Роль ОБСЄ у врегулюванні міжнародних конфліктів у ХХІ столітті

Abstract

Організація з безпеки і співробітництва в Європі (ОБСЄ) відіграє ключову роль у врегулюванні міжнародних конфліктів, виступаючи унікальною платформою для діалогу між 57 державами з різними політичними системами. У ХХІ столітті зростання гібридних війн, етнічних конфліктів та геополітичної конкуренції підкреслює актуальність діяльності ОБСЄ, спрямованої на забезпечення неподільної безпеки та мирного врегулювання спорів. Метою цієї роботи є комплексний аналіз ролі ОБСЄ у врегулюванні міжнародних конфліктів, оцінка її досягнень, викликів та перспектив реформування. Особливу увагу приділено участі ОБСЄ в російсько-українській війні, зокрема діяльності Спеціальної моніторингової місії (СММ) та Тристоронньої контактної групи (ТКГ). Об’єкт дослідження – діяльність ОБСЄ у врегулюванні міжнародних конфліктів. Предмет дослідження – інструменти, стратегії та механізми ОБСЄ, які сприяють управлінню конфліктами, зокрема в Нагірно-Карабаському, Придністровському, грузинському (2008), киргизькому (2010) та російсько-українському конфліктах. Мета роботи – дослідити роль ОБСЄ як стратегічного інструменту підтримання міжнародної безпеки, проаналізувати її ефективність у врегулюванні ключових конфліктів ХХІ століття та запропонувати рекомендації щодо реформування організації. У роботі розглянуто теоретичні засади діяльності ОБСЄ, зокрема еволюцію її принципів від Гельсінського заключного акту 1975 року [1] до сучасних стратегій, що включають превентивну дипломатію, моніторинг та постконфліктне відновлення [7, 2, 5]. Досліджено участь ОБСЄ в Нагірно-Карабаському конфлікті через Мінську групу [6], Придністровському конфлікті у форматі «5+2», війні в Грузії 2008 року через Женевські дискусії, міжетнічному конфлікті в Киргизстані 2010 року та російсько-українській війні. Особливу увагу приділено СММ в Україні [3], яка документувала порушення Мінських угод, сприяла локальним перемир’ям і гуманітарним ініціативам, таким як відновлення інфраструктури [5, 4]. Визначено ключові виклики ОБСЄ, зокрема принцип консенсусу, обмежений бюджет та вплив геополітичних факторів, які знижують її ефективність у гібридних війнах [4]. Запропоновано реформи, такі як запровадження кваліфікованого консенсусу, стабільне фінансування та адаптація до нових загроз, зокрема дезінформації та кліматичних криз.

The Organization for Security and Co-operation in Europe (OSCE) plays a pivotal role in resolving international conflicts, serving as a unique platform for dialogue among 57 states with diverse political systems. In the 21st century, the rise of hybrid wars, ethnic conflicts, and geopolitical competition underscores the relevance of the OSCE’s efforts to ensure indivisible security and peaceful conflict resolution. This thesis aims to comprehensively analyze the OSCE’s role in managing international conflicts, evaluate its achievements and challenges, and propose reforms to enhance its effectiveness. Special attention is given to the OSCE’s involvement in the Russo-Ukrainian war, particularly through the Special Monitoring Mission (SMM) and the Trilateral Contact Group (TCG). The object of the research is the OSCE’s activities in resolving international conflicts. The subject of the study is the tools, strategies, and mechanisms employed by the OSCE to manage conflicts, including the Nagorno-Karabakh conflict, the Transdniestria conflict, the 2008 war in Georgia, the 2010 ethnic conflict in Kyrgyzstan, and the Russo-Ukrainian war. The purpose of the thesis is to examine the OSCE’s role as a strategic instrument for maintaining international security, analyze its effectiveness in resolving key 21st-century conflicts, and suggest recommendations for its reform. The study explores the theoretical foundations of the OSCE’s activities, tracing the evolution of its principles from the 1975 Helsinki Final Act [1] to modern strategies encompassing preventive diplomacy, monitoring, and post-conflict recovery [7, 2, 5]. The OSCE’s engagement in the Nagorno-Karabakh conflict through the Minsk Group [6], the Transdniestria conflict via the “5+2” format, the 2008 war in Georgia through the Geneva Discussions, the 2010 Kyrgyzstan ethnic conflict, and the Russo-Ukrainian war is analyzed. Particular focus is placed on the SMM in Ukraine [3], which documented violations of the Minsk Agreements, facilitated local ceasefires, and supported humanitarian initiatives, such as infrastructure restoration [5, 4]. Key challenges facing the OSCE, including the consensus principle, limited budget, and geopolitical influences, which reduce its effectiveness in hybrid wars [4], are identified. Proposed reforms include introducing qualified consensus, securing stable funding, and adapting to new threats, such as disinformation and climate crises.