Принцип справедливості як вимога судової процедури

Abstract

Для пошуку права його інструментального компонента, яким є норми права, самі по собі вони ще не право (цю позицію обстоюють зарубіжні дослідники). Визначальним для права є функціональна складова частина, тобто процедура застосування до різних людей і різних ситуацій. Доктринальні зміни в підходах до розуміння сутності судочинства та його мети, перехід до принципу змагальності сторін не могли позначитися як на процесі су- дового пізнання, так і на його результатах. Справедливе судочинство здійснюється внаслі- док гарантування в процесі рівності сторін, дотримання принципу змагальності, гласності, розумного строку розгляду справи, незалежності і неупередженості суду, його створення на підставі закону. Правове становище учасників відображається у їхній диспозитивності, змагальності та посвідчується відкритістю процесу та безсторонністю суду. У статті аналізується справедливість судового провадження як головний показник ефективності права. Доводиться теза, що принцип рівності учасників процесу покликаний гарантувати формальну справедливість, суть якої полягає у потребі однакового ставлення до людей без дискримінації їх за будь-якою об’єктивною чи суб’єктивною ознакою. Вивчено концептуальний підхід Європейського суду з прав людини до забезпе- чення рівності можливостей учасників. Суд постійно вказує, що рівність учасників судового процесу перед законом і судом має бути з правового та організаційного по- глядів забезпечена єдністю правового режиму, за яким відбувається опосередкування процесуальних прав. Це означає, що правові приписи в різних легіслатурах мають фор- муватися, виходячи із загального розуміння справедливості як об’єктивної категорії. Керуючись цими підходами, рівність учасників процесу, як і інші вимоги справедливого судочинства, повинна встановлюватися не стосовно учасників конкретного судового процесу, а має гарантуватися як принцип вищого порядку і забезпечуватися щодо всіх суб’єктів, які звернулися до суду по захист своїх прав. Наведено окремі практичні позиції ЄСП у коментованій сфері. У статті значну увагу присвячено питанням дотримання прав людини на спра- ведливий суд під час перегляду судових рішень у вищих інстанціях. Це особливо важливо під час перегляду конкретних справ із порушенням права одного з учасників на отримання принципу рівності сторін, насамперед під час дослідження доказів та оскарження невмо- тивованих рішень суду, коли доречні аргументи сторін судом просто проігноровані. Констатовано, що в інституті дисциплінарної відповідальності судді наявна вели- ка кількість оцінних понять, що не сприяє їх однозначному розумінню і трактуванню. Їх непросто тлумачити і застосовувати на практиці. Навіть правники з великим досвідом дисциплінарної практики часто не одразу можуть відрізнити дисциплінарний про- ступок, наприклад, від добросовісної помилки судді. Предметом оцінки Вищої ради правосуддя і підставою для дисциплінарної від- повідальності судді є поведінка судді, яка містить всі об’єктивні та суб’єктивні ознаки одного з дисциплінарних проступків, які передбачені ст. 106 Закону України “Про судо- устрій та статус суддів”. Незгода автора скарги з ухваленими суддею постановами не може бути підставою для притягнення судді до дисциплінарної відповідальності. Як ви- значено Законом України “Про Вищу раду правосуддя” (п. 4 ч. 1 ст. 45), у відкритті дисциплінарної справи має бути відмовлено, якщо суть скарги зводиться лише до незгоди із судовим рішенням.

In order to find law, its instrumental component, i. e., the rules of law, are not law by themselves (this position is advocated by foreign researchers). What determines law is its functional component, i.e., the procedure of application to different people and different situations. The doctrinal changes in approaches to understanding the essence of legal proceedings and their purpose, the transition to the principle of adversarial proceedings could not affect both the process of judicial cognition and its results. A fair trial is carried out as a result of guaranteeing equality of the parties in the process, observance of the principle of competition, publicity, reasonable time for consideration of the case, independence and impartiality of the court, and its establishment on the basis of the law. The legal status of participants is reflected in their dispositivity and competitiveness and is certified by the openness of the process and impartiality of the court. The article analyzes the fairness of court proceedings as the main indicator of the effectiveness of law. The author proves that the principle of equality of participants to the proceedings is intended to guarantee formal justice, the essence of which is the need for equal treatment of people without discrimination on any objective or subjective grounds. The author analyzes the conceptual approach of the European Court of Human Rights to ensuring equality of opportunities for participants. The Court constantly points out that the equality of litigants before the law and the court must be ensured from a legal and organizational point of view by the unity of the legal regime under which procedural rights are mediated. This means that legal prescriptions in different jurisdictions should be formed on the basis of a common understanding of justice as an objective category. Guided by these approaches, equality of participants to a trial, as well as other requirements of fair trial, should not be established in relation to participants to a particular trial, but should be guaranteed as a higher order principle and ensured in relation to all subjects who have applied to court for protection of their rights. The author provides some practical positions of the ECJ in the commented area. Considerable attention has been paid to the observance of human rights to a fair trial during the review of court decisions in higher instances. This is especially important when reviewing specific cases where one of the parties has violated the right to a fair and lawful decision. Therefore, it is necessary to guarantee the practical application of the principle of equality of parties, primarily when examining evidence and appealing against unmotivated court decisions, when the relevant arguments of the parties are simply ignored by the court. It is stated that the institute of disciplinary liability of a judge has a large number of evaluative concepts which do not contribute to their unambiguous understanding and interpretation. They are not easy to interpret and apply in practice. Even lawyers with extensive experience in disciplinary practice often cannot immediately distinguish a disciplinary offense, for example, from a judge’s honest mistake. The subject of assessment by the High Council of Justice and the basis for disciplinary liability of a judge is the behavior of a judge that contains all objective and subjective signs of one of the disciplinary offenses provided for in Article 106 of the Law of Ukraine “On the Judicial System and Status of Judges”. The author of the complaint’s disagreement with the judge’s rulings cannot be a ground for bringing the judge to disciplinary responsibility. The Law of Ukraine “On the High Council of Justice” (Article 45(1)(4)) stipulates that disciplinary proceedings should be denied if the essence of the complaint is limited to disagreement with a court decision.