Медіадозвілля як універсальна форма дозвіллєвої діяльності людини XXI століття

Abstract

У магістерській кваліфікаційній роботі досліджено медіадозвілля як універсальну форму дозвіллєвої діяльності людини ХХІ століття в умовах медіатизації повсякденності. Актуальність теми зумовлена тим, що цифрові платформи та медіа стали регулярним механізмом відпочинку, пізнання, комунікації та самовираження, а значна частина вільного часу реалізується у медіасередовищі. Перенесення дозвілля в онлайн має амбівалентні наслідки: поряд із розширенням доступу до культурних і освітніх ресурсів посилюються ризики виснаження, інформаційного перевантаження, зниження концентрації уваги, прокрастинації та витіснення офлайн-активностей. У масовому вимірі універсальність медіадозвілля поєднується з тяжінням до форматів із низьким порогом входу й високою частотою повторення, що сприяє рутинізації медіапрактик та їх включенню в повсякденні мікроцикли вільного часу. Мета роботи – перевірити та репрезентувати універсальність онлайнових дозвіллєвих практик як комплексу багаторівневих медійних активностей. Об’єкт дослідження – медіатизація дозвілля як соціокультурний процес трансформації дозвіллєвих практик у цифровому середовищі. Предмет дослідження – універсальність, багаторівневість і режими участі (споживання, пізнання, контентотворення) у медіадозвіллі. Застосовано теоретичний аналіз, синтез і узагальнення; аналіз документів та елементів галузевої саморегуляції; контент-аналіз; класифікацію та типологізацію; емпіричне анкетне опитування з описовою статистикою. У теоретичній частині уточнено понятійний апарат медіадозвілля та запропоновано його структуру за рівнями й режимами залученості. Для інструментального впорядкування емпірично спостережуваних практик використано класифікаційний підхід Catalogue of Leisure Activities (CaLA), що дозволив систематизувати медійні активності як складову ширшого репертуару дозвілля та зіставити їх за функціями й формами участі. На цій основі виокремлено пасивно розважальне медіадозвілля як базовий рівень відпочинку через споживання готового контенту; пізнавальне медіадозвілля як практику саморозвитку в цифровому середовищі; творче медіадозвілля як контентотворення з переходом від рецепції до продукції медіапродукту. Творче медіадозвілля класифіковано за типами медіапродукту та описано в трьох стійких «продуктових» формах: текстовій, візуально-образній та аудіовізуальній. Емпіричний блок роботи демонструє, що медіа та цифрові платформи посідають центральне місце у репертуарі сучасного дозвілля та виступають для респондентів базовим середовищем відпочинку, отримання інформації й комунікації. Отримані дані засвідчують нерівномірність сприйняття якості онлайн-дозвілля: поряд із групою, яка оцінює власні практики як достатньо комфортні й ресурсні, помітна частка учасників фіксує суперечливий досвід, пов’язаний із відчуттям «втрати часу» та зниженням керованості уваги. У відповідях простежується закономірність: чим частіше дозвілля в цифровому середовищі переживається як неконтрольований процес (з тенденцією до затягування часу перегляду або скролінгу), тим нижчою є загальна оцінка його якості та корисності. Це дозволяє інтерпретувати медіадозвілля як амбівалентну практику, де доступність і швидке психоемоційне розвантаження поєднуються з ризиками рутинізації, прокрастинації та витіснення альтернативних форм активності. Окрему увагу в роботі приділено питанню якості контенту як чиннику дозвіллєвого досвіду. Результати аналізу показують, що в умовах інформаційного надлишку зростає значення механізмів відбору та контекстуалізації інформації, а також процедур, які забезпечують прозорість і перевеність повідомлень. На рівні медійних практик це пов’язано з функціями відповідального авторства, редакційного контролю, корекції помилок і пояснення змін у матеріалах, що знижує ризик дезорієнтації аудиторії. У такий спосіб якість онлайн-дозвілля виявляється залежною не лише від тривалості споживання медіа, а й від структури інформаційного середовища та наявності стандартів, які сприяють усвідомленому споживанню. У цьому контексті журналістика дозвілля постає як сегмент, здатний інституціоналізувати якість контенту в дозвіллєвому медіаспоживанні та виконувати навігаційну функцію в умовах інформаційного надлишку. Її цінність визначається перенесенням у «легкі» тематики базових професійних принципів класичної журналістики: достовірності, точності, повноти й оперативності, а також розмежуванням фактів і коментарів та балансом позицій.The master’s thesis examines media leisure as a universal form of leisure activity in the twenty-first century under conditions of the mediatization of everyday life. The topic gains significance because digital platforms and media have become routine mechanisms of rest, learning, communication, and self-expression, while a substantial share of free time is now spent within the media environment. The relocation of leisure to online spaces has ambivalent effects: alongside expanded access to cultural and educational resources, it intensifies the risks of fatigue, information overload, reduced attentional capacity, procrastination, and the displacement of offline activities. At the mass level, the universality of media leisure coexists with a preference for formats characterized by a low entry threshold and high repeatability, fostering the routinization of media practices and their integration into everyday micro-cycles of free time. The study aims to test and demonstrate the universality of online leisure practices as a complex of multi-level media activities. The object of research is the mediatization of leisure as a sociocultural process that transforms leisure practices within the digital environment. The subject of research is the universality, multi-level structure, and modes of participation (consumption, learning, and content creation) in media leisure. The methodology includes theoretical analysis, synthesis, and generalization; document analysis and the examination of elements of industry self-regulation; content analysis; classification and typologization; and an empirical questionnaire survey with descriptive statistics. In the theoretical section, the conceptual framework of media leisure is refined, and its structure is proposed in terms of levels and modes of engagement. To provide an instrumental ordering of empirically observed practices, the study applies the classification approach of the Catalogue of Leisure Activities (CaLA), which makes it possible to systematize media activities as part of a broader leisure repertoire and to compare them by functions and forms of participation. On this basis, passive-entertainment media leisure is identified as a basic level of rest through the consumption of ready-made content; cognitive media leisure as a practice of self-development in the digital environment; and creative media leisure as content creation that involves a shift from reception to the production of media products. Creative media leisure is classified by media product type and described through three stable “product” forms: textual, visual-imagery, and audiovisual. The empirical part of the thesis shows that media and digital platforms occupy a central position in contemporary leisure repertoires and serve respondents as primary environments for rest, information acquisition, and communication. The findings indicate an uneven perception of the quality of online leisure: alongside a group that evaluates its practices as sufficiently comfortable and resource-enhancing, a considerable share of participants reports ambivalent experiences associated with a sense of “wasted time” and reduced attentional self-regulation. A consistent pattern emerges in the responses: the more frequently leisure in the digital environment is experienced as an uncontrolled process (with a tendency toward extended viewing or prolonged scrolling), the lower the overall assessment of its quality and usefulness. This supports an interpretation of media leisure as an ambivalent practice in which accessibility and rapid psycho-emotional relief coexist with risks of routinization, procrastination, and the displacement of alternative forms of activity. Particular attention is devoted to content quality as a determinant of the leisure experience. The analysis demonstrates that in conditions of information abundance, the importance of selection and contextualization mechanisms increases, as do procedures that ensure transparency and verifiability of messages. At the level of media practices, this is associated with responsible authorship, editorial oversight, error correction, and the clear communication of revisions in published materials, which reduces the risk of audience disorientation. Thus, the quality of online leisure depends not only on the duration of media use, but also on the structure of the information environment and the presence of standards that promote mindful consumption. In this context, leisure journalism is conceptualized as a segment capable of institutionalizing content quality within leisure-oriented media consumption and of performing a navigational function under conditions of information overload. Its value lies in transferring core professional principles of classical journalism into “lighter” thematic domains – reliability, accuracy, completeness, and timeliness – along with the separation of facts from commentary and the balancing of positions.