Юридичні науки. – 2021. – № 4 (32)
Permanent URI for this collection
Вісник Національного університету “Львівська політехніка”
У збірнику наукових праць серії “Юридичні науки” викладено результати наукових досліджень актуальних проблем з різних напрямів юридичної науки, розроблено наукові концепції щодо вдосконалення вітчизняного та зарубіжного законодавства. До нього увійшли аналітичні статті та фахові коментарі вчених Навчально-наукового інституту права, психології та інноваційної освіти Національного університету “Львівська політехніка”, вітчизняних і зарубіжних науковців, експертні оцінки та рецензії провідних фахівців у галузі права. На авторів опублікованих матеріалів покладено повну відповідальність за підбір, точність наведених фактів, цитат, економіко-статистичних даних, відповідної галузевої термінології, власних імен та інших відомостей.
Вісник Національного університету “Львівська політехніка”. Серія: Юридичні науки : збірник наукових праць / Міністерство освіти і науки України, Національний університет “Львівська політехніка”; голова Редакційно-видавничої ради Н. І. Чухрай. – Львів : Видавництво Львівської політехніки, 2021. – № 4 (32) – 188 с. : іл.
Вісник Національного університету “Львівська політехніка”. Серія: Юридичні наукиЗміст
1 | |
7 | |
15 | |
22 | |
32 | |
37 | |
43 | |
49 | |
56 | |
62 | |
68 | |
76 | |
81 | |
89 | |
96 | |
102 | |
108 | |
114 | |
121 | |
131 | |
138 | |
145 | |
153 | |
159 | |
167 | |
175 | |
183 |
Content
1 | |
7 | |
15 | |
22 | |
32 | |
37 | |
43 | |
49 | |
56 | |
62 | |
68 | |
76 | |
81 | |
89 | |
96 | |
102 | |
108 | |
114 | |
121 | |
131 | |
138 | |
145 | |
153 | |
159 | |
167 | |
175 | |
183 |
Browse
Browsing Юридичні науки. – 2021. – № 4 (32) by Issue Date
Now showing 1 - 20 of 27
Results Per Page
Sort Options
- ItemПоняття, види та загальна характеристика корупційних правопорушень(Видавництво Львівської політехніки, 2021-10-10) Марисюк, Костянтин; Marysyuk, Kostyantyn; Національний університет “Львівська політехніка”; Lviv Polytechnic National UniversityСтаття присвячена поняттю, видам та загальній характеристиці корупційних правопорушень, адже короупція є одним із найстійкіших негативних явищ у діяльності органів державної влади й управління. Вона вражає всі сфери суспільного життя, сприяє поширенню організованої злочинності, створює соціальну напругу, породжує у населення невпевненість у здатності влади здійснити організаційні та практичні заходи щодо подолання системної кризи й відродження України. Вона становить значну загрозу для демократії, реалізації принципу верховенства права, соціального прогресу, становлення громадянського суспільства та національної безпеки. Тому знання сутності, причин, умов та факторів (чинників) корупції та знання корупційних правопорушень в реаліях сьогодення, дасть змогу передусім розробити та запровадити заходи, що мали б обмежити можливість її поширення та негативного впливу в усіх сферах суспільного життя. Встановлено, що корупційні правопорушення є узагальнюючим терміном, який охоплює усі форми поведінки особи, уповноваженої на виконання функцій держави, що носять корупційний характер і визнаються протиправними (корупційні діяння), а також діяння, що вчинюються такою або іншою особою, і створюють умови для вчинення корупційних діянь чи є приховуванням їх або потуранням їм. Доведено, що корупційні правопорушення не є якимось особливим, таким, що не “вписується” у класичну схему правопорушень, видом правопорушень. Корупційні правопорушення – це ті ж кримінальні, адміністративні, дисциплінарні, конституційні, цивільно-правові правопорушення, які, як і інші правопорушення, об’єднані в окрему групу в силу специфічних ознак об’єкта, об’єктивної сторони, суб’єкта і суб’єктивної сторони посягання. Їм, як і іншим правопорушенням, притаманні ті самі ознаки, що, власне, і роблять їх правопорушеннями – суспільна небезпека (шкідливість), протиправність, винність і караність (передбачення за їх вчинення юридичної відповідальності).
- ItemРозгляд справ про встановлення режиму окремого проживання подружжя(Видавництво Львівської політехніки, 2021-10-10) Василів, Соломія; Vasyliv, Solomia; Національний університет “Львівська політехніка”; Lviv Polytechnic National UniversityСтаття присвячена питанню встановлення режиму окремого проживання (сепарації) та розгляду таких справ у порядку цивільного судочинства. Автором проаналізовано основні положення сімейного законодавства, що регулюють порядок встановлення режиму окремого проживання подружжя, а також положення цивільного процесуального права, судова практика із зазначеної тематики. Закріплення у сімейному праві України режиму окремого проживання (сепарації) є наслідком імплементації міжнародно-правових норм та положень законодавства Європейського Союзу у цій сфері у вітчизняне законодавство. Сепарація або режим окремого проживання подружжя є одним із проявів принципу свободи шлюбу, права фізичних осіб вільно обирати місце проживання, а водночас ця інституція може виступати альтернативним способом врегулювання сімейних конфліктів Режим окремого проживання подружжя може бути встановлений судом за заявою подружжя або позовом одного з них. На основі аналізу чинного цивільного процесуального законодавства автор робить висновок, що режим окремого проживання подружжя може встановлюватися у цивільному процесі в порядку позовного або окремого провадження. Позовна форма розгляду справ про сепарацію може бути застосована у випадку відсутності згоди одного з подружжя на встановлення режиму роздільного проживання. Натомість встановлення режиму окремого проживання у порядку окремого провадження справи у цивільному процесі частіше має місце у судовій практиці. Як зазначає автор, підставою для звернення до суду з питанням вставлення режиму окремого проживання подружжя можна визнати небажання або ж неможливість чоловіка та дружини проживати разом однією сім’єю. У статті автором виокремлені правові наслідки встановлення режиму окремого проживання подружжя, зокрема: встановлення режиму сепарації не припиняє прав та обов’язків подружжя, які визначені сімейним законодавством України та які існували між подружжям до встановлення такого режиму проживання; режим майна, що набувають чоловік та дружина у період роздільного режиму проживання, змінюється, тобто майно не вважатиметься набутим у шлюбі та на нього не поширюватиметься режим спільної сумісної власності; в період окремого проживання подружжя не діє презумпція батьківства щодо дітей, народжених після спливу десяти місяців, із моменту встановлення такого режиму.
- ItemАргументативна практика у юридичній діяльності(Видавництво Львівської політехніки, 2021-10-10) Чорнобай, Олена; Chornobay, Olena; Національний університет “Львівська політехніка”; Lviv Polytechnic National UniversityУ статті досліджено проблематику аргументативної практики у юридичній діяльності. Акцент зроблено на вивченні вимог до мовців як суб’єктів судового процесу. З’ясовано фактори, які впливають на ефективність аргументування, а саме: комунікативні навички та здібності, знання, уявлення, ціннісна система мовця, емоційний та психологічний стан, соціальний статус та роль у суспільстві. Вказано на вплив цих чинників на визначення тактики та стратегії аргументування та відбору аргументів. Вивчено макроструктуру аргументативного дискурсу, базовими елементами якого є теза, аргумент та демонстрація, розглянуто сутність та функції кожного з них. З’ясовано особливості таких різновидів мовлення як монолог та діалог. Визначено специфіку та вимоги до ефективності їх застосування, умови, за яких їх варто застосовувати. Виявлено значення попередньої підготовки аргументів та монологу і діалогу окремо на результативність аргументування. З’ясовано значення логіки та емоційно-психологічних прийомів переконання суб’єктів судового процесу. Визначено необхідність їх комплексного застосування для підвищення ефективності аргументування, переваги та недоліки кожного з них. Виявлено відмінності юридичних та наукових доказів відповідно до їхніх характеристик. Вивчено специфіку застосування понять “юридична аргументація” та “правова аргументація” для охоплення усіх факторів, пов’язаних з аргументативною практикою. З’ясовано спектр питань та аргументів, які вони охоплюють. Визначено доцільність їх застосування відповідно до особливостей аргументативної практики. Виявлено вплив позитивістської та антропоцентричної парадигм на формування і розвиток аргументативної практики та умови, за яких вона може функціонувати. З’ясовано переваги та недоліки кожної з них. Досліджено значення ідей застосування логіки та загальної теорії моделювання на формування сприятливого середовища для еволюції аргументативного дискурсу в межах судочинства.
- ItemПорівняльно-правовий аналіз злочинів проти національної безпеки в кримінальних кодексах України та Польщі(Видавництво Львівської політехніки, 2021-10-10) Баран, Анастасія; Сидій, Ольга; Baran, Anastasiia; Sydii, Olha; Національний університет “Львівська політехніка”; Lviv Polytechnic National UniversityУ статті подано комплексний порівняльно-правовий аналіз злочинів проти національної безпеки згідно з кримінальними кодексами України та Польщі. Авторами проаналізовано спільні підходи законодавця обох країн до криміналізації суспільно небезпечних діянь у відповідній сфері, відмінності у цих підходах. Автори на основі аналізу чинного кримінального кодексу Республіки Польща пропонують низку нових норм для особливої частини українського кримінального закону. Зокрема, автор пропонує доповнити ст. 114 “Шпигунство” Кримінального кодексу України кваліфікованими складами злочину за прикладом ч. 2 та ч. 3 ст. 130 кримінального кодексу Республіки Польща. Автори вбачають доцільним окремо криміналізувати посягання на життя та інші злочинні діяння проти Президента України за прикладом відповідних норм в особливій частині кримінального кодексу Республіка Польща. Пропозиції авторів мають особливу актуальність в умовах російської гібридної агресії та наявності потреби реального вдосконалення кримінально-правової охорони демократичного конституційного ладу та суверенітету України. Захист демократичного конституційного ладу, територіальної цілісності та суверенітету є пріоритетними завданнями для будь-якої сучасної держави. Одним із елементів виконання відповідного завдання є наявність спеціальних норм особливої частини кримінального закону, які встановлюють кримінальну відповідальність за вчинення діянь, спрямованих проти національної безпеки держави. У цьому контексті цікавим є порівняння відповідних норм особливих частин кримінальних кодексів України та Польщі. Таке порівняння має праксеологічне значення з наступних причин: 1) подібність національних правових систем обох країн; 2) наявність досить схожих загроз для національної безпеки обох країн.
- ItemНормотворення і правотворення: співвідношення понять та теоретичне обгрунтування(Видавництво Львівської політехніки, 2021-10-10) Баран, Анастасія; Baran, Anastasiia; Національний університет “Львівська політехніка”; Lviv Polytechnic National UniversityУ статті досліджується поняття, зміст нормотворчості та її співвідношення із спорідненими категоріями. Наголошується, що правотворчість і нормотворчість дещо збігаються, однак не є абсолютно тотожними, швидше нормотворчість входить до структури правотворчості. Нормотворчість відрізняється від законотворчості, адже законотворчість здійснює лише законодавчий орган держави, коло ж суб’єктів нормотворчості набагато ширше. Головним призначенням нормотворчості є створення нових правових норм, а зміна чи скасування наявних є похідними її функціями. У правовій науці немає єдиного підходу до виокремлення стадій ні правотворчого, ні нормотворчого процесу. Коло суб’єктів нормотворчого процесу визначають його види і для якісного нормотворчого процесу українське суспільство повинно запозичувати передовий досвід провідних світових країн, особливо тих, котрі належать до романо-германського типу правової системи. Процес нормотворчості відповідає певним загальнодемократичним принципам, які збігаються з принципами правотворчого процесу. Тому основними принципами нормотворчості та правотворчості є демократизм, законність, гуманізм, відкритість, субординаційність, колегіальність, наукова обґрунтованість, професіоналізм, оперативність, системність, узгодженість, наступність, своєчасність, планування, прогнозування, використання правового досвіду, юридично-технічна досконалість.
- ItemПроблеми слідчого і судово-експертного встановлення причин подій техногенного характеру(Видавництво Львівської політехніки, 2021-10-10) Бараняк, Володимир; Крижановський, Анатолій; Baranyak, Volodymyr; Kryzhanovskij, Anatolij; Національний університет “Львівська політехніка”; Lviv Polytechnic National UniversityУ статті досліджено проблемні питання слідчого й судово-експертного встановлення причин подій техногенного характеру. Визначена необхідність взаємодії слідчого та фахівця експерта у встановленні причинно-наслідкових зв’язків у справах про події техногенного характеру. Розглянуто завдання основного напрямку розслідування, яке складається з послідовного вирішення наступних задач, а саме: збирання даних, що характеризують місце, час, механізм розвитку та інші обставини суспільно небезпечного події; встановлення безпосередньої причини даної події; з’ясування основної причини події (тобто діяння або бездіяльності, що зумовили можливість реалізації безпосередньої причини); встановлення особи винного (винних), мотиву, мети та інших обставин діяння. На основі даних експертної практики розглянуто п’ять типових експертних завдань, а саме: з’ясування питання про наявність причинного зв’язку між двома явищами; встановлення причини настання явища; необхідність вивчення умов (найчастіше такі дослідження мають діагностичний характер, оскільки вони пов’язані з визначенням стану об'єкта) (наприклад, чи перебував об’єкт у справному стані, і якщо ні, то в чому полягала його несправність; який стан протипожежної безпеки; чи належать дані предмети до категорій вогнестійких; чи перебував даний об’єкт (колія, локомотив, вагон тощо) у технічно несправному стані, і якщо так, то в чому полягає несправність); з’ясування тимчасового співвідношення (проходження) двох явищ, що набуває важливого значення, коли вчинення кримінального правопорушення ускладнене привхідними обставинам (умовами) або складається з декількох ланок; за результатами вирішення цього завдання, як і попереднього, які в одних випадках мають самостійне значення, а в інших – спрямовані на з’ясування причинного зв’язку між двома явищами або (і) ознаками причини або можливість їх використання під час дослідження механізму вчинення кримінального правопорушення.
- ItemСистема ознак адміністративно-правових гарантій діяльності релігійних організацій в Україні(Видавництво Львівської політехніки, 2021-10-10) Чорнописька, Вікторія; Chornopyska, Victoriya; Національний університет “Львівська політехніка”; Lviv Polytechnic National UniversityУ статті на основі національного законодавства та здобутків адміністративноправової науки виокремлено та проаналізовано ознаки адміністративно-правових гарантій діяльності релігійних організацій в Україні. Зазначено, що адміністративноправові гарантії діяльності релігійних організацій є системою спеціальних адміністративноправових умов, способів засобів використання, дотримання, виконання, застосування правових норм релігійними організаціями та нейтралізації загроз щодо їхньої діяльності, попередження та припинення адміністративних правопорушень, іншої протиправної діяльності щодо цих інституцій та покарання винних за їх вчинення, відновлення їхніх порушених прав. Визначено основні ознаки адміністративно-правових гарантій діяльності релігійних організацій в Україні, а саме: 1) спрямованість на підтримання активної чи пасивної поведінки релігійних організацій щодо задоволення їхніх потреб, прагнень, прав та законних інтересів; 2) спрямованість на реалізацію адміністративно-правових можливостей релігійних організацій у сфері публічного управління та отримання адміністративно-правових послуг, можливості брати участь у релігійному та громадському житті; 3) формування на засадах законності, нормативної визначеності, заборони заподіяння шкоди правам та законним осіб, що не належать до них та інтересам населення загалом, державі; 4) їх системність та комплексність, представлення системою правових умов, способів, засобів забезпечення можливості реалізації їхніх правових можливостей, яка становить сукупність інструментів, чинників, процедур, які дають змогу втілитися на практиці прагненням та законним інтересам релігійних організацій.
- ItemЕкологічне право у наукових дослідженнях та викладанні(Видавництво Львівської політехніки, 2021-10-10) Тарнавська, Мар’яна; Tarnavska, Mariana; Національний університет “Львівська політехніка”; Lviv Polytechnic National UniversityСтаття присвячена окремим питанням розвитку екологічного права як галузі та висвітленню цих питань при викладанні відповідної навчальної дисципліни. Так, констатовано, що окрім власне, питань законодавчого регулювання, зміст навчальної дисципліни варто збагачувати не лише відображенням норм екологічного права в правозастосовній, зокрема, судовій практиці, а й сприйняттям їх суспільною свідомістю, проблемним аспектам та перспективам вдосконалення. Ще одним важливим компонентом навчальної дисципліни є наукова складова, при цьому особливий інтерес, як видається, становить порівняння вітчизняного та світового, зокрема, європейського контекстів. Наголошено, що випуск Дайджесту судової практики Верховного Суду у спорах, що виникають у сфері захисту довкілля та екологічних прав (2019), є вагомою віхою на шляху до підвищення екологічної свідомості як суддів, так і суспільства загалом, свідчить про зміну підходів загалом та поступову зміну акцентів від вирішення екологічних справ до власне захисту екологічних прав громадян і довкілля, що й має бути метою справедливого судочинства. Водночас рівень екологічної та правової свідомості громадян не може вважатися задовільним і потребує підвищення. Цілком прикладним інструментарієм і відправною точкою на шляху до цього є результати нещодавно проведених соціологічних досліджень “Охорона довкілля та громадяни України: дослідження практик, цінностей та суджень” (травень 2018 р.) та “Екологічний портрет громадянина України: порівняння з ЄС та рекомендації” (вересень 2018 р.). Акцентується на порівнянні тенденцій у вітчизняній та європейській науці. На перший погляд, спостерігаються протилежні тенденції. Так, в Україні звучать застереження від штучного розмивання предмету екологічного права, додаванням господарсько-правових, аграрно-правових елементів. В європейській науці існують стійкі тенденції до екологізації усіх галузей права, глибокого проникнення екологічних норм у приватноправові норми аж до переосмислення інституту приватної власності. Це частина більш масштабної світової тенденції переналаштування всієї системи правового регулювання в напрямі екологізації.
- ItemВзаємодія державної влади та опозиції в період демократичної трансформації: теоретико-правовий аспект(Видавництво Львівської політехніки, 2021-10-10) Пивовар, Майя; Pyvovar, Maya; Національний університет “Львівська політехніка”; Lviv Polytechnic National UniversityУ статті досліджено взаємодію державної влади та опозиції в період демократичної трансформації. Така взаємодія зумовлена історичними передумовами становлення опозиції, її моделей, типів, форми державного правління та політичного режиму держави. Від цих чинників залежить цілісна класифікація правових засад і форм взаємодії державної влади та опозиції. Сьогодні в західноєвропейській доктрині існує кілька узагальнених моделей політичної опозиції, серед яких: 1) вестмінстерська модель; 2) німецька модель; 3) французька напівпрезидентська модель; 4) скандинавська модель. Встановлено, що опозиція як інституціоналізоване представництво інтересів громадян на рівні ухвалення суспільних рішень, критичного оцінювання урядової політики, вимоги її корекції, приведення її у відповідність дісним потребам, кваліфікованого висування альтернатив. Місія опозиції, полягає не в тому, щоб заперечувати чинну владу, а в тому, щоб генерувати альтернативну щодо здійснюваного урядом курсу політики. Опозиція – це інститут, метою якого є вираження інтересів і цінностей, які не представлені в діяльності правлячого режиму. Так, опозиція виражає й консолідує протестну активність населення, формує вимоги, які опонують поведінці влади або корегують її. На думку І. А. Побочого, сьогодні існує три форми політичної взаємодії державної влади та опозиції а саме політичну боротьбу, співробітництво та нейтралітет. Політична боротьба ведеться за завоювання й розподіл державної влади, а в її основі лежить суперечливість об’єктивних політичних інтересів різних суспільних груп, класів, націй тощо. Співробітництво базується на збіганні – у межах конкретної тотожності – політичних інтересів суб’єктів, які сформувалися ситуативно. Нейтралітет передбачає утримання суб’єктів від обміну діяльністю в умовах суперечності або збігання їхніх політичних інтересів, але з міркувань тактики він підлягає розгляду як особлива форма політичної взаємодії. Важливим завданням у забезпеченні належних форм реалізації правових засад взаємодії державної влади й опозиції є вироблення ефективних правових механізмів такої взаємодії, закріплених на рівні норм закону України, який врегульовує правовий статус опозиції та гарантії її діяльності.
- ItemОсобливості підготовки до допиту потерпілого від шахрайства(Видавництво Львівської політехніки, 2021-10-10) Бараняк, Володимир; Baranyak, Volodymyr; Національний університет “Львівська політехніка”; Lviv Polytechnic National UniversityУ статті досліджено особливості підготовки до допиту потерпілого від шахрайства, суть криміналістичних аспектів діяльності під час підготовки до допиту потерпілого, залежність змісту цього процесу від виду злочину, слідчої ситуації, що склалася, проміжку часу між прийняттям рішення про проведення допиту й самим допитом. Акцентовано увагу на вивченні матеріалів кримінального провадження, що дає можливість встановити спосіб учинення шахрайства, дозволяє слідчому наочно уявити подію злочину, визначити коло питань, що дозволяють з'ясувати недостатні відомості про механізм вчинення злочинного діяння. Розглянуто питання щодо вибору місця допиту, вибору способу виклику на допит, відбору речових доказів, інших матеріалів і об’єктів, необхідних для допиту, вивчення спеціальних питань, якщо під час допиту необхідні певні знання в науці, мистецтві, техніці та ремеслі, забезпечення майбутнього допиту необхідними технічними засобами та матеріалами фіксації його ходу й результатів. Також визначено особливості складання плану допиту, що є завершальною ланкою в підготовці до допиту й у криміналістичному аспекті є плануванням процесу допиту. На цій стадії підготовки окреслюється коло питань, які потребують відповідей, формулюються трактування питань із огляду на інтелект і життєвий досвід допитуваного, визначається вибір лінії поведінки слідчого на основі отриманої в період підготовки інформації про передбачувану позицію потерпілого на досудовому слідстві, а також визначаються шляхи встановлення психологічного контакту з допитуваним.
- ItemПравове регулювання забезпечення екологічної безпеки при надзвичайних ситуаціях(Видавництво Львівської політехніки, 2021-10-10) Сірант, Мирослава; Sirant, Myroslava; Національний університет “Львівська політехніка”; Lviv Polytechnic National UniversityУ статті на основі комплексного системного підходу здійснено аналіз, у контексті чинного законодавства, основних науково-теоретичних підходів до основних засад правового регулювання забезпечення екологічної безпеки при надзвичайних ситуаціях. Зазначено, що досягнення стратегічних цілей екологічної безпеки та раціонального природокористування здійснюється шляхом формування та реалізації довгострокової продуманої державної політики у сфері екології, формування ефективно діючої системи природоохоронних органів, Державної служби України з надзвичайних ситуацій, підвищення рівня екологічної освіти та культури громадян. Домінуюче значення у процесі реформування правового регулювання забезпечення екологічної безпеки при надзвичайних ситуаціях структур має політична цілеспрямованість, а не потреба у змінах. Незважаючи на прийняття низки законів і програм з реагування та запобігання природно-техногенним надзвичайним ситуаціям при реалізації нових підходів до організації та виконання заходів екологічної безпеки, за надзвичайних ситуацій гостро стоїть питання нормативно-правового регулювання виконання органами влади всіх рівнів організаційних і спеціальних дій, успішне подолання труднощів, таких як недолік фінансування і організаційно-штатні заходи, які іноді закінчуються скороченнями співробітників підрозділів цивільного захисту, котрі безпосередньо виконують зазначені завдання. Не було здійснено дієвих заходів щодо зміни змісту правового регулювання, переведення на принципово нові засади функціонування. Усе зводиться, в основному, до організаційної перебудови відповідних управлінських структур і вдосконалення механізмів, що забезпечують адміністративний взаємозв’язок і підпорядкованість
- ItemРушійна сила правових умов гідності(Видавництво Львівської політехніки, 2021-10-10) Щербай, Іванна; Shcherbai, Ivanna; Національний університет “Львівська політехніка”; Lviv Polytechnic National UniversityПравові умови виконання людської гідності у взаєминах є одним із важливих питань в наш час. Саме під час взаємин у людей виникає багато конфліктів, і тоді не варто забувати про свої моральні цінності, серед яких є і гідність людини. Правові умови людської гідності – це обов’язки, накази, які повинна виконувати людина. Передусім на нас покладає обов’язки Бог, а відтак – держава у вигляді законів, нормативно-правових актів. А саме правові умови людської гідності проявляються в гідному виконанні своїх службових обов’язків. Наприклад, коли суддя виносить рішення, воно повинне бути гідним та справедливим. Коли людина виконує свої службові обов’язки, вона повинна виконувати їх гідно та відповідно до закону. Також важливим елементом людської гідності у взаєминах можна вважати догмати. Адже саме завдяки їм ми більше довіряємо людям, що також важливо у взаєминах. Тому виконання онтологічно-правових догматів є вагомим у взаєминах людей, оскільки люди повинні більше довіряти один одному. Проте в наш час довіра є доволі рідкісним явищем. Здебільшого ми можемо довіряти своїм рідним, а в більшості людей ми не впевнені. Виконання обов’язків можна поділити на дві групи. До першої групи зараховуємо обіцянки, які людина дає з власної волі, серед них може бути обітниця шлюбу, обов’язок лікаря допомагати хворим тощо. До другої групи можна зарахувати обов’язки, які не залежать від волі осіб, а саме відбування військової служби тощо.
- ItemThe evolution of the form of government in Italy(Видавництво Львівської політехніки, 2021-10-10) Козімо, Джованні ді; Cosimo, Giovanni di; Університет Мачерата (Італія); University of Macerata (Italy)У статті аналізується еволюція парламентської форми правління, що підкреслює зростання значення правління та прогресуючу маргіналізацію парламенту. Установчі збори обрали форму парламентського правління. Вирішальним аргументом, висунутим під час обговорення на користь парламентської системи, стало занепокоєння надмірною концентрацією влади. Бажання не повторювати досвід фашистського режиму, а також завіса невігластва щодо результатів політичних виборів, які мали відбутися 18 квітня 1948 р., змусило політичні сили віддати перевагу парламентському уряду, в якому представники виконавчої та законодавчої влади були пов'язані відносинами довіри, оскільки вважалося, що це найкраще захистить тих, хто програв [1, с. 60]. Прийняття симетричної бікамералістичної системи, яка надає однакові повноваження обом палатам також можна віднести до цієї лінії міркувань. Подібні занепокоєння зумовили вибір виборчого регламенту та привели до прийняття пропорційної системи, яка достовірно відображає баланс сил між партіями, визначений виборцями на відміну від мажоритарних систем, які винагороджують політичні сили, які стали переможцями на виборах. Навіть рішення про введення нового рівня децентралізованого уряду, що знаходиться на півдорозі між державою та місцевими адміністративними органами (комунами та провінціями), можна розглядати як пов’язане з розбіжністю щодо концентрації влади. Фактично законодавча функція була розподілена по осі центр-периферія, хоча й досить нерівномірно. По суті, Установчі збори керувалися інституційними рішеннями, які зосереджувалися на збалансованому розподілі влади щодо форми правління (парламентської) форми, державної (регіональної) та виборчого закону (пропорційне представництво) [2, с. 422]. Як ми побачимо, ця орієнтація, здається, принаймні частково і різними способами, з часом була залишена. Еволюція форми правління пішла в інший напрямок, оскільки рівновага між парламентом і урядом змінилася на користь останнього.
- ItemТеоретико-правові аспекти стратегічного планування у сфері інтегрованого управління кордонами України(Видавництво Львівської політехніки, 2021-10-10) Гарасимів, Тарас; Harasymiv, Taras; Національний університет “Львівська політехніка”; Lviv Polytechnic National UniversityУ статті визначено теоретико-правові аспекти актуальних проблем стратегічного планування у сфері інтегрованого управління кордонами та запропоновано практичні шляхи їх вирішення. Визначено, що інтегроване управління кордонами України є цілісною системою державного управління у сфері охорони та захисту кордонів України, що ґрунтується на міжнародних правових стандартах та поєднує адаптовані між собою системи управління усіх державних органів, які реалізовують діяльність у цій сфері з метою забезпечення відкритості та безпеки кордонів України. Базисом інтегрованого управління кордонами України є основоположні міжнародні правові принципи та стандарти у цій сфері. На підставі окресленої у Стратегії до 2025 р. дефініції інтегрованого управління кордонами виокремлено його характерологічні ознаки: специфічний суб’єктний склад, що включає в себе певні державні органи; діяльність є скоординованою, позаяк суб’єкти інтегрованого управління кордонами взаємодіють на відомчому, міжвідомчому, державному і міжнародному рівнях; інтегроване управління кордонами передбачає собою систему політичних, правових, економічних та організаційних заходів; основна мета – створення та підтримання балансу між забезпеченням належного рівня прикордонної безпеки і збереженням відкритості державного кордону для законного транскордонного співробітництва, а також для осіб, які подорожують. Висновується, що процес удосконалення механізмів реалізації державної політики зі стратегічного планування у сфері охорони та захисту кордонів України вимагає чіткої координації, цілеспрямованої на досягнення загальноєвропейських вимог.
- ItemОсобливості регламентації процесуального примусу в контексті забезпечення прав особи у кримінальному процесуальному законодавстві України та деяких європейських держав(Видавництво Львівської політехніки, 2021-10-10) Гузела, Михайло; Huzela, Mykhailo; Національний університет “Львівська політехніка”; Lviv Polytechnic National UniversityПитання регламентації кримінального процесуального примусу в контексті забезпечення прав особи є надзвичайно актуальним у кримінальному процесуальному законодавстві з точки зору застосування заходів забезпечення кримінального провадження. Необхідність правильної регламентації кримінальних процесуальних норм з метою імплементації в національне кримінальне процесуальне законодавство України та окремих європейських держав європейських стандартів кримінального провадження є основою для побудови системи кримінального процесу охоронного типу. Наріжним каменем для розвитку кримінальної процесуальної науки та вироблення єдиної судової практики є реальне забезпечення в кримінальному процесі правового захисту особи як суб’єкта кримінального провадження через реалізацію процесуальних гарантій прав і свобод цієї особи, котра з тих чи інших підстав потрапила у сферу реалізації процесуальних правовідносин. При цьому вагомого значення в такому контексті набуває законність і обґрунтованість застосування процесуального примусу в кримінальному процесі. У різних державах Європи реалізація процесуального примусу регламентується порізному. Зокрема, в Україні, виходячи з положень чинного КПК України, регламентація процесуального примусу переважно виражена через реалізацію заходів забезпечення кримінального провадження та, зокрема, у їх системі – запобіжних заходів в кримінальному провадженні. Тому основним завданням кримінального процесу охоронного типу в будь-якій державі є вироблення надійних правових механізмів запобігання різного виду зловживанням та помилкам суб’єктів, які провадять кримінальний процес і відповідно уповноважені на реалізацію кримінального процесуального примусу.
- ItemНаціонально-правова ідентичність та її роль в умовах конституційної трансформації в Україні(Видавництво Львівської політехніки, 2021-10-10) Ковальчук, Віталій; Kovalchuk, Vitaliy; Національний університет “Львівська політехніка”; Lviv Polytechnic National UniversityУ статті аналізується національна правова ідентичність та її вплив на формування сучасної конституційної держави. Автор статті акцентує увагу на конституційних процесах та їх особливостях у країнах демократичного транзиту, зокрема, Україні. Акцентовано на тому, що в цих країнах процес конституційної трансформації переплітається з пошуком ідентичності, яка зазнала кризи після розпаду СРСР та відмови від подальшого застосування радянської ідеології. Ключова теза цього дослідження полягає в тому, що національна правова ідентичність може й повинна стати першочерговою умовою ефективного функціонування сучасної конституційної держави, її роль особливо важлива на початковій стадії державотворення. Вона поєднує в собі усталені традиції та культуру народу з універсальними цінностями конституціоналізму і спрямована на формування політичної нації. Зазначається, що роль культурного фактору в цьому процесі є одним із ключових. Чим сильніше почуття культурної єдності, тим сильніше та глибше усвідомлення ідентичності всередині нації, і навпаки ‒ слабкість об’єднуючого культурного елементу чи його відсутність призводять до слабкості нації та її занепаду. Однак робиться висновок про те, що політична нація формується не лише на етнокультурній, але й на правовій ідентичності. Політична нація – це історично сформована спільність людей із високим рівнем політичної організації та правової культури. Це суспільство правосвідомих громадян, яке відкидає будь-яку нетерпимість до “інших”, включно расову. Сучасна національна держава є етнополітичним утворенням, яке ефективно функціонує завдяки правовій ідентичності як окремого індивіда, так і суспільства загалом. Національна – правова ідентичність передбачає ціннісне правове самовизначення, яке визнається всіма зацікавленими членами спільноти і є результатом високого рівня колективної правосвідомості. Запропоновано авторське розуміння національної (правової) ідентичності як стану суспільної правосвідомості, який конструюється з наступних когерентних елементів: 1) відношення до минулого, яке знаходить своє вираження через конституційно-правову традицію (“історія формує ідентичність”); 2) актуальної політико-правової та соціальної диспозиції (“сучасність формує ідентичність”); 3) цілей та намірів побудови легітимного правопорядку (“майбутнє формує ідентичність”). У такому контексті національноправова ідентичність – це стан самовизначення нації як повноцінного суб’єкта права, який базується на правовій традиції, державотворчій дійсності та цивілізаційній перспективі. У статті акцентовано увагу на тому, що відновлення історичної справедливості істотно впливає на правову ідентичність народу, відчуття його національної гідності, на подальші перспективи демократичної трансформації суспільства, формування його як цілісного суспільства здатного до компромісів та здобутків, терпимого до “інших” спільнот. Від цього в кінцевому результаті залежить, яка модель конституційного регулювання – ліберальна чи патерналістська ‒ буде застосована в процесі подальшого держави народу (нації), який знаходить своє формальне вираження через суверенітет держави. Національна конституційна держава є оптимальною формою вираження народного суверенітету. Однак існування такої держави неможливе без почуття патріотизму та національної гідності, які тісно взаємопов’язані. Вони передбачають любов до своєї держави, повагу до її символів та готовність боронити її в разі небезпеки. Автор вважає, що майбутнє української політичної нації безпосередньо пов’язане з європейською ідентичністю та цінностями конституціоналізму, серед яких визначальну роль відіграють: особиста свобода та гідність, народний суверенітет та права меншості, політичний плюралізм, незалежність судової влади та легітимність публічної влади загалом. Національна гідність та конституційний патріотизм стають базовими елементами національно – правової ідентичності і саме вони повинні лягти в основу сучасної правової ідеології Української держави.
- ItemДоброчесність як складова діяльності публічних посадових осіб в контексті боротьби з корупцією(Видавництво Львівської політехніки, 2021-10-10) Хомишин, Ірина; Khomyshyn, Iryna; Національний університет “Львівська політехніка”; Lviv Polytechnic National UniversityУ статті здійснено аналіз змісту принципу доброчесності на публічній службі. Наголошено, що доброчесність є одним з інструментів запобігання корупції та невід’ємною частиною культури державної служби. Досліджено правове регулювання правил доброчесності серед публічних посадових осіб. Проаналізовано Антикорупційні стратегії, які слугують дороговказом для подолання корупції в державі. Наголошено на важливості прийняття кодексів етики чи кодексів поведінки в будь-якій державній організації як ключового інструменту зміцнення доброчесності. Вивчено основні функції та завдання офісу розбудови доброчесності (управління просвітницької роботи та навчальних програм), місією якого є якісне навчання, просвітництво та взаємодія з партнерами у сфері запобігання корупції. та формування негативного ставлення до корупції у громадян. Обґрунтовано необхідність доповнити перелік компетентностей, визначених стандартом вищої освіти, випускника за спеціальністю 281 “Публічне управління та адміністрування” – здатність здійснювати професійну діяльність з дотриманням принципу доброчесності, що своєю чергою сформулює результат навчання – знати антикорупційне законодавство та вміти формувати негативне ставлення до корупції.
- ItemМіжнародні екологічні договори: забезпечення дієвості та ефективності (на прикладі Орхуської конвенції)(Видавництво Львівської політехніки, 2021-10-10) Марич, Христина; Кіра, Соломія; Marych, Khrystyna; Kira, Solomiia; Національний університет “Львівська політехніка”; Lviv Polytechnic National UniversityУ статті проаналізовано стан і перспективи забезпечення ефективності та дієвості міжнародних природоохоронних договорів, зокрема Орхуської конвенції. Орхуська конвенція, ратифікована законом України від 6 липня 1999 р., закріплює право на доступ до інформації, право на участь громадськості в процесі прийняття рішень і право на доступ до правосуддя з питань, що стосуються навколишнього середовища. Відповідно до Конституції України чинні міжнародні договори, згода на обов’язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України. Після ратифікації Орхуської конвенції в Україні було прийнято низку нормативно-правових актів, які спрямовані на забезпечення реалізації положень Конвенції. Зокрема, прийняття Закону України “Про оцінку впливу на довкілля” та Закону України “Про стратегічну екологічну оцінку”, що спрямовані на регламентацію залучення громадськості до процесів обговорення та прийняття екологозначимих рішень є позитивними звершеннями на шляху розвивитку законодавчої бази. Крім прийняття на національному рівні Україною законодавства, що регулює питання сфери дії міжнародно-правового акту, основними умовами забезпечення ефективності та дієвості міжнародних екологічних угод, у тому числі й Орхуської конвенції, є високий рівень екологічної свідомості суспільства, компетентність органів влади й судових органів у питаннях, що стосуються конвенції та відповідальне їх застосування на практиці, розвинена відповідна судова практика, належні системи моніторингу й контролю, ефективні комунікація та обмін екологічною інформацією між інституціями, створення загальнодержавної екологічної автоматизованої інформаційноаналітичної системи забезпечення доступу до екологічної інформації тощо. Водночас лише комплексна та системна робота органів державної влади й органів місцевого самоврядувння, органів судової влади, науковців і фахівців у сфері довкілля, засобів масової інформації, суб’єктів господарювання, громадських організацій та окремих громадян допоможе підвищити рівень розуміння в суспільстві пріоритетів збереження довкілля та переваг збалансованого (сталого) розвитку, а це, у свою чергу, сприятиме виконанню Україною взятих на себе зобов’язань відповідно до міжнародних природоохоронних актів, у тому числі й Орхуської конвенції.
- ItemОкремі питання правового регулювання проведення соціально-виховної роботи зі засудженими до довічного позбавлення волі(Видавництво Львівської політехніки, 2021-10-10) Ортинський, Володимир; Ortynsky, Volodymyr; Національний університет “Львівська політехніка”; Lviv Polytechnic National UniversityУ статті здійснено спробу на основі аналізу чинного законодавства та з урахуванням висновків провідних науковців з’ясувати особливості соціально-виховної роботи зі засудженими до довічного позбавлення волі та висвітлити окремі неузгодженості у правовому регулюванні окресленого питання. За результатами дослідження встановлено, що форми, методи та заходи соціальновиховної роботи з засудженими до довічного позбавлення волі, з урахуванням мети покарання та принципів задекларованих у статті 5 Кримінально-виконавчого кодексу України, повинні бути максимально особистісно-орієнтованими. Виявлено, що окремі положення Правил внутрішнього розпорядку установ виконання покарань не узгоджуються, і навіть суперечать Кримінально-виконавчому кодексу України. Запропоновано шляхи подолання окресленої проблеми. Структурний аналіз Кодексу в цілому та його Розділу IV “Виконання покарання у виді довічного позбавлення волі” дозволив встановити, що норми, котрі регулюють соціально-виховну роботу з особами, що відбувають покарання у виді довічного позбавлення волі є “розпорошеними” по окремих розділах та статтях. В цьому контексті відмічено структурну організацію розділу III Кодексу “Виконання покарання у виді позбавлення волі”, де міститься окрема Глава 19, що регулює порядок проведення соціально-виховної роботи зі засудженими до довічного позбавлення волі. Запропоновано доповнити Розділ IV окремою статтею, котра буде регулювати питання соціально-виховної роботи з особами, що відбувають покарання у вигляді довічного позбавлення волі
- ItemНезалежність прокурорів як засада діяльності прокуратури(Видавництво Львівської політехніки, 2021-10-10) Шульган, Ірина; Shulhan, Iryna; Національний університет “Львівська політехніка”; Lviv Polytechnic National UniversityУ статті розглянуто засади діяльності прокуратури, дотримання яких забезпечує здійснення прокурорської діяльності та прийняття рішень у межах чинного законодавства. Засадами виступають базові ідеї, що обумовлені функціями, метою й завданнями прокуратури, які стосуються усіх напрямів її діяльності, визначають організаційні основи побудови прокурорської системи, умови її функціонування, добору кандидатів на посаду прокурора, а також правові й моральні норми поведінки посадових осіб при реалізації ними повноважень. Акцентовано, що засада незалежності прокурорів тісно пов’язана з іншими засадами організації та діяльності органів прокуратури, закріпленими у ст. 3 Закону України “Про прокуратуру”, та має важливе значення для належного функціонування прокуратури. Змістом засади незалежності прокурорів є гарантування відсутності незаконного політичного, матеріального чи іншого впливу на прокурора щодо прийняття ним рішень при виконанні службових обов’язків з метою забезпечення реалізації покладених на нього завдань. Лише за умови забезпечення незалежності прокуратура здатна на належному рівні виконувати покладені на неї завдання та реалізовувати визначені функції. Натомість, ігнорування цих вимог зменшує ефективність захисту прокуратурою прав і свобод людини, загальних інтересів суспільства та держави.