Відбування покарань неповнолітніми в країнах Західної та Східної Європи порівняно з Україною

Abstract

Системи поводження з дітьми, які мають проблеми із законом, існують вже більше ніж століття, починаючи зі створення окремих установ для неповнолітніх правопорушників та дітей “групи ризику”. Незабаром було прийнято низку нормативно-правових актів. Хоча від початку діяли різні моделі, переважав підхід, орієнтований на забезпечення благополуччя дитини, тобто забезпечення її найвищих інтересів. Цей підхід оснований на концепції втручання у найвищі інтереси дітей, у центрі уваги перебувають їх потреби, а не вчинки, він оснований на залученні соціальних працівників для сприяння суду в питаннях, що входять до їхньої професійної компетенції. Найчастіше навколо таких систем правосуддя щодо дітей існують соціотерапевтичні та освітні установи для реабілітації та реінтеграції неповнолітніх правопорушників чи тих, хто ризикує ними стати. Інші системи правосуддя у справах неповнолітніх, які можна вважати характерними, ґрунтуються на системі судочинства, яка більше нагадує систему кримінального правосуддя для дорослих, або адміністративні комісії, або інші неформальні процеси судочинства. У деяких країнах не передбачено жодних (або передбачено дуже мало) спеціальних норм щодо неповнолітніх правопорушників. Внаслідок цього існують величезні відмінності в формах і типах судів, служб та установ, що становлять систему правосуддя у справах неповнолітніх. Основним аспектом щодо дітей, які перебувають у конфлікті із законом, є те, що в кримінальних процесах, зважаючи на їх вік і незрілість, їм призначають окремий режим, відмінний від застосовуваного щодо дорослих правопорушників. Передумовою для цього є особлива вразливість та обмежені можливості дітей, процес розвитку яких ще не завершився. Не тільки будь-які дії повинні оцінюватися відповідно до стандартів забезпечення найкращих інтересів дитини, але й сама система має чуйно реагувати на потреби дитини в догляді, пов’язані з її розвитком, з метою забезпечення реінтеграції дітей у суспільство як законослухняних громадян. Тому система правосуддя у справах неповнолітніх повинна концентрувати увагу не тільки на вчиненому правопорушенні, а й на корінних причинах його вчинення, а також на конкретних обставинах кожної дитини.

The system of dealing with children in trouble with the law has existed for more than a century, starting with the creation of separate institutions for juvenile delinquents and “at-risk” children, which was soon followed by a series of regulations. Although different models have been in place from the very beginning, the predominant approach has been one focused on ensuring the well-being of the child, i. e. ensuring the best interests of the child. This approach is based on the concept of intervention in the best interests of children, which focuses on their needs, not their actions, and which is based on the involvement of social workers to assist the court in matters within their professional competence. Often around such juvenile justice systems there are socio-therapeutic and educational institutions for the rehabilitation and reintegration of juvenile offenders or those at risk of becoming one. Other juvenile justice systems that may be considered distinctive are based on a justice system that more closely resembles the criminal justice system for adults, or administrative commissions or other informal justice processes. In some countries, there are no (or very few) special provisions for juvenile offenders. As a result, there are huge differences in the forms and types of courts, services and institutions that make up the juvenile justice system. With regard to children in conflict with the law, the main aspect is that in criminal proceedings the latter, due to their age and immaturity, are assigned a separate regime, different from that applied to adult offenders. The prerequisite for this is the special vulnerability and limited capabilities of children whose development process has not yet been completed. Not only should any actions be evaluated in accordance with the standards of ensuring the best interests of the child, but the system itself should be responsive to the child’s developmental needs in care, in order to ensure the reintegration of children into society as law-abiding citizens. Therefore, the juvenile justice system should focus its attention not only on the nature of the offense committed, but also on the root causes of its commission, as well as on the specific circumstances of each child.