Сучасний стан та перспективи вирішення проблеми з дотриманням прав жінок у державах Південної Азії

Abstract

Права жінок у державах Південної Азії залишаються однією з найгостріших проблем сучасного світу, поєднуючи в собі соціальну, правову, економічну та гуманітарну складові. Регіон, що охоплює понад 1.8 мільярда людей, демонструє глибокі суперечності між задекларованими принципами гендерної рівності та реальним станом справ. У багатьох країнах Південної Азії жінки залишаються маргіналізованими через вплив патріархальних структур, релігійного консерватизму, недосконалих правозахисних механізмів та низького рівня правової культури. Попри певні досягнення у сфері освіти, політичного представництва та економічної активності, більшість жінок продовжує стикатися з обмеженнями, дискримінацією та насильством. Об’єкт дослідження - сучасний стан та перспективи вирішення проблеми з дотриманням прав жінок у державах Південної Азії. Предмет дослідження - особливості, проблеми та перспективи вирішення ситуації з порушенням прав жінок у державах Південної Азії. Мета дослідження - комплексне дослідження сучасного стану, ключових проблем та перспектив захисту прав жінок у країнах Південної Азії з урахуванням міжнародних стандартів та регіональних реалій. У роботі проаналізовано ситуацію з дотриманням прав жінок в усіх державах Південної Азії, а саме: Афганістані, Пакистані, Індії, Бангладеш, Непалі, Бутані, Шрі-Ланці та Мальдівах. В Афганістані після захоплення влади Талібаном у 2021 році відбулося цілеспрямоване витіснення жінки з публічного простору, що супроводжується обмеженнями на освіту, працю та пересування, і визначається ООН як форма гендерного апартеїду [8]. У Пакистані основні бар’єри становлять низька ефективність правозастосування, домінування релігійно-племінних норм та безкарність за насильство щодо жінок, попри наявність спеціального законодавства [1]. Індія демонструє суперечливу динаміку: на тлі активного жіночого руху та реформ, проблема підліткових шлюбів, насильства й кастової дискримінації продовжує мати системний характер [6]. У Бангладеш політична нестабільність і культура придане створюють додаткові загрози для жінок, особливо у сфері малого бізнесу, де вони стають вразливими до економічного насильства та ізоляції [4]. Ситуація в Непалі ускладнюється соціальними практиками на кшталт «чхаупаді» - вигнання жінок під час менструації, що, попри заборону, зберігається в багатьох регіонах і загрожує здоров’ю та життю [5]. У Шрі-Ланці жінки-політики стикаються з гендерно зумовленим насильством під час виборчих кампаній, що перешкоджає їхній участі у прийнятті рішень [2]. У Бутані дослідження показують стійку гендерну нерівність у сфері охорони здоров’я та праці, попри наявність конституційних гарантій [7]. На Мальдівах ключовою проблемою залишається дитячий шлюб, який досі існує на практиці, попри формальну заборону [3]. У роботі використано міждисциплінарний підхід із залученням методів кейс-стаді, правового аналізу, компаративістики та статистичних досліджень. Джерельну базу склали наукові публікації, звіти міжнародних організацій, національні законодавчі акти, соціологічні опитування та офіційні документи. Особливу увагу приділено порівнянню формальних правових норм із фактичним становищем жінок у регіоні.Women’s rights in South Asian countries remain one of the most pressing and multidimensional issues of our time, encompassing legal, social, economic, and humanitarian challenges. This region, home to over 1.8 billion people, is marked by significant contradictions between proclaimed commitments to gender equality and the actual situation on the ground. In many countries of South Asia, women are marginalized due to deeply rooted patriarchal traditions, religious conservatism, weak legal enforcement, and low levels of legal awareness. Despite some achievements in education, political representation, and economic participation, most women still face restrictions, discrimination, and gender-based violence. Object of the study - the current state and prospects for solving the problem of compliance with women's rights in the countries of South Asia. Subject of the study - the characteristics, challenges, and prospects of addressing women’s rights violations in South Asian countries. Purpose of the study - to comprehensively analyze the current state, key problems, and future prospects for the protection of women’s rights in South Asia, taking into account international standards and regional realities. The study analyzes the status of women's rights in all countries of South Asia , such as: Afghanistan, Pakistan, India, Bangladesh, Nepal, Bhutan, Sri Lanka, and the Maldives. In Afghanistan, following the Taliban’s takeover in 2021, women were systematically excluded from public life through bans on education, employment, and freedom of movement, with the UN identifying these policies as a form of gender apartheid [8]. In Pakistan, the main barriers include ineffective implementation of protective laws, dominance of tribal and religious customs, and widespread impunity for gender-based violence [1]. India demonstrates a contradictory situation: despite an active women's movement and legal reforms, issues such as child marriage, caste-based discrimination, and violence remain widespread [6]. In Bangladesh, political instability and the persistent dowry system create additional threats to women, particularly those involved in small businesses, who often face economic abuse and exclusion [4]. In Nepal, the continuation of the harmful chhaupadi practice - menstrual exile - persists despite being outlawed, posing severe health risks to women [5]. In Sri Lanka, female political candidates frequently face gender-based violence during electoral campaigns, limiting their participation in decision-making processes [2]. In Bhutan, gender inequality persists in healthcare and employment, despite constitutional guarantees of equality [7]. The Maldives continues to struggle with underage marriage, which, though legally banned, still occurs in practice [3]. The research is based on an interdisciplinary approach, incorporating case studies, comparative legal analysis, statistical methods, and a review of national legislation and international reports. Special attention is paid to the gap between legal frameworks and the lived reality of women in the region.