулювання кримінального провадження, правотворчості й правозастосування
Процесуальний примус в процесі застосування запобіжних заходів, пов’язаних з частковим обмеженням свободи особи
(Видавництво Львівської політехніки, 24-02-20) Гузела, Михайло; Huzela, Mykhailo; Гузела, Михаил; Національний університет “Львівська політехніка”; Lviv Polytechnic National University
Присвячено проблемі мутності процесуального примусу в процесі застосування запобіжних заходів, пов’язаних із частковим обмеженням свободи особи під час здійснення кримінального переслідування. Зокрема, проаналізовано порівняно новий запобіжний захід, який закріплений у чинному Кримінальному процесуальному кодексі України – домашнього арешту, який є певним законодавчим зaповненням прогалини, що виникла мiж запобіжними зaходaми, не пов’язaними з обмеженням cвободи особи тa тримaнням пiд вaртою. Автор наголошує, що зaпровaдження домашнього арешту як запобіжного заходу в системі заходів забезпечення кримінального провадження є прогреcивним для кримінального процесуального законодавства України. Звaжaючи нa пiдвищену увагу до проблеми дотримaння зaконноcтi при застосуванні запобіжного заходу у вигляді тримання пiд вaртою, зaпровaдження нових прогресивних зaпобiжних зaходiв, пов’язаних із частковим обмеженням свободи особи, які передбaчені чинним КПК Укрaїни, зокрема, домашнього арешту, cприятиме розв’язaнню нaгaльної проблеми дотримaння прaв людини в процесі здійснення кримінального провадження.
Рroblem оkazaniа oskarżonego w świetle reguły “nemo se ipsum accusare tenetur” oraz w kontekście stosowania przymusu w postępowaniu karnym
(Видавництво Львівської політехніки, 2021-08-10) Гузела, Михайло; Шайна, Аркадіуш; Huzela, Mykhailo; Szajna, Arkadiusz; Національний університет “Львівська політехніка”; Вища школа управління охороною праці, Катовіце; Politechniki Lwowskiej; Wyższa Szkoła Zarządzania Ochroną Pracy w Katowicach
Стаття присвячена проблемним питанням пред’явлення для впізнання з метою ідентифікації обвинуваченого (підозрюваного) в кримінальних провадженнях за кримінальним процесуальним законодавством Польщі у світлі дії правила nemo se ipsum accusare tenetur (ніхто не зобов’язаний сам себе обвинувачувати), а також у контексті застосування примусу в кримінальному процесі. Зокрема, ґрунтовно досліджуються процесуальні та криміналістичні аспекти пред’явлення для впізнання як слідчої (розшукової) дії та як способу отримання доказів у кримінальному провадженні. Звернуто увагу на важливе в цих випадках дотримання кримінального процесуального законодавства в контексті недопущення надмірного застосування примусу щодо особи. В статті наводяться аргументи щодо такої слідчої (розшукової) дії як пред’явлення для впізнання на користь того, що хоча показання свідка чи імовірного виконавця кримінального правопорушення і має відповідну ідентифікаційну цінність, особливо в умовах, що виключають будь-які припущення, положення закону не обмежують проведення цієї слідчої (розшукової) дії лише безпосереднім упізнанням особи. В кримінальному процесуальному законі також немає заборони пред’являти особу та зображення в одній процесуальній слідчій процедурі. Тут йдеться якраз про те, щоб розглянути корисність кожної з цих процесуальних дій у фактичних та доказових реаліях конкретного кримінального провадження. При цьому результат належним чином проведеної слідчої (розшукової) дії не можна розглядати як вирішальний доказ вини чи невинуватості обвинуваченого. Також в статті підкреслено, що в процесі пред’явлення обвинуваченого для ідентифікації важливо суворо дотримуватись положень кримінального процесу, щоб виключити надмірне застосування примусу у кримінальному провадженні.
Становлення та сутність запобіжних заходів як виду заходів процесуального примусу в кримінальному процесуальному законодавстві та у теорії кримінального процесу України
(Видавництво Львівської політехніки, 2020-02-24) Гузела, Михайло; Huzela, Mykhailo; Національний університет “Львівська політехніка”; Lviv Polytechnic National University
Розглянуто питання становлення та сутності запобіжних заходів у системі заходів процесуального примусу в кримінальному провадженні, яке існувало в українських землях протягом багаторічного історичного розвитку Української державності. Зокрема, наведено резутьтати аналізу в історичному аспекті сутності запобіжних заходів в кримінальному провадженні на теренах сучасної України в періоди: Київської Русі, Великого князівства Литовського, польсько-литовської держави Речі Посполитої, козаччини, Австро-Угорської та Російської імперій, радянського періоду, а також досліджено сутність запобіжних заходів як заходів процесуального примусу і заходів забезпечення кримінального провадження в кримінальному процесуальному законодавстві сучасної України.
Сутність кримінального переслідування та проблема його законодавчого закріплення
(Видавництво Львівської політехніки, 2018-02-26) Палюх, Андрій; Гузела, Михайло; Paliukh, Anlrii; Huzela, Mykhailo; Палюх, Андрей; Гузела, Михаил; Національний університет “Львівська політехніка”; Lviv Polytechnic National University
Статтю присвячено проблемі визначення сутності кримінального переслідування як інституту кримінального процесуального права, а також встановлення співвідношення обвинувачення в кримінальному провадженні та кримінального переслідування. На основі дослідження наукових позицій окремих вчених-процесуалістів щодо сутності кримінального переслідування як кримінальної процесуальної категорії зроблено висновок, що кримінальне переслідування є провідною самостійною функцією кримінального провадження, яка охоплює: початок досудового кримінального провадження внесенням відомостей до ЄРДР, повідомлення про підозру конкретній особі, отримання доказів, які підтверджують підозру у вчиненні кримінального правопорушення, обґрунтування обвинувачення перед судом щодо винуватості обвинуваченого та необхідності застосування до нього кримінального покарання.
Сутність тактичного прийому в криміналістиці
(Видавництво Львівської політехніки, 2021-06-01) Гузела, Назарій; Гузела, Михайло; Huzela, Nazarii; Huzela, Mykhailo; Національний університет “Львівська політехніка”; Lviv Polytechnic National University
Досліджено проблему сутності тактичних прийомів у криміналістиці. Тактичний прийом, який є основним елементом криміналістичної тактики, – це науково розроблена і практично апробована поведінка (дія) або ж комплекс дій слідчого, а також інших суб’єктів досудового та судового провадження, з метою створення найкращих умов для виявлення, збирання, дослідження, перевірки й оцінювання доказової інформації в процесі кримінального провадження. Висвітлено позиції вчених-криміналістів стосовно поняття тактичного прийому як складової криміналістичної тактики. Зокрема, на підставі аналізу багатьох наукових позицій наведено дефініцію тактичного прийому, а також основні ознаки, що його характеризують. Висловлена позиція, що хоча тактичні прийоми є складовою частиною слідчої чи процесуальної дії, тією її найпростішою елементарною і найдоцільнішою у конкретній слідчій ситуації дією у межах проведення слідчої чи процесуальної дії, однак їх не можна ототожнювати зі слідчими (розшуковими) діями. Тактичний прийом охоплює, насамперед: дії, які відповідно до вимог кримінального процесуального закону, а також норм етики та моралі безпосередньо спрямовані на виявлення добросовісності чи недобросовісності учасників кримінального провадження (зокрема, підозрюваного, обвинуваченого, потерпілого, свідка); дії, які спрямовані на усунення негативних обставин на шляху вирішення завдань кримінального провадження через негативну позицію певних учасників процесу чи через недобросовісне виконання ними їхніх процесуальних обов’язків; дії, які спрямовані на розкриття можливостей тих суб’єктів кримінального процесу, які потенційно наділені певною доказовою інформацією, однак існують певні суб’єктивні перешкоди для надання цієї інформації під час проведення тієї чи іншої слідчої (розшукової) дії тощо. Вказано на необхідність розширення можливостей використання тактичних прийомів у судових стадіях кримінального провадження відповідними суб’єктами кримінального провадження.
Суть поняття декларування щодо прав людини у кримінальному провадженні
(Видавництво Львівської політехніки, 24-02-20) Несімко, Олег; Гузела, Михайло; Nesimko, Oleg; Huzela, Muhajlo; Несимко, Олег; Гузела, Михаил; Національний університет “Львівська політехніка”; Lviv Polytechnic National University
У цивілізованих демократичних державах невід’ємним фактором правової системи й основним недержавним інститутом захисту особистості, її прав і свобод є адвокатура. Так, адвокатура, в повному розумінні слова, визначає собою правозаступництво чи правову допомогу, яка надають правознавці особам, які мають потребу. Адвокатура − надзвичайно важливий інструмент демократії, бо за своєю суттю вона є організацією професійних адвокатів та виконує таку суспільну функцію, як захист основних прав особи. Захист прав людини є головним призначенням адвокатури.