Держава та армія. – 2014. – №809
Permanent URI for this collectionhttps://ena.lpnu.ua/handle/ntb/27176
Тематичний випуск “Держава та армія” фахового Вісника Національного університету “Львівська політехніка” виданий з ініціативи Інституту гуманітарних та соціальних наук Львівської політехніки. У цьому випуску Вісника публікуються наукові статті, в яких основну увагу приділено проблемі історії України та її державності і національним Збройним силам. Виходить у двадцять третій раз. Розрахований на науковців, викладачів гуманітарних дисциплін, студентів, усіх тих, хто цікавиться проблемами військової історії України.
Вісник Національного університету «Львівська політехніка» : [збірник наукових праць] / Міністерство освіти і науки України, Національний університет «Львівська політехніка». – Львів : Видавництво Львівської політехніки, 2014. – № 809 : Держава та армія : присвячено 25-річчю кафедри історії України / відповідальний редактор С. В. Терський. – 144 с. : іл.
Browse
Search Results
Item Antibolshevik struggle in Ukraine in the early 20-th century(Видавництво Львівської політехніки, 2014) Плазова, Т. І.Період національного державотворення в Україні на початку ХХ ст., зокрема в 1917–1921 рр., від часу проголошення Незалежності України викликає значне зацікавлення серед науковців, політичних та державних діячів. Проаналізовано особливості військово-політичної стратегії керівництва УНР щодо продовження антибільшовицької боротьби після остаточної втрати території України восени 1920 року. Актуальністю цієї проблеми є, безперечно, необхідність об’єктивного висвітлення історичного минулого України для виховання підростаючого покоління, для культивування у його середовищі національних військових традицій визвольних змагань 1917–1921 рр., особливо сьогодні, знову дуже гостро стоїть питання територіальної цілісності та державності України. Аналізуючи військово-політичне становище в Україні восени 1920 р., необхідно відмітити, що його зумовлювали три найважливіші фактори. Перший – зовнішньо- політичний, пов’язаний із спробами уряду УНР включити українське питання у польсько-радянські переговори у Ризі щодо визнання радянською Росією легітимності останнього і формального визнання незалежності УНР. Другий фактор безпосередньо випливав із першого й стосувався військово-стратегічної ситуації Армії УНР на польсько-радянському фронті і можливостей продовження боротьби українськими військами проти Червоної армії за звільнення від неї території України. Нарешті третій торкався внутрішнього становища України – наявності організованого антибільшовицького руху, спираючись на який та координуючи із ним дії, військове і державне керівництво УНР сподівалося відновити свою владу в Україні. У зв’язку із докорінними змінами, що настали після втрати території країни, її керівництво розробило нову концепцію боротьби. Як і раніше, головним засобом досягнення поставленої мети – відновлення УНР – розглядалася збройна боротьба. Вона повинна була поєднувати як військові акції повстанського руху на території України, так і підготовку регулярних частин, інтернованих на території Польщі та почасти Румунії, до рейду в Україну. Поєднанням зусиль регулярних частин армії та повстанчих відділів передбачалося досягти успіху у звільненні території України від більшовицької влади. Підставою, що спонукала українське керівництво до такого висновку був аналіз ним ситуації, яка склалася в Україні наприкінці 1920 р.: слабкість радянського режиму, несприйняття його загалом населенням, а прелімінарний Ризький мирний договір від 18 жовтня 1920 р. здавався для нього нетривким і таким, що в недалекій перспективі закінчиться початком чергового польсько-радянського конфлікту, який Україна використає у своїх інтересах. До того ж вже наприкінці 1920 року стало очевидно, що концепція орієнтації УНР на Польщу, як єдиного гаранта відновлення її незалежності, себе не виправдала. Остання була слабкою, щоб конкурувати на рівні з радянською Росією, до того ж в кінцевому рахунку будувала з нею свої відносини українським коштом. Тому спроба у перспективі створити у цій країні базу для підготовки звільнення України від більшовицької окупації для уряду УНР видавалася проблематичною. Однак у той час для нього, по суті, альтернативи не було. Period of national state in Ukraine in the early twentieth century, particularly in 1917–1921, Since the independence of Ukraine is significant interest among scientists, political and public figures. Also there are analysed the peculiarities of military strategy of leaders UPR in order to continue antibolshevik fight after final loss the Ukrainian territory at the same time.Item Кримська проблема в українсько-російських міждержавних відносинах 1990-х рр.(Видавництво Львівської політехніки, 2014) Рибак, Н. Б.Розкрито суть кримської проблеми в українсько-російських міждержавних відно- синах 1990-х років. Її специфіка була визначена глобальними процесами: ліквідацією системи східноєвропейського соціалізму і двополюсного поділу світу, розпадом СРСР, історичною нетрадиційністю економічного і політико-правового оформлення України і Росії як незалежних держав, а також вибору ними геополітичних стратегій. The occupation of the Crimea in March, 2014 by the Russian Federation updates versatile understanding of the Crimean issue in the context of territorial, military, political, economic, and geopolitical tensions in Ukrainian-Russian intergovernmental relations. The article reveals the essence of Ukrainian-Russian interstate misunderstandings of the 1990s concerning the Crimea and their legal framework. It is noted that the complexity of the problem, and hence its ambiguity and in many cases a complete alternative treatment options or concrete steps to address the authorities of Ukraine and Russia (in fact based on a single political and legal documentary framework of the late 1940s – early 1990s) were caused by changes in socio-economic and political conditions under which the problem originated, was realized, became topical and practically solved. Representatives of the legislative power of Russia stressed the legal illegitimacy of the transfer of the Crimean region to Ukraine in 1954 and, thus, the absolute right of Russia to the Crimea and Sevastopol as a base of the Russian Black Sea Fleet. For its part, Ukraine, refuting these claims put forward counterarguments that the Crimea together with Sevastopol belonged to Ukraine. Specificity of the “Crimean problem” at the international level in the 1990s was determined by global processes: elimination of systems of Eastern European socialism and bipolar division of the world, the collapse of the USSR, historically non-traditional approach to economic, political and legal formation of Ukraine and Russia as independent states, as well as their choice of geopolitical strategies. The peculiarity of this problem was the importance of distant economic interests or political aim of the participants of the official Ukrainian-Russian relations of the 1990s engaged in finding solutions to it. Transition situation of the political system, the uncertainty of its social and legal foundations resulted in temporary tactical alliances, extremely ideological approaches, multiplicity of standards in dealing with territorial and military issues, which after receiving legal registration (bilateral and multilateral agreements, contracts etc.) created political and legal framework for further contradictions and conflicts. The large-scale Ukrainian-Russian Treaty on Friendship, Cooperation and Partnership, signed in March, 1997 became a peculiar finale of the Ukrainian-Russian relations of the 1990s. The signed treaty, in fact, secured sovereignty and territorial integrity of Ukraine on the part of Russia, but on the other hand legalization of the long-term stay of the Russian Fleet in the Crimea enabled the RF to gain control of the part of the Ukrainian territory, maritime communication, airspace, and hence to have a considerable impact on Ukraine’s foreign policy. Especially negative effects for Ukraine were saving the Russian military presence in the Crimea and exercising military control over the peninsula. The latter, in fact, greatly facilitated the implementation of Russian military aggression and annexation of the Crimea in February-March, 2014, which was a major violation of basic norms of international law, in particular the UN Charter, the provisions of the Helsinki Final Act, Budapest Memorandum of 1994, and bilateral Ukrainian-Russian international treaties.