Теорія природного договору як підстава обов’язкової сили норм міжнародного права (на основі поглядів Людвіка Ейрліха)

Abstract

Стаття присвячується проблемі обгрунтування юридичної обов'язковості міжнародного права. Пояснюються наведені видатним польським вченим-міжнародником Людвіком Ейрліхом порівняння держави та людини на предмет самостійності у прийнятті рішень. З'ясовується той момент, коли суб'єкти відчувають необхідність укласти домовленості між собою та сформувати правову спільноту. Вивчається явище суспільного договору у міжнародному праві та роль Ради Безпеки ООН в управлінні міжнародною спільнотою. У статті осмислюються такі міжнародно-правові категорії, як jus cogens та pacta sunt servanda. Крім Л. Ейрліха, автор досліджує окремі ідеї Жан-Жака Руссо, Томаса Гоббса, Джона Локка, Емера де Ваттеля та ін. Результати обгрунтовують обов’язкову силу норм міжнародного права принципом добросовісності, який бере початки від bona fide у Стародавньому Римі та випливає з наявності суверенітету. The article is devoted to the problem of substantiating the legal binding force of international law. The comparison between the state and person on the subject of autonomy in decision-making given by a prominent Polish scholar Ludwik Ehrlich is explained. The moment when subjects face the need to make agreements and form a legal community is revealed. The phenomenon of a social contract in international law and the role of the UN Security Council in the governance of the international community are discussed. The article considers such international legal categories as jus cogens and pacta sunt servanda. In addition to Ehrlich, the author describes relevant ideas of Jean-Jacques Rousseau, Thomas Hobbes, John Locke, Emer de Vattel, and others. The results explain the obligatory nature of international law norms with the principle of good faith which originates from bona fide in ancient Rome and derives from the existence of state sovereignty.