Крайня необхідність: фізичний та психологічний примус

Abstract

Крайня необхідність визначається як стан, за якого особа змушена порушувати закон, щоб уникнути більшої шкоди, що загрожує її життю, здоров’ю чи іншим правомірним інтересам. Важливим аспектом є пропорційність вибору: заподіяна шкода має бути меншою за ту, якої вдалося уникнути. Заподіяння шкоди в стані афекту під час необхідної оборони громадянами, які не досягли 18-річного віку, кримінально не караються. У межах законної самооборони громадянин має завдати злочинцям мінімальної шкоди, як свідчить судова практика, така шкода має бути через небезпеку меншою, ніж у нападника. Не перевищуючи вказаних меж самозахисту, і третя особа може захистити громадянина, на якого було вчинено напад. Необхідна оборона не може так кваліфікуватися під час затримання зловмисника чи інших заходів, що здійснюються співробітниками правоохоронних органів і є критерієм лише в “побутових” відносинах. Враховуючи основну суть крайньої необхідності, захист здійснюється у разі, коли можна запобігти злочинним діям лише фізичним впливом. Тому (наприклад) у разі відмови від сплати аліментів така самооборона вважається неправомірною. Фізичний або психічний примус як обставина, яка виключає злочинність діяння, є впливом насильницького характеру на людину (особу), метою якого є виконання окреслених протиправних дій зазначеною особою, всупереч її волевиявленню, обмежуючи її право свободи власного вибору. Заподіяння шкоди у процесі подолання фізичного і психічного примусу розглядається за правилами, які передбачені для крайньої необхідності. Задля визнання правомірною поведінки щодо заподіяння шкоди, зовні схожої на певне кримінальне правопорушення, потрібне дотримання закріплених на законодавчому рівні умов: існування загрози заподіяння значної шкоди інтересам; неможливість уникнути за допомогою інших засобів, без заподіяння шкоди; заподіяна шкода заради збереження більш важливого інтересу.

Extreme necessity is defined as a situation in which a person is forced to violate the law in order to avoid greater harm that threatens his or her life, health or other legitimate interests. An important aspect is the proportionality of the choice: the damage caused must be less than the damage that could have been avoided. Infliction of harm in a state of passion in the course of necessary defense by citizens under the age of 18 is not criminally punishable. Within the framework of legitimate self-defense, a citizen must inflict minimal harm on criminals, as the case law says, such harm must be less dangerous than the attacker’s. Without exceeding these limits of self-defense, a third party can also protect a citizen who has been attacked. Necessary defense cannot be so qualified during the detention of an attacker or other measures taken by law enforcement officers and is a criterion only in “domestic” relations. Given the basic essence of extreme necessity, protection is provided when criminal acts can be prevented solely by physical influence. Therefore, for example, in case of refusal to pay alimony, such self-defense is considered unlawful. Physical or mental coercion as a circumstance that excludes the criminality of an act is a violent influence on a person (person), the purpose of which is to perform certain illegal actions by the said person, contrary to his or her will, limiting the person’s right to freedom of choice. Causing harm in the course of overcoming physical and mental coercion is considered in accordance with the rules provided for extreme necessity. In order to recognize as lawful the behavior of causing harm which is outwardly similar to a certain criminal offense, it is necessary to comply with the conditions set forth in legislation: the existence of a threat of significant harm to interests; impossibility to avoid it by other means without causing harm; harm caused for the sake of preserving a more important interest.