Право людини на громадянство в об’єктиві Європейського суду з прав людини

Date

2020-03-01

Journal Title

Journal ISSN

Volume Title

Publisher

Видавництво Львівської політехніки
Lviv Politechnic Publishing House

Abstract

У сучасному глобалізованому світі громадянство – це один із найважливіших та найфундаментальніших правових інститутів, які визначають правовий статус особи, а також дихотомію взаємовідносин між особою та державою. Розмірковуючи під правовим кутом зору, вважаємо, що право кожної особи на громадянство є особистим невід’ємним, немайновим та невідчужуваним правом. У світі з давніх-давен громадянство було саме тим правовим індикатором і гуманітарним стандартом, який покликаний убезпечити політичну особливість та конституційну (національну) ідентичність кожної держави і гарантувати їй певну самобутність, збалансований та стабільний розвиток, незважаючи на перманентну геополітичну турбулентність у світовому масштабі. Однак, такі гарантії мають бути синхронізованими із поступовою інтеграцією громадян у суспільство, їхньою інклюзивністю в життєдіяльність держави, гарантуванням прав людини, поваги до їхнього приватного та сімейного життя, зменшенням проявів (прямої/непрямої) дискримінації. Це доводять проаналізовані нами рішення Європейського суду з прав людини у справах (Abdulaziz, Cabales and Balkandali v. The United Kingdom (1985), Riener v. Bulgaria (2006), Genovese v. Malta (2012), Wagner and J.M.W.L. v. Luxemburg (2007), Stamose v. Bulgaria” (2013), Menneson v. France (2014) і Labassee v. France (2014), Biao v. Denmark (2016), Ramadan v. Malta (2016), Paradiso and Campanelli v. Italy (2017).
In this article, I research merely on the case-law of the European Court of Human Rights regarding citizenship, its acquisition, and termination (Abdulaziz, Cabales and Balkandali v. The United Kingdom (1985), Riener v. Bulgaria (2006), Genovese v. Malta (2012), Wagner and J.M.W.L. v. Luxemburg (2007), Stamose v. Bulgaria” (2013), Menneson v. France (2014) і Labassee v. France (2014), Biao v. Denmark (2016), Ramadan v. Malta (2016), Paradiso and Campanelli v. Italy (2017)). In today’s globalized world, citizenship is one of the most essential and fundamental things that determine a person’s legal status as well as the dichotomy of the relationship between the individual and a particular state. Every person has the right to a nationality, which is personal and inalienable. In the ancient world, citizenship was the very legal indicator and humanitarian standard, which aims to protect the political feature and constitutional (national) identity of each state; to guarantee balanced and stable development, despite the permanent geopolitical and global turbulence. However, such guarantees should be in sync with the gradual integration of every citizen into society, his/her inclusiveness in the life of the state, guaranteeing human rights, respect for their privacy and family life, reducing manifestations of (direct/indirect) discrimination.

Description

Keywords

громадянство, право на громадянство, натуралізація, Європейська конвенція про громадянство, Європейський суд з прав людини, Конвенція Ради Європи про захист прав людини та основоположних свобод, citizenship, right of citizenship, naturalization, European Convention on Nationality, European Court of Human Rights, Convention for the Protection of Human Rights and Fundamental Freedoms

Citation

Софінська І. Право людини на громадянство в об’єктиві Європейського суду з прав людини / Ірина Софінська // Вісник Національного університету “Львівська політехніка”. Серія: Юридичні науки. — Львів : Видавництво Львівської політехніки, 2020. — Том 7. — № 3 (27). — С. 233–243.