Правове регулювання вирішення питань біженців та обміну населенням в Україні ХХ ст.: історична ретроспектива та сучасне бачення

Abstract

Зазначено, що ХХ ст. ознаменувалося великими міграціями населення – в світі загалом, Європі, яка пережила дві світові війни, та в Україні зокрема. На жаль, супроводжувалися міграційні процеси великою кількістю біженців. Значні групи населення відривалися від звичних місць проживання напів добровільно, внаслідок оптації громадянства. Зрозуміло, що у більшості випадків ці рухи багатотисячних мас населення відбувалися не без втручання державних установ, з відповідною нормативно-правовою базою – як міжнародно-правовою, так і «внутрішнього» походження. В статті розглянуті міграційні процеси в Україні, передусім доби двох Світових воєн. Розглянуто як міжнародно-правові документи, що регулювали оптацію громадянства (радянсько-німецькі угоди 1939 –1940 рр., домовленості з післявоєнними польським та чехословацьким урядами тощо), так і законодавчі положення, що регулювали міграцію на «внутрішньому» рівні. Відмічено ту обставину, що у окремих випадках міграції населення не були врегульовані відповідними міждержавними угодами, що залишило великі анклави румунського (Герцаївський район в Буковині) та угорського (Берегівський район та ін. землі Закарпаття) в складі сучасної України. Остання обставина певним чином ускладнює відносини нашої держави з Угорщиною, керованою великодержавним урядом Віктора Орбана. Висловлюється думка, що історичний досвід ХХ століття механічно незастосовний для сучасних умов, але окремі аспекти можуть бути враховані вітчизняними законодавцями при врегулюванні наслідків російської агресії 2014–202? рр. проти суверенної України.

XX century was marked by large population migrations – in the world in general, in Europe, which survived two world wars, and in Ukraine in particular. Unfortunately, these migration processes were accompanied by a large number of refugees. Significant groups of the population have been leaving their usual places of residence semi-voluntarily, as a result of optation. It is obvious that in most cases these movements of thousands of masses of the population did not happen without the interference of state institutions with the appropriate regulatory and legal basis – both of international legal and domestic origin. The paper studies the migration processes in Ukraine, primarily during the two World Wars. Both international legal documents which regulated the choice of citizenship (Soviet-German agreements of 1939–1940, agreements with the post-war Polish and Czechoslovak governments, etc.), as well as legislative provisions which regulated migration at the «internal» level, were considered. The article notes that in certain cases migrations of the population were not regulated by relevant interstate agreements, which left large enclaves of Romanian (Hertsa district in Bukovyna) and Hungarian (Berehove district and other lands of Zakarpattia) within modern Ukraine. The latter circumstance in some way complicates relations between our state and Hungary, which is governed by the great-power government of Viktor Orban. The author expresses the view that the historical experience of the XX century is mechanically inapplicable to modern conditions, but certain aspects can be considered by domestic legislators when settling the consequences of the Russian aggression of 2014–202? against sovereign Ukraine.