Вісники та науково-технічні збірники, журнали
Permanent URI for this communityhttps://ena.lpnu.ua/handle/ntb/12
Browse
4 results
Search Results
Item “Держава” і “державність”: до проблеми теоретико-правового та історико-правового змісту понять в контексті українського (національного) державотворення(Видавництво Львівської політехніки, 2021-01-10) Терлюк, Іван; Terlyuk, Ivan; Національний університет “Львівська політехніка”; Lviv Polytechnic National UniversityАктуальність зазначеної у заголовку проблеми зумовлюється потребою в осмисленні особливостей постання і розвитку держави в Україні як системного явища, істотні й необхідні ознаки якого відображають поняття: “держава”, “державність” й “державотворення”. Розуміння останніх важливе для усвідомлення історико-правових особливостей минулого України та для оцінки логіки розвитку сучасних політичних і суспільних процесів у нашій державі. Звідси, мета статті, методологічну основу якої становить діалектичний метод пізнання суспільно-політичних та правових явищ та процесів, полягає в тому, щоб привернути увагу до проблеми держави й, головно, державності як наукових категорій в контексті українського державотворення; простежити основні з існуючих в науці підходів щодо розуміння означених понять і висловити своє ставлення до них; визначити смисловий зв’язок між поняттями “держава”, “державність” й “державотворення”; окреслити сутність феномену національної держави й української (національної) державності. Стверджується, що поняття “держава” і “державність” як наукові категорії – це поняття різних вимірів державно-правової дійсності. Підкреслюється розуміння державності як прояву соціально-історичної укоріненості “держави” у буття суспільства. Акцентується на національно-духовній природі й національно-культурній орієнтації державності, на її співставності з націогенезом. Аргументується теза про те, що державність народу або завершується появою суверенної держави, або/чи свідчить про незавершеність процесу її розбудови. Умотивовується рівнозначність понять “державність” і “державотворення”. Обґрунтовується теза нерівнозначності понять “українська державність” і “українська національна державність”. Наголошується на тому, що процес націогенезу й національного державотворення в українського народу вперше припадає на останню третину XVI – першу половину XVII ст., і пов’язується передовсім з козацтвом.Item Український адвокат і правознавець Володимир Старосольський про націю та національну державу(Видавництво Львівської політехніки, 2020-03-01) Терлюк, Іван; Terlyuk, Ivan; Національний університет “Львівська політехніка”; Lviv Polytechnic National UniversityАктуальність зазначеної у заголовку проблеми криється у зростанні інтересу до “національного боку” проблеми осмислення досвіду становлення української державності, зокрема, в ідеологічному вимірі: формування української (політичної) нації, витоків та еволюції ідей української національної державності, поглядів вчених дослідників української “національної проблематики”. Мета статті – привернути увагу до проблем вивчення нації і національної держави в українській правовій думці початку ХХ ст.; без претензій на емпіричну вичерпність, розглянути погляди В. Старосольського на націю та національну державу. Методологічну основу, підготовлену на стику теорії та філософії права і політології, наукової розвідки складає діалектичний метод пізнання суспільно-політичних та правових явищ та процесів – він дає змогу розглядати їх у розвитку та взаємозв’язку. А основним засобом осягнення змісту праць В. Старосольського став герменевтичний метод – він сприяв пізнанню особливостей дослідницького підходу вченого щодо нації, з’ясуванню поглядів дослідника щодо її сутності й відношення до (національної) держави. Стверджується, що Володимир Старосольський, відомий український адвокат і громадський діяч у міжвоєнній Галичині, був, передовсім, непересічним ученим-націологом, автором оригінальної концепції побудови української державності, що базувалась на поєднанні національного й соціально-класового чинників у процесі державотворення. Підкреслюється, що як учений, В. Старосольський одним з перших серед українців спростував тезу про те, що нація є спільнотою, побудованої виключно на основі набору спільних т. зв. “об’єктивних” ознак – вони важливі, однак не визначальні у формуванні нації. Натомість, сутнісним критерієм нації вважав її політичність. Обґрунтовується теза про те, що для В. Старосольського нація – це, передовсім, психолого-політична спільнота, себто нація проявляється, насамперед, у боротьбі за власну (національну) державу. Наголошується на тому, що В. Старосольський був першим у вітчизняній науці, хто ґрунтовно опрацював питання нації як змісту національної держави.Item Феномен нації у науковому дискурсі: до методології проблеми історичної спадкоємності нації та держави(Видавництво Львівської політехніки, 2018-02-26) Терлюк, Іван; Terlyuk, Ivan; Терлюк, Иван; Національний університет “Львівська політехніка”; Lviv Polytechnic National UniversityВисвітлено панівні у вітчизняній та світовій науковій думці підходи щодо сутності поняття «нація», його змісту й обсягу, часу появи, а також взаємозв’язку з поняттями «етнос» і «народ». Наголошено на тому, що поняття «нація» найчастіше корелює з поняттями «етнос» і «народ». Висловлено думку, що нація – це народ, піднесений запасом державницьких сил, наділений змогою до самоідентифікації й відмежування від інших націй державними кордонами, а також - інтегрування інших націй до складу своєї держави на правах національних меншин.Item Феномен нації у науковому дискурсі: до методології проблеми історичної спадкоємності нації та держави(Видавництво Львівської політехніки, 2018-02-26) Терлюк, Іван; Terlyuk, Ivan; Терлюк, Иван; Національний університет “Львівська політехніка”; Lviv Polytechnic National UniversityВисвітлено панівні у вітчизняній та світовій науковій думці підходи щодо сутності поняття “нація”, його змісту й обсягу, часу появи, а також взаємозв’язку з поняттями “етнос” і “народ”. Наголошено на тому, що поняття “нація” найчастіше корелює з поняттями “етнос” і “народ”. Висловлено думку, що нація – це народ, піднесений запасом державницьких сил, наділений змогою до самоідентифікації й відмежування від інших націй державними кордонами, а також-інтегрування інших націй до складу своєї держави на правах національних меншин.