Humanitarian Vision. – 2018. – Vol. 4, No. 2
Permanent URI for this collectionhttps://ena.lpnu.ua/handle/ntb/46025
Науковий журнал
Засновник і видавець Національний університет «Львівська політехніка». Виходить двічі на рік з 2015 року.
Humanitarian Vision = Гуманітарні візії : науковий журнал / Lviv Polytechnic National University ; editor-in-chief Yaryna Turchyn. – Lviv : Lviv Politechnic Publіshing House, 2018. – Volume 4, number 2. – 58 p.
Гуманітарні візіїїЗміст (том 4, № 2)
1 | |
7 | |
14 | |
20 | |
26 | |
32 | |
39 | |
46 | |
51 | |
56 |
Content (Vol. 4, No 2)
1 | |
7 | |
14 | |
20 | |
26 | |
32 | |
39 | |
46 | |
51 | |
56 |
Browse
Item Activity of International non-governmental organizations in the field of human rights protection in conditions of Russian-Ukrainian conflict(Видавництво Львівської політехніки, 2018-02-26) Луцишин, Галина; Зазуляк, Зоряна; Lutsyshyn, Halyna; Zazuliak, Zoriana; Національний університет “Львівська політехніка”; Lviv Polytechnic National UniversityДосліджено роль міжнародних неурядових організацій у сфері захисту прав людини в Україні, особливо в контексті війни, котра зараз відбувається на Сході України. Дослідження охоплює результати діяльності Міжнародної федерації прав людини, Міжнародної амністії, Human Rights Watch, Міжнародний комітет Організації Червоного Хреста та інших неурядових організацій, що привертають увагу громадян та урядів з усього світу до порушень прав людини та норм міжнародного гуманітарного права у зоні конфлікту. Відзначено, що діяльність неурядових інституцій у вирішенні цієї проблеми є ефективною, впливає на врегулювання проблеми порушення прав людини та необхідність вирішення цього питання на урядовому та громадському рівнях. Наголошено, що роль міжнародних неурядових інституцій в українському суспільстві зростає, їхня діяльність впливає на вирішення порушень сфері захисту прав людини в умовах російсько-українського конфлікту, зокрема, вони допомагають жертвам як серед цивільного населення, так і серед військовослужбовців, пораненим особам, військовополоненим, цивільному населенню на окупованій території.Item Чи має майбутнє філософія діалогу? (Рецензія на монографію Bartłomiej Sipiński. Dialog. Poznań: Pracownia Humanistycznych Studiów Interdyscyplinarnych UAM, 2015. 259 s.)(Видавництво Львівської політехніки, 2018-02-26) Карівець, Ігор; Karivets, Ihor; Національний університет “Львівська політехніка”; Lviv Polytechnic National UniversityРозглянуто феномен діалогу в контексті філософії діалогу та персоналізму. Відтак, його позиція, яка представлена в монографії, визначається як «діалогічний персоналізм». Це означає, що учасники діалогу сприймають себе та інших як особистостей. Метод дослідження діалогічного персоналізму – це феноменологічна дескрипція. Центральним поняттям, яке розглядається в монографії, є поняття інтенціональності. Автор розглядає різні рівні інтенціонального зв’язку між Я і Ти, Я та Іншим. Інтенціональний зв’язок між Я і Ти є амбівалентним і непостійним, симетричним і несиметричним та залежить від особистостей Я і Ти. В цій монографії доводиться, що поняття інтенціональності потребує нового визначення. Без сумніву, що філософія діалогу має майбутнє, бо в Європі тривають дві великі кризи: криза мігрантів та українсько-російська війна. Європейці не можуть розв’язати ці кризи негайно. Діалог як фундаментальний екзистенціал людського буття здається дещо утопічним у контексті воєн у Сирії та Україні. Проте людина завжди має вибір і волю до прийняття рішення. Автор намагається розглядати Діалог як певний вид консенсуальної угоди між усіма сторонами за межами мови ненависті, ксенофобії, фашизму та расизму. Тому Діалог потребує нової мови – метамови Діалогу. Цей новий вид мови може виникнути лише разом із Діалогом у просторі Діалогу. Людина не можемо створити цю мову штучно. Це означає, що філософія діалогу, як це показав автор, перебуває у пошуках «сітки понять», нової мови – мови Діалогу.Item Politicalanalysis of the checks and balances system main elements(Видавництво Львівської політехніки, 2018-02-26) Забавська, Христина; Zabavska, Khrystyna; Національний університет “Львівська політехніка”; Lviv Polytechnic National UniversityРозглянуто основні елементи системи стримувань та противаг – одного з індикаторів демократичного розвитку держави. Зважаючи на особливості сучасних політичних перетворень у світі, закцентовано на нових підходах до розуміння системи стримувань і противаг у політичному сенсі. На основі аналізу політичної практики демократичних держав показано основні риси елементів системи стримувань та противаг. Зважаючи на це, висвітлено основні параметри функціонування системи та описані проблеми, які можуть виникнути у разі функціонування кожного окремого елемента. Система стримувань і противаг вважається багатовимірним явищем. Основну увагу звернуто на функціональне наповнення системи стримувань і противаг, і наголошено, що її цілісне розуміння не може бути зведеним до суми її елементів. Підкреслено, що право вето, право законодавчої ініціативи, вотум недовіри, імпічмент, контрасигнація, призначення ключових посадових осіб є ключовими елементами системи стримувань і противаг. Проаналізовано їх основні особливості та роль, яку вони відіграють у функціонуванні системи. Наголошено, що українська практика функціонування системи стримувань та противаг має проблеми із законодавчим закріпленням та практичною реалізацією. На основі структурно-функціонального підходу доведено, що елементи системи стримувань і противаг є основною гарантією демократичного ладу.Item Інструменти обмеження перетину кордонів за умов європейської міграційної кризи(Видавництво Львівської політехніки, 2018-02-26) Марусик, Юрій; Marusyk, Yurii; Національний університет “Львівська політехніка”; Lviv Polytechnic National UniversityМетою дослідження є аналіз структури, ефективності та суспільно-політичного значення інструментів обмеження перетину кордонів у контексті Європейської міграційної кризи. Встановлено історичні витоки кризових явищ у сфері міграції до країн Європи. Виявлено найпроблемніші аспекти міграційних процесів, що призводять до посилення антиімміграційних настроїв. Систематизовано способи взаємодії із визначеними типами міграції та визначено роль інструментів обмеження перетину кордонів. Визначено спільні та відмінні інструменти, що можуть бути спрямовані на вимушених чи неврегульованих мігрантів. Проаналізовано різні підходи до взаємодії із відповідними типами міграції – від легалізації мігрантів до побудови стін. В той час як легалізація неврегульованих мігрантів та надання статусу біженця (чи аналогічного захисту) призводить до збільшення мотивації наступних хвиль мігрантів, наслідками посилення інституційних обмежень може стати зниження частки санкціонованої державою імміграції та формування складніших способів обходу законодавства у сфері міграції. Визначено, що пропоновані заходи щодо міграції є логічним продовженням ідей, які складають політичні доктрини політичних партій. Партії крайньоправого спектру, які традиційно критично ставляться до міграції, пропонують заходи для її обмеження та активно порушують відповідну проблематику під час виборчих кампаній. Водночас партії лівого та центристського спрямування схильні до більш поміркованих заходів, а в електоральних кампаніях уникають міграційної проблематики. Визначено, що побудова спеціальних стін на кордонах стримує рух мігрантів лише локально, але виконує значно важливішу символічну функцію корисну для політичних сил правого спрямування.Item Інформаційна війна та її особливості на сучасному етапі(Видавництво Львівської політехніки, 2018-02-26) Бучин, Микола; Курус, Юля; Buchyn, Mykola; Kurus, Yuliia; Національний університет “Львівська політехніка”; Lviv Polytechnic National UniversityУ статті автори розкривають суть інформаційної війни, акцентують увагу на основних розуміннях цього феномену. Наголошено, що в науковій літературі інформаційна війна трактується, зокрема, як: суперництво в інформаційно-психологічній сфері задля впливу і контролю над ресурсами; інформаційний вплив на прийняття політичних рішень; сучасний конфлікт, який притаманний для епохи постіндустріального суспільства; конфлікт, який передбачає використання інформаційної зброї та ін. Трактуючи інформаційну війну з позиції конфліктологічного підходу, автори з’ясовують відмінності між інформаційною війною і такими поняттями, як «психологічна війна», «збройний конфлікт», «кібервійна», «кібертероризм», «мережева війна», «хактивізм». Виокремлено суб’єктів та об’єктів інформаційної війни, виділено різноманітні форми інформаційних протистоянь. Автори характеризують основні цілі інформаційних воєн: контроль інформаційного простору; захист інформації; інформаційні атаки на суперника; підвищення ефективності збройних сил та ін. Значну увагу звернено на аналіз інформаційної зброї. Автори виокремлюють її основні характеристики та переваги порівняно з традиційною зброєю, конкретні форми її використання. Показано відмінності між оборонною та наступальною інформаційними війнами. Виділено основні принципи ефективності інформаційних воєн, зокрема: прикладання максимуму зусиль задля розширення інформаційного простору зі збереженням контролю; здійснення інформаційного впливу на найуразливіші елементи інформаційної системи противника; здійснення протидії та контрдії інформаційному впливу ворога та зменшення сфери його поширення; застосування комплексного підходу під час формування стратегії інформаційного протиборства (поєднання методів інформаційної війни з економічними, військовими, політичними та іншими чинниками).Item Кліматична дипломатія як складова «м’якої сили» сучасних держав: міжнародний досвід та українські перспективи(Видавництво Львівської політехніки, 2018-02-26) Івасечко, Ольга; Turchyn, Yaryna; Національний університет “Львівська політехніка”; Lviv Polytechnic National UniversityРозглянуто основні підходи до визначення сутності суб’єктів, об’єктів та особливостей провадження кліматичної дипломатії як складової концепції «м’якої сили» сучасних держав. На основі аналізу міжнародного досвіду реалізації концепції кліматичної дипломатії встановлено, що для використання «м’якої сили» в міжнародних екологічних відносинах невід’ємною стає діяльність усіх учасників незалежно від рівня співпраці. Визначено ключову роль ООН, яка стала ініціатором низки кліматичних конференцій, зокрема Міжурядової конференції з навколишнього середовища в Стокгольмі, конференції в Ріо-де-Жанейро і Йоганнесбурзької кліматичної конференції. Виокремлено основні документи у сфері боротьби з глобальною проблемою зміни клімату, до яких належать Рамкова конвенція ООН про зміну клімату 1992 р., Кіотський протокол 1997 р. та Паризька кліматична угода 2015 р. Автор конкретизує мету прийняття зазначених документів, яка полягає у необхідності планування та управління природними ресурсами, боротьбі із забрудненням, неприпустимості нанесення шкоди екосистемі планети тощо. Проаналізовано місце та роль України в імплементації концепції кліматичної дипломатії. Визначено, що участь нашої держави в політиці з питань зміни клімату стала можливою завдяки активному міжнародному переговорному процесу та ратифікації основних міжнародних угод у цій сфері (Рамкової конвенції ООН про зміну клімату, Кіотського протоколу та Паризької угоди). У висновку зроблено припущення про те, що перспективою подальших досліджень може стати взаємозв’язок енергетичної та кліматичної дипломатії та пошук нових компромісів, а також розроблення ефективніших програм, які б одночасно задовольняли потреби господарсько-економічної діяльності держави та зберігали належний рівень екологічної безпеки у світі.Item Twitter-diplomacy: ukrainian context(Видавництво Львівської політехніки, 2018-02-26) Дорош, Леся; Копей, Юля; Dorosh, Lesia; Kopey, Yulia; Національний університет “Львівська політехніка”; Lviv Polytechnic National UniversityПроаналізовано залученість українських політиків та дипломатів до соціальної мережі Twitter та зіставлено особливості використання цієї соціальної мережі в межах їхньої професійної діяльності. Враховуючи те, що в Україні використання соціальних мереж як інструменту електронної дипломатії перебуває лише на стадії розвитку, стверджується про доцільність комплексного вивчення закордонного досвіду, який може бути корисним для українських дипломатів, допоможе їм успішно застосувати Twitter у дипломатичній діяльності. Дослідження українського контексту використання соціальної мережі Twitter як нової соціальної медіа-платформи актуалізується з погляду надання можливостей зменшити дистанцію у взаємовідносинах громадян та політиків, їхнього спілкування один з одним. На основі аналізу особистих сторінок вітчизняних політиків, виокремлено ТОП- 10 українських політичних лідерів у мережі Twitter. Виокремлено ключові переваги для політичної та дипломатичної еліти України, які може надати присутність у Twitter: популяризація власного іміджу, налагодження контактів з іншими колегами-політиками та дипломатами, поширення власних думок та поглядів, можливість швидко реагувати на міжнародні події, зв’язок із громадянами, можливість відслідковувати настрої громадськості, реакцію на різноманітні події тощо. Наголошується на тому, що громадяни через мережу можуть звертатись до владної еліти «на пряму», впливати на прийняття важливих політичних рішень. Доведено, що відсутність досвіду в сфері Twitter-дипломатії, зумовлює труднощі, з якими зіштовхуються українські дипломати та політичні діячі. До них зараховано: поширену практику копіювання тексту повідомлень з однієї соціальної мережі в іншу; низьку активність політичної верхівки; відсутність зарубіжної аудиторії серед фолловерів. Наголошено на необхідності розроблення стратегії комунікації з громадськістю та колегами з інших держав, із врахуванням особливостей закордонного успішного дипломатичного дискурсу в межах Twitter-мережі.Item Рушійні сили розвитку нової світової цивілізації: імператив соціального інтелекту(Видавництво Львівської політехніки, 2018-02-26) Корольчук, Леся; Korolchuk, Lesia; Луцький національний технічний університет; Lutsk National Technical UniversityДосліджено актуальність формування нової відповідальної світової цивілізації, розглянуто сучасні моделі сталого економічного розвитку світової цивілізації, розроблених провідними вченими сучасності: концепцію «повного світу» Германа Е. Дейлі, модель стійкої та гуманної глобальної цивілізації П. Раскіна, модель суспільства нульових граничних витрат та цивілізації емпатії Дж. Ріфкіна. Автор детермінувала рушійні сили розвитку нової економічної системи на основі класифікації потреб як рушійних сил розвитку людства на різних стадіях його еволюції, яку здійснено на основі фактів економічного минулого людства, теорії потреб ERG К. Альдерфера, врахування об’єктивної дії всезагальних законів, таких як закон зростання потреб, закон зростання продуктивності праці, закон відносної рідкості ресурсів, закон поділу праці, закон планомірного розвитку економіки, а також застосування методів аналогії, аналізу та синтезу, гіпотетико-дедуктивного методу та системного підходу. У результаті проведеного дослідження головною рушійною силою розвитку постіндустріального суспільства та становлення нової світової цивілізації визначено забезпечення сталого економічного розвитку людства із піклувальним ставленням до природи з метою збереження планети для наступних поколінь та орієнтація на підвищення рівня життя людства через розвиток соціального інтелекту. В цьому аспекті досліджено сутність поняття емпатії та соціального інтелекту як унікальних здібностей людини на противагу штучному інтелекту в сучасному інтегрованому суспільстві, проаналізовано їх значення для глобалізованого світу, та перспективні напрямки подальших досліджень.Item Kultura buntu. Wzory kulturowe oporu społecznego(Видавництво Львівської політехніки, 2018-02-26) Битнєвські, Павел; Bytniewski, Paweł; Bytniewski, Paweł; Університет Марії Кюрі-Склодовської в Любліні; Maria Curie Skłodowska University in Lublin; Instytut Filozofii UMCS w LublinieХосе Ортеґа і Ґассет та Еліас Канетті – автори класичних творів про соціальні форми нонконформізму – вказують на соціальні та історичні витоки “масового бунту”. Канетті цікавився явищем “вибуху” людської маси, маси, яка долає якісь критичні цінності заради стабільності суспільства. Він особливо цікавився особливостями організації ефемерного виду бунту. Ортеґа і Ґассет наголошував на культурних змінах, в яких масовий бунт досягав свого найвищого прояву. У запропонованому значенні, культура бунту Модерності формує свій символічний зміст відповідно до вимог часу. Перш за все, культура бунту формується на основі свого ретроактивного відношення до минулого. Сучасні форми бунту виправдовують те, що не було здійснено в минулих бунтах. Тому культура бунту, в її відношенні до автентичності та самореалізації, виражає своє насильство щодо усіх форм символічної домінації, в яких вона вбачає власну хворобу та причину сорому. Знищення пам’ятників, заперечення емблем переслідувачів, є проявами символічного насильства, яким культура бунту відплачує актуальній, минулій владі. Такі прояви повторювалися з часу Французької революції всіма сучасними різновидами цієї культури. Тому виникають питання, чим відрізняється повстанець, бунтар, від людини, яка приймає соціальний лад, котрий вона чи він застає?; в чому полягає суть екзистенції людини, яка бунтує і яка схильна до радикальних дій, тобто дій, які спричиняють руйнування?; в чому полягає особливість специфічної тенденції ідентифікування бунтарів з символами, які були створені під впливом шаленства, запалу?; що таке культура бунту? Пошук відповідей на ці питання складає основне завдання статті.Item Структура і розвиток знання: закономірності пізнавального процесу(Видавництво Львівської політехніки, 2018-02-26) Петрушенко, Віктор; Petrushenko, Victor; Національний університет “Львівська політехніка”; Lviv Polytechnic National UniversityПроаналізовано структурні та процесуальні закономірності розвитку знання у контексті особливостей сучасного розвитку пізнання. Розглянуто структурні компоненти та основні трактування процесуальних закономірностей розвитку знань. Простежується зв’язок між компонентами структури знання та закономірностями його історичного розвитку, з процесами утвердження постнекласичної науки і сучасної освіти. Автор висновує, що неприпустимо зводити знання до інформаційного та прагматичного компоненту діяльності людини. Аргументовано необхідність введення знання в контекст смислових складових культури. Використано методи компаративістики, аналізу та синтезу, феноменологічної редукції. Висновки статті можна використати для поглибленого вивчення сучасних тенденцій розвитку науки та освіти.