Architectural Studies. – 2019. – Vol. 5, No. 2

Permanent URI for this collectionhttps://ena.lpnu.ua/handle/ntb/57792

Науковий журнал

Засновник і видавець Національний університет «Львівська політехніка». Виходить двічі на рік з 2015 року.

Architectural Studies = Архітектурні дослідження : [науковий журнал] / Lviv Polytechnic National University ; [editor-in-chief B. Cherkes]. – Lviv : Lviv Politechnic Publishing House, 2019. – Volume 5, number 2. – Р. 65–198.

Зміст

1. Бевз М. Знахідка живописних зображень на зовнішніх стінах палаців у Паморянах та Язлівці	65
2. Франків Р. Теоретичні і термінологічні основи визначення неомодерністської архітектури у Львові	75
3. Фролова Ю. Мережа Османських укріплених місць північно-західного узбережжя Чорного моря у ХVІІ та ХVІІІ ст.	82
4. Ґазда Л., Бевз М. Архітектурні деталі та матеріали будівель резиденції ХІІІ ст. короля Данила Романовича у Холмі	92
5. Мандзій А. Поле битви 1649 року під Зборовом: ідентифікація місця та планувальна реконструкція	105
6. Тарас Я. Школи народного храмового будівництва, типи та групи церков Карпат	121
7. Колеснікова Н. Принципи розміщення підприємств громадського харчування в структурі міста	147
8. Румілець Т. Медіатека як прогресивний багатофункціональний простір	155
9. Голубчак К. Духовні-реколекційні центри – інноваційний підхід у сфері релігійного туризму: архітектурно-містобудівні аспекти	164
10. Рибчинський О., Фоміна О. Причини руйнування архітектурних деталей з алебастрового каменю. (на прикладі, готичної церкви у Дрогобичі)	174
11. Стасюк О. Реставрація меморіальної пластики на історичному цвинтарі – виклики та перспективи	186
12. Instructions to Authors	197

Content (Vol. 5, No 2)

1. Bevz M. Painting decorations on the outside walls of the castles in Pomoriany and in Yazlivets	65
2. Frankiv R. Theoretical and terminological bases for definition of neo-modernist architecture in Lviv	75
3. Frolova Y. Network of Ottoman fortified settlements in the horth-western coast of the Black Sea in the 17th and 18th century	82
4. Gazda L., Bevz M. Materials and architectural details from natural and artificial stone of king Daniel Romanovich’s XIII century residence in cholm	92
5. Mandzy A. O. The 1649 battlefield of Zboriv: identification of place and planning reconstruction	105
6. Taras Y. Schools of folk temple building, types and groups of Carpathian churches	121
7. Kolesnikova N. Urban localization principles of public catering enterprises	147
8. Rumilets T. Media library as a progressive multifunctional space	155
9. Holubchak K. The spiritual retreat centers – innovative approach in the field of religious tourism: architectural and urban planning aspects	164
10. Rybchynskyi O., Fomina O. Causes of destruction of architectural details made of alabaster stone. (for example, the gothic church in Drohobych)	174
11. Stasyuk O. Conservation of memorial monuments at historical emeteries – challenges and perspectives	186
12. Instructions to Authors	197

Browse

Now showing 1 - 7 of 7

Causes of destruction of architectural details made of alabaster stone. (for example, the gothic church in Drohobych)
(Видавництво Львівської політехніки, 2019-10-10) Рибчинський, Олег; Фоміна, Олена; Rybchynskyi, Oleh; Fomina, Olena; Lviv Polytechnic National University
У статті подано детальний опис стану збереженості унікального готичного алебастрового порталу парафіяльного костелу в Дрогобичі. Визначено положення порталу в плані костелу. Встановлено основні причини та наслідки руйнування алебастрового каменю. Опрацьовано та доповнено історичну довідку про фундацію порталу і зміни які відбулись під час відновлювальних робіт в ХХ столітті. Згідно з результатами проведених досліджень (мікроаналіз, візуальні спостереження, порівняння) встановлено родовище з якого постачали камінь для зведення порталу. Мікроаналіз відібраних зразків показав структуру і різновид алебастру, природній процес розчинення кристалів алебастру, складові частини цементних розчинів.
Conservation of memorial monuments at historical emeteries – challenges and perspectives
(Видавництво Львівської політехніки, 2019-10-10) Стасюк, Олена; Stasyuk, Olena; Lviv Polytechnic National University
Історичні цвинтарі є невід’ємною складовою частиною культурного пейзажу кожного міста чи містечка, свідченнями ідеології і духовного життя свого часу. У багатьох населених пунктах України збереглися цвинтарі, які ми тепер називаємо історичними, і які вже сьогодні є потенційними пам’ятками та cтановлять інтерес для дослідників та шанувальників історії, архітектури, мистецтва. Три українських цвинтарі мають статус заповідників: Державний історико-меморіальний Лук'янівський заповідник, Державний історико-культурний музей-заповідник “Личаківський цвинтар” та історично-культурний заповідник “Кладовище на Зеленій вулиці” у Чернівцях. Цей статус має захищати їх від знищення та дає можливість проводити науково-дослідну роботу. Отже, цвинтарі у великих містах є пам’ятками-музеями або можуть ними стати. Цвинтарі невеликих населених пунктів – містечок, селищ, сіл – є меншими, зате, як правило, вони є зразками, а властиво колекціями народної меморіальної пластики. Незалежно від розміру і статусу цвинтаря в абсолютно ідеальному стані об’єкта в Україні нема. Кожен цвинтар вимагає безупинного догляду і впорядкування. На жаль, існує багато історичних цвинтарів, які перебувають у дуже занедбаному і жалюгідному стані. Такі цвинтарі вимагають впорядкування і реставрації, як об’єкт загалом, а також реставрації окремих зразків меморіальної пластики. Основним матеріалом на цвинтарі є все-таки камінь, трапляється також метал, дерево та інші матеріали, але камінь однозначно домінує. Нижче йдеться про реставраційну проблематику та методику роботи на історичному цвинтарі з меморіальними пам’ятками на прикладі дипломних робіт студентів кафедри архітектури та реставрації Нац. ун-тц “Львівська політехніка» . Коли йдеться про реставрацію меморіальної пластики історичного цвинтаря, то історія склалася таким чином, що багато цих цвинтарів було частково або повністю зруйновано, знищено. Меморіальна пластика таких цвинтарів часто стає частиною музейних колекцій, лапідаріїв, деколи приватних збірок, тощо. Такі об’єкти зазвичай потребують реставрації. У статті на конкретних прикладах показано основні проблеми, які трапляються при реставрації меморіальної пластики на історичному цвинтарі. Висвітлено методи та способи, які були використані для усунення цих проблем. Зокрема музей сакрального мистецтва ім. Антона Петрушевича Львівської єпархії УГКЦ. володіє великою колекцією кам’яної сакральної пластики і у 2016 і 2017 роках передає на кафедру архітектури та реставрації ряд пам’яток для проведення реставраційних робіт. Це переважно були хрести з розп’яттям з і без предстоячих та фігури. Кожна з пам’яток була пошкоджена в інший спосіб і вимагала іншого підходу до реставраційних робіт. В рамках дипломних магістерських робіт тема реставрації меморіальної пластики історичного цвинтаря розглядалася ширше ніж реставрація окремо взятого надмогильного пам’ятника. Декілька разів об’єктом реставрації виступав цілий цвинтар. А в рамках наукової роботи було досліджено ареал поширення пам’яток Бруснівської каменярської школи та накреслено алгоритм дослідження, і реставрації меморіальшої спадщини цієї школи. Подібну роботу в рамках магістерської дипломної роботи було проведено на Новому єврейському кладовищі у місті Броди. Проведено докладну і повну інвентаризацію всього цвинтаря. Було досліджено характер і особливості меморіальної різьби, а також поліхромію та кольорову символіку мацев. Крім дослідницької роботи, кожен зі студентів відреставрував по дві мацеви. І останньою з подібних робіт є дослідження цвинтаря на Чернечій горі в селі Уневі, що поблизу міста Перемишляни. Під час дослідження було проведено інвентаризацію всіх об’єктів старої частини цвинтаря. Було відреставровано 2 надгробні плити. Ця робота ще не закінчена і вимагає продовження. Виокремимо низку проблем, з якими завжди стикаємося при реставрації меморіальної пластики незалежно від розміру, статусу, приналежності цвинтаря. Перша проблема – це біоураження. Ще однією проблемою є механічні пошкодження. Серед неприємних обставин є і несприятливі кліматичні умови. Ми не можемо їх скасувати чи змінити, але ми можемо їх врахувати і мінімізувати. Проблемою тут можемо назвати брак належного догляду за об’єктами. Наступною проблемою є непрофесійна робота з каменем, як то малювання не властивою фарбою, доповнення чи склеювання невластивими матеріалами. І залишається ще сказати про просвітницьку діяльність. Якщо люди усвідомлюватимуть важливість, потрібність, цінність такого пам’яткового об’єкту як історичний цвинтар, як частину своєї історії і пам’яті, то проблема збереження буде вирішена.
Materials and architectural details from natural and artificial stone of king Daniel Romanovich’s XIII century residence in cholm
(Видавництво Львівської політехніки, 2019-10-10) Ґазда, Люціан; Бевз, Микола; Gazda, Lucjan; Bevz, Mykola; Lublin University of Technology; Lviv Polytechnic National University
У статті проаналізовано будівельні матеріали та архітектурні деталі, отримані під час археологічних розкопок на Високій Гірці в Холмі (сьогодні Хелм, Польща), в районі комплексу резиденції короля Данила Романовича з 13 століття. Домінують тесані блоки з каменю глауконітиту та вапняку. Глауконітитовий камінь у великій кількості знайдено в розкопах. Він слугував будівельним матеріалом для стін у формі тесаних блоків. Такі блоки можна поділити на дві групи: 1 – блоки у формі паралелепіпеда обтесані та шліфовані з усіх сторін; 2 – блоки у формі, наближеній до паралелепіпеда, які тесано та шліфовано лише з лицевої сторони; а решта сторін мають ламану поверхню та груботесану. Особливістю є те, що ці блоки часто використовувалися повторно у пізніших будівлях. Глауконітитовий камінь зустрічаємо також у формі архітектурних деталей з різьбленими елементами. У результаті археологічних досліджень виявлено сьогодні близько 50 таких деталей. Частина з них (близько 20 деталей) належить до так званої колекції П.Покришкіна – з розкопів виконаних у 1911–12 роках у південній частині гірки. Решта деталей виявлені розкопками останніх 8 років. Усі ці архітектурні деталі можемо поділити на кілька груп: 1). Найчисельніша група – це профільовані наріжні блоки з півваликом (їх налічуємо 8 та ще 5 – у розкопах Покришкіна); 2). Інша група – це профільовані наріжні блоки з четвертною викружкою, півваликом та вертикальними тягами (1 блок та ще 3 таких блоки у колекції Покришкіна); 3). Криволінійні профільовані блоки з четвертною викружкою, яких знайдено три; вони були частиною архівольта арки перспективного порталу. Аналіз архітектурних форм цих деталей дає змогу зробити висновки про їхню приналежність до таких частин будівель замку: песпективного порталу, обрамлення вікон та дверей, карнизи, колони, капітелі та ін. Штучний камінь виступає у вигляді цегли та глазурованої плитки, а також значних безформних мас застиглого камяного тіста, що вказують на залишки процесу виготовлення. Матеріали штучні – білі, зелені та різнобарвні. Вони доповнюють застосовані тут галицькі алебастри та зелений глауконіт із Холма. Була проведена експертиза білих матеріалів. Їх діагностували за допомогою мікроскопа SEM та рентгенографії. Крім того, був проведений хімічний аналіз мікрострукутри за допомогою мікроскопа SEM з модулем EDS. Проведена експертиза показала, що матеріали, про які йдеться, виготовлялися за іншими технологіями, ніж керамічні, але подібні до тих, що використовуються для виготовлення силікатних матеріалів у наш час. Як сировину використовували крейду та біогенний кремнезем, отриманий із хвоща. Процедура скам’яніння проводилася в гідротермальних умовах. У результаті був отриманий матеріал, структурно схожий на мармур. Успішне виготовлення штучних матеріалів, уможливило реалізацію ідейних структур, побудованих під явним впливом стилю Тосканської школи 13 століття.
Network of Ottoman fortified settlements in the horth-western coast of the Black Sea in the 17th and 18th century
(Видавництво Львівської політехніки, 2019-10-10) Фролова, Юлія; Frolova, Yuliia; Lviv Polytechnic National University
Дослідження архітектурно просторового планування укріплених міст є частиною міждисциплінарного дослідження історично-містобудівного, культурно-соціального та економіко-природнього характеру розвитку південного регіону сучасної України. Мистецтво фортифікації упродовж16–19 століть було важливим чинником впливу на розвиток міст, їх розміри та архітектурний вираз, соціальний та культурний склад території, символізували міліарну та політичну міць країни. Більшість міст північно-західного узбережжя Чорного моря за соціально-економічних та політичних обставин мали лінії фортифікаційних укріплень побудовані у різні часи та за різними фортифікаційними традиціями. У якостях фортифікаційних укріплень проявилась напрямок функціонування поселення як потужних портів або торгівельних площ з використання розгалуженої системи підпорядкування оточуючої території та середмість. Дослідження охопило 11 міст, які мали фортифікації упродовж 17 століття. Було систематизовано історіографічні та описові документи щодо фортифікацій, зведено у табличну форму, проведено пошук спільних рис та алгоритмів утворення міського простору, порівняно з іншими відомими османськими містами того ж періоду. Отримані архітектурно-просторові моделі фортифікаційних укріплень об’єднуються у загальну мережу фортифікацій з тотожною організацією та підпорядкуванням міського простору за зразком державного рівня Османської Імперії, поділяються на другорядні та підпорядковані зв’язки. В залежності від природно-економічних чинників було виділено 4 типи фортифікаційних просторових зв’язків( брамовий, дзеркальний, ланцюговий та комбінований), обрані об’єкти мають спільні історичні та просторові характеристики (початок формування фортифікацій від літовського та генуєзьського періодів, татарська та ногайська перебудова, османська модернізація, період занепаду). Просторова єдність розвитку укріплених міст північно-західного узбережжя Чорного моря та їхні спільні архітектурно-просторові риси уможливлюють реконструкцію об’ємного вигляду тих містечок, які мають обмежену джерельну базу. Також актуалізує питання перегляду містобудівного руху та характеру організації фортифікаційних споруд у період володарювання Османської Імперії XVII та XVIII століття
Painting decorations on the outside walls of the castles in Pomoriany and in Yazlivets
(Видавництво Львівської політехніки, 2019-10-10) Бевз, Микола; Bevz, Mykola; Lublin University of Technology; Lviv Polytechnic National University
У статті описано нововіднайдені фрагменти поліхромних розписів на верхніх ярусах південно-східної башти замку в Поморянах. Розписи виявлено на зовнішній стіні башти. Поліхромні розписи збережені фрагментарно. Вони творили малярську декорацію тинькованих стін замку у двох верхніх рівнях башти. Датувати розписи можна орієнтовно XVII ст. Віднайдений фрагмент розпису на зовнішній північні стіні замку в Язлівці значно скромніший за розмірами, але багатший кольористично. Декорування зовнішніх стін замків поліхромними розписами є рідкістю в Україні. Запропоновано врятувати та законсервувати віднайдені фрагменти розписів.
Schools of folk temple building, types and groups of Carpathian churches
(Видавництво Львівської політехніки, 2019-10-10) Тарас, Ярослав; Taras, Yaroslav; Lviv Polytechnic National University
Встановлено, що сакральна дерев’яна архітектура українців Карпат, у формах і символах якої горяни виявили і зберегли загальноукраїнську спільність та яскраву регіональну специфіку, є історичним феноменом і найвищим виразом народної традиційної будівельної культури. Дослідження показали, що в місцях, де трапляється східний тип церкви із західним, відбувається синтез архітектурно-конструктивних рішень, який дає нові типи церков. Поява нових типів на українській етнічній території залежить від часу і місця такої зустрічі. Поділ етнічної території українців Карпат за спільними та сталими архітектурно-конструктивними рішеннями церков показав, що: – тривала, впродовж століть, відірваність Закарпаття від Прикарпаття проявилася на архітектурі церков Закарпаття, силові чинники змінили характер будівництва, утворили складну топографію – появу чотирьох груп церков, які мають синтезовані архітектурні рішення на межах етнографічних груп; – поширення українського населення на захід, знаходження його в оточенні польського і словацького етносів не тільки сприяло виробленню лемківського типу церкви, який зберігає цілісність за ознаками планування із загальноукраїнським, а й формує на об’ємному рішенні складну топографію з певних типів церков, які можна класифікувати і за архітектурними, і етнографічними ознаками; – найбільшу цілісність за архітектурно-конструктивними ознаками зберігають дерев’яні церкви, розташовані у межах історико-етнографічних районів Бойківщина, Гуцульщина; найяскравішими щодо груп церков є Лемківщина і Закарпаття. Особливо продуктивними є етноконтактні зони між Бойківщиною і Закарпаттям, Бойківщиною і Лемківщиною, Гуцульщиною і Буковиною. Це зони, де ми одержали найбільшу кількість архітектурних вирішень. У цих зонах є підстави для виділення бойківсько-закарпатського, лемківсько-закарпатського, закарпатсько-мараморошського, гуцульсько-буковинського, покутсько-гуцульського типів церков. В Карпатському регіоні ідентифіковано три школи народного храмового будівництва (бойківська, гуцульська, лемківська), в історико-географічному районі Закарпаття виявлені також й інші типи та групи церков. У межах історико-етнографічного масиву Бойківщини маємо 2 типи та 3 групи церков, Гуцульщини – 1 тип, 1 групу, Лемківщини – 8 типів; у межах історико-географічного району Закарпаття – 8 груп. Церковна дерев’яна архітектура українців Карпат, у формах і символах якої горяни виявили і зберегли загальноукраїнську спільність та яскраву регіональну специфіку, є історичним феноменом і найвищим виразом народної традиційної будівельної культури.
Theoretical and terminological bases for definition of neo-modernist architecture in Lviv
(Видавництво Львівської політехніки, 2019-10-10) Франків, Роман; Frankiv, Roman; Lviv Polytechnic National University
Різні фази процесу модернізації, котрий триває від ХVIII століття, стали також джерелом архітектурного розвитку, що пройшов кілька стадій осучаснення. Після періоду концептуалізації на межі ХІХ–ХХ століть можна виділити дві фази теоретично добре розроблених напрямки “модернізму” та “постмодерну”. Однак після вичерпання обидвома напрямками свого модернізаційного ресурсу, стали набирати популярності проектні прийоми, які отримали різну термінологічну детермінацію. Оскільки у всіх випадках ідеться про набір одних і тих самих прийомів, можна говорити про існування проблеми окреслення єдиного оптимального термінf, яким можна окреслити архітектуру на сучасній фазі модернізації. Врахувавши критику архітектурного формотворення періоду “високого модернізму” та недоліки “постмодерну”, будівлі такого характеру мають свою власну концепцію формотворення. В силу історичних обставин в архітектурі Львова всі фази модернізації мали вигляд коливання між крайностями – модернізму у вигляді радянського типового та неоконструктивістського про’ктування та постмодерною демодернізацією. Впродовж 2010-х років тут відбувся стрімкий перехід до нової інтерпретації авангардних принципів у проектуванні і розвилась нова архітектурна мова, що потребує свого вивчення та кваліфікації. Розглянуто проблему термінологічного визначення сучасних об’єктів модерністської архітектурної мови на прикладі Львова. Визначається соціальні та культурні передумови і фактори, що вплинули на її формування. В цьому контексті аргументовано використання терміну неомодернізм, як поняття, що найбільш наближено до змісту розглянутих архітектурних явищ. Виділено два основні типи неомодерних об’єктів, що виникли у львівській архітектурі в цей період. Перший з них характеризується чіткою прямокутною геометрією, в якій архітектурний образ формується низкою композиційних нюансів. Другий тип львівських неомодерних об’єктів – це динамічні композиції, в яких мета створення харизматичного образу дещо переважає логіку суто функціональної морфології. Можна сказати, що подібного роду спроби інтерпретують архітектурну форму як “мову”, як це робили постмодерністи в минулому, але на відміну від останньої, ця “мова” створюється за допомогою авангардної візуальної культури, без натуралістичних та класичних пропозицій. Архітектура таких споруд – це своєрідний просторовий спосіб побудови пафосу, основними засобами якого є: великі масштаби, контрастний колір та пластична маса. Було визначено, що неомодернізм у ширшому соціокультурному сенсі можна віднести до: а) тенденції звільнення від впливу політичних та культурних інститутів (“істеблішменту”) та б) помірної критики лібералізму, як свого роду нової “примусової” ідеологічної системи поглядів. У львівському контексті, у першому випадку, варто відзначити важливе місце, яке місто відігравало у популярних виступах під час Євромайдану у 2013–14 роках, розвинуту мережу організацій громадянського суспільства, відсутність у регіоні домінуючого впливу у великих випадках олігархічних діячів тощо. У другому випадку місто протягом усього 1990–2010 рр. місто було симбіозом ліберальної вітчизняної культури (толерантність до етнічних та мовних меншин, неоднорідна культурна спадщина тощо) та традиціоналістичних моделей колективної поведінки (масові релігійні ходи, регіональна етнографія тощо).