Юридичні науки. – 2020. – № 3 (27)

Permanent URI for this collection

https://ena.lpnu.ua/handle/ntb/56374

Вісник Національного університету “Львівська політехніка”

У збірнику наукових праць серії “Юридичні науки” викладено результати наукових досліджень актуальних проблем з різних напрямів юридичної науки, розроблено наукові концепції щодо вдосконалення вітчизняного та зарубіжного законодавства. До нього увійшли аналітичні статті та фахові коментарі вчених Навчально-наукового інституту права, психології та інноваційної освіти Національного університету “Львівська політехніка”, вітчизняних і зарубіжних науковців, експертні оцінки та рецензії провідних фахівців у галузі права. На авторів опублікованих матеріалів покладено повну відповідальність за підбір, точність наведених фактів, цитат, економіко-статистичних даних, відповідної галузевої термінології, власних імен та інших відомостей.

Вісник Національного університету “Львівська політехніка”. Серія: Юридичні науки : збірник наукових праць / Міністерство освіти і науки України, Національний університет “Львівська політехніка”; голова Редакційно-видавничої ради Н. І. Чухрай. – Львів : Видавництво Львівської політехніки, 2020. – Том 7, № 3 (27) – 252 с. : іл.

Вісник Національного університету “Львівська політехніка”. Серія: Юридичні науки

Зміст (том 7, № 3 (27))


1
7
19
25
31
38
48
56
62
66
72
78
82
87
92
98
104
111
116
125
133
139
146
153
158
166
173
181
188
194
199
207
212
224
233
244
251

Content (Vol. 7, No 3 (27))


1
7
19
25
31
38
48
56
62
66
72
78
82
87
92
98
104
111
116
125
133
139
146
153
158
166
173
181
188
194
199
207
212
224
233
244
251

Browse

Browsing Юридичні науки. – 2020. – № 3 (27) by Issue Date

Filter results by year or month
Now showing 1 - 20 of 37
  • No Thumbnail Available
    Item
    Receiving by the exposer of corruption information about the state of the pre-trial investigation initiated by his statement or message
    (Видавництво Львівської політехніки, 2020-03-01) Канцір, Володимир; Слотвінська, Наталія; Kantsir, Volodymyr; Slotvinska, Natalia; Національний університет “Львівська політехніка”; Lviv Polytechnic National University
    В статті проаналізовано окремі положення чинного законодавства та судової практики з метою з’ясування змістовного наповнення визначення, що міститься у частині 3 статті 60 Кримінального процесуального кодексу України “стан досудового розслідування”. Поставлена мета зумовлена нормою Кримінального процесуального кодексу України, яка встановлює, що заявник який є викривачем (крім можливості: отримувати від органу, до якого він подав заяву, документ, що підтверджує її прийняття і реєстрацію; отримувати витяг з Єдиного реєстру досудових розслідувань; подавати на підтвердження своєї заяви речі і документи; отримувати інформацію про закінчення досудового розслідування) наділений правом в порядку, встановленому Законом України № 1700-VII “Про запобігання корупції” від 14 жовтня 2014 року, отримувати інформацію про стан досудового розслідування, що розпочате за його заявою чи повідомленням; а також зумовлена відсутністю офіційного тлумачення цього положення, наукових розвідок та неоднозначністю судової практики. Аналіз Положення про Єдиний реєстр досудових розслідувань, порядок його формування та ведення, довів, що зміст визначення “стан досудового розслідування” недоцільно прирівнювати до інформації, що окреслює стан тривання чи завершення цього розслідування, адже враховуючи той факт, що законодавець надав викривачу привілейоване становище, поряд з заявником щодо отримання інформації про досудове розслідування (ч. 3 ст. 60 КПК України, п. 13 ч. 2 ст. 53-3 Закону України № 1700-VII від 14 жовтня 2014 року), обґрунтовано приходимо до висновку, що ця інформація не охоплюється даними, що містяться у витязі з Єдиного реєстру досудових розслідувань.
  • No Thumbnail Available
    Item
    Сучасний контент буття-у-комунікації
    (Видавництво Львівської політехніки, 2020-03-01) Токарська, Антоніна; Tokarska, Antonina; Національний університет “Львівська політехніка”; Lviv Polytechnic National University
    Стрімкі процеси змін у суспільстві вимагають осмислених оцінок сучасного буття. Наявний у соціумі ситуативний критицизм конституює філософський наратив у площині дискурсивного осмислення багатовекторності методологічного аналізу і синтезу семантики комунікації. Така необхідність продиктована завданнями філософськоправової науки, потребами стимулювання аналізу базових правових параметрів, прогнозування закономірностей майбутнього розвитку суспільства, об’єднаного законами еволюції, які є загальноцивілізаційними для усього світу. Філософія права у своєму вимірі показова щодо освоєння буття, вияву кризових елементів у ньому, способів їх подолання для спільноти й держави в епоху глобалізації і глокалізації. Предмет дослідження сфокусовано на бутті-у-комунікації з доведенням, що правова екзистенція формується і реалізується засобами комунікації, які водночас впливають на саме буття. Це позначається на людській самосвідомості, суспільному житті. Втрата ціннісних орієнтирів буття або їхнє спотворення чи нігілістське ставлення до них з’являється на основі протиправної комунікації; протиправна комунікація руйнує традиції суспільства і права. Оскільки буття – це “одночасна проблема роздумів і пошуку істини”, а філософсько-правова праксеологія уособлює таке практичне спрямування, то висновкування охоплює, зокрема і проектування таких комунікативних актів, які концептуалізують саме буття-у-комунікації. Отже, суспільний смисл правової культури і духовності соціуму як частини природи людських взаємин має бути чуттєвим до змін.
  • No Thumbnail Available
    Item
    Критичний погляд на правову соціалізацію: сублімоване рабство або проблема авторитарного підкорення особи в недемократичних державах
    (Видавництво Львівської політехніки, 2020-03-01) Парута, Олена; Paruta, Olena; Національний університет “Львівська політехніка”; Lviv Polytechnic National University
    У статті проаналізовано взаємозв’язок авторитаризму та правової соціалізації. Поняття “правова соціалізація особистості” є міждисциплінарним, тому в нашій статті ми розглянемо його, насамперед, з позицій права, психології та педагогіки. Зазвичай, аналіз правової соціалізації стосується позитивного впливу держави та суспільства, створення умов для кращого засвоєння суспільно-правового досвіду, норм і правил співіснування людей, розвитку позитивних цінностей. На противагу цьому ми намагаємось дослідити адаптаційні особливості авторитаризму з його авторитарним підпорядкуванням та агресією. Насамперед, виникла ідея – описати соціальне навчання, засноване на авторитарних психологічних процесах з високим рівнем співпраці людей у групі. Наші припущення щодо негативного впливу авторитаризму на різноманіття поглядів людей виправдалися. Авторитарний режим може бути описаний соціальною дискримінацією, що лежить в його основі. Тому він, зазвичай, сприймається як соціально проблематичний. Ми досліджували взаємозв’язок між авторитаризмом та правовою ідентичністю, правовою свідомістю, поведінкою. Ми переконалися й у наявності зв’язку між авторитаризмом та соціальною ізоляцією. Отримані результати свідчать про необхідність продовження наукових досліджень у цьому напрямі. Наукова спільнота має обговорити проблему авторитарного підкорення особи в сучасній державі. Регресійний аналіз виявив, що авторитарна агресія завжди пов’язана з орієнтацією на соціальне домінування. Людина в момент свого особистісного становлення й у подальшому, реалізує свій особистий потенціал у складних умовах. Це означає, що державі та суспільству доводиться протистояти деструктивним тенденціям, використовуючи арсенал прийомів, які б дозволили людині вибрати той тип поведінки, який бажаний суспільству.
  • No Thumbnail Available
    Item
    До питання правового статусу інших учасників судового процесу в цивільному судочинстві
    (Видавництво Львівської політехніки, 2020-03-01) Василів, Соломія; Vasyliv, Solomia; Національний університет “Львівська політехніка”; Lviv Polytechnic National University
    У статті досліджено основні положення цивільного процесуального законодавства у частині правового регулювання інституту інших учасників судового процесу. Автором наголошено на актуальності тематики дослідження в контексті реформування судової системи в цілому та цивільного процесу зокрема. Інші учасники судової справи в цивільному судочинстві складають окрему групу суб’єктів цивільних процесуальних правовідносин. Головною особливістю цієї групи суб’єктів цивільних процесуальних правовідносин є відсутність юридичної зацікавленості у результаті розгляду і вирішення цивільної справи, проте їх роль та значення у вирішенні справи теж вагома. У ЦПК України визначений перелік інших учасників судового процесу та в окремих статтях окреслено правовий статус кожного з них, однак такий перелік не можна вважати повним, оскільки тривають дискусії щодо залучення до складу інших учасників судового процесу таких суб’єктів як педагог, психолог. У статті проаналізований зарубіжний досвід правового регулювання правового статусу інших учасників цивільного процесу, а також висвітлені питання інституту консультанта, технічного консультанта у цивільному процесуальному праві зарубіжних держав. У статті висвітлено класифікації інших учасників судового процесу, а саме поділ на дві групи: особи, які в силу своїх професійних обов’язків мають здійснювати організаційно-технічне забезпечення цивільного процесу (помічник судді, секретар судового засідання, судовий розпорядник), ці учасники процесу знаходяться в штаті суду, тому іноді їх зараховують до осіб, діяльність яких пов’язана з правосуддям; особи, які сприяють розгляду та вирішенню цивільної справи по суті (свідок, експерт, спеціаліст, перекладач, експерт у галузі права), також ці учасники процесу виконують функцію сприяння здійсненню правосуддя у цивільних справах. Також автор звертає увагу на необхідність вдосконалення правового регулювання статусу таких суб’єктів як помічник судді та експерт у галузі права, усунення окремих недоліків понятійного апарату цивільного процесуального законодавства у питанні інших учасників судового процесу.
  • No Thumbnail Available
    Item
    Юридичні факти в структурі предмету правоохоронної діяльності
    (Видавництво Львівської політехніки, 2020-03-01) Корнелюк, Юлія; Korneliuk, Yuliia; Національний університет “Львівська політехніка”; Lviv Polytechnic National University
    У статті проводиться аналіз юридичних фактів предмету правоохоронної діяльності, який є комплексним, багатоаспектним, тому не дивно, що його ґрунтовно вивчають в рамках таких теоретичних наук як теорія держави та права, філософія права, а також спеціальних дисциплін як судові та правоохоронні органи України, оперативно-розшукова діяльність, кримінальне право, кримінально-виконавче право тощо. Ця стаття присвячена методологічним, теоретико-правовим і прикладним проблемам юридичних фактів у сфері здійснення правоохоронної діяльності. Дослідження юридичних фактів у сфері здійснення правоохоронної діяльності зумовлено і тим, що, по-перше, в сучасних умовах виникає потреба теоретичного осмислення юридичних фактів у сфері здійснення правоохоронної діяльності з урахуванням змін, які відбулися в процесуальних, матеріальних галузях права та судовій практиці; по-друге, відсутні спеціальні теоретичні розробки, присвячені юридичним фактам у правоохоронній діяльності; по-третє, у правозастосовній практиці існують труднощі в інтерпретації підстав та моменту виникнення відповідних відносин, прав та обов’язків громадян; по-четверте, підстави виникнення правоохоронних правовідносин передбачені нормами різних галузей законодавства, що свідчить не тільки про багатоманіття класифікацій юридичних фактів, але й про відповідне багатоманіття інтересів суб’єктів правоохоронних відносин. Проблема дослідження поняття і змісту правоохоронної діяльності сягає тих часів, коли виникає потреба в праві як регуляторі суспільних відносин, коли охорону інтересів окремих індивідів та суспільства взяла на себе держава. В процесі застосування правових норм, суб’єкти правоохоронної діяльності, аналізуючи обставини справи, уважно вивчають характер волевиявлення особи. Характерним для правоохоронної діяльності є розподіл юридичних фактів із врахуванням класифікації юридичних актів суб’єктів правоохорони на дві великі групи: акти суб’єктів правоохоронної діяльності публічного права та акти суб’єктів правоохоронної діяльності приватного права.
  • No Thumbnail Available
    Item
    Онтологічна першість простору у природно-правовому творінні світу
    (Видавництво Львівської політехніки, 2020-03-01) Сливка, Степан; Slyvka, Stepan; Національний університет “Львівська політехніка”; Lviv Polytechnic National University
    У статті досліджено онтологічну першість простору у природно-правовому творінні світу. Наголошено, що у творінні світу простір займав ведуче місце. Разом із простором було створено необхідні природні закони. Подано авторську дефініцію простору у природно-правовому творінні світу. Людина має навчитися визначати свій простір, своє місце у Всесвіті, щоб зорієнтуватися у життєвих проблемах. Адже все наше життя проходить не однорідно, не однаково та залежить від власного пересування у просторі в силу прояву своєї надмірно проявленої волі. Першість простору має націлювати людину на те, що спочатку потрібно навчитися знайти своє місце у Всесвіті, просторі і без природно-правової потреби не змінювати його. Тобто природно-правовий простір руйнує та має характеризуватися своїм постійно стабільним життєвим простором. Бог дарує вільний вибір місця у просторі. І людина має сприйняти саму себе так, щоб не втрачати своєї життєвості. Для існування матерії потрібен простір і час, які є основними і загальними формами буття. Простір і час, як загальні поняття або категорії, виконують універсальні функції в теоретичній і практичній діяльності людини: виступають умовами пізнання світу – всяке знання (інформація) має просторово-часові виміри; визначають форми і засоби практичного освоєння світу людиною; конкретизують повсякденну діяльність людини; індивідуалізують явища, зокрема людей, тобто роблять їх самими собою “завдяки” прив’язці до конкретних просторово-часових умов. Психологічний простір наповнений творчою діяльністю, зокрема й у галузі природного права в його суб’єктивному вираженні. Це реакція мозку на навколишнє середовище, в результаті чого з’являються закони психічної діяльності, природу яких людина з’ясовує сама. Звідси й з’являється суб’єктивізм: людина сама себе досліджує, оцінює свою психіку, її правомірні чи неправомірні прояви.
  • No Thumbnail Available
    Item
    Нормативно-правові форми стимуляції бойової відваги: солдати та офіцери Червоної армії у Другій світовій війні. Частина 1. Орденські виплати та преміальні за знищену ворожу техніку
    (Видавництво Львівської політехніки, 2020-03-01) Макарчук, Володимир; Makarchuk, Volodymyr; Національний університет “Львівська політехніка”; Lviv Polytechnic National University
    Наукова розвідка на стику історії, теорії та філософії права, а також політології, соціальної психології й етики. Розглянуто нормативно-правові засоби підтримання боєздатності загальновійськових та штрафних частин і підрозділів Червоної армії в роки Другої світової війни (1939–1945 рр.). Катастрофічні невдачі перших місяців т. зв. Великої вітчизняної війни змусили радянське політичне та військове керівництво прискорено шукати екстраординарні, незвичні для мирного життя в СРСР методи збереження бойових якостей армійських підрозділів та частин. Поруч зі звичними для доби війни “законами воєнного часу”, себто правового терору стосовно “зрадників, дезертирів та панікерів”, радянські політичні власті багато у чому вимушено вдалися до політики “пряника”, поєднуваного зі звичним для радянської довоєнної дійсності “батогом”. Йдеться передусім про нормативно-правове оформлення порядку матеріальної стимуляції учасників бойових дій (премій за знищену техніку та ін.), видачі військовим на передовій спиртних напоїв, а також практику відбуття кримінальної відповідальності військовими за карані законом дії у прискореному (до трьох календарних місяців) порядку – через службу у штрафних ротах та батальйонах. Держава, зокрема, пішла й на те, щоб уже засуджені цивільні злочинці у тому ж таки прискореному порядку “змивали кров’ю” не відбуті ними судимості. Після завершення Другої світової війни, коли потреба в “масовому героїзмі радянського народу” дещо зменшилася, скоротилися й засоби правового (та позаправового) заохочення військових, включаючи й найбільш потребуючі категорії – зокрема, інвалідів, ВОВ. Так, штрафні підрозділи Червоної армії були скасовані уже в червні 1945 р., тобто ще до завершення ДСВ на Сході з Японією. У вересні 1947 р. законодавчо відмінили й виплати за орденами та медалями Союзу РСР (з 1 січня 1948 р.). Постійно скорочувалася державна матеріальна допомога інвалідам ВОВ (продуктові пайки, паливо на зиму тощо). Надано оцінку діям вищого радянського політичного керівництва з розробки та застосування правових механізмів стимуляції радянського гарматного м’яса в розрізі потреб оборони держави, з одного боку, та загальнолюдської моралі, з іншого. Пропонується наукова концепція комуністичної тоталітарної держави як антигуманної за самою своєю суттю, де інтереси рядового члена суспільства, підпорядковуються загальнодержавним інтересам (так, як їх розуміє вище державне керівництво), а особисті заслуги, включаючи й втрату здоров’я та працездатності на фронтах війни, скільки-небудь адекватно оцінюються державними структурами виключно з огляду на утилітарні міркування.
  • No Thumbnail Available
    Item
    Порівняльна характеристика правового регулювання захисту персональних даних у США та Європі: CCPA vs GDPR
    (Видавництво Львівської політехніки, 2020-03-01) Корнелюк, Юлія; Серединська, Юлія; Korneliuk, Yuliia; Seredynska, Yuliia; Національний університет “Львівська політехніка”; Lviv Polytechnic National University
    У статті проводяться аналіз та порівняльна характеристика правового регулювання захисту персональних даних у вигляді європейського та американського актів – General Data Protection Regulation (Regulation (EU) 2016/679) (GDPR) та California Consumer Privacy Act (CCPA). Аналізується: збирання, обробка, а також продаж персональних даних за відповідними нормативно-правовими актами; сфера діяльності правових актів розрізняється за 3 традиційними критеріями: колом осіб, предметом регулювання та територією застосування. Також порушується питання захисту персональних даних юридичними засобами при їх збиранні, обробці та продажі в інформаційних системах. Досліджуються тенденції розвитку інституту захисту персональних даних в контексті США та Європи, а також сутність поняття та загальні засади розвитку персональних даних. Вивчено розвиток законодавства ЄС у сфері захисту персональних даних та основи його практичної реалізації. Подано пропозиції з імплементації законодавства України і ЄС. Здійснено ґрунтовний аналіз американських та європейських законодавчих основ та принципів захисту персональних даних, які становлять основу сучасної практики в цій сфері. Поставлено питання особливості підстав, за якими можна здійснювати законну обробку персональних даних суб’єкта відповідно до General Data Protection Regulation та California Consumer Privacy Act. Здійснено порівняння поняття суб’єкта даних, GDPR та CCPA GDPR встановлює шість таких підстав. Ключову позицію посідає згода суб’єкта даних на їх обробку. Окрему увагу приділено вивченню питання “чутливих даних” у General Data Protection Regulation. Під таким поняттям даних розуміється інформація, яка розкриває расову, етнічну або релігійну приналежність; релігійні чи філософські вірування; політичні погляди та переконання; опрацювання біометричних та генетичних даних задля єдиної ідентифікації фізичної особи, а також про її здоров’я, статеве життя чи сексуальну орієнтацію. На противагу цьому CCPA не встановлює жодних обмежень чи режимів збору та обробки відповідних категорій персональних даних.
  • No Thumbnail Available
    Item
    Особливості формування еліти в Україні та засади щодо вдосконалення процесу її створення
    (Видавництво Львівської політехніки, 2020-03-01) Мирослава, Кристиняк; Kristinyak, Myroslava; Національний університет “Львівська політехніка”; Lviv Polytechnic National University
    У статті окреслено специфічні риси формування еліти, визначено основні проблеми її формування та на основі цього запропоновано основні теоретичні засади щодо удосконалення процесу формування еліти в державі з метою уникнення розбіжностей між елітою та суспільством й покращення соціально-економічного розвитку держави та суспільства . Визначено, що процес формування та розвитку еліти в Україні має свої характерні особливості, що характеризуються впливом різних соціально-економічних, культурних та політичних аспектів розвитку в кожній державі. Відтак, сучасний стан соціально-економічних відносин в державі між суспільством та владою як еліти, зокрема політичної як однієї із ключових ланок економічного та соціального відтворення, є досить дискусивним. Визначено, що процес формування політичної еліти є важливою особливістю державотворення, адже окреслює характер влади та її пріоритети і взаємодію із суспільством. На основі цього визначено, що основні чинники формування та розвитку політичної еліти та запропоновано основні теоретичні засади щодо вдосконалення процесу формування еліти. Запропоновані теоретичні засади мають на меті вдосконалити процес формування національної еліти та основі цього сформувати еліту, пріоритетним напрямком якої буде розбудова держави на основі дотримання відповідних моральних та етичних законів, а отже і відданість справі та підвищення економічного розвитку держави загалом. Отже, визначено, що процес формування та розвитку еліти є досить тривалим процесом, який вимагає наявності не лише у владних персон, але й у суспільства загалом, яке приводить та формує владу, моральних і світоглядних засад, незважаючи на жодні перешкоди. Відносно до цього визначено, що процес формування еліти в Україні супроводжується різноманітними впливами з боку різних політичних структур, ідеологія яких сильно відрізняється від демократичної. Зважаючи на це, запропоновані теоретичні засади формування національної еліти мають вдосконалити процес її розвитку за умови постійного діалогу влади та народу та усвідомленням формування на основі взаємодії узгоджених рішень.
  • No Thumbnail Available
    Item
    Типологія корупційних проявів у поліції
    (Видавництво Львівської політехніки, 2020-03-01) Лесько, Наталія; Lesko, Natalia; Національний університет “Львівська політехніка”; Lviv Polytechnic National University
    У статті розглянуто теоретичні аспекти типології корупційних проявів в поліції. Наголошується на існуванні корупційних ризиків, що впливають на ефективність діяльності органів поліції. Доведено, що запобігання корупційним ризикам це складний процес, оскільки не всі ризики можна ідентифікувати й оцінити, багато з них мають вірогідний характер. Розглянуто засади кримінальної, адміністративної та дисциплінарної відповідальності поліцейських за вчинення корупційних правопорушень. Виокремлено та досліджено основні корупційні ризики під час проходження служби в органах Національної поліції. Запропоновано шляхи щодо мінімізації потенційних корупційних ризиків під час проходження служби в органах Національної поліції. Підкреслено, що існують два основні підходи до визначення корупційних деліктів в державній службі: формування та нормативно-правове визначення переліку на основі суб’єктивних уявлень про корупцію; формулювання сутнісних ознак корупції. В антикорупційному законодавстві реалізується змішаний підхід, що включає наявність легальних дефініцій і затверджених переліків корупційних злочинів. Проте, легальна дефініція корупції, дана в ст. 1 Закону України “Про запобігання корупції”, не має практичного застосування. Доцільно відмовитися від спроби визначити корупцію в законодавстві, оскільки точне та вичерпне визначення цього явища неможливо. Запропоновано розрізняти корупційні правопорушення та правопорушення корупційного характеру. Корупційне правопорушення – це невиконання державним службовцем або іншою особою вимог, встановлених законодавством України про запобігання корупції. На відміну від корупційного правопорушення протиправне діяння, вчинене державним службовцям з метою отримання матеріальної вигоди для себе особисто або для третіх осіб, отримання або вимагання винагороди за виконання посадових обов’язків, є правопорушенням корупційного характеру. Таке правопорушення може бути кваліфіковано як злочин або як дисциплінарний проступок.
  • No Thumbnail Available
    Item
    Поняття адміністративно-правового забезпечення та його механізму
    (Видавництво Львівської політехніки, 2020-03-01) Чистоклетов, Леонтій; Хитра, Олександра; Chystokletov, Leontii; Khytra, Oleksandra; Національний університет “Львівська політехніка”; Львівський державний університет внутрішніх справ; Lviv Polytechnic National University; Lviv State University of Internal Affairs
    Актуальність статті обумовлена потребою в науково обґрунтованих дефініціях понять адміністративно-правового забезпечення (надалі також – АПЗ) та його механізму, формулювання яких є її метою. У процесі реалізації мети статті використано системний підхід, методи аналізу і синтезу, експертні оцінки. Здійснено аналіз низки поглядів на суть і структуру адміністративно-правового забезпечення. У рамках цього аналізу виявлено їх переваги та недоліки, а також ті опорні точки, які необхідні для формулювання дефініції поняття “адміністративно-правове забезпечення”. Зокрема, до цих точок зараховано використовуване деякими адміністративістами поняття “адміністративно-правова основа”, яке відображає сукупність взаємопов’язаних, внутрішньо узгоджених, основоположних нормативно– правових актів, котрі містять юридичні принципи й норми, спрямовані на адміністративно-правове регулювання суспільних відносин відповідно до суспільних потреб. Запропоновано таку дефініцію АПЗ: адміністративно-правове забезпечення – це адміністративно-правова основа впливу суб’єктів державно-владних повноважень на суспільні відносин у сфері публічного управління та їх діяльність, спрямована на формування, використання й удосконалення зазначеної основи з метою реалізації цілей адміністративного права. Розглянуто низку трактувань поняття “механізм адміністративно-правового забезпечення”. У процесі їх аналізу зокрема, з’ясовано, що деякі фахівці ототожнюють поняття “механізм адміністративно-правового забезпечення” й “адміністративно-правовий механізм”, та враховано вимогу, що дефініція механізму АПЗ має містити чітку вказівку на наявність у цьому механізмі інституційної складової. Зроблено висновок, що механізм АПЗ є системою, яку утворюють юридичні та фізичні особи, завдяки діям котрих формується, функціонує й вдосконалюється це забезпечення, а також принципи, форми, методи адміністративно-правового регулюання та управлінські технології
  • No Thumbnail Available
    Item
    Окремі аспекти забезпечення прав дитини в інформаційному середовищі
    (Видавництво Львівської політехніки, 2020-03-01) Нестеренко, Анна; Nesterenko, Anna; Національний університет “Львівська політехніка”; Lviv Polytechnic National University
    У статті комплексно досліджуються засоби адміністративно-правового характеру, які забезпечують охорону та захист дитини як повноцінного суб’єкта інформаційного середовища. Аналізується теоретична і практична значущість адміністративно-правових режимів у регулюванні діяльності інформаційного середовища. Вирішення цієї проблеми потребує застосування комплексних засобів адміністративно-правового характеру, які здатні забезпечити охорону та захист дитини як повноцінного суб’єкта правовідносин в інформаційному середовищі, сприяти безпечному та відповідальному використанню нових засобів масової комунікації та протистояти розповсюдженню незаконних онлайн-практик. Саме такими засобами захисту адміністративно-правового характеру виступають адміністративно-правові режими. Для вирішення поставленого завдання у статті застосовано загальнонаукові та спеціальні методи. За допомогою формально-аналітичного методу було проаналізовано визначення адміністративно-правового режиму. Метод системного аналізу дозволив встановити важливість адміністративно-правових режимів стосовно дотримання прав дітей в інформаційному середовищі. За допомогою порівняльно-правового методу було проаналізовано національні та міжнародні нормативно-правові акти на предмет закріплених норм дотримання прав дитини в інформаційному середовищі та визначено основні прогалини у цій сфері на законодавчому рівні. Зокрема, було встановлено, що законодавчого закріплення потребують питання, які стосуються забезпечення конфіденційності та безпеки персональних даних дитини у віртуальному просторі. Також за допомогою цього методу сформульовано рекомендації стосовно вдосконалення стратегії державної політики стосовно розвитку безпечного для дитини інформаційного середовища.
  • No Thumbnail Available
    Item
    Порівняльний аналіз повноважень нотаріальних органів Грузії та України
    (Видавництво Львівської політехніки, 2020-03-01) Долинська, Марія; Dolynska, Maria; Національний університет “Львівська політехніка”; Lviv Polytechnic National University
    Дослідження присвячене актуальним питанням правового регулювання провадження нотаріальної діяльності в Україні. У статті висвітлюється одне з центральних питань здійснення нотаріальної діяльності в будь-якій з держав-членів Міжнародного союзу латинського нотаріату – поняття повноважень нотаріусів. Здійснено порівняльний аналіз повноважень нотаріусів Грузії та України. Органи нотаріату як Грузії, так і України, покликані захищати суб’єктивні права та законні інтереси фізичних та юридичних осіб, які звертаються до них за вчиненням нотаріальних дій. У статті проаналізовано нормативні акти, які регулюють нотаріальну діяльність в Грузії та Україні, зауважуючи, що відбувається постійне вдосконалення нотаріального законодавства як Грузії, так і України. Правове регулювання нотаріальної діяльності, зокрема провадження нотаріального процесу, в Грузії та Україні здійснюється єдиними спеціальними республіканськими законами “Про нотаріат”. Автор наголошує на тому, що деякі правові норми, які регулюють нотаріальну діяльність в зазначених державах між собою дуже подібні, хоча мають свої особливості. Основними суб’єктами нотаріальної діяльності в Грузії та Україні виступають нотаріуси. Автор приходить до висновку, що повноваження нотаріусів Грузії є ширшими, оскільки вони наділені правом реєструвати акти цивільного стану: як шлюб, так і розірвання шлюбу.
  • No Thumbnail Available
    Item
    Право людини на громадянство в об’єктиві Європейського суду з прав людини
    (Видавництво Львівської політехніки, 2020-03-01) Софінська, Ірина; Sofinska, Iryna; Національний університет “Львівська політехніка”; Lviv Polytechnic National University
    У сучасному глобалізованому світі громадянство – це один із найважливіших та найфундаментальніших правових інститутів, які визначають правовий статус особи, а також дихотомію взаємовідносин між особою та державою. Розмірковуючи під правовим кутом зору, вважаємо, що право кожної особи на громадянство є особистим невід’ємним, немайновим та невідчужуваним правом. У світі з давніх-давен громадянство було саме тим правовим індикатором і гуманітарним стандартом, який покликаний убезпечити політичну особливість та конституційну (національну) ідентичність кожної держави і гарантувати їй певну самобутність, збалансований та стабільний розвиток, незважаючи на перманентну геополітичну турбулентність у світовому масштабі. Однак, такі гарантії мають бути синхронізованими із поступовою інтеграцією громадян у суспільство, їхньою інклюзивністю в життєдіяльність держави, гарантуванням прав людини, поваги до їхнього приватного та сімейного життя, зменшенням проявів (прямої/непрямої) дискримінації. Це доводять проаналізовані нами рішення Європейського суду з прав людини у справах (Abdulaziz, Cabales and Balkandali v. The United Kingdom (1985), Riener v. Bulgaria (2006), Genovese v. Malta (2012), Wagner and J.M.W.L. v. Luxemburg (2007), Stamose v. Bulgaria” (2013), Menneson v. France (2014) і Labassee v. France (2014), Biao v. Denmark (2016), Ramadan v. Malta (2016), Paradiso and Campanelli v. Italy (2017).
  • No Thumbnail Available
    Item
    Світоглядна основа наукового осмислення феномена права відповідно до конкретних часових меж
    (Видавництво Львівської політехніки, 2020-03-01) Гарасимів, Тарас; Harasymiv, Taras; Національний університет “Львівська політехніка”; Lviv Polytechnic National University
    У статті ґрунтовно та комплексно досліджено сутність, історико-правові аспекти становлення, еволюцію, зміст та основні елементи принципів права на основі опрацювання здобутків правової теорії та юридичної практики, розкрито значення права для формування правового світогляду та здійснення нормотворчої та нормозасовної практики. Відзначено, шо у правознавчій науці постійно здійснюють спроби осмислення поняття права, його сутності та природи, а також його основних характеристик – ознак та властивостей, які розкривають місію права як важливої соціальної та регулювальної сили суспільства. З’ясовано, що право є динамічним і складним явищем, зумовленим не менш складним характером суспільного розвитку. Ідея багатостороннього, багатоаспектного підходу до осмислення права – одна з визначальних тенденцій сучасної юриспруденції. Автор виокремлює три періоди у історії формування уявлень про право: 1) панування філософського розуміння формування права (XI–IX ст. до н. е. – кін. ХVІІІ ст. н. е.); 2) панування історико-соціологічного розуміння права (поч. ХІХ ст. – поч. ХХ ст.); 3) панування наукового правового розуміння права як наукознавчого явища (сер. ХХ ст. – триває донині), що має складний багатоаспектний характер та може бути вивчене за допомогою різноманітних методологічних підходів й методів наукового пізнання юридичної науки.
  • No Thumbnail Available
    Item
    Особа злочинця як елемент криміналістичної характеристики незаконної приватизації державного та комунального майна
    (Видавництво Львівської політехніки, 2020-03-01) Гумін, Олексій; Пряхін, Євген; Humin, Oleksiy; Pryakhin, Eugeniy; Національний університет “Львівська політехніка”; Львівський державний університет внутрішніх справ; Lviv Polytechnic National University; Lviv State University of Internal Affairs
    Статтю присвячено аналізу питання особи злочинця як невід’ємного елемента криміналістичної характеристики незаконної приватизації державного та колективного майна, відповідальність за що передбачена ст. 233 Кримінального кодексу України. Обґрунтовується думка, що для побудови дієвої криміналістичної характеристики повинні виокремлюватися лише ті елементи, які мають чітку орієнтуючу та розшукову спрямованість і можуть сприяти визначенню подальших напрямів розслідування. Тому інформація про типову особу злочинця має бути обов’язковим елементом такої характеристики. Визначено основні завдання, що вирішуються завдяки встановленню особи злочинця. Вказано на те, яку, з точки зору криміналістики, інформацію насамперед варто збирати та аналізувати про особу злочинця та окресленоструктуру криміналістичного “портрету” злочинця. Доведено необхідність розглядати особу, яка вчиняє незаконну приватизацію, як спеціального суб’єкта кримінального правопорушення, що не тільки досяг 16 річного віку, але й має можливість брати участь у приватизації як покупець – громадянин України чи іноземець, юридична особа, зареєстрована на території України чи іншої держави. Значну увагу приділено трактуванню положень ст. 8 Закону України “Про приватизацію державного і комунального майна”, у якій встановлюються заборони виступати в якості покупця. Саме ця норма зобов’язує слідчого (детектива) звертати більше уваги на вивчення особи злочинця та збирати про неї не тільки типові документи, що характеризують особу злочинця, але й додаткову документальну інформацію під час розслідування незаконної приватизації. Надано характеристику таким поняттям як “державні підприємства”, “державні органи приватизації”, “радники”, “офшорні зони”, “непрозора структура власності”, “держава-агресор” та “санкції” з посиланням на нормативно-правові акти, що сьогодні регулюють ці питання.
  • No Thumbnail Available
    Item
    Теоретико-методологічні основи дослідження моральних засад інституту адвокатури
    (Видавництво Львівської політехніки, 2020-03-01) Чорнописька, Вікторія; Chornopyska, Victoriya; Національний університет “Львівська політехніка”; Lviv Polytechnic National University
    У статті сутність адвокатської етики визначено певними складовими, а саме: а) призначенням (місією) адвоката є захист інтересів свого клієнта, надання йому необхідної професійної правничої допомоги, котра має здійснюватися безперервно й на належному професійному рівні. Адвокат не може займати позицію, яка викриває його клієнта (обвинуваченого, підсудного, підозрюваного), або спростовує доводи довірителя щодо відстоювання його цивільно-правових інтересів тощо; б) добросовісним застосовуванням для успішного досягнення цієї мети всіх передбачених у законодавстві модусів (способів, засобів), що дозволяють й зобов’язують надавати кваліфіковану правничу допомогу своєму клієнту; в) високими морально-психологічними й професійно-правовими властивостями, котрими має володіти кожен адвокат. У статті висновується, що адвокатура виступає інститутом громадянського суспільства, котрий, передусім, покликаний на професіональних основах забезпечувати/гарантувати захист прав, свобод й інтересів фізичних/юридичних осіб. Будучи однією з визначальних складових правозахисної системи, інститут адвокатури посідає у ній виняткове місце. Позаяк, першочерговим завданням цього інституту є забезпечення/гарантування прав людини й громадянина модусом надання їм професіональної правничої допомоги. Здійснено ґрунтовний аналіз проблеми моральних принципів діяльності інституту адвокатури в радянському та пострадянському, передусім вітчизняному, науково -правовому дискурсі, й відзначено, що у правовій науці означене питання як самостійний предмет загальнотеоретичних досліджень активізувалося лише наприкінці 1960-х рр. Водночас, проблема моральних засад, передусім колізій та дилем, професійної діяльності адвокатської спільноти, як окрема наукова проблема фахово не вивчалася. Ми вважаємо, це було зумовлено тодішніми ідеологічними кліше, що панували у всіх сферах суспільного буття.
  • No Thumbnail Available
    Item
    Національна та інформаційна безпека (актуалізація в сучасних умовах)
    (Видавництво Львівської політехніки, 2020-03-01) Жаровська, Ірина; Zharovskaya, Irina; Національний університет “Львівська політехніка”; Lviv Polytechnic National University
    Увага зосереджена на питаннях інформаційної безпеки. Кіберзагрози в глобалізаційному суспільстві є завжди, проте в час певних світових чи державницьких проблем та труднощів їх вплив відчувається особливо гостро. Констатовано, що нині світ зустрівся з новою проблемою – новою хворобою, від якої не має лікування та попередження у вигляді вакцинації. Комплекс заходів, які вживають на державному рівні, зумовлює послаблення державного та недержавного секторів економіки та стосується всіх сфер життєдіяльності як окремої людини, так і держави та міжнародних інституцій. В той же час питання інформаційної безпеки привертається з новою силою, оскільки активізувалися кібератаки різного рівня. За нашим аналізом вони мають вибірковий характер, та спрямовані саме на ті інституції, які особливо задіяні в протидії пандемії. Від початку пандемії COVID-19 ВООЗ зафіксувала різке збільшення кількості кібератак, спрямованих на її співробітників, та афер по електронній пошті, що стосуються громадськості в цілому. У висновках зазначено, що проблема інформаційної безпеки стосується комплексу національних інтересів. Кібератаки активізувалися у час боротьби зі світовою пандемією, що зумовлена поширенням COVID-19 та стосуються як міжнародних інституцій, діяльність яких направлена на спеціалізовану боротьбу з цією кризою, так і на національні державні органи публічної влади. Ці кібератаки проводять не тільки через економічний інтерес, але й з метою поширення панічних настроїв та страху серед населення, підбурювання та інші масові девальвації. Національна державна стратегія та Стратегія кібербезпеки має мати комплексний характер та стосуватися як превентивних заходів, так і заходів відповідальності за протиправні діяння.
  • No Thumbnail Available
    Item
    Предмет юридичної компаративістики та проблеми визначення дефініцій
    (Видавництво Львівської політехніки, 2020-03-01) Лесяк, Наталія; Коваль, Ігор; Lesyak, Natalia; Koval, Ihor; Національний університет “Львівська політехніка”; Lviv Polytechnic National University
    У статті проведено аналіз предмету юридичної компаративістики та проблеми визначення дефініцій. Проаналізовано теоретичну і практичну значущість наукового аналізу правових дефініцій, зокрема в предметі юридичної компаративістики. Досліджено роль та специфіку юридичної компаративістики в системі юридичних наук. Також проаналізовано юридичну компаративістику як комплексну юридичну науку. У теперішній час значного розвитку в юридичній науці набули порівняльно-правові дослідження, метою яких є виявлення закономірностей становлення, розвитку і функціонування правових систем сучасності, удосконалення національних правопорядків. Значення таких досліджень полягає не тільки в тому, що вони сприяють вирішенню тих чи інших проблем, але й висувають ряд питань, відповіді на які можна отримати лише шляхом здійснення комплексних порівняльно-правових досліджень. У структурі юридичної науки зростає роль юридичної компаративістики. Це пов’язано, здебільшого, з тим, що сучасне право не може розвиватися ізольовано від загальносвітових тенденцій розвитку. Використання юридичної компаративістики допомагає вирішувати як наукові, академічні, пізнавальні, так і суто практичні, прикладні завдання. Вона успішно виконує пізнавальну, інформаційну, критичну, аналітичну, інтегративну та інші функції. Методологічною основою загальнотеоретичного дослідження галузевої юридичної компаративістики є комплекс філософських, загальнонаукових та спеціальних підходів і методів. Діалектичний підхід до вивчення правової реальності, з точки зору загальних законів розвитку природи та суспільства, мислення й загальних зв’язків явищ, дозволив визначити закономірності формування юридичної компаративістики та визначити її статус у системі юридичних наук. Історичний підхід дозволив розглянути генезис галузевої юридичної компаративістики, а також здійснити огляд дослідження галузевої компаративістики в юридичній літературі. Порівняльно-правовий підхід сприяв розробці методологічних засад юридичної компаративістики. Системний підхід дозволив визначити місце юридичної компаративістики в системі правових і гуманітарних наук, а також виокремити її структурні елементи. Формально-логічний метод використано при формуванні основних понять, що утворюють понятійний апарат юридичної компаративістики, при визначенні її основних структурних елементів.
  • No Thumbnail Available
    Item
    Український адвокат і правознавець Володимир Старосольський про націю та національну державу
    (Видавництво Львівської політехніки, 2020-03-01) Терлюк, Іван; Terlyuk, Ivan; Національний університет “Львівська політехніка”; Lviv Polytechnic National University
    Актуальність зазначеної у заголовку проблеми криється у зростанні інтересу до “національного боку” проблеми осмислення досвіду становлення української державності, зокрема, в ідеологічному вимірі: формування української (політичної) нації, витоків та еволюції ідей української національної державності, поглядів вчених дослідників української “національної проблематики”. Мета статті – привернути увагу до проблем вивчення нації і національної держави в українській правовій думці початку ХХ ст.; без претензій на емпіричну вичерпність, розглянути погляди В. Старосольського на націю та національну державу. Методологічну основу, підготовлену на стику теорії та філософії права і політології, наукової розвідки складає діалектичний метод пізнання суспільно-політичних та правових явищ та процесів – він дає змогу розглядати їх у розвитку та взаємозв’язку. А основним засобом осягнення змісту праць В. Старосольського став герменевтичний метод – він сприяв пізнанню особливостей дослідницького підходу вченого щодо нації, з’ясуванню поглядів дослідника щодо її сутності й відношення до (національної) держави. Стверджується, що Володимир Старосольський, відомий український адвокат і громадський діяч у міжвоєнній Галичині, був, передовсім, непересічним ученим-націологом, автором оригінальної концепції побудови української державності, що базувалась на поєднанні національного й соціально-класового чинників у процесі державотворення. Підкреслюється, що як учений, В. Старосольський одним з перших серед українців спростував тезу про те, що нація є спільнотою, побудованої виключно на основі набору спільних т. зв. “об’єктивних” ознак – вони важливі, однак не визначальні у формуванні нації. Натомість, сутнісним критерієм нації вважав її політичність. Обґрунтовується теза про те, що для В. Старосольського нація – це, передовсім, психолого-політична спільнота, себто нація проявляється, насамперед, у боротьбі за власну (національну) державу. Наголошується на тому, що В. Старосольський був першим у вітчизняній науці, хто ґрунтовно опрацював питання нації як змісту національної держави.