Вплив будівлі Віденського музею прикладного мистецтва МАК на архітектурно-мистецьке формування головної будівлі Львівської політехніки

Abstract

Стаття присвячена порівняльному аналізу будівлі Музею прикладного мистецтва у Відні (MAK; арх. Г. фон Ферстель, 1871) та головного корпусу Львівської політехніки (арх. Ю. Захарі- євич, 1874–1877) у контексті культурних транс- ферів Габсбурзької монархії. Дослідження пока- зує, що неоренесансна архітектурно-мистецька програма MAK – класична ордерна система, об’ємно-просторові рішення та розмаїття засобів високого й декоративного мистецтва стала кон- цептуальним прототипом для львівської споруди. Уперше повністю ідентифіковано 11 портрет- тондів у люнетах головної сходової клітки полі- техніки та доведено їхню семантичну спорідненість із «пантеоном майстрів» на фасаді MAK. З’ясовано спільний дидактичний принцип «архітектура як підручник»: скульптурні алегорії Е. Шределя Наука та Мистецтво у Львові кореспондують із жіночими алегоріями мистецтв у фресковому циклі Ф. Лауфберґера у Відні. Виявлено також технологічні паралелі: зокрема, мармуризація та інші декоративні техніки, які в обох будівлях функціонують як наочний каталог оздоблювальних методів. Отримані результати мають прикладне значення для розвитку мето- дології реставрації історичних інтер’єрів і розширюють уявлення про культурну циркуляцію в Центральній Європі другої половини XIX ст. Практична цінність роботи полягає в обґрунтуванні реставраційної концепції Львівсь- кої політехніки: реконструкція первісної есте- тики екстер’єрів та інтер’єрів будівлі, віднов- лення автентичного образу репрезентативної групи приміщень, враховувати віденський про- тотип як методологічний «еталон». Дослідження також розширює уявлення про циркуляцію ідей усередині Габсбурзької монархії, демонструючи, що провінційні центри не лише пасивно пере- ймали столичні моделі, а й активно адаптовували їх, збагачуючи власними культурними й науковими пріоритетами. Зв’язок між MAK і львівським політех- нічним кампусом – це не випадкова стилістична паралель, а свідчення цілеспрямованого куль- турно-освітнього діалогу, що формував архітек- турну й мистецьку карту Центральної Європи другої половини XIX століття.

The article provides a comparative analysis of the MAK (Vienna Museum of Applied Arts, arch. Heinrich von Ferstel, 1871) and the Main Building of Lviv Polytechnic (arch. Julian Zachariewicz, 1874–1877) in the context of cultural transfers within the Habsburg Monarchy. The study reveals that the MAK’s Neo-Renaissance architectural and artistic programme, including its classical order system, volumetric and spatial solutions, and wide range of high and decorative art media, served as a conceptual prototype for the Lviv edifice. For the first time, all eleven portrait roundels in the lunettes of the Polytechnic’s main staircase have been fully identified, and their semantic relationship with the MAK’s «pantheon of masters» façade has been demonstrated. A shared didactic principle of ’architecture as a textbook’ has been identified: Emil Schrödel’s sculptural allegories of Science and Art in Lviv correspond to the female personifications of the arts in Ferdinand Laufberger’s fresco cycle in Vienna. Technological parallels have also been identified, particularly in the use of fauxmarbling and other decorative techniques that serve as a visual catalogue of finishing methods in both buildings. These findings are of practical significance in advancing the methodology of historic interior conservation, and they broaden our understanding of cultural circulation in Central Europe during the second half of the nineteenth century. The practical value of the work lies in the substantiation of the restoration concept of Lviv Polytechnic: reconstruction of the original aesthetics of the building’s exteriors and interiors, restoration of the authentic image of a representative group of premises, taking into account the Viennese prototype as a methodological ‘standard’. The research also expands the understanding of the circulation of ideas within the Habsburg monarchy, demonstrating that provincial centres not only passively adopted metropolitan models but also actively adapted them, enriching them with their own cultural and scientific priorities.