Юридичні науки. – 2020. – № 3 (27)

Permanent URI for this collectionhttps://ena.lpnu.ua/handle/ntb/56374

Вісник Національного університету “Львівська політехніка”

У збірнику наукових праць серії “Юридичні науки” викладено результати наукових досліджень актуальних проблем з різних напрямів юридичної науки, розроблено наукові концепції щодо вдосконалення вітчизняного та зарубіжного законодавства. До нього увійшли аналітичні статті та фахові коментарі вчених Навчально-наукового інституту права, психології та інноваційної освіти Національного університету “Львівська політехніка”, вітчизняних і зарубіжних науковців, експертні оцінки та рецензії провідних фахівців у галузі права. На авторів опублікованих матеріалів покладено повну відповідальність за підбір, точність наведених фактів, цитат, економіко-статистичних даних, відповідної галузевої термінології, власних імен та інших відомостей.

Вісник Національного університету “Львівська політехніка”. Серія: Юридичні науки : збірник наукових праць / Міністерство освіти і науки України, Національний університет “Львівська політехніка”; голова Редакційно-видавничої ради Н. І. Чухрай. – Львів : Видавництво Львівської політехніки, 2020. – Том 7, № 3 (27) – 252 с. : іл.

Вісник Національного університету “Львівська політехніка”. Серія: Юридичні науки

Зміст (том 7, № 3 (27))


1
7
19
25
31
38
48
56
62
66
72
78
82
87
92
98
104
111
116
125
133
139
146
153
158
166
173
181
188
194
199
207
212
224
233
244
251

Content (Vol. 7, No 3 (27))


1
7
19
25
31
38
48
56
62
66
72
78
82
87
92
98
104
111
116
125
133
139
146
153
158
166
173
181
188
194
199
207
212
224
233
244
251

Browse

Filter results by year or month
Now showing 1 - 20 of 37
  • Thumbnail Image
    Item
    Особливості формування еліти в Україні та засади щодо вдосконалення процесу її створення
    (Видавництво Львівської політехніки, 2020-03-01) Мирослава, Кристиняк; Kristinyak, Myroslava; Національний університет “Львівська політехніка”; Lviv Polytechnic National University
    У статті окреслено специфічні риси формування еліти, визначено основні проблеми її формування та на основі цього запропоновано основні теоретичні засади щодо удосконалення процесу формування еліти в державі з метою уникнення розбіжностей між елітою та суспільством й покращення соціально-економічного розвитку держави та суспільства . Визначено, що процес формування та розвитку еліти в Україні має свої характерні особливості, що характеризуються впливом різних соціально-економічних, культурних та політичних аспектів розвитку в кожній державі. Відтак, сучасний стан соціально-економічних відносин в державі між суспільством та владою як еліти, зокрема політичної як однієї із ключових ланок економічного та соціального відтворення, є досить дискусивним. Визначено, що процес формування політичної еліти є важливою особливістю державотворення, адже окреслює характер влади та її пріоритети і взаємодію із суспільством. На основі цього визначено, що основні чинники формування та розвитку політичної еліти та запропоновано основні теоретичні засади щодо вдосконалення процесу формування еліти. Запропоновані теоретичні засади мають на меті вдосконалити процес формування національної еліти та основі цього сформувати еліту, пріоритетним напрямком якої буде розбудова держави на основі дотримання відповідних моральних та етичних законів, а отже і відданість справі та підвищення економічного розвитку держави загалом. Отже, визначено, що процес формування та розвитку еліти є досить тривалим процесом, який вимагає наявності не лише у владних персон, але й у суспільства загалом, яке приводить та формує владу, моральних і світоглядних засад, незважаючи на жодні перешкоди. Відносно до цього визначено, що процес формування еліти в Україні супроводжується різноманітними впливами з боку різних політичних структур, ідеологія яких сильно відрізняється від демократичної. Зважаючи на це, запропоновані теоретичні засади формування національної еліти мають вдосконалити процес її розвитку за умови постійного діалогу влади та народу та усвідомленням формування на основі взаємодії узгоджених рішень.
  • Thumbnail Image
    Item
    Право людини на громадянство в об’єктиві Європейського суду з прав людини
    (Видавництво Львівської політехніки, 2020-03-01) Софінська, Ірина; Sofinska, Iryna; Національний університет “Львівська політехніка”; Lviv Polytechnic National University
    У сучасному глобалізованому світі громадянство – це один із найважливіших та найфундаментальніших правових інститутів, які визначають правовий статус особи, а також дихотомію взаємовідносин між особою та державою. Розмірковуючи під правовим кутом зору, вважаємо, що право кожної особи на громадянство є особистим невід’ємним, немайновим та невідчужуваним правом. У світі з давніх-давен громадянство було саме тим правовим індикатором і гуманітарним стандартом, який покликаний убезпечити політичну особливість та конституційну (національну) ідентичність кожної держави і гарантувати їй певну самобутність, збалансований та стабільний розвиток, незважаючи на перманентну геополітичну турбулентність у світовому масштабі. Однак, такі гарантії мають бути синхронізованими із поступовою інтеграцією громадян у суспільство, їхньою інклюзивністю в життєдіяльність держави, гарантуванням прав людини, поваги до їхнього приватного та сімейного життя, зменшенням проявів (прямої/непрямої) дискримінації. Це доводять проаналізовані нами рішення Європейського суду з прав людини у справах (Abdulaziz, Cabales and Balkandali v. The United Kingdom (1985), Riener v. Bulgaria (2006), Genovese v. Malta (2012), Wagner and J.M.W.L. v. Luxemburg (2007), Stamose v. Bulgaria” (2013), Menneson v. France (2014) і Labassee v. France (2014), Biao v. Denmark (2016), Ramadan v. Malta (2016), Paradiso and Campanelli v. Italy (2017).
  • Thumbnail Image
    Item
    Запобіжні заходи як самостійний різновид заходів забезпечення кримінального провадження: підстави та мета застосування
    (Видавництво Львівської політехніки, 2020-03-01) Гузела, Михайло; Huzela, Mykhailo; Національний університет “Львівська політехніка”; Lviv Polytechnic National University
    Стаття присвячена проблемі мети та підстав застосування запобіжних заходів як різновиду заходів забезпечення кримінального провадження в системі заходів процесуального примусу в кримінальному процесі. Зокрема, для визначення сутності мети та підстав застосування запобіжних заходів наводиться теоретичний аналіз наукових позицій окремих вчених-процесуалістів стосовно мети та підстав застосування запобіжних заходів в кримінальному процесі, а також аналізуються норми чинного в Україні кримінального процесуального законодавства, які закріплюють підстави застосування запобіжних заходів у кримінальному провадженні. Необхідність у застосуванні запобіжних заходів як заходів забезпечення кримінального провадження встановлюється виключно з урахуванням усіх ситуацій, які склалися під час досудового розслідування, з одночасним виділенням підстав для застосування зазначених заходів. Співставлення підстав застосування запобіжних заходів з усіма обставинами справи дозволяє зробити висновок про необхідність застосування такого певного виду запобіжного заходу у кожному конкретному випадку. Таким чином, немає необхідності у застосуванні запобіжних заходів як заходів запбезпечення кримінального провадження, якщо той самий результат може бути досягнутий за допомогою інших непримусових процесуальних засобів (в цьому разі–інших заходів забезпечення кримінального провадження). Зазначення у законі мети застосування цих заходів вимагає від компетентного органу діяти у кожному конкретному випадку відповідно до ситуації, яка склалася. Особа, яка приймає рішення, використовує зазначені у законі критерії необхідності застосування запобіжних заходів для оцінки юридичного значення фактичних даних, виходячи з яких вона має прийняти рішення. Констатовано, що підстави застосування запобіжних заходів – це встановлені, оцінені і закріплені у процесуальному порядку слідчим, прокурором, слідчим суддею, судом конкретні фактичні дані, які відповідають критеріям, визначеним у меті їх застосування.
  • Thumbnail Image
    Item
    Методологічні підходи у дослідженні проблеми народного суверенітету
    (Видавництво Львівської політехніки, 2020-03-01) Богів, Ярина; Bohiv, Yaryna; Національний університет “Львівська політехніка”; Lviv Polytechnic National University
    У науковій праці здійснено систематизацію наукових підходів до розуміння сутності народного суверенітету та аналіз основних концепцій, що складають доктринальну основу сучасних конституційних моделей народного суверенітету. Автором з’ясовано причини формування основних концепцій народного суверенітету; проведено аналіз відмінностей у розумінні народного суверенітету прихильників різних концепцій; встановлено зв’язок між відповідними концепціями та сучасними конституційними моделями народного суверенітету. Метою дослідження є аналіз методологічних підходів розгляду народного суверенітету у межах таких періодів: дореволюційного, радянського та державного. Незважаючи на достатньо велику увагу науковців до проблеми демократії, народовладдя та народного суверенітету завдання створення цілісної та несуперечливої теорії народного суверенітету в Україні до кінця не завершено. Тому трапляється, що принцип народного суверенітету протиставляється ідеї прав людини, народного представництва, демократії. Інколи його розглядають як такий, що несумісний з принципом державного суверенітету. У результаті цього народний суверенітет сприймається як декларація, певна абстракція чи утопія. Наукове пізнання народного суверенітету потребує ретельного добору відповідного інструментарію – принципів, засобів та способів дослідження, що становлять його методологію. Саме тому на сьогодні необхідні сучасні методологічні підходи комплексного наукового дослідження цієї проблеми. Народний суверенітет є складним політико – правовим явищем, яке не може бути осмислене в межах однієї з двох основних теорій праворозуміння – природного права чи юспозитивізму. З одного боку, сутність народного суверенітету пов’язується із такими категоріями, як легітимне державне правління, політична свобода, верховенство права, які неможливо вкласти у чіткі нормативні межі позитивістського підходу. З іншого боку, це конституційний принцип, який знаходить своє вираження у конкретних правах: встановлювати та змінювати основи конституційного ладу, формувати органи державної влади, чинити опір нелегітимній владі, які підлягають аналізу з точки зору нормативної теорії. Водночас, реалії функціонування сучасної держави та практика забезпечення цих прав є невіддільним від громадянського суспільства, і є відображенням суспільного розвитку.
  • Thumbnail Image
    Item
    Нормативно-правові форми стимуляції бойової відваги: солдати та офіцери Червоної армії у Другій світовій війні. Частина 1. Орденські виплати та преміальні за знищену ворожу техніку
    (Видавництво Львівської політехніки, 2020-03-01) Макарчук, Володимир; Makarchuk, Volodymyr; Національний університет “Львівська політехніка”; Lviv Polytechnic National University
    Наукова розвідка на стику історії, теорії та філософії права, а також політології, соціальної психології й етики. Розглянуто нормативно-правові засоби підтримання боєздатності загальновійськових та штрафних частин і підрозділів Червоної армії в роки Другої світової війни (1939–1945 рр.). Катастрофічні невдачі перших місяців т. зв. Великої вітчизняної війни змусили радянське політичне та військове керівництво прискорено шукати екстраординарні, незвичні для мирного життя в СРСР методи збереження бойових якостей армійських підрозділів та частин. Поруч зі звичними для доби війни “законами воєнного часу”, себто правового терору стосовно “зрадників, дезертирів та панікерів”, радянські політичні власті багато у чому вимушено вдалися до політики “пряника”, поєднуваного зі звичним для радянської довоєнної дійсності “батогом”. Йдеться передусім про нормативно-правове оформлення порядку матеріальної стимуляції учасників бойових дій (премій за знищену техніку та ін.), видачі військовим на передовій спиртних напоїв, а також практику відбуття кримінальної відповідальності військовими за карані законом дії у прискореному (до трьох календарних місяців) порядку – через службу у штрафних ротах та батальйонах. Держава, зокрема, пішла й на те, щоб уже засуджені цивільні злочинці у тому ж таки прискореному порядку “змивали кров’ю” не відбуті ними судимості. Після завершення Другої світової війни, коли потреба в “масовому героїзмі радянського народу” дещо зменшилася, скоротилися й засоби правового (та позаправового) заохочення військових, включаючи й найбільш потребуючі категорії – зокрема, інвалідів, ВОВ. Так, штрафні підрозділи Червоної армії були скасовані уже в червні 1945 р., тобто ще до завершення ДСВ на Сході з Японією. У вересні 1947 р. законодавчо відмінили й виплати за орденами та медалями Союзу РСР (з 1 січня 1948 р.). Постійно скорочувалася державна матеріальна допомога інвалідам ВОВ (продуктові пайки, паливо на зиму тощо). Надано оцінку діям вищого радянського політичного керівництва з розробки та застосування правових механізмів стимуляції радянського гарматного м’яса в розрізі потреб оборони держави, з одного боку, та загальнолюдської моралі, з іншого. Пропонується наукова концепція комуністичної тоталітарної держави як антигуманної за самою своєю суттю, де інтереси рядового члена суспільства, підпорядковуються загальнодержавним інтересам (так, як їх розуміє вище державне керівництво), а особисті заслуги, включаючи й втрату здоров’я та працездатності на фронтах війни, скільки-небудь адекватно оцінюються державними структурами виключно з огляду на утилітарні міркування.
  • Thumbnail Image
    Item
    Світоглядна основа наукового осмислення феномена права відповідно до конкретних часових меж
    (Видавництво Львівської політехніки, 2020-03-01) Гарасимів, Тарас; Harasymiv, Taras; Національний університет “Львівська політехніка”; Lviv Polytechnic National University
    У статті ґрунтовно та комплексно досліджено сутність, історико-правові аспекти становлення, еволюцію, зміст та основні елементи принципів права на основі опрацювання здобутків правової теорії та юридичної практики, розкрито значення права для формування правового світогляду та здійснення нормотворчої та нормозасовної практики. Відзначено, шо у правознавчій науці постійно здійснюють спроби осмислення поняття права, його сутності та природи, а також його основних характеристик – ознак та властивостей, які розкривають місію права як важливої соціальної та регулювальної сили суспільства. З’ясовано, що право є динамічним і складним явищем, зумовленим не менш складним характером суспільного розвитку. Ідея багатостороннього, багатоаспектного підходу до осмислення права – одна з визначальних тенденцій сучасної юриспруденції. Автор виокремлює три періоди у історії формування уявлень про право: 1) панування філософського розуміння формування права (XI–IX ст. до н. е. – кін. ХVІІІ ст. н. е.); 2) панування історико-соціологічного розуміння права (поч. ХІХ ст. – поч. ХХ ст.); 3) панування наукового правового розуміння права як наукознавчого явища (сер. ХХ ст. – триває донині), що має складний багатоаспектний характер та може бути вивчене за допомогою різноманітних методологічних підходів й методів наукового пізнання юридичної науки.
  • Thumbnail Image
    Item
    До питання правового статусу інших учасників судового процесу в цивільному судочинстві
    (Видавництво Львівської політехніки, 2020-03-01) Василів, Соломія; Vasyliv, Solomia; Національний університет “Львівська політехніка”; Lviv Polytechnic National University
    У статті досліджено основні положення цивільного процесуального законодавства у частині правового регулювання інституту інших учасників судового процесу. Автором наголошено на актуальності тематики дослідження в контексті реформування судової системи в цілому та цивільного процесу зокрема. Інші учасники судової справи в цивільному судочинстві складають окрему групу суб’єктів цивільних процесуальних правовідносин. Головною особливістю цієї групи суб’єктів цивільних процесуальних правовідносин є відсутність юридичної зацікавленості у результаті розгляду і вирішення цивільної справи, проте їх роль та значення у вирішенні справи теж вагома. У ЦПК України визначений перелік інших учасників судового процесу та в окремих статтях окреслено правовий статус кожного з них, однак такий перелік не можна вважати повним, оскільки тривають дискусії щодо залучення до складу інших учасників судового процесу таких суб’єктів як педагог, психолог. У статті проаналізований зарубіжний досвід правового регулювання правового статусу інших учасників цивільного процесу, а також висвітлені питання інституту консультанта, технічного консультанта у цивільному процесуальному праві зарубіжних держав. У статті висвітлено класифікації інших учасників судового процесу, а саме поділ на дві групи: особи, які в силу своїх професійних обов’язків мають здійснювати організаційно-технічне забезпечення цивільного процесу (помічник судді, секретар судового засідання, судовий розпорядник), ці учасники процесу знаходяться в штаті суду, тому іноді їх зараховують до осіб, діяльність яких пов’язана з правосуддям; особи, які сприяють розгляду та вирішенню цивільної справи по суті (свідок, експерт, спеціаліст, перекладач, експерт у галузі права), також ці учасники процесу виконують функцію сприяння здійсненню правосуддя у цивільних справах. Також автор звертає увагу на необхідність вдосконалення правового регулювання статусу таких суб’єктів як помічник судді та експерт у галузі права, усунення окремих недоліків понятійного апарату цивільного процесуального законодавства у питанні інших учасників судового процесу.
  • Thumbnail Image
    Item
  • Thumbnail Image
    Item
    Проблема толерантності правоохоронців у сучасному мультикультурному суспільстві
    (Видавництво Львівської політехніки, 2020-03-01) Шай, Роман; Shai, Roman; Національний університет “Львівська політехніка”; Lviv Polytechnic National University
    У статті розглядаються проблемні питання рівності, толерантності і недискримінації у правоохоронній діяльності, розкриваються особливості комунікації працівників правоохоронних органів в сучасному мультикультурному суспільстві. Визначено, що проблема комунікативної толерантності працівників правоохоронних органів нині є вкрай актуальною, позаяк це є необхідна риса, що визначає характер і специфіку взаємовідносин правоохоронця з оточенням, враховуючи його особистий досвід, інтереси, схильності, моделі поведінки та особливості спілкування. З’ясовано, що діяльність працівників Національної поліції в сучасному мультикультурному суспільстві передбачає налагодження ефективної комунікації та довірливих відносин з населенням, підвищення авторитету та позитивного іміджу поліції. Саме якість комунікації поліцейських з громадянами є одним з головних факторів ефективності діяльності правоохоронних органів. Реформування правоохоронних органів України є одним із найважливіших кроків на шляху становлення демократичної держави, в якій пануватиме верховенство права. Їх ефективна діяльність стає необхідною умовою захисту конституційного ладу, забезпечення законності та правопорядку, дотримання прав і свобод людини та громадянина. Розбудова демократичної держави в Україні та докорінне реформування правоохоронних органів, закріплення партнерської моделі взаємовідносин правоохоронців та суспільства, забезпечення реальної громадської й особистої безпеки з особливою гостротою актуалізують питання щодо толерантності в стосунках між працівниками правоохоронних органів та громадянами.
  • Thumbnail Image
    Item
    Предмет юридичної компаративістики та проблеми визначення дефініцій
    (Видавництво Львівської політехніки, 2020-03-01) Лесяк, Наталія; Коваль, Ігор; Lesyak, Natalia; Koval, Ihor; Національний університет “Львівська політехніка”; Lviv Polytechnic National University
    У статті проведено аналіз предмету юридичної компаративістики та проблеми визначення дефініцій. Проаналізовано теоретичну і практичну значущість наукового аналізу правових дефініцій, зокрема в предметі юридичної компаративістики. Досліджено роль та специфіку юридичної компаративістики в системі юридичних наук. Також проаналізовано юридичну компаративістику як комплексну юридичну науку. У теперішній час значного розвитку в юридичній науці набули порівняльно-правові дослідження, метою яких є виявлення закономірностей становлення, розвитку і функціонування правових систем сучасності, удосконалення національних правопорядків. Значення таких досліджень полягає не тільки в тому, що вони сприяють вирішенню тих чи інших проблем, але й висувають ряд питань, відповіді на які можна отримати лише шляхом здійснення комплексних порівняльно-правових досліджень. У структурі юридичної науки зростає роль юридичної компаративістики. Це пов’язано, здебільшого, з тим, що сучасне право не може розвиватися ізольовано від загальносвітових тенденцій розвитку. Використання юридичної компаративістики допомагає вирішувати як наукові, академічні, пізнавальні, так і суто практичні, прикладні завдання. Вона успішно виконує пізнавальну, інформаційну, критичну, аналітичну, інтегративну та інші функції. Методологічною основою загальнотеоретичного дослідження галузевої юридичної компаративістики є комплекс філософських, загальнонаукових та спеціальних підходів і методів. Діалектичний підхід до вивчення правової реальності, з точки зору загальних законів розвитку природи та суспільства, мислення й загальних зв’язків явищ, дозволив визначити закономірності формування юридичної компаративістики та визначити її статус у системі юридичних наук. Історичний підхід дозволив розглянути генезис галузевої юридичної компаративістики, а також здійснити огляд дослідження галузевої компаративістики в юридичній літературі. Порівняльно-правовий підхід сприяв розробці методологічних засад юридичної компаративістики. Системний підхід дозволив визначити місце юридичної компаративістики в системі правових і гуманітарних наук, а також виокремити її структурні елементи. Формально-логічний метод використано при формуванні основних понять, що утворюють понятійний апарат юридичної компаративістики, при визначенні її основних структурних елементів.
  • Thumbnail Image
    Item
    Юридичні факти в структурі предмету правоохоронної діяльності
    (Видавництво Львівської політехніки, 2020-03-01) Корнелюк, Юлія; Korneliuk, Yuliia; Національний університет “Львівська політехніка”; Lviv Polytechnic National University
    У статті проводиться аналіз юридичних фактів предмету правоохоронної діяльності, який є комплексним, багатоаспектним, тому не дивно, що його ґрунтовно вивчають в рамках таких теоретичних наук як теорія держави та права, філософія права, а також спеціальних дисциплін як судові та правоохоронні органи України, оперативно-розшукова діяльність, кримінальне право, кримінально-виконавче право тощо. Ця стаття присвячена методологічним, теоретико-правовим і прикладним проблемам юридичних фактів у сфері здійснення правоохоронної діяльності. Дослідження юридичних фактів у сфері здійснення правоохоронної діяльності зумовлено і тим, що, по-перше, в сучасних умовах виникає потреба теоретичного осмислення юридичних фактів у сфері здійснення правоохоронної діяльності з урахуванням змін, які відбулися в процесуальних, матеріальних галузях права та судовій практиці; по-друге, відсутні спеціальні теоретичні розробки, присвячені юридичним фактам у правоохоронній діяльності; по-третє, у правозастосовній практиці існують труднощі в інтерпретації підстав та моменту виникнення відповідних відносин, прав та обов’язків громадян; по-четверте, підстави виникнення правоохоронних правовідносин передбачені нормами різних галузей законодавства, що свідчить не тільки про багатоманіття класифікацій юридичних фактів, але й про відповідне багатоманіття інтересів суб’єктів правоохоронних відносин. Проблема дослідження поняття і змісту правоохоронної діяльності сягає тих часів, коли виникає потреба в праві як регуляторі суспільних відносин, коли охорону інтересів окремих індивідів та суспільства взяла на себе держава. В процесі застосування правових норм, суб’єкти правоохоронної діяльності, аналізуючи обставини справи, уважно вивчають характер волевиявлення особи. Характерним для правоохоронної діяльності є розподіл юридичних фактів із врахуванням класифікації юридичних актів суб’єктів правоохорони на дві великі групи: акти суб’єктів правоохоронної діяльності публічного права та акти суб’єктів правоохоронної діяльності приватного права.
  • Thumbnail Image
    Item
    Критичний погляд на правову соціалізацію: сублімоване рабство або проблема авторитарного підкорення особи в недемократичних державах
    (Видавництво Львівської політехніки, 2020-03-01) Парута, Олена; Paruta, Olena; Національний університет “Львівська політехніка”; Lviv Polytechnic National University
    У статті проаналізовано взаємозв’язок авторитаризму та правової соціалізації. Поняття “правова соціалізація особистості” є міждисциплінарним, тому в нашій статті ми розглянемо його, насамперед, з позицій права, психології та педагогіки. Зазвичай, аналіз правової соціалізації стосується позитивного впливу держави та суспільства, створення умов для кращого засвоєння суспільно-правового досвіду, норм і правил співіснування людей, розвитку позитивних цінностей. На противагу цьому ми намагаємось дослідити адаптаційні особливості авторитаризму з його авторитарним підпорядкуванням та агресією. Насамперед, виникла ідея – описати соціальне навчання, засноване на авторитарних психологічних процесах з високим рівнем співпраці людей у групі. Наші припущення щодо негативного впливу авторитаризму на різноманіття поглядів людей виправдалися. Авторитарний режим може бути описаний соціальною дискримінацією, що лежить в його основі. Тому він, зазвичай, сприймається як соціально проблематичний. Ми досліджували взаємозв’язок між авторитаризмом та правовою ідентичністю, правовою свідомістю, поведінкою. Ми переконалися й у наявності зв’язку між авторитаризмом та соціальною ізоляцією. Отримані результати свідчать про необхідність продовження наукових досліджень у цьому напрямі. Наукова спільнота має обговорити проблему авторитарного підкорення особи в сучасній державі. Регресійний аналіз виявив, що авторитарна агресія завжди пов’язана з орієнтацією на соціальне домінування. Людина в момент свого особистісного становлення й у подальшому, реалізує свій особистий потенціал у складних умовах. Це означає, що державі та суспільству доводиться протистояти деструктивним тенденціям, використовуючи арсенал прийомів, які б дозволили людині вибрати той тип поведінки, який бажаний суспільству.
  • Thumbnail Image
    Item
    Доктринальні підходи до інтерпретації бюджетних правовідносин
    (Видавництво Львівської політехніки, 2020-03-01) Бліхар, Марія; Blikhar, Mariia; Національний університет “Львівська політехніка”; Lviv Polytechnic National University
    У статті проаналізовано доктринальні підходи до інтерпретації бюджетних правовідносин. Розроблено авторське визначення бюджетних правовідносин як суспільних відносин, врегульованих бюджетно-правовими нормами, що виникають, змінюються та припиняються у сфері бюджетної діяльності органів публічної влади (при цьому одні з них тривають у межах бюджетного року, а інші – у межах бюджетного циклу); суб’єкти яких реалізують надані їм правомочності щодо розподілу, перерозподілу чи витрачання фінансових ресурсів держави, акумульованих в окремих бюджетах, що складають бюджетну систему держави, та які забезпечуються державним примусом. Проаналізовано бюджетні правовідносини як форму реалізації публічних інтересів, на основі чого сучасна правова наука розглядає їх як публічно-правові відносини. Бюджетні норми закріплюють права й обов’язки учасників бюджетних відносин, надають бюджетним відносинам офіційного характеру, що захищається державою із застосуванням її імперативно-владних повноважень. Бюджетні правовідносини є наслідком правового регулювання державою суспільних відносин у бюджетній сфері через надання їм юридичної форми. Розглянуто правові норми, що регламентують бюджетні відносини, виокремили матеріальні та процесуальні норми бюджетного права, які відрізняються за змістом. Відтак, бюджетні матеріальні норми закріплюють структуру бюджетної системи України, визначають перелік доходів і видатків та порядок їх розподілу між бюджетами, а, також, повноваження суб’єктів правовідносин у сфері бюджетної діяльності. Бюджетні процесуальні норми визначають порядок “життєвого циклу” бюджету – від складання та розгляду проекту бюджету до його затвердження і виконання, а, також, складання, розгляду і затвердження звіту про виконання бюджету. Врешті відзначено, що правове регулювання бюджетних правовідносин полягає в тому, що законодавець, визначаючи пріоритети реалізації публічних інтересів, закріплює, стимулює та забезпечує вольову поведінку суб’єктів цих відносин, або обмежує забезпечення відповідних інтересів, що більш властиво бюджетному праву.
  • Thumbnail Image
    Item
    Інститут прав людини в державах ісламської правової сім’ї
    (Видавництво Львівської політехніки, 2020-03-01) Пукавський, Юрій; Коваль, Ігор; Pukavsky, Yuri; Koval, Ihor; Національний університет “Львівська політехніка”; Lviv Polytechnic National University
    У статті проводиться порівняльний аналіз природи прав людини в державах ісламської правової сім’ї відповідно до встановлених західними державами норм. Висвітлюються особливості ставлення мусульманських, арабських держав до міжнародно правових актів, що регулюють питання захисту прав людини. Визначається основна проблема відсталості ісламських теократичних держав від демократичних та правових засад щодо питань захисту прав людини, які сформувались у Європі та світі. В 2020 році досі залишається актуальним питання захисту прав людини. Особливо цікавим воно є в контексті розгляду прав людини в державах ісламської правової сім’ї. Наприклад, в Об’єднаному Королівстві Саудівська Аравія лише в 2018 році жінки отримали право на керування авто. Проте, такі права не є базовими та основоположними, тож розглядати їх в контексті європейської моделі захисту прав є недоцільно. Але все ж, цікаво поглянути на це питання в розрізі базових прав людини, які звичні для жителів романо-германської правової сім’ї і захищаються міжнародними угодами. Досі за Основним законом Об’єднаного Королівства Саудівська Аравія не допускається поширення інших релігій, крім ісламу, а будь-які публічні прояви належності до не мусульманських релігій суворо заборонені. То чи можемо ми стверджувати, що право свободи віросповідання громадян цієї монархії порушується? Загалом, зрозуміло, що конфлікт між правами людини та релігією існує. І хоча держави, в яких сповідується іслам є зазвичай теоцентричними, можемо вважати, що іслам сумісний із правами людини. Наявність різного роду ісламських документів з прав людини, схожих за своєю суттю з міжнародними документами з прав людини, посилює думку про існування певної політики захисту прав людини. Тим не менш, існують погляди на користь та проти існування такої політики. Варто розуміти, що такі погляди можуть оцінюватись лише після визначення еквівалента існування етики прав людини в ісламі, і якщо так, то чи сумісна вона з принципами прав людини, що застосовуються в міжнародних відносинах. Окрім того, необхідно також визначити фактичну практичну позицію в різних мусульманських країнах.
  • Thumbnail Image
    Item
    Правові стимули: теоретико-правові засади
    (Видавництво Львівської політехніки, 2020-03-01) Баран, Анастасія; Baran, Anastasiia; Національний університет “Львівська політехніка”; Lviv Polytechnic National University
    Відповідно до загальновизнаних теоретичних уявлень про правові стимули та їх значення у праві виділені основні ознаки реалізації правових стимулів. Наголошено, що мета та об’єктивна необхідність у використанні правових стимулів полягає в тому, що у суспільства та держави існує потреба в соціально-корисній і активній поведінці суб’єктів права у різних сферах життєдіяльності. Виділені та проаналізовані загальносоціальні функції правових стимулів (мотиваційна, організаційна, прогностична, гарантуюча, комунікативна, оціночна, соціального контролю, виховна) та спеціально-юридичні функції правових стимулів (праворегулятивна, правостримуюча).
  • Thumbnail Image
    Item
    Сучасний контент буття-у-комунікації
    (Видавництво Львівської політехніки, 2020-03-01) Токарська, Антоніна; Tokarska, Antonina; Національний університет “Львівська політехніка”; Lviv Polytechnic National University
    Стрімкі процеси змін у суспільстві вимагають осмислених оцінок сучасного буття. Наявний у соціумі ситуативний критицизм конституює філософський наратив у площині дискурсивного осмислення багатовекторності методологічного аналізу і синтезу семантики комунікації. Така необхідність продиктована завданнями філософськоправової науки, потребами стимулювання аналізу базових правових параметрів, прогнозування закономірностей майбутнього розвитку суспільства, об’єднаного законами еволюції, які є загальноцивілізаційними для усього світу. Філософія права у своєму вимірі показова щодо освоєння буття, вияву кризових елементів у ньому, способів їх подолання для спільноти й держави в епоху глобалізації і глокалізації. Предмет дослідження сфокусовано на бутті-у-комунікації з доведенням, що правова екзистенція формується і реалізується засобами комунікації, які водночас впливають на саме буття. Це позначається на людській самосвідомості, суспільному житті. Втрата ціннісних орієнтирів буття або їхнє спотворення чи нігілістське ставлення до них з’являється на основі протиправної комунікації; протиправна комунікація руйнує традиції суспільства і права. Оскільки буття – це “одночасна проблема роздумів і пошуку істини”, а філософсько-правова праксеологія уособлює таке практичне спрямування, то висновкування охоплює, зокрема і проектування таких комунікативних актів, які концептуалізують саме буття-у-комунікації. Отже, суспільний смисл правової культури і духовності соціуму як частини природи людських взаємин має бути чуттєвим до змін.
  • Thumbnail Image
    Item
    Роль еліти у формуванні мовного чинника, як одного із ключових основ розбудови держави
    (Видавництво Львівської політехніки, 2020-03-01) Кельман, Михайло; Кристиняк, Мирослава; Kelman, Muhaylo; Kristinyak, Myroslava; Національний університет “Львівська політехніка”; Lviv Polytechnic National University
    У статті розглянуто сучасні наукові погляди щодо визначення ключової ролі сучасної еліти у процесі формуванні мовного чинника як одного із найважливіших чинників у розбудові сучасної держави, та на основі цього запропоновано основні практичні засади щодо покращення процесу розвитку державної мови з врахуванням сучасної соціально-економічної ситуації, що склалася в державі. На основі цього визначено, що численні дії еліти напряму чинять вплив щодо збереження та безпеки мови. Окрім цього, визначено, що закріплення мовного статуту нової української держави, на основі зміни статусу держави, а разом з тим і її державної символіки, призвело до самоукраїнізації колишньої радянської еліти вже на теренах нової української держави. Відтак, якщо питання статуту було вже вирішене, то важливим залишилося питання збереження мови, а саме питання відмежування її від російської , адже українська мова себе позиціонувала як готове знаряддя творення нової політичної ідентичності. Ця ідентичність була виправдана самим здобуттям незалежності. Таким чином, доведено, що роль політичної еліти у формуванні мовного чинника є пріоритетною, адже саме політична еліта активно формує та реалізує закони щодо збереження та функціонування державної мови, від чого в подальшому залежить її активний розвиток або цілковитий занепад. Відносно цього визначено, що для розвитку української мови, на наш погляд, враховуючи сучасні негативні наслідки соціальноекономічної політики за минулі роки, питання збереження мови є ключовим, що потребує введення відповідних практичних дій щодо покращеного сприяння та розвитку державної мови в Україні. На основі цього запропоновано основні теоретичні засади щодо покращення сприяння процесу розвитку державної мови на макрорівні. Запропоновані теоретичні засади мають на меті сформувати інтелектуальну молоду еліту, яка буде здатна активізувати національно-патріотичні засади збереження мови та сформувати стратегії розвитку державної мови, що в подальшому посприяє активному формуванню національної самосвідомості.
  • Thumbnail Image
    Item
    Роль громадянського суспільства та ЗМІ у боротьбі з корупцією
    (Видавництво Львівської політехніки, 2020-03-01) Ортинський, Володимир; Ortinski, Volodymyr; Національний університет “Львівська політехніка”; Lviv Polytechnic National University
    У статті приділено увагу питанням ролі громадянського суспільства та засобів масової інформації у боротьбі зі корупцією. Доведено, що ефективна діяльність, спрямована на подолання корупції видається неможливою без участі суспільства. Громадськість, з одного боку, є тією силою, яка здатна розірвати коло системної корупції у державі, а з іншого, без її підтримки, взаємодії з інститутами громадянського суспільства, антикорупційна діяльність органів державної влади видається малоефективною. Вплив засобів масової інформації на подолання корупції можна розглядати у двох площинах: прямий вплив, коли реакцією на опублікування певної історії про корупційні правопорушення є відкриття кримінального провадження компетентними органами, прийняття відповідних законів, які врегульовують проблему, висвітлену через засоби масової інформації, відправлення у відставку посадової особи, яка була викрита у корупційних зловживаннях; непрямий вплив, коли публікація спричиняє лише пожвавлення антикорупційної дискусії у суспільстві, сприяє формуванню політичного плюралізму, а у посадових осіб відчуття того, що вони перебувають під наглядом громадськості.
  • Thumbnail Image
    Item
    Співвідношення контролю та нагляду в діяльності органів системи Міністерства внутрішніх справ України
    (Видавництво Львівської політехніки, 2020-03-01) Скочиляс-Павлів, Ольга; Skochylias-Pavliv, Olha; Національний університет “Львівська політехніка”; Lviv Polytechnic National University
    Стаття присвячена дослідженню співвідношення контролю та нагляду в діяльності органів системи Міністерства внутрішніх справ України. Проаналізовано основні підходи до визначення змісту понять “контроль” і “нагляд” у юридичній науці. Доведено, що якщо забезпечення захисту прав і свобод людини та громадянина, охорона правопорядку, забезпечення законності, громадської безпеки – це зміст правоохоронної функції держави, то контроль і нагляд – це методи, в результаті використання яких проявляється правоохоронна функція. До спеціальних органів, що здійснюють контрольну та наглядову діяльність, належить Міністерство внутрішніх справ України. Одне з основних завдань, покладених на нього, є забезпечення державного контролю (нагляду) у сфері внутрішніх справ. Сфера внутрішніх справ визначається через комплекс суспільних відносин, які пов’язані із захистом життєво важливих інтересів особи, суспільства і держави від протиправних посягань, підтримкою, зміцненням громадського порядку та публічної безпеки. Запропоновано формування у системі органів Міністерства внутрішніх справ України таких умов, які б сприяли поступовому звуженню сфери контролю і оптимізації сфери нагляду задля підвищення ефективності діяльності зі захисту прав і законних інтересів громадян. Розглянуто діяльність суб’єктів контролю і нагляду системи Міністерства внутрішніх справ України за додержанням законодавства з точки зору організаційно-правового аспекту. Наголошено, що в процесуальному значенні контроль і нагляд у сфері внутрішніх справ – це зміст контрольного процесу, в якому першочергове значення набуває контрольна діяльність, а наглядова діяльність обумовлена контрольною, в чому проявляється дискурсивний характер контрольно-наглядової діяльності.
  • Thumbnail Image
    Item
    Конформістська поведінка людини в умовах соціально-правової дезорганізації
    (Видавництво Львівської політехніки, 2020-03-01) Романова, Альона; Щербай, Іванна; Romanova, Alona; Shcherbai, Ivanna; Національний університет “Львівська політехніка”; Lviv Polytechnic National University
    З’ясовано особливість конформістської поведінки людини в умовах соціально-правової дезорганізації, обумовленої розшаруванням суспільних інститутів, що суперечить загальновизнаним принципам конкретного суспільного утворення. Наголошено на стані суспільства, що вимагає від людини активної правомірної дії, а не пасивно-пристосувальницького існування, а також на тому, що правового значення набуває така поведінка людей, яка здатна істотно позначитися на стані і розвитку економічних, соціальних, політичних, ідеологічних суспільних відносин, на статусі людини та реалізації її інтересів. Поведінка людини в умовах соціальної дезорганізації може бути непрогнозованою і непередбачуваною. Ідеальна форма виразу правової поведінки за будь яких обставин – це правомірно активна поведінка, але життєві реалії вказують на те, що не всі члени суспільства можуть і готові у кризово-перехідний період розвитку суспільства зберігати зазначену поведінку. Основною соціальною ознакою правомірної поведінки є соціальна важливість, значущість. Саме вона є критерієм віднесення людської поведінки до правової сфери, на цій підставі і відбувається розподіл поведінки на ту, що становить інтерес для суспільства і для соціоприродного простору загалом, і ту, що не становить жодного інтересу. Акцентовано увагу на тому, що конформістську поведінку відрізняє пристосовництво, пасивне прийняття наявного порядку, відсутність власних позицій, підпорядкування психологічному тиску, а конформізм у правовій поведінці людини є особливо небезпечний в умовах революцій, національно-визвольних повстань, повалення антидемократичних режимів. За умови кризового стану розвитку суспільства, не порушувати загальноприйняті норми недостатньо, потрібно проявляти правомірну активність. Така активність громадян у суспільстві та державі необхідна для подолання певної кризи. Займаючи “вичікувальну” позицію, людина перекладає вирішення суспільних проблем, зокрема і тих, які стосуються її самої, на інших членів соціуму, при цьому дуже часто виражаючи власне незадоволення їхніми діями.