Browsing by Author "Slotvinska, Natalia"

Now showing 1 - 5 of 5

Receiving by the exposer of corruption information about the state of the pre-trial investigation initiated by his statement or message
(Видавництво Львівської політехніки, 2020-03-01) Канцір, Володимир; Слотвінська, Наталія; Kantsir, Volodymyr; Slotvinska, Natalia; Національний університет “Львівська політехніка”; Lviv Polytechnic National University
В статті проаналізовано окремі положення чинного законодавства та судової практики з метою з’ясування змістовного наповнення визначення, що міститься у частині 3 статті 60 Кримінального процесуального кодексу України “стан досудового розслідування”. Поставлена мета зумовлена нормою Кримінального процесуального кодексу України, яка встановлює, що заявник який є викривачем (крім можливості: отримувати від органу, до якого він подав заяву, документ, що підтверджує її прийняття і реєстрацію; отримувати витяг з Єдиного реєстру досудових розслідувань; подавати на підтвердження своєї заяви речі і документи; отримувати інформацію про закінчення досудового розслідування) наділений правом в порядку, встановленому Законом України № 1700-VII “Про запобігання корупції” від 14 жовтня 2014 року, отримувати інформацію про стан досудового розслідування, що розпочате за його заявою чи повідомленням; а також зумовлена відсутністю офіційного тлумачення цього положення, наукових розвідок та неоднозначністю судової практики. Аналіз Положення про Єдиний реєстр досудових розслідувань, порядок його формування та ведення, довів, що зміст визначення “стан досудового розслідування” недоцільно прирівнювати до інформації, що окреслює стан тривання чи завершення цього розслідування, адже враховуючи той факт, що законодавець надав викривачу привілейоване становище, поряд з заявником щодо отримання інформації про досудове розслідування (ч. 3 ст. 60 КПК України, п. 13 ч. 2 ст. 53-3 Закону України № 1700-VII від 14 жовтня 2014 року), обґрунтовано приходимо до висновку, що ця інформація не охоплюється даними, що містяться у витязі з Єдиного реєстру досудових розслідувань.
Питання призначення покарання із врахуванням особи винного
(Видавництво Львівської політехніки, 24-02-20) Марисюк, Костянтин; Слотвінська, Наталія; Давидюк, Валентин; Marysyuk, Kostyantyn; Slotvinska, Natalia; Davidyuk, Valentin; Марысюк, Константин; Слотвинская, Наталия; Давыдюк, Валентин; Національний університет “Львівська політехніка”; Lviv Polytechnic National University
Відмежовано поняття “особа винного”, “особа злочинця” та “суб’єкт злочину”. Відтак проаналізовано групи ознак, що характеризують зазначені поняття. Встановлено, що беручи до уваги характеристики особи винного, під час призначення покарання, необхідно дотримуватись таких правил: у кожному кримінальному провадженні потрібно враховувати ознаки, що характеризують особу винного із різних сторін (фізичні, психічні, соціальні та правові), зокрема ознаки, що характеризують винного до, під час, та після вчинення злочину; й позитивні, й негативні ознаки; окрім того, суд повинен належно описати, які саме ознаки, що характеризують винного, він бере до уваги, а також, який вони мають вплив на призначуване покарання.
Поручитель як особа, що заслуговує на довіру
(Видавництво Львівської політехніки, 2020-03-01) Красько, Сюзанна; Слотвінська, Наталія; Krasko, Suzanna; Slotvinska, Natalia; Національний університет “Львівська політехніка”; Lviv Polytechnic National University
Стаття присвячена питанню, що становить інтерес науковців та практиків у контексті застосування запобіжного заходу у вигляді особистої поруки – характеристиці особи поручителя, як такої, що заслуговує на довіру. Дослідження положень чинного законодавства та результатів наукових праць вчених обґрунтовано дозволило сформувати відповідні висновки. Так, аналіз положень Кримінального процесуального кодексу України дає можливість стверджувати, що поручителів, котрі «заслуговують на довіру» під час обрання запобіжного заходу у вигляді особистої поруки, за загальним правилом, повинно бути декілька (двоє і більше, причому конкретну кількість поручителів визначає слідчий суддя, суд), і вони у своїй взаємодії повинні виконати взяті на себе зобов’язання. Зазначене підтверджується тим, що обставиною за якої слідчий суддя або суд, може визнати достатньою наявність одного поручителя, є характеристика його як особи, що заслуговує на «особливу довіру». Вважаємо, що вирішуючи питання про застосування такого запобіжного заходу як особиста порука, слідчий суддя, суд повинні встановити характер відносин між потенційним поручителем (поручителями) та підозрюваним, обвинуваченим. Вказане зумовлено метою застосування даного запобіжного заходу, а саме забезпечення належної процесуальної поведінки підозрюваного, обвинуваченого та його своєчасної участі у кримінальному провадженні (наприклад, у проведенні слідчих (розшукових) дій). Адже лише особа котра матиме вплив на конкретного підозрюваного, обвинуваченого, зможе виконати взяті на себе зобов`язання і досягти необхідного результату, в іншому разі (навіть за умови беззаперечного авторитету у інших осіб) доцільність та ефективність такого запобіжного заходу сумнівна. Отже, взаємодовірливий характер відносин між поручителем та підозрюваним, обвинуваченим, визнання авторитету поручителя підозрюваним, обвинуваченим є вагомими чинниками, що можуть вплинути на досягнення мети запобіжного заходу у вигляді особистої поруки, а тому слідчий суддя, суд розглядаючи клопотання слідчого, прокурора про застосування запобіжного заходу у вигляді особистої поруки повинен упевнитися у існуванні обставин, що підтверджують наявність зазначених відносин.
Принцип справедливості та його місце в системі принципів призначення покарання
(Видавництво Львівської політехніки, 2021-01-10) Марисюк, Костянтин; Слотвінська, Наталія; Marysyuk, Kostyantyn; Slotvinska, Natalia; Національний університет “Львівська політехніка”; Lviv Polytechnic National University
Стаття присвячена аналізу принципу справедливості та його місця у системі принципів призначення покарання. Доведено, що особливістю принципу справедливості є те, що він має комплексний характер, акумулює в собі всі інші принципи. Якщо будуть порушені вони, порушується і принцип справедливості. Несправедливим буде призначення покарання, якщо не будуть дотримані передбачені нормами кримінального закону вимоги до призначення покарання; якщо призначення покарання порушує право особи на честь та гідність – воно також буде несправедливим; якщо особі призначається покарання, виходячи з її політичних переконань або соціального статусу – це також несправедливо; призначення покарання особі, яка не вчинила кримінального правопорушення є порушенням принципу справедливості; якщо при призначенні покарання не враховуються особистість підсудного, пом’якшуючі чи обтяжуючі обставини та інші обов’язкові фактори – в цьому випадку крім того, що порушується принцип індивідуалізації покарання, порушується також принцип справедливості. Констатовано, що, не зважаючи на доволі широке коле досліджень у цій сфері, питання правового механізму реалізації принципу справедливості призначення покарання було і продовжує залишатися таким, що потребує наукового дослідження.
Причини, види та наслідки помилкової криміналізації
(Видавництво Львівської політехніки, 2022-01-01) Слотвінська, Наталія; Slotvinska, Natalia; Національний університет “Львівська політехніка”; Lviv Polytechnic National University
Стаття присвячена питанням причин, видів та наслідків помилкової криміналізації. Однією з проблем криміналізації суспільно небезпечних діянь є те, що різні фактори можуть спричинити неправильну, або так звану помилкову криміналізацію. Її видами є: 1) необґрунтована криміналізація; 2) надмірна криміналізація; 3) неповна криміналізація; 4) неправильна криміналізація. Необґрунтована (безпідставна) криміналізація полягає у визнанні кримінальним правопорушенням діяння, якому не притаманні достатні для криміналізації характер та ступінь шкідливості (небезпечності). Тобто, у такому випадку криміналізація здійснюється за відсутності для цього підстав і в її результаті кримінальним правопорушенням визнається діяння, яке об’єктивно таким не є. Надмірна криміналізація має місце у випадку, коли у криміналізації немає об’єктивної необхідності, що зумовлено наявністю кримінальної відповідальності за діяння, яке криміналізується. У такому випадку криміналізації підлягає діяння, якому притаманні необхідні для криміналізації характер та ступінь шкідливості, але яке не має потреби у криміналізації, оскільки кримінальна відповідальність за нього вже існує. Це призводить до появи дублюючих або не потрібних спеціальних складів кримінальних правопорушень. Що ж стосується неповної криміналізації, то це криміналізація, яка не охоплює усіх діянь (проявів діяння), характер та ступінь шкідливості яких дозволяє визнавати їх кримінальними правопорушеннями. У результаті такої криміналізації поза дією кримінального закону залишаються діяння, за вчинення яких, виходячи з їх сутності, об’єктивно мають застосовуватися заходи кримінально-правового характеру. Неправильна (неточна) криміналізація полягає в тому, що при її здійсненні злочинним визнається діяння, характер і ступінь шкідливості якого є достатнім для його криміналізації, але законодавче описання якого не зовсім правильно відображає сутність такого діяння. Тобто, у такому випадку має місце неправильне відображення в законі сутності злочинного діяння. Результатом неправильної криміналізації є розпливчасте, двозначне, неточне формулювання ознак кримінального правопорушення, яке призводить, по-перше, до нечіткого встановлення меж кримінальної відповідальності за певне діяння, по-друге, до складнощів у визначенні ознак такого діяння, по-третє, до проблем у відмежуванні злочинного діяння від незлочинного, оскільки через зазначені причини відбувається “злиття” ознак відповідних кримінального правопорушення та адміністративного чи іншого правопорушення.