Політика ядерного стримування НАТО: виклики та перспективи

Abstract

Політика ядерного стримування базується на запобіганні ядерній агресії через загрозу ядерного удару у відповідь. Наявність ядерної зброї змушує агресора двічі подумати, що забезпечує стратегічну стабільність і запобігає військовим зіткненням між ядерними державами. Об’єкт дослідження – політика ядерного стримування НАТО. Предмет дослідження – виклики, перспективи, можливі сценарії реалізації політики ядерного стримування НАТО. Мета дослідження – дослідити політику ядерного стримування НАТО, а також виклики та перспективи. У бакалаврській кваліфікаційній роботі проаналізовано ядерну політику стримування НАТО на основі джерел і ключових стратегічних документів, зокрема Стратегічної концепції 2022 року, яка відобразила нові підходи до стримування агресії [3]. Розкрито поняття ядерного стримування, його еволюцію поділену на етапи: І етап – кінець 1940-х – середина 1950-х рр., ІІ етап – 1968 р., ІІІ етап – 1970–1980-ті рр., IV етап – початок 1990-х рр., V етап – 1990-ті – 2000-ні рр., VI етап – 2014–2022 рр., VII етап – 2022 р. – до сьогодні [2]. Окреслено позиції США, Великої Британії та Франції щодо спільної ядерної політики НАТО, їхню роль у координації навчань і інтеграції стратегічних можливостей [1]. Оцінено значення ядерної політики для колективної оборони в умовах гібридних загроз через концепцію cross-domain deterrence [4]. Розглянуто сучасні виклики, найголовніша серед яких – загроза з боку РФ, зокрема оновлена ядерна доктрина, спрямована на залякування Заходу та зниження підтримки України [5]. Проаналізовано можливі шляхи трансформації політики НАТО: розширення програми спільного використання зброї, посилення ролі європейського компоненту [1]. Підсумовано, що ядерна політика стримування НАТО еволюціонує і адаптується до нових викликів, потребуючи розвитку у форматі мультидоменного стримування та активнішої ролі Європи для стабільності євроатлантичного простору.Nuclear deterrence policy is based on preventing nuclear aggression through the threat of a retaliatory nuclear strike. The existence of nuclear weapons forces a potential aggressor to think twice, ensuring strategic stability and preventing military conflicts between nuclear-armed states. Study object is NATO’s nuclear deterrence policy. Scope of research – challenges, prospects, and possible scenarios for the implementation of NATO’s nuclear deterrence policy. Goal of research is to investigate NATO’s nuclear deterrence policy, its challenges, and prospects. The bachelor's qualification thesis analyzes NATO's nuclear deterrence policy based on sources and key strategic documents, in particular the 2022 Strategic Concept, which reflects new approaches to deterring aggression [3]. The concept of nuclear deterrence and its evolution are outlined, divided into stages: Stage I – late 1940s to mid-1950s, Stage II – 1968, Stage III – 1970s–1980s, Stage IV – early 1990s, Stage V – 1990s–2000s, Stage VI – 2014–2022, Stage VII – 2022 to present [2]. The positions of the United States, the United Kingdom, and France on NATO’s joint nuclear policy are outlined, as well as their role in coordinating exercises and integrating strategic capabilities [1]. The importance of nuclear policy for collective defense in the context of hybrid threats is assessed, particularly through the concept of cross-domain deterrence [4]. Current challenges are examined, the most significant of which is the threat from the Russian Federation, particularly its updated nuclear doctrine aimed at intimidating the West and reducing support for Ukraine [5]. Possible pathways for the transformation of NATO’s policy are analyzed, including the expansion of the nuclear sharing program and the strengthening of the European component [1]. It is concluded that NATO’s nuclear deterrence policy continues to evolve and adapt to new challenges, requiring development in the format of multi-domain deterrence and a more active European role to ensure the stability of the Euro-Atlantic area.