Browsing by Author "Lesko, Natalia"

Now showing 1 - 3 of 3

Законодавство України про адміністративні правопорушення як засіб реалізації адміністративно-деліктної політики
(Видавництво Львівської політехніки, 2021-06-01) Лесько, Наталія; Lesko, Natalia; Національний університет “Львівська політехніка”; Lviv Polytechnic National University
З позиції методології системного аналізу в контексті чинного законодавства та теоретичних поглядів учених розглянуто законодавство України про адміністративні правопорушення як засіб реалізації адміністративно-деліктної політики. Досліджено поняття “адміністративно-деліктна політика”, що розглядається як діяльність держави, пов’язана із загальнодержавною політикою, наділена комплексом правових і організаційних засобів, об’єднаних спільною метою – забезпечити зниження адміністративної деліктності у різних сферах діяльності публічної адміністрації, удосконалення механізму охорони та захисту прав, свобод, законних інтересів учасників публічно-правових відносин, усунення причин й умов, що сприяють виникненню адміністративних правопорушень. Концептуальне опрацювання змісту адміністративно-деліктної політики і систематичне уточнення повинні обов’язково охоплювати: результати моніторингу правозастосовної практики у динаміці; дослідження проблем, що виникають у діяльності суб’єктів адміністративної юрисдикції щодо реалізації адміністративно-деліктного законодавства; аналіз результатів декриміналізації складів правопорушень за останні двадцять років; максимальне врахування критеріїв адміністративної деліктності під час формування адміністративно-деліктних норм; дослідження ефективності законодавства про адміністративні правопорушення, наслідки застосування, досягнення цілей адміністративних покарань. Законодавство України про адміністративні правопорушення є засобом реалізації адміністративно-деліктної політики, яка являє собою організовану державно-владну діяльність всіх гілок влади щодо здійснення на системній основі взаємопов’язаного комплексу організаційних, правових, пропагандистських, соціальноекономічних та інших заходів із протидії адміністративній деліктності
Типологія корупційних проявів у поліції
(Видавництво Львівської політехніки, 2020-03-01) Лесько, Наталія; Lesko, Natalia; Національний університет “Львівська політехніка”; Lviv Polytechnic National University
У статті розглянуто теоретичні аспекти типології корупційних проявів в поліції. Наголошується на існуванні корупційних ризиків, що впливають на ефективність діяльності органів поліції. Доведено, що запобігання корупційним ризикам це складний процес, оскільки не всі ризики можна ідентифікувати й оцінити, багато з них мають вірогідний характер. Розглянуто засади кримінальної, адміністративної та дисциплінарної відповідальності поліцейських за вчинення корупційних правопорушень. Виокремлено та досліджено основні корупційні ризики під час проходження служби в органах Національної поліції. Запропоновано шляхи щодо мінімізації потенційних корупційних ризиків під час проходження служби в органах Національної поліції. Підкреслено, що існують два основні підходи до визначення корупційних деліктів в державній службі: формування та нормативно-правове визначення переліку на основі суб’єктивних уявлень про корупцію; формулювання сутнісних ознак корупції. В антикорупційному законодавстві реалізується змішаний підхід, що включає наявність легальних дефініцій і затверджених переліків корупційних злочинів. Проте, легальна дефініція корупції, дана в ст. 1 Закону України “Про запобігання корупції”, не має практичного застосування. Доцільно відмовитися від спроби визначити корупцію в законодавстві, оскільки точне та вичерпне визначення цього явища неможливо. Запропоновано розрізняти корупційні правопорушення та правопорушення корупційного характеру. Корупційне правопорушення – це невиконання державним службовцем або іншою особою вимог, встановлених законодавством України про запобігання корупції. На відміну від корупційного правопорушення протиправне діяння, вчинене державним службовцям з метою отримання матеріальної вигоди для себе особисто або для третіх осіб, отримання або вимагання винагороди за виконання посадових обов’язків, є правопорушенням корупційного характеру. Таке правопорушення може бути кваліфіковано як злочин або як дисциплінарний проступок.
Цифрові права людини в епоху глобалізації
(Видавництво Львівської політехніки, 2021-08-10) Лесько, Наталія; Антонов, Микита; Lesko, Natalia; Antonov, Mikita; Національний університет “Львівська політехніка”; Lviv Polytechnic National University
У статті досліджено цифрові права людини в епоху глобалізації. Зауважено, що поява феномену цифрових прав людини пов’язана з виникненням свободи доступу до Інтернету, а також визначенням потенційного “right to be forgotten” (права вимагати видалення персональних даних, конфіденційної інформації про особу з результатів пошукових сервісів). Ці явища є досить новими, і з практичного погляду їх краще розглядати не як окрему групу прав людини (наприклад, як політичні, економічні, соціальні тощо), а як умовну категорію, яка охоплює особливості реалізації та гарантії захисту фундаментальних прав людини в Інтернеті. Зауважено, що права людини еволюціонують під впливом цифрових технологій. Проблематика прав людини може сприяти виробленню цілісного уявлення про регулювання нових технологій. Права людини можуть стати “маяками” для регулювання інформаційнно-комунікаційних технологій, вказуючи цілі, які повинні бути досягнуті, і шкоду, яка повинна бути попереджена відповідно до принципу пропорційності. Право на доступ до Інтернету не має на меті лише фізичну можливість доступу до мережі Інтернет. Воно базується на комунікаційній цінності Інтернету, що передбачає зв’язок цього права з іншими правами і свободами людини та необхідність доступу до Інтернету для їх реалізації, зокрема, свободи думки, вираження поглядів та переконань, права на розвиток, політичних прав, екологічних та інших основних прав людини. Підкреслено, що забезпечення прав людини в онлайн просторі здійснюється в основному на міжнародному рівні такими структурами як Рада ООН з прав людини, Генеральна Асамблея ООН, Європейський суд з прав людини тощо. Проте, єдиного нормативно-правового акту, який би закріплював основні цифрові права людини, ще не прийнято. Отже, більшість цифрових прав закріплені у різноманітних резолюціях Ради ООН з прав людини, і потребують систематизації у єдиний кодифікований акт – Декларацію цифрових прав людини. З кожним днем потреба у такому акті зростає, а за кілька десятків років без нього важко буде уявити еталон демократичного суспільства.