Ієрархічність та символьність, як ознаки традиції, й їхнє значення в сьогочасній архітектурі

Abstract

Архітектурне середовище сьогочасної України та, взагалі світу, почасти переживає кризу. Розвиток великих міст та занепад малих поселень спричинився до утвору депресивних середовищ. Така депресивність виявляється в очевидному зникненні самобутності архітектурного середовища, та руйнації традиційного архітектурного простору. Архітектура часто втрачає своє неповторне обличчя, що спричиняє суспільні негаразди. Зарадити цій проблемі може поворот до національних самобутніх особливостей традиційної архітектури, що має в собі невичерпні джерела гармонізації архітектурного середовища. Традиційна «народна» архітектура є унікальним скарбом українського та світового будівництва, проте її спадщину часто недооцінюють. Проста музеєфікація самобутніх архітектурних зразків, як свідчить практика, не здатна зберегти цієї багатющої самобутньої спадщини, як учасника архітектурного процесу. А унікальний досвід поколінь, що закладено в традиційній архітектурі, не може пропасти даремно, бо має в собі непроминущі цінності гармонійної людської життєдіяльності, котрі можуть допомогти розв’язати сучасні архітектурні та суспільні проблеми.