International experience in the application of agreements in criminal proceedings

Abstract

Подальше вивчення інституту “угод у кримінальному провадженні” доречне з урахуванням трьох основних чинників: аналізу історичного досвіду, узагальнення практики застосування чинного законодавства та вивчення іноземного досвіду: кримінального процесуального законодавства та практики його застосування. Інститут кримінального провадження на підставі угод є вдалим “запозиченням” законодавчого досвіду інших держав і належить до особливих судових процедур. Сприйнятий суспільством позитивно, оскільки передбачена законом можливість укладення угоди між підозрюваним чи обвинуваченим та прокурором або потерпілим стала поширеним альтернативним способом вирішення кримінально-правових конфліктів. У законодавстві Європейського Союзу процедури ухвалення судового рішення на підставі угоди про визнання винуватості не є повністю ідентичними практиці в законодавстві США: ініціатива сторін у вирішенні питань обвинувачення трансформується неможливістю зміни обвинувачення за угодою, а “пасивна позиція” суду у вирішенні порядку вирішення провадження у кримінальній справі – його обмеженою активністю. Особливий порядок ухвалення судового рішення на підставі угоди про визнання винуватості має процесуально-правову природу, подібну до континентальних примирних процедур: він ґрунтується на згоді сторін, але не пов’язаний з укладенням угоди сторонами як процесом переговорів щодо її умов, формалізацією досягнутих домовленостей певним способом. Предметом угод є згода з пред’явленим обвинуваченням або запропонованим прокурором покаранням, або спрощення судової процедури розгляду кримінального провадження. Під впливом європейської процесуальної культури та практики угода в законодавстві США про визнання винуватості набуває нових характеристик: суд часто демонструє широкі межі для розсуду (дискреції) під час призначення покарання; бере активну участь в обговоренні сторонами умов укладення угоди; внаслідок необмежених повноважень прокурора щодо прийняття рішень стосовно укладення угоди остання стає схожою не на двосторонню угоду між обвинуваченим і прокурором після змагальних переговорів, а на одноосібне визначення прокурором ступеня вини обвинуваченого та відповідного покарання для нього.

Further study of the institution of “agreements in criminal proceedings” is appropriate taking into account three main factors: analysis of historical experience, generalization of the practice of applying current legislation and study of foreign experience: criminal procedural legislation and the practice of its application. The institution of criminal proceedings based on agreements is a successful “borrowing” of the legislative experience of other states and belongs to special judicial procedures. Perceived positively by society, as the possibility of an agreement between the suspect or the accused and the prosecutor or the victim provided by law has become a common alternative way of resolving criminal legal conflicts. In the legislation of the European Union, the procedures for making a court decision on the basis of a plea agreement are not completely identical to the practice in the legislation of the United States: the initiative of the parties in resolving the issues of prosecution is transformed by the impossibility of changing the accusation by agreement, and the “passive position” of the court in deciding the procedure for resolving the criminal case proceedings is its limited activity. The special procedure for passing a court decision on the basis of a plea agreement has a procedural legal nature, similar to continental conciliation procedures: they are based on the consent of the parties, but are not related to the conclusion of the agreement by the parties as a process of negotiations regarding its terms, formalization of the agreements reached in a certain way. The subject of agreements is agreement with the charges presented, or the punishment proposed by the prosecutor, or the simplification of the court procedure for consideration of criminal proceedings. Under the influence of the European procedural culture and practice, the agreement in the US legislation on the recognition of guilt acquires new characteristics: the court often shows wide boundaries for consideration (discretion) in imposing punishment; takes an active part in the discussion of the terms of the conclusion of the agreement by the parties; as a result of the prosecutor’s unlimited powers to make decisions regarding the conclusion of the agreement, the latter becomes similar not to a bilateral agreement between the accused and the prosecutor after adversarial negotiations, but to a unilateral determination by the prosecutor of the degree of guilt of the accused and the appropriate punishment for him.