Єдність судової практики (об’єкт загальтеоретичного дискурсу)

Abstract

Єдність судової практики – важлива умова для сучасної судової системи нашої країни в умовах глобалізації та інтеграції у європейський правовий простір. Доведено, що єдність судової практики не є самоціллю; судова практика має слугувати утвердженню справедливості і захисту людини та її прав. Суди мають ухвалювати рішення і вирішувати складні справи; їм не треба ухилятися від прийняття рішень, мотивуючи це відсутністю нормативного регулювання, відступаючи при цьому від попередньої судової практики. Звернено увагу на дві категорії, які нас цікавлять щодо зазначеної проблематики: принцип верховенства права і чисто позитивістська позиція забезпечення єдності прак- тики, з погляду відповідності її нормам позитивного права. Норми позитивного права, як свідчить аналіз, не завжди є правильними. Ми доходимо до того, що, у певному сенсі, також даємо оцінку закону. Адже судова влада назагал не влада, допоки вона не оцінює закон. І це мають робити без винятку всі суди (не тільки Конституційний Cуд). Маємо розуміти, що у рішень таких різних судів, як і інших юрисдикцій, не однакові юридичні наслідки. Власне, якщо аналізує закон і у процесі його застосування виявить, що він не відповідає Основному Закону, він приймає рішення відповідно до того, як йому велить Основний Закон, але при цьому те, як він вирішив, не може мати універсального значення. Отже, він не відміняє юридичної сили того акта, від якого відмовився сам суд. Цей акт може зникнути через відповідну будову нашої правової системи тільки після того, коли він потрапить на розгляд Конституційного Суду і коли Конституційний Суд скаже: “Так, ця норма не відповідає Конституції”. Аналізується теза щодо того, чи обов’язково суду звертатися до Конституційного Суду, якщо він вважає, що той чи інший закон суперечить Конституції. Видається, щоб вирішити ту чи іншу справу, звернення до Конституційного Суду не є обов’язковим. Він сам може вирішити: “Так, цей закон не відповідає Конституції, я його не застосовую, моє рішення базується на конституційних приписах (нормах)”. Конкретну справу він таким способом вирішив. А пізніше настає дещо інше, друге питання, яке також пов’я- зане з нашою проблематикою. Усі суди зобов’язані забезпечити рівність перед законом і судом, і виходячи з цього принципу, а не з якоїсь невизначеної окраси єдності судової практики, будь-який суд, який відмовився від застосування норми як неконституційної, повинен сказати Конституційному Суду: “Вирішіть це для усіх”. Ось у чому смисл цих звернень і у чому відмінність судового контролю, який здійснюється Конституційним Судом. Властиво, й умовами для звернення і нших с удів д о К С є н е с умнів у консти- туційності закону, а впевненість судді у цій неконституційності, адже сумніви він має долати шляхом тлумачення норми. Обґрунтовано підстави для забезпечення верховенства права: диференціація у юрис- дикціях чи утворення єдиного суду (як ми бачимо у деяких публікаціях). Видається, що диференціація процедур за видами юрисдикцій дає нам переваги щодо забезпечення прин- ципу верховенства права. Це можна пояснити тим, що здійснюється відповідна спеціа- лізація. З’ясовано, що розвиток цифрових технологій і пов’язаних з ним “штучного інте- лекту” і роботизації так званого “електронного правосуддя” не в змозі забезпечити справедливість судового рішення. Насправді, навіть найрозумніший “електронний суд- дя” не здатний компенсувати брак “суддівської мудрості”, а ще більше догматизує про- цес ухвалення судових рішень.Uniformity of judicial practice is an important condition for the modern judicial system of our country in the context of globalization and integration into the European legal space. It is proved that the unity of judicial practice is not an end in itself; judicial practice should primarily serve to establish justice and protect people and their rights. Courts must make decisions and resolve complex cases; they should not evade decision-making by arguing that there is no regulatory framework, while deviating from previous case law. Attention is drawn to the two categories that interest us in relation to this issue, and there are two of them: the rule of law principle and the purely positivist position of ensuring the unity of practice in terms of its compliance with the rules of positive law. As the analysis shows, the rules of positive law are not always correct. We come to the conclusion that, in a sense, we are also assessing the law. After all, the judiciary is not really a government until it evaluates the law. And this should be done by all courts without exception (not just the Constitutional Court). We have to understand that the decisions of such different courts, in my country and in other jurisdictions, do not have the same legal consequences. In fact, if a court analyzes a law and, in the process of applying it, finds that it does not comply with the Basic Law, it makes a decision in accordance with the Basic Law, but the way it decides cannot be universally applicable. Thus, it does not cancel the legal force of the act that the court itself has refused to accept. This act can only disappear by virtue of the respective structure of our legal system when it comes before the Constitutional Court and when the Constitutional Court says: “Yes, this provision does not comply with the Constitution”. The author analyzes whether a court is obliged to apply to the Constitutional Court if it believes that a particular law contradicts the Constitution, or whether it is not obligatory. It seems that it is not mandatory to apply to the Constitutional Court to resolve a case. The Court itself can decide: “Yes, this law does not comply with the Constitution, I do not apply it, my decision is based on constitutional provisions (norms)”. He has thus resolved a particular case. And then comes something else, the second question, which is also related to our issue. All courts are obliged to ensure equality before the law and the court, and based on this principle, and not on some vague decoration of the unity of judicial practice, any court that refused to apply a rule as unconstitutional should say to the Constitutional Court: “Resolve it for everyone”. This is the meaning of these appeals and the difference between judicial control exercised by the Constitutional Court. In fact, the conditions for other courts to apply to the Constitutional Court are not doubts about the constitutionality of a law, but the judge’s confidence in its unconstitutionality, because he or she must overcome doubts by interpreting the provision. The author substantiates the grounds for ensuring the rule of law: differentiation in jurisdictions or the establishment of a single court (as we see in some publications). It seems that the differentiation of procedures by type of jurisdiction gives us advantages in ensuring the rule of law. This can be explained by the fact that appropriate specialization is carried out. It has been established that the development of digital technologies and related “artificial intelligence” and robotization of the so-called “e-justice” cannot ensure the fairness of a court decision. Simply put, even the most intelligent “electronic judge” is not able to compensate for the lack of “judicial wisdom”, and further dogmatizes the process of making court decisions.