Онтологічна першість простору у природно-правовому творінні світу

Abstract

У статті досліджено онтологічну першість простору у природно-правовому творінні світу. Наголошено, що у творінні світу простір займав ведуче місце. Разом із простором було створено необхідні природні закони. Подано авторську дефініцію простору у природно-правовому творінні світу. Людина має навчитися визначати свій простір, своє місце у Всесвіті, щоб зорієнтуватися у життєвих проблемах. Адже все наше життя проходить не однорідно, не однаково та залежить від власного пересування у просторі в силу прояву своєї надмірно проявленої волі. Першість простору має націлювати людину на те, що спочатку потрібно навчитися знайти своє місце у Всесвіті, просторі і без природно-правової потреби не змінювати його. Тобто природно-правовий простір руйнує та має характеризуватися своїм постійно стабільним життєвим простором. Бог дарує вільний вибір місця у просторі. І людина має сприйняти саму себе так, щоб не втрачати своєї життєвості. Для існування матерії потрібен простір і час, які є основними і загальними формами буття. Простір і час, як загальні поняття або категорії, виконують універсальні функції в теоретичній і практичній діяльності людини: виступають умовами пізнання світу – всяке знання (інформація) має просторово-часові виміри; визначають форми і засоби практичного освоєння світу людиною; конкретизують повсякденну діяльність людини; індивідуалізують явища, зокрема людей, тобто роблять їх самими собою “завдяки” прив’язці до конкретних просторово-часових умов. Психологічний простір наповнений творчою діяльністю, зокрема й у галузі природного права в його суб’єктивному вираженні. Це реакція мозку на навколишнє середовище, в результаті чого з’являються закони психічної діяльності, природу яких людина з’ясовує сама. Звідси й з’являється суб’єктивізм: людина сама себе досліджує, оцінює свою психіку, її правомірні чи неправомірні прояви.

The article examines the ontological primacy of space in the natural creation of the world. It is emphasized that space has occupied a leading place in the creation of the world. Together with space, the necessary natural laws were created. The author defines the space in the natural creation of the world. Man must learn to define his space, his place in the universe, in order to navigate life’s problems. After all, all our lives are not homogeneous, not the same, which depends on our own movement in space due to the manifestation of his over-manifested will. The primacy of space must target a person to first learn how to find his place in the universe, space, and without a natural need to change it. That is, natural space destroys, should be characterized by its permanently stable living space. God gives a free choice of place in space. And a person must perceive himself so as not to lose his life. For the existence of matter requires space and time, which are the main and common forms of being. Space and time, as general concepts or categories, perform universal functions in the theoretical and practical activity of man: act as conditions of knowledge of the world – all knowledge (information) has a spatio-temporal dimension; determine the forms and means of practical development of the world by man; specify daily human activities; individualize phenomena, including humans, that is, make them themselves “due to” attachment to specific spatial and temporal conditions. Psychological space is filled with creative activity, including in the field of natural law in its subjective expression. This is the brain’s response to the environment, resulting in the laws of mental activity that the individual and their nature understands. Hence, subjectivism emerges: a person examines himself, assesses his psyche, its rightful or unlawful manifestations.