Зовнішня політика Республіки Сербія (2022–2024 рр.)

Abstract

Бакалаврська кваліфікаційна робота присвячена комплексному аналізу зовнішньої політики Республіки Сербія в період 2022–2024 років — ключового етапу, коли країна опинилася на перехресті геополітичних орієнтацій. З огляду на динамічну зміну міжнародного порядку, спричинену повномасштабною війною в Україні, поглибленням глобального суперництва між Заходом і Сходом, а також внутрішньополітичну ситуацію в самій Сербії, у роботі розглядається, як саме ці фактори вплинули на еволюцію зовнішньої політики держави та її імідж у світовому інформаційному просторі. Актуальність теми зумовлена унікальною позицією Сербії як держави, що формально декларує стратегічну мету євроінтеграції, але водночас зберігає тісні політичні, економічні та інформаційні зв’язки з Росією та Китаєм. Це створює суперечливий і багатовекторний імідж країни, який водночас викликає інтерес, настороженість і нерозуміння з боку різних міжнародних акторів. У першому розділі роботи досліджено історичні витоки сучасної зовнішньої політики Сербії. Простежено, як події ХХ століття — розпад Османської імперії, формування Королівства Сербів, Хорватів і Словенців, участь у Першій та Другій світових війнах, діяльність Республіки Югославія та війни 1990-х років — вплинули на ментальність зовнішньополітичного мислення сербського політикуму. Окрему увагу приділено постюгославському періоду, коли Сербія опинилася у стані міжнародної ізоляції, а згодом — у пошуку нового балансу між Сходом і Заходом. Важливим елементом аналізу є питання формування національної ідентичності та її проєкція у зовнішню політику через концепти нейтралітету, багатовекторності й стратегічної автономії. Другий розділ присвячено поточному стану зовнішньої політики Сербії. Окреслено її офіційні дипломатичні цілі, зафіксовані в заявах президента, уряду та МЗС, а також механізми реалізації цих цілей у мінливому глобальному середовищі. Окремо проаналізовано євроінтеграційні процеси — стан переговорного процесу з ЄС, технічну готовність до вступу, ставлення європейських інституцій та громадської думки до Сербії як потенційного члена. Паралельно досліджено, як внутрішньополітичні події — зокрема протести, вибори, зміни в законодавстві — впливають на легітимність зовнішньополітичного курсу в очах як населення, так і міжнародної спільноти. У третьому розділі детально проаналізовано стратегічні відносини Сербії з Росією та Китаєм як альтернативними (чи паралельними) векторами зовнішньої політики. Простежено історичні основи співпраці з кожною з країн, зокрема з Росією — через православну, слов’янську та політичну солідарність; із Китаєм — через спільне протистояння “однополярному світові” та спільні антизахідні наративи. Висвітлено економічну, енергетичну, безпекову та культурну складову цих відносин. Проведено контент-аналіз міжнародних ЗМІ, в якому досліджено, як транслюється зовнішня політика Сербії на різних інформаційних платформах. Окрема увага приділена темі публічної дипломатії — інструментам, які Сербія використовує для просування власного іміджу, зокрема через культурні центри, спортивну дипломатію, історичну пам’ять, візити лідерів та міжнародні події. У висновках узагальнено, що зовнішня політика Сербії у 2022–2024 роках вирізняється внутрішньою суперечністю, прагненням поєднати європейський курс із відданістю історичним партнерам. Така “подвійність” — як структурна проблема, так і стратегічна перевага: вона дозволяє Сербії маневрувати між центрами сили, зберігати автономність і нарощувати свій вплив у регіоні. Водночас така політика створює виклики у сфері міжнародного позиціонування, інформаційної прозорості та дипломатичної передбачуваності.The Bachelor’s thesis is dedicated to a comprehensive analysis of the foreign policy of the Republic of Serbia during the period 2022–2024 — a critical phase when the country found itself at a crossroads of geopolitical orientations. Considering the dynamic changes in the international order caused by the full-scale war in Ukraine, the intensification of global rivalry between the West and the East, as well as the domestic political situation in Serbia itself, this work examines how these factors influenced the evolution of the country’s foreign policy and its image in the global information space. The relevance of the topic is determined by Serbia’s unique position as a state that formally declares a strategic goal of European integration while simultaneously maintaining close political, economic, and informational ties with Russia and China. This creates a contradictory and multi-vector image of the country, which simultaneously provokes interest, caution, and misunderstanding from various international actors. The first chapter of the thesis investigates the historical origins of Serbia’s contemporary foreign policy. It traces how the events of the 20th century — the dissolution of the Ottoman Empire, the formation of the Kingdom of Serbs, Croats, and Slovenes, participation in World War I and World War II, the activities of the Socialist Federal Republic of Yugoslavia, and the wars of the 1990s — influenced the mentality of Serbian political thinking in foreign affairs. Special attention is given to the post-Yugoslav period when Serbia faced international isolation and subsequently sought a new balance between East and West. An important element of the analysis is the issue of national identity formation and its projection onto foreign policy through the concepts of neutrality, multi-vector diplomacy, and strategic autonomy. The second chapter focuses on the current state of Serbia’s foreign policy. It outlines its official diplomatic goals as stated by the President, the Government, and the Ministry of Foreign Affairs, as well as the mechanisms for achieving these goals in a changing global environment. The chapter separately analyzes the European integration processes — the status of negotiations with the EU, technical readiness for accession, and the attitudes of European institutions and public opinion toward Serbia as a potential member. At the same time, it investigates how domestic political events — including protests, elections, and legislative changes — affect the legitimacy of the foreign policy course both domestically and internationally. The third chapter provides a detailed analysis of Serbia’s strategic relations with Russia and China as alternative (or parallel) vectors of its foreign policy. It traces the historical foundations of cooperation with each country, specifically with Russia through Orthodox, Slavic, and political solidarity; and with China through shared opposition to the “unipolar world” and common anti-Western narratives. The economic, energy, security, and cultural dimensions of these relations are highlighted. A content analysis of international media is conducted to explore how Serbia’s foreign policy is conveyed across various information platforms. Special attention is given to the topic of public diplomacy — the tools Serbia employs to promote its image, including cultural centers, sports diplomacy, historical memory, leaders’ visits, and international events. In conclusion, it is summarized that Serbia’s foreign policy in 2022–2024 is characterized by internal contradictions and an effort to combine a European course with loyalty to historical partners. This “duality” is both a structural challenge and a strategic advantage: it allows Serbia to maneuver between centers of power, maintain autonomy, and increase its influence in the region. At the same time, such a policy creates challenges in terms of international positioning, informational transparency, and diplomatic predictability.