Browsing by Author "Turiansky, Y. I."

Now showing 1 - 2 of 2

Становлення та розвиток прав людини в античні часи
(Видавництво Львівської політехніки, 2019-03-26) Турянський, Ю. І.; Turiansky, Y. I.; Турянский, Ю. И.; Конституційний Суд України; Constitutional Court of Ukraine
Розглянуто деякі історичні періоди створення, розвитку та формування інституту прав людини. Досліджено основоположні ідеї найвидатніших мислителів цього періоду. З часів Давньої Греції поступально почало зароджуватись поняття прав людини, що відображається в філософській думці тогочасних мислителів. Змінювалось сприйняття місця людини у державному та соціальному житті. Такі мислителі, як Геракліт, Платон та Аристотель, заклали наріжні камені у створення цього поняття ще у античності. Епікур – давньогрецький філософ-матеріаліст, його вважають творцем основ філософської концепції правового індивідуалізму та лібералізму, а також концепції етики, яка є утилітарною та оптимістичною. Цей філософ розглядав людину як центр, і кожен у житті повинен відповідати за вибір своєї поведінки. Так мислитель розглядав індивідуальну свободу та певну мінімальну автономію особи, називаючи людину “соціальним атомом”. І акцентував на такому співжитті людей, щоб вони не зашкодили один одному. Марк Аврелій – імператор, давньоримський філософ-стоїк, якого іменують також “філософом на троні”, відзначався втіленням помірної політики, у його правлінні відображалась повага до людей, сенату та до його членів. Час правління Аврелія названо “сенатським ренесансом”, адже він і сам підкреслював свою покору сенату, що на той час був вищою імперською владою. Епікур проголосив ідею мирного співжиття у соціумі, щоб не завдавати шкоди іншому для загального блага. Сенека продовжував розвивати ідею духовної свободи та рівності людей, формуючи засадничі ідеї громадянського суспільства. Марк Аврелій змінив підходи до рабства та започаткував ідею лібералізму, що виявлялася і у часи його правління. Цицерон робив акцент на важливості законів та їхнього дотримання, що вважалося джерелом правосуддя та самою душею держави. Держава була створена із метою збереження принципу справедливості та рівності усіх перед законом і повинна діяти у інтересах та від імені самого народу.
Формування інституту прав людини доби Середньовіччя
(Видавництво Львівської політехніки, 2019-02-26) Турянський, Ю. І.; Turiansky, Y. I.; Турянский, Ю. И.; Конституційний Суд України; Constitutional Court of Ukraine
Розглянуто світоглядні ідеї найвідоміших мислителів Середньовіччя Томи Аквінського, Марсилія Падуанського та Нікколо Макіавеллі, які своїми працями розвивали основоположні ідеї прав людини. Їхні вчення є неабияким спадком для сучасного світу. Тома Аквінський особливу увагу звертав на моральні чесноти людини, виділяючи справедливість як найважливішу з них, а також обґрунтовував основні передумови для створення та функціонування держави як інструменту досягнення загального блага та добра зі збереженням загального миру та наданням можливостей для гідного життя людини та її духовного розвитку. Тома Аквінський наголошував на важливості закону в державі та на обов’язковому його оприлюдненні задля належного його “вступу в силу”, на особливостях розуму людини, яка відповідно повинна розрізняти добро та зло, а також керуватись “Законами Божими” у своєму бутті, адже саме Бог дав нам основні заповіді, які є незмінними. Марсилій Падуанський одним із перших запропонував концепт “народ – законодавець”і стверджував у своїх працях, що саме народ може створити найкращі закони для досягнення загального блага, на користь усього народу, а не окремих індивідів. Цей концепт підкріплюють і аргументи щодо обрання найкращого правителя, який повинен виконувати волю народу. Саме тому мислитель віддає перевагу виборній монархії, продовжуючи цей концепт. Марсилій Падуанський розвинув важливі ідеї, що впливають на формування інституту людських прав та принципів людиноцентризму у різних його вимірах. Нікколо Макіавеллі великого значення надавав сильному правителю як такому, що здатний керувати державою та громадянами, відштовхуючись від реалій, а не від філософського та ідеального сприйняття держави та управління, оскільки вважав, що між цими двома поняттями надто велика прірва. Прийнятним у тлумаченнях Нікколо Макіавеллі було насильство задля загального порядку та забезпечення державних інтересів, а закони і право він вважав знаряддям самої влади.