Роль соціального працівника у формуванні інклюзивної культури в освітньому середовищі

Abstract

Робота досліджує роль соціального працівника у формуванні інклюзивної культури в освіті, актуальність якої пов’язана з переходом від формальної до реальної інклюзії в Україні [1]. Також проблемою є упередження щодо дітей з ООП [2]. Об'єкт дослідження: діяльність соціального працівника в інклюзивному освітньому середовищі. Предмет дослідження: роль соціального працівника у формуванні інклюзивної культури в закладах освіти. Мета: дослідити роль соціального працівника у формуванні інклюзивної культури в освітньому середовищі та визначити шляхи удосконалення інклюзивних практик соціальної роботи, що сприяють цьому. Результати дослідження: У роботі проаналізовано когнітивні, ціннісні та поведінкові складові інклюзивної культури [3]. Соціальний працівник виступає посередником і агентом змін. Особливу увагу приділено зміні його ролі в умовах війни, що потребує кризового менеджменту та психосоціальної підтримки дітей [4]. Емпіричне дослідження виявило розрив між нормами та практикою інклюзії та організаційні бар’єри, які гальмують реалізацію цієї ролі.освіта, діти з ООП, міждисциплінарна взаємодія.

The thesis explores the role of social workers in shaping an inclusive culture in education, relevant to Ukraine’s shift from formal to real inclusion [1]. A key issue is prejudice against children with special needs [2]. Object of research: activities of social workers in an inclusive educational environment. Subject of the study: role of social workers in shaping an inclusive culture in educational institutions. Objective: to study the role of social workers in shaping an inclusive culture in the educational environment and to identify ways to improve inclusive social work practices that contribute to this. Research results: The work analyzes cognitive, value, and behavioral components of inclusive culture [3]. Social workers serve as mediators and change agents, with wartime demanding crisis management and psychosocial support for children [4]. Empirical data show a gap between inclusive norms and practice, as well as organizational barriers.