Вісники та науково-технічні збірники, журнали
Permanent URI for this communityhttps://ena.lpnu.ua/handle/ntb/12
Browse
36 results
Search Results
Item Особливості регламентації процесуального примусу в контексті забезпечення прав особи у кримінальному процесуальному законодавстві України та деяких європейських держав(Видавництво Львівської політехніки, 2021-10-10) Гузела, Михайло; Huzela, Mykhailo; Національний університет “Львівська політехніка”; Lviv Polytechnic National UniversityПитання регламентації кримінального процесуального примусу в контексті забезпечення прав особи є надзвичайно актуальним у кримінальному процесуальному законодавстві з точки зору застосування заходів забезпечення кримінального провадження. Необхідність правильної регламентації кримінальних процесуальних норм з метою імплементації в національне кримінальне процесуальне законодавство України та окремих європейських держав європейських стандартів кримінального провадження є основою для побудови системи кримінального процесу охоронного типу. Наріжним каменем для розвитку кримінальної процесуальної науки та вироблення єдиної судової практики є реальне забезпечення в кримінальному процесі правового захисту особи як суб’єкта кримінального провадження через реалізацію процесуальних гарантій прав і свобод цієї особи, котра з тих чи інших підстав потрапила у сферу реалізації процесуальних правовідносин. При цьому вагомого значення в такому контексті набуває законність і обґрунтованість застосування процесуального примусу в кримінальному процесі. У різних державах Європи реалізація процесуального примусу регламентується порізному. Зокрема, в Україні, виходячи з положень чинного КПК України, регламентація процесуального примусу переважно виражена через реалізацію заходів забезпечення кримінального провадження та, зокрема, у їх системі – запобіжних заходів в кримінальному провадженні. Тому основним завданням кримінального процесу охоронного типу в будь-якій державі є вироблення надійних правових механізмів запобігання різного виду зловживанням та помилкам суб’єктів, які провадять кримінальний процес і відповідно уповноважені на реалізацію кримінального процесуального примусу.Item Процесуальний статус захисника у кримінальному провадженні(Видавництво Львівської політехніки, 2021-06-01) Сибірна, Рома; Гап’як, Сергій; Sybirna, Roma; Hapiak, Sergey; Національний університет “Львівська політехніка”; Львівський національний університет імені Івана Франка; Lviv Polytechnic National University; Ivan Franko National University of LvivЗа умов реформування кримінального процесуального законодавства України статус захисника набуває якісно нових, позитивних рис. Процес реформування кримінального судочинства зумовлює необхідність дослідження важливих питань гарантій прав і свобод особи, яка підозрюється чи обвинувачується у вчиненні кримінального правопорушення, зокрема участі у ньому захисника. Важливими питаннями для розгляду залишаються участь захисника у кримінальному процесі як одного із найважливіших учасників кримінального провадження, дослідження проблем, пов’язаних із реалізацією законних прав та інтересів людини і громадянина. Сьогодні одним із аспектів цієї проблеми залишається невизначеність процесуальних прав, реалізацію яких здійснюють безпосередньо підозрюваний, обвинувачений; її не можна доручити захиснику. Визначення і чітке закріплення в КПК України відповідних прав і обов’язків захисника стане запорукою забезпечення ним ефективного захисту прав, свобод та законних інтересів особи, оскільки недосконалі положення законодавства нині унеможливлюють реалізацію прав захисника щодо збирання доказів у повному обсязі. Задекларовані питання актуальні та своєчасні, оскільки правовий статус адвоката та захисника – це хоч і дещо суміжні, однак нерівнозначні поняття як за обсягом, так і за джерелом нормативно-правового регулювання. Згідно із положеннями КПК України, реалізація прав захисника відбувається виключно на основі КПК України, а діяльність адвоката як професійна діяльність особи унормована Законом України “Про адвокатуру та адвокатську діяльність”, що зумовлює невизначеність процесуального статусу захисника-адвоката. Встановлено, що у положеннях ст. 46 КПК України доречно навести загальні положення щодо участі захисника у кримінальному провадженні, де серед іншого передбачити, що одна особа може мати декілька захисників, кожний з яких може з’являтися під час кримінального провадження і брати у ньому участь незалежно від іншого. Ст. 47 КПК України слід іменувати як “Права та обов’язки захисника”, закріпивши у ній відповідні права та обов’язки захисника, випадки відмови від виконання ним своїх обов’язків, а також те, що йому заборонено робити під час реалізації функції захисту. Однак під час формулювання положення наведених статей недоречно імплементувати усі норми ст. 20 “Закону України “Про адвокатуру та адвокатську діяльність”, оскільки окремі з них збігаються із положеннями КПК України і додаткового закріплення не потребують. Введення до новосформованих статей КПК України деяких норм цього закону недоцільне, оскільки вони фактично суперечать КПК України, що ускладнить захисникові реалізацію своїх прав та обов’язків у кримінальному провадженні. Зокрема, не варто в КПК України вказувати на “адвокатський” запит, оскільки положення цього кодексу регулюють відносини між учасниками кримінального провадження без ознак професійного спрямування, що, фактично, унеможливлює використання терміна “адвокатський запит”.Item Сутність та цілі використання судових експертиз під час досудового розслідування кримінальних проваджень(Видавництво Львівської політехніки, 2021-01-10) Ортинський, Володимир; Ortynsky, Volodymyr; Національний університет “Львівська політехніка”; Lviv Polytechnic National UniversityСтаття присвячена проблемі криміналістичного та процесуального аналізу сутності й цілей використання судових експертиз під час досудового розслідування кримінальних проваджень. У кримінальній процесуальній діяльності спеціальні знання використовуються у двох формах: у формі залучення спеціалістів під час проведення окремих слідчих (розшукових) дій; у формі залучення експерта в кримінальне провадження для проведення експертизи. Саме друга із зазначених вище форм залучення спеціальних знань є особливо важливою для кримінального провадження в цілому і для досудового розслідування зокрема, оскільки ця форма надає нове джерело доказів у кримінальному провадженні. Встановлено, що проведення експертизи спрямоване на отримання нових, раніше невідомих слідчому фактичних даних із застосуванням спеціальних знань. Зокрема, виявлення сторонніх мікрооб’єктів на речових доказах, вилучених у потерпілих при вчиненні вбивств, розбійних нападів, зґвалтувань тощо, встановлення початкових записів у документах, які були змінені, тощо, тобто виявлення невідомих раніше слідчому фактичних даних, які є доказами у справі. При цьому інформація, яка встановлюється експертом, не обов’язково має бути абсолютно новою для слідчого, оскільки перевірка одних доказів на базі інших у кримінальному провадженні здійснюється шляхом зіставлення їх змісту і з’ясування їхньої погодженості один з одним. При цьому така перевірка буде взаємодоповнюючою. Так, наприклад, результати слідчого експерименту шляхом відтворення обстановки та обставин події кримінального правопорушення, проведеної з метою перевірки показань підозрюваного про те, як ним були спричинені ушкодження потерпілому (використане знаряддя, способи нанесення ударів, їх кількість тощо), зіставляються з висновками судово-медичної експертизи потерпілого. Збіг отриманих результатів буде свідчити про те, що подія відбувалася саме так, як вказує підозрюваний. Отже, у слідчого з’являється новий доказ, який тільки підтверджує вже відомі йому дані про факти. Констатовано, що на підставі аналізу сутності залучення спеціальних знань у кримінальному провадженні на стадії досудового розслідування кримінальних проваджень можна виділити певні напрямки використання висновків експерта, цілями яких є: у доказуванні – отримання нових доказів, перевірка інших доказів, формування комплексів доказів; у тактичному плані – висунення та перевірка версій, моделювання механізму вчинення кримінального правопорушення, подолання протидії розслідуванню; в організаційному плані – обґрунтування рішень, які приймає слідчий у розслідуваному кримінальному провадженні; у профілактиці злочинів – встановлення обставин, які сприяли вчиненню кримінальних правопорушень. Відмічено, що від цілей використання висновків судових експертиз у кримінальних провадженнях треба відрізняти цілі провадження судових експертиз, тобто завдання, які вирішуються експертом.Item До питання класифікації учасників кримінального провадження, уповноважених підтримувати обвинувачення в суді(Видавництво Львівської політехніки, 2020-03-01) Сорока, Світлана; Канцір, Володимир; Крижановський, Анатолій; Soroka, Svitlana; Kantsir, Volodymyr; Kryzhanovskyi, Anatoliy; Національний університет “Львівська політехніка”; Lviv Polytechnic National UniversityРозглядаються питання учасників кримінального провадження, уповноважених підтримувати обвинувачення в суді. КПК України до сторони кримінального провадження – з боку обвинувачення віднесено слідчого, дізнавача, керівника органу досудового розслідування, керівника органу дізнання, прокурора, а також потерпілого, його представника та законного представника у випадках, установлених КПК України. Всі учасники кримінального провадження з боку обвинувачення формують і підтримують обвинувачення під час досудового розслідування, яке завершується складанням обвинувального акта, в якому прокурор висуває обвинувачення у вчиненні кримінального правопорушення. Прокурор це учасник кримінально-процесуальної діяльності до якого законом «Про прокуратуру» і КПК України ставляться певні вимоги, він наділений певними повноваженнями і одним із основних є підтримання обвинувачення в суді. Крім того підтримувати обвинувачення в суді має право і потерпілий. Потерпілий набуває цього права відповідно у разі коли прокурор дійшов до переконання, що обвинувачення потрібно змінити. Якщо в обвинувальному акті зі зміненим обвинуваченням ставиться питання про застосування закону України про кримінальну відповідальність, який передбачає відповідальність за менш тяжке кримінальне правопорушення, чи про зменшення обсягу обвинувачення, головуючий зобов’язаний роз’яснити потерпілому його право підтримувати обвинувачення у раніше пред’явленому обсязі, а також у разі відмови прокурора від підтримання державного обвинувачення в суді головуючий роз’яснює потерпілому його право підтримувати обвинувачення в суді. Потерпілою у кримінальному провадженні визнається фізична особа, якій кримінальним правопорушенням завдано моральної, фізичної або майнової шкоди і ним може бути будь-яка особа, а отже, в більшості випадків він не є фахівцем права. Тому КПК України також передбачено, що потерпілого у кримінальному провадженні може представляти представник – особа, яка у кримінальному провадженні має право бути захисником. Отже, з боку обвинувачення до сторони кримінального провадження законодавець відніс слідчого, дізнавача, керівника органу досудового розслідування, керівника органу дізнання, прокурора, а також потерпілого, його представника та законного представника у випадках, установлених КПК України, які формують і підтримують обвинувачення під час досудового розслідування, проте підтримувати обвинувачення в суді мають право тільки прокурор, потерпілий, представник потерпілого у визначених законом випадках.Item Проблеми інституту адвокатури у кримінальному процесі та їх подолання(Видавництво Львівської політехніки, 2020-03-01) Несімко, Олег; Nesimko, Oleg; Національний університет “Львівська політехніка”; Lviv Polytechnic National UniversityУ цивілізованих демократичних державах невід’ємним фактором правової системи й основним недержавним інститутом захисту особистості, її прав і свобод є адвокатура. У сучасних умовах, коли нагальним стає питання ефективного реформування правової системи держави, наближення її до європейських стандартів − стандартів країн із більш досконалою правосвідомістю та правовою культурою, постають проблемні питання становлення та розвитку правової допомоги як гарантії правопорядку та законності в громадянському суспільстві в Україні. Належний правовий захист у кримінальному процесі відіграє провідну роль, оскільки є надзвичайно важливим та обов’язковим елементом державного й суспільного розвитку, виступає основою для формування демократичної правової держави та громадянського суспільства. Розбудова правової держави є неможливою без дотримання гарантій захисту прав людини, без забезпечення чіткого механізму функціонування такого специфічного демократичного інституту, яким є адвокатура. Адвокатура − надзвичайно важливий інструмент демократії, бо за своєю суттю вона є організацією професійних адвокатів та виконує таку суспільну функцію, як захист основних прав особи. Захист прав людини є головним призначенням адвокатури У статті на основі аналізу нормативно-правових актів розглянуті ті проблемні питання які сьогодні, на нашу думку, постають перед адвокатурою України, та можливі шляхи подолання цих протиріч.Item Поручитель як особа, що заслуговує на довіру(Видавництво Львівської політехніки, 2020-03-01) Красько, Сюзанна; Слотвінська, Наталія; Krasko, Suzanna; Slotvinska, Natalia; Національний університет “Львівська політехніка”; Lviv Polytechnic National UniversityСтаття присвячена питанню, що становить інтерес науковців та практиків у контексті застосування запобіжного заходу у вигляді особистої поруки – характеристиці особи поручителя, як такої, що заслуговує на довіру. Дослідження положень чинного законодавства та результатів наукових праць вчених обґрунтовано дозволило сформувати відповідні висновки. Так, аналіз положень Кримінального процесуального кодексу України дає можливість стверджувати, що поручителів, котрі «заслуговують на довіру» під час обрання запобіжного заходу у вигляді особистої поруки, за загальним правилом, повинно бути декілька (двоє і більше, причому конкретну кількість поручителів визначає слідчий суддя, суд), і вони у своїй взаємодії повинні виконати взяті на себе зобов’язання. Зазначене підтверджується тим, що обставиною за якої слідчий суддя або суд, може визнати достатньою наявність одного поручителя, є характеристика його як особи, що заслуговує на «особливу довіру». Вважаємо, що вирішуючи питання про застосування такого запобіжного заходу як особиста порука, слідчий суддя, суд повинні встановити характер відносин між потенційним поручителем (поручителями) та підозрюваним, обвинуваченим. Вказане зумовлено метою застосування даного запобіжного заходу, а саме забезпечення належної процесуальної поведінки підозрюваного, обвинуваченого та його своєчасної участі у кримінальному провадженні (наприклад, у проведенні слідчих (розшукових) дій). Адже лише особа котра матиме вплив на конкретного підозрюваного, обвинуваченого, зможе виконати взяті на себе зобов`язання і досягти необхідного результату, в іншому разі (навіть за умови беззаперечного авторитету у інших осіб) доцільність та ефективність такого запобіжного заходу сумнівна. Отже, взаємодовірливий характер відносин між поручителем та підозрюваним, обвинуваченим, визнання авторитету поручителя підозрюваним, обвинуваченим є вагомими чинниками, що можуть вплинути на досягнення мети запобіжного заходу у вигляді особистої поруки, а тому слідчий суддя, суд розглядаючи клопотання слідчого, прокурора про застосування запобіжного заходу у вигляді особистої поруки повинен упевнитися у існуванні обставин, що підтверджують наявність зазначених відносин.Item Receiving by the exposer of corruption information about the state of the pre-trial investigation initiated by his statement or message(Видавництво Львівської політехніки, 2020-03-01) Канцір, Володимир; Слотвінська, Наталія; Kantsir, Volodymyr; Slotvinska, Natalia; Національний університет “Львівська політехніка”; Lviv Polytechnic National UniversityВ статті проаналізовано окремі положення чинного законодавства та судової практики з метою з’ясування змістовного наповнення визначення, що міститься у частині 3 статті 60 Кримінального процесуального кодексу України “стан досудового розслідування”. Поставлена мета зумовлена нормою Кримінального процесуального кодексу України, яка встановлює, що заявник який є викривачем (крім можливості: отримувати від органу, до якого він подав заяву, документ, що підтверджує її прийняття і реєстрацію; отримувати витяг з Єдиного реєстру досудових розслідувань; подавати на підтвердження своєї заяви речі і документи; отримувати інформацію про закінчення досудового розслідування) наділений правом в порядку, встановленому Законом України № 1700-VII “Про запобігання корупції” від 14 жовтня 2014 року, отримувати інформацію про стан досудового розслідування, що розпочате за його заявою чи повідомленням; а також зумовлена відсутністю офіційного тлумачення цього положення, наукових розвідок та неоднозначністю судової практики. Аналіз Положення про Єдиний реєстр досудових розслідувань, порядок його формування та ведення, довів, що зміст визначення “стан досудового розслідування” недоцільно прирівнювати до інформації, що окреслює стан тривання чи завершення цього розслідування, адже враховуючи той факт, що законодавець надав викривачу привілейоване становище, поряд з заявником щодо отримання інформації про досудове розслідування (ч. 3 ст. 60 КПК України, п. 13 ч. 2 ст. 53-3 Закону України № 1700-VII від 14 жовтня 2014 року), обґрунтовано приходимо до висновку, що ця інформація не охоплюється даними, що містяться у витязі з Єдиного реєстру досудових розслідувань.Item Функція обвинувачення: зміст та етапи реалізації(Видавництво Львівської політехніки, 2020-02-24) Сорока, Світлана; Римарчук, Римма; Soroka, Svitlana; Rymarchuk, Rimma; Національний університет “Львівська політехніка”; Lviv Polytechnic National UniversityПроаналізовано позиції науковців щодо визначення змісту кримінальнопроцесуальних функцій. Досліджено питання стосовно змісту, моменту виникнення та етапів реалізації кримінально-процесуальної функції обвинувачення. Акцентовано, що функція обвинувачення є рушійною силу кримінального процесу і сприяє виникненню інших кримінально-процесуальних функцій захисту і судового розгляду.Item Верховенство права в системі засад кримінального провадження(Видавництво Львівської політехніки, 2020-02-24) Гузела, Михайло; Несімко, Олег; Huzela, Mykhailo; Nesimko, Oleh; Національний університет “Львівська політехніка”; Lviv Polytechnic National UniversityРозглянуто проблему реалізації засади верховенства права в системі засад кримінального провадження. На основі аналізу кримінального процесуального законодавства України та наукових джерел досліджено питання універсальності верховенства права в системі засад кримінального провадження через поширення дії зазначеної засади на інститути кримінального провадження. Зроблено висновок про те, що в засаді верховенства права проявляється вимога процесуальної неупередженості, яка формально зв’язана раціональними й розумними обмеженнями, встановленими законом. Дотримуючись одночасно вимог верховенства права й законності, у центрі кожної процесуальної дії повинно бути не лише формальне виконання законодавчого припису. Йдеться про принципово нові вимоги процесуального законодавства до реалізації учасниками процесуальної діяльності, спрямованої на дотримання прав і свобод людини, що в кінцевому підсумку забезпечує належну правову процедуру.Item Процесуальний примус в процесі застосування запобіжних заходів, пов’язаних з частковим обмеженням свободи особи(Видавництво Львівської політехніки, 24-02-20) Гузела, Михайло; Huzela, Mykhailo; Гузела, Михаил; Національний університет “Львівська політехніка”; Lviv Polytechnic National UniversityПрисвячено проблемі мутності процесуального примусу в процесі застосування запобіжних заходів, пов’язаних із частковим обмеженням свободи особи під час здійснення кримінального переслідування. Зокрема, проаналізовано порівняно новий запобіжний захід, який закріплений у чинному Кримінальному процесуальному кодексі України – домашнього арешту, який є певним законодавчим зaповненням прогалини, що виникла мiж запобіжними зaходaми, не пов’язaними з обмеженням cвободи особи тa тримaнням пiд вaртою. Автор наголошує, що зaпровaдження домашнього арешту як запобіжного заходу в системі заходів забезпечення кримінального провадження є прогреcивним для кримінального процесуального законодавства України. Звaжaючи нa пiдвищену увагу до проблеми дотримaння зaконноcтi при застосуванні запобіжного заходу у вигляді тримання пiд вaртою, зaпровaдження нових прогресивних зaпобiжних зaходiв, пов’язаних із частковим обмеженням свободи особи, які передбaчені чинним КПК Укрaїни, зокрема, домашнього арешту, cприятиме розв’язaнню нaгaльної проблеми дотримaння прaв людини в процесі здійснення кримінального провадження.