Вісники та науково-технічні збірники, журнали
Permanent URI for this communityhttps://ena.lpnu.ua/handle/ntb/12
Browse
2 results
Search Results
Item Мовна толерантність у назвах осіб старшого віку: можливості медіа у формуванні й руйнуванні стереотипів(Видавництво Львівської політехніки, 2022-02-22) Дацишин, Христина; Datsyshyn, Khrystyna; Львівський національний університет імені Івана Франка; Ivan Franko National University of LvivСучасні засоби масової інформації значною мірою впливають на сприйняття представників тих чи інших соціальних груп. Стандарти журналістики вимагають дотримуватися принципу мовної толерантності, уникати слів та висловів, які сприяють формуванню негативних стереотипів. У цьому контексті актуальним є дослідження використаних у медіа назв осіб за віком. Цей аспект вивчення мовної толернатності не перебуває у фокусі особливих зацікавлень дослідників, зокрема, з огляду на глибоку закоріненість у повсякденне слововживання в різних сферах назв із пейоративними семами, через що мовці не задумуються про значення тих чи інших лексем. Наслідком цього є формування негативного, певної мірою дискримінаційного стереотипу старшої людини. Дослідження виявило, що для називання осіб старшого віку в українських медіа використовують словосполучення “людина похилого віку”, “стара людина”, “старша людина”, “літня людина”, “бабуся і дідусь”, “людина поважного віку”, “людина третього віку”, “пенсіонер”, “довгожитель”, натомість в аналізованих текстах не виявлено слова “сеньйор”. Окреслюючи осіб тої самої вікової категорії, ці слова, однак, по-різному їх маркують, зокрема словосполучення “людина похилого віку”, яке є офіційним терміном, має негативні конотації і, відповідно, формує образ старшої особи як пасивного члена суспільства. Водночас потрібно зауважити, що медіа прагнуть уникати цього словосполучення, що не завжди можливо зробити, з огляду на його офіційний статус. Для називання необхідно обирати слова і словосполучення, що мають позитивне забарвлення або є нейтральними, вказують на досвід старшої людини, повагу і пошану до неї. Наслідком послідовного дотримання засад мовної толерантності може стати переосмислення офіційної термінології, пов’язаної з віком людини, руйнування негативного стереотипу старшої людини як особи пасивної, хворої, нездатної до руху вперед, для якої все найкраще залишилося в минулому. Формуючи образ людини у віці понад 60 років як соціально активної особистості, медіа сприятимуть не тільки змінам у громадській думці, а й новому усвідомленню літніми людьми свого способу життя і своїх можливостей.Item Stereotypes of architectural theory and authentic creative work(Lviv Politechnic Publishing House, 2018-02-26) Криворучко, Юрій; Kryvoruchko, Yuriy; Lviv Polytechnic National UniversityПроведений аналіз просторово-семантичних архетипів сакральних об’єктів угорських архітекторів розширив уявлення про самобутню творчість архітектора Імре Маковеца, яка опирається на глибокі традиції народу. Генетична пам’ять творця архітектури широко виходить за рамки існуючих уявлень та схем теорії архітектури та лежить в основі творчості. Теорія архітектури існує і розвивається разом із архітектурною практикою та творчістю. Оскільки архітектурна практика відзначається різноманітністю, а архітектурна творчість і непередбачуваністю, то теорія архітектури покликана описувати, пояснювати, давати визначення, вводити поняття, впливати на практику, виявляючи тенденції і практики, і творчості в архітектурі. Процес переходу від емпіричного споглядання до абстрагування в області теорії супроводжується певними втратами емпіричного матеріалу, схематизацією. Головне, щоб у цьому процесі не втратити суттєвих рис архітектурної практики – архітектурного об’єкта, а тим більше – складного процесу і результату – архітектурної творчості. Суттєвим протиріччям теорії і творчості є аналітичність і синтетичність першої і синкретичність, сугестивність і синергійність другої. Нерідко, з погляду зовнішніх формальних ознак, твір архітектури або творчість архітектора загалом відносять до якогось стилю, течії, напрямку. Досить часто стараються накинути методичну сітку чи матрицю стилю на твір і задовольняються якимись нерідко формальними збіжностями твору і стилю, навішуючи ярлики і таблички на архітектурні об’єкти самих архітекторів. Водночас нерідко важливі, але непримітні ознаки творчості та суттєві характеристики об’єкта залишаються не визначеними. Універсальність і цінність архетипів житла предків давніх угорців (юрта, чум) і святість архетипів християнської святині (купол, вежа) у творчому світі І. Маковеца виступають як рівнозначні категорії-репрезентанти найвищих цінностей – просторових засобів виживання кочівників, що переплавляються у сакральні форми християнської традиції.