Міжнародне право і зовнішня політика кремля з підготовки анексії трьох прибалтійських країн (Латвії, Литви та Естонії) в червні 1940 р.

Abstract

Розглянемо міжнародно-правові відносини Латвії, Литви та Естонії з Радянською Росією та Союзом РСР у часовому діапазоні від визнання «незалежності» відповідних «радянських республік» до анексії прибалтійських буржуазних демократій улітку 1940 р. Спроба Ради Народних Комісарів визнати «радянські республіки» Естляндії, Латвії та Литви, датована груднем 1919 р., супроводжувалася ініціативою Москви щодо створення військово-політичного союзу усіх радянських республік (Росії, України, Латвії, Литви, Білорусії) у червні 1919 р. Такий союз означав де-факто кінець суверенітету. Унаслідок збройного опору народів Прибалтики РРФСР, а згодом і Союз РСР, вимушено визнала їх незалежність: у мирних договорах сторони зобов’язувалися не підтримувати ворожу діяльність одна проти одної. 3 липня 1933 р. Москвою, Ригою, Таллінном на іншими повноправними суб’єктами міжнародного права підписано Конвенцію про визначення нападу, укладену в Лондоні між СРСР, Естонією, Латвією, Польщею, Румунією, Туреччиною, Персією і Афганістаном. Стаття 2 документа оголошувала визнання нападаючою стороною не лише 1) оголошення війни іншій державі, але й 2) «вторгнення збройних сил, хоч би й без оголошення війни, на територію іншої держави». В свою чергу Стаття 3 констатувала: «Жодні міркування політичного, військового, економічного чи іншого порядку не можуть служити вибаченням чи виправданням нападу, передбаченого в статті другій». З початком Другої світової війни державам Прибалтики було нав’язано договори про взаємодопомогу, що передбачали розміщення радянських військових контингентів на їх території. Політика умиротворення агресора для Риги, Вільнюса і Таллінна закінчилася тяжкими наслідками. Всупереч усіх міжнародно-правових актів, укладених з Москвою, територія Прибалтики була окупована влітку 1940 р. Безпосередні учасники переговорів, які вимушено йшли на нав’язуванні Кремлем угоди, опинилися у радянських в’язницях, де й закінчили свій життєвий шлях.The international legal relations of Latvia, Lithuania and Estonia with Soviet Russia and the USSR in the time range from the recognition of the «independence» of the respective «Soviet republics» to the annexation of the Baltic bourgeois democracies in the summer of 1940 are considered in this article. The Council of People's Commissars' attempt to recognize the «Soviet republics» of Estland, Latvia, and Lithuania, dated December 1919, was accompanied by Moscow's initiative to establish a military-political union of all Soviet republics (Russia, Ukraine, Latvia, Lithuania, and Belarus) in June 1919. Such an alliance meant the de facto end of sovereignty. As a result of the armed resistance of the Baltic peoples, the RSFSR, and later – the USSR, were forced to recognize their independence: in the peace treaties, the parties undertook not to support hostile activities against each other. On July 3, 1933, Moscow, Riga, Tallinn and other full-fledged subjects of international law signed the Convention on the Definition of Attacks, concluded in London between the USSR, Estonia, Latvia, Poland, Romania, Turkey, Persia, and Afghanistan. Article 2 of the document declared that the party would be regarded as the attacking one not only by 1) the declaration of war on another state, but also 2) the «invasion of the armed forces, even without a declaration of war, on the territory of another state. » In turn, Article 3 stated: «There is no reasoning of a political, military, economic or other nature which can justify the attack provided for in Article 2. » With the outbreak of World War II, the agreements of reciprocal assistance have been imposed on the Baltic states, providing for the deployment of Soviet troops on their territory. The policy of appeasement towards aggressor for Riga, Vilnius and Tallinn ended in dire consequences. Contrary to all international legal acts concluded with Moscow, the territory of the Baltics was occupied in the summer of 1940. The negotiators, who were forced to follow the Kremlin-imposed agreements, ended up in Soviet prisons, where they ended their lives.