Особливості виникнення і розвитку девіантної поведінки неповнолітніх засуджених без ізоляції від суспільства

Abstract

Неповнолітні, які вчинили кримінальні правопорушення, є предметом пильного спостереження для кримінологів, правозахисників та суспільства загалом. Одним із конкретних аспектів є судова практика, за допомогою якої неповнолітні можуть бути засуджені до певних видів покарань без ізоляції від суспільства, таких як умовне покарання, штраф, громадські та виправні роботи. Ця практика має переваги і недоліки, які потрібно враховувати із кримінологічного погляду. З одного боку, засудження неповнолітніх без ізоляції від суспільства може позитивно впливати на їхнє реабілітування та реінтеграцію у суспільство. Умовне покарання, наприклад, може сприяти зміні поведінки засудженого за рахунок умовної відповідальності та підтримки, скерування на програми реабілітації. Такі заходи дають неповнолітньому змогу залишатися у своєму оточенні, де він може мати підтримку від родини та інших соціальних агентів, що сприяє його адаптації та соціалізації. З іншого боку, існують певні ризики, пов’язані із використанням таких альтернативних видів покарань для неповнолітніх. Наприклад, умовне покарання може бути сприйняте як недостатньо суворе, яке передбачає занадто м’яку відповідальність за вчинене кримінальне правопорушення, що може не стимулювати зміну поведінки. Крім того, відсутність ізоляції від суспільства може створювати ризик для громадської безпеки, особливо якщо засуджений продовжує поводитись антисоціально. Одним із ключових аспектів вирішення цієї проблеми є індивідуалізація покарання, із урахуванням конкретних обставин справи, а також потреб та можливостей неповнолітнього. Зокрема, важливо враховувати його вік, ступінь соціальної адаптації, наявність підтримки з боку родини та інших соціальних структур.

Juveniles who have committed criminal offenses are a subject of close observation for criminologists, human rights activists and society as a whole. One particular aspect is the judicial practice whereby minors can be sentenced to certain types of punishment without isolation from society, such as suspended sentences, fines, community service, and correctional labor. This practice has its pros and cons that need to be considered from a criminological perspective. On the one hand, sentencing minors without isolation from society can have a positive impact on their rehabilitation and reintegration into society. A suspended sentence, for example, can help to change the behavior of a convicted person through conditional liability and support for sending them to rehabilitation programs. Such measures allow the juvenile to remain in his or her environment, where he or she can have support from family and other social agents, which contributes to his or her adaptation and socialization. On the other hand, there are certain risks associated with the use of such alternative types of punishment for juveniles. For example, a suspended sentence may be perceived as not severe enough and as too lenient for a criminal offense, which may not encourage behavioral change. In addition, the lack of isolation from society may pose a risk to public safety, especially if the convicted person continues to engage in antisocial behavior. One of the key aspects of solving this problem is the individualization of punishment, which takes into account the specific circumstances of the case, as well as the needs and capabilities of the juvenile. In particular, it is important to take into account his/her age, the degree of social adaptation, and the availability of support from family and other social structures.