Юридичні науки. – 2020. – № 4 (28)

Permanent URI for this collectionhttps://ena.lpnu.ua/handle/ntb/56412

Вісник Національного університету “Львівська політехніка”

У збірнику наукових праць серії “Юридичні науки” викладено результати наукових досліджень актуальних проблем з різних напрямів юридичної науки, розроблено наукові концепції щодо вдосконалення вітчизняного та зарубіжного законодавства. До нього увійшли аналітичні статті та фахові коментарі вчених Навчально-наукового інституту права, психології та інноваційної освіти Національного університету “Львівська політехніка”, вітчизняних і зарубіжних науковців, експертні оцінки та рецензії провідних фахівців у галузі права. На авторів опублікованих матеріалів покладено повну відповідальність за підбір, точність наведених фактів, цитат, економіко-статистичних даних, відповідної галузевої термінології, власних імен та інших відомостей.

Вісник Національного університету “Львівська політехніка”. Серія: Юридичні науки : збірник наукових праць / Міністерство освіти і науки України, Національний університет “Львівська політехніка”; голова Редакційно-видавничої ради Н. І. Чухрай. – Львів : Видавництво Львівської політехніки, 2020. – Том 7, № 4 (28) – 284 с. : іл.

Вісник Національного університету “Львівська політехніка”. Серія: Юридичні науки

Зміст (том 7, № 4 (28))


1
9
19
25
31
39
47
52
56
63
69
77
83
89
95
104
111
116
126
132
142
148
154
161
169
177
185
190
198
206
213
221
231
238
246
251
257
266
272
283

Content (Vol. 7, No 4 (28))


1
9
19
25
31
39
47
52
56
63
69
77
83
89
95
104
111
116
126
132
142
148
154
161
169
177
185
190
198
206
213
221
231
238
246
251
257
266
272
283

Browse

Search Results

Now showing 1 - 10 of 40
  • Thumbnail Image
    Item
    Визначення впливу еліти на процеси державотворення сучасної України
    (Видавництво Львівської політехніки, 2020-03-01) Кристиняк, Мирослава; Kristinyak, Myroslava; Національний університет “Львівська політехніка”; Lviv Polytechnic National University
    У статті визначено, що управлінська еліта здійснює важливу роль у формуванні та розвитку держави загалом, адже поєднує в собі владні функції, значну матеріальну базу і наділена управлінськими можливостями. Отже, визначено, що від правильності дії залежить розвиток держави або ж її занепад, внаслідок чого на основі цього нижче визначено її ключові проблеми діяльності, вплив на розвиток процесів країни, запропоновано ключові засади, головною метою яких є удосконалення процесів управління державою. Визначено, що наявні певні політичні, економічні та соціальні суперечності, що існують в сучасній державі щодо діяльності та розвитку управлінської еліти та, як наслідок, її вагомого впливу на процес формування і розвитку України, потребують загалом глибшого теоретичного дослідження у зв’язку із різноманітними сучасними політико-економічними змінами, які впливають на процес управління державою в умовах глобалізації і трансформації українського суспільства і держави загалом шляхом комплекснішого вивчення і узагальнення різноманітних наукових поглядів з метою пошуку об’єктивності рузультатів дослідження. Отож, предметом дослідження стала українська еліта, як головний суб’єкт процесу державотворення. Визначено, що існуючі наукові праці вітчизняних і зарубіжних вчених, зокрема праці, які присв’ячені розвитку і пратичній діяльності української еліти в історичних та сучасних етапах розвитку держави, недостньо уваги присв’ячують засадам вдосконалення роботи управлінців з урахуванням сучасного розвитку держави. Тож концепція дослідження основана на аналізі існуючих теоретичних положень стосовно сучасної діяльності управлянської еліти в контексті соціально-економічних змін. Відповідно до цього у процесі наукового пошуку досліджені положення щодо фактичного впливу та ролі еліти, зокрема, управлінської, в контексті сучасного процесу розвитку держави, де визначено, що процеси розвитку і утвердження будь-якої держави пов’язані із фактичною діяльністю управлінської еліти, як одного з важливих суб’єктів державотворення, та спроможності забезпечити процес ефективного управління країною в умовах політичних, соціально-економічних змін і трансформацій, та у зв’язку з цим запропоновані основні засади щодо поліпшення їх роботи.
  • Thumbnail Image
    Item
    Основні труднощі організації робочого процесу еліти в Україні в сучасному періоді розвитку
    (Видавництво Львівської політехніки, 2020-03-01) Кельман, Михайло; Кристиняк, Мирослава; Kelman, Muhaylo; Kristinyak, Myroslava; Національний університет “Львівська політехніка”; Lviv Polytechnic National University
    У статті окреслено основні труднощі організації роботи управлінської еліти в Україні в сучасному періоді її розвитку та подано основні практичні засади щодо покращення роботи еліти в сучасних умовах розвитку держави. Отже, визначено, що процес організації роботи еліти сьогодні в силу розвитку різних соціально-економічних змін дещо проблемний, оскільки саме представники політичних еліт не можуть забезпечити відповідний економічний і соціальний розвиток у процесі державного управління. Визначено, що представники управлінської еліти, які займають ключові позиції у політичних, соціальних, культурних інститутах держави загалом чинять прямий вплив на прийняття і реалізацію управлінських рішень, і повинні відповідати певним вимогам, але часто ці вимоги фактично не дотримуються, що, як наслідок, призводить до порушення соціально-економічного рівня розвитку держави і суспільства загалом. Відносно цього процес організації роботи сучасної управлінської еліти різні науковці аналізують загалом не з позитивного погляду, що пов’язано, на нашу думку, з тим, що процес організації ‒ і часто сама робота ‒ сьогодні не є в ефективними, а саме відсутній механізм демократичного управління та контролю за діяльністю влади, система становлення і розвитку управлінської еліти має визначені правила, які формуються під впливом, що не відповідає демократичному суспільству, відносно цього відсутня фактична взаємодія еліти із суспільством, як наслідок підвищується ризик соціально-політичних конфліктів, еліта забезпечує досягнення і реалізацію через владні повноваження власних інтересів, суспільство переживає затяжний перехід від комунізму до демократичного режиму, як результат ‒ недотримання діючих законів і формування неякісного розвитку еліти, деформація організації робочого процесу, що є важливим критерієм ефективності будь-якої практичної діяльності. Відносно цього визначені проблеми роботи еліти сьогодні зумовлюють введення відповідних механізмів, головною метою яких стане контроль за владою і прозора робота.
  • Thumbnail Image
    Item
    Правова політика держави (теоретико-правовий аналіз)
    (Видавництво Львівської політехніки, 2020-03-01) Жаровська, Ірина; Zharovskaya, Irina; Національний університет “Львівська політехніка”; Lviv Polytechnic National University
    У статті подано теоретико-правовий аналіз поняття правової політики. Її позиціоновано як основний вид політики загалом, оскільки через неї відбувається державно-вольове спрямування розвитку держави у всіх сферах суспільних відносин. Узагальнено, що правова політика цивілізованих народів повинна відповідати аксіологічним принципам верховенства права, демократизму, гуманізму, законності, узгодженості інтересів окремого індивіда, суспільства та держави тощо. Сутністю правової державної політики є стратегічне планування у правовій сфері як постійний процес, за допомогою якого суб’єкти правової політики переглядають стратегічний напрямок своєї організації та її діяльності для досягнення цілей, що визначені органами публічного управління для громади. Державна система планування розвитку охоплює різноманітність інструментів, що включають правову основу держави, а також механізми перетворення політичних рамок у середньостроковий сектор розвитку. Констатовано, що вибір часових меж зумовлений сферою правової політики і глобальністю трансформацій. Доведено, що пріоритетне значення правової політики держави зумовлене: потребою організаційно та нормативно забезпечити економічну, політичну, соціальну сферу співжиття людей; необхідністю упорядкування правової інформації; встановлення єдиних напрямків розвитку державного, публічного та правового простору; необхідністю становлення правопорядку в державі та забезпечення демократичних аксіологічних патерн; встановлення єдиної державницької ідеології; розвиток правової культури та правосвідомості суспільства.
  • Thumbnail Image
    Item
    Професіоналізація суддів як основа демократизація судової системи України: організаційно-правові заходи
    (Видавництво Львівської політехніки, 2020-03-01) Гук, Назар; Huk, Nazar; Національний університет “Львівська політехніка”; Lviv Polytechnic National University
    У статті на основі аналізу наукових праць, чинних нормативно-правових актів й правозастосовної практики здійснено комплексне філософсько-правове дослідження моделювання процесу формування професіоналізації суддів у контексті сучасного процесу реформування державно-правової сфери, із визначенням частин, які провокують формування професіоналізації суддів, та окресленням можливих варіантів впливу на неї. Визначено основні тенденцї подальшого удосконалення суддівського корпусу, а саме: перевірка на реалізованість та ефективність законодавчо окресленої моделі формування суддівського корпусу – призначення на посаду судді на позаполітичній, прозорій, конкурсній основі за поданням ВРП зі залученням громадськості; професіоналізація суддівського корпусу; гарантування незалежності судової системи і як результат – забезпечення незалежності та захищеності суддівського корпусу; підвищення моральних та етичних вимог до суддів згідно з міжнародними стандартами; зростання авторитету суддів у суспільстві та безумовна довіра до них.
  • Thumbnail Image
    Item
    Сучасні концепти осмислення феномену «Громадянського суспільства»
    (Видавництво Львівської політехніки, 2020-03-01) Гарасимів, Тарас; Harasymiv, Taras; Національний університет “Львівська політехніка”; Lviv Polytechnic National University
    У статті на основі значного масиву джерельної бази як вітчизняної, так і зарубіжної проаналізовано сучасні концепти щодо осмислення феномену «громадянського суспільства». Зокрема, здійснено спробу систематизації та класифікації дослідницьких підходів до розуміння змісту, закономірностей формування й розвитку громадянського суспільства в сучасному світовому та українському науковому дискурсі. Відтак, можна виокремити як мінімум сім відносно самостійних дослідницьких підходів й багато більше спроб синергетичного поєднання різних з них у певних авторських комбінаціях. До самостійних підходів треба віднести, насамперед формально-правовий, інституційний, глобалізаційний, просторово-ціннісний, комунікаційний, діяльнісний та кейс-стаді. Запропонована класифікація дослідницьких підходів до осмислення феномену громадянського суспільства у сучасному науковому дискурсі дає можливість сфокусувати увагу у межах певного підходу на тих чи інших інституційних, процедурних, ціннісних, діяльнісних, комунікаційних тощо характерологічних властивостях й особливостях громадянського суспільства, щоб у подальшому синергетично опрацювати узагальнюючі наукові пропозиції щодо його розвитку.
  • Thumbnail Image
    Item
  • Thumbnail Image
    Item
    Структуризація системи права у вітчизняній юридичній доктрині
    (Видавництво Львівської політехніки, 2020-03-01) Білик, Павло; Bilyk, Pavlo; Національний університет “Львівська політехніка”; Lviv Polytechnic National University
    У статті здійснено аналіз структуралізації системи права як регулятивної основи правової системи, що формується, ґрунтуючись на правовій ідеології певної держави й водночас виступаючи нормативним базисом поведінки у сфері права. Визначено генеративну роль правової свідомості стосовно компонентного складу правової системи, що в майбутньому й забезпечує її інтегрування. У контексті останніх напрацювань правової доктрини раціональним є аналіз розумово-психологічного сприйняття розподілу права на галузі і критерії їх виокремлення, шо й обумовлює актуальність цієї наукової статті. Критеріями галузоутворення є ознаки та властивості, наявність яких дає змогу висновувати, що певне правове утворення (інститут, підгалузь тощо) досягнуло у своєму розвитку статусу окремої самостійної галузі в системі права. Кристалізація галузей права повністю відбувається в площині правової доктрини, утім важливо розуміти, що вона теж обумовлена значною низкою неюридичних детермінант, які трансформуються у правовий рівень саме через правосвідомість. Попри доволі всеохоплюючий аналіз структуризації системи права у вітчизняній юридичній доктрині, на сучасному етапі є очевидною необхідність переосмислення певних парадигм юриспруденції, що проглядається у зміні акцентів загальновизнаних критеріїв поділу права на галузі, а теж зокрема в обґрунтуванні доцільності їх розширення.
  • Thumbnail Image
    Item
    Легітимність влади як правовий феномен та її прояви в умовах демократичної трансформації
    (Видавництво Львівської політехніки, 2020-03-01) Ковальчук, Віталій; Kovalchuk, Vitaliy; Національний університет “Львівська політехніка”; Lviv Polytechnic National University
    У статті аналізується питання правової природи легітимності, яка є основною властивістю публічної влади в процесі взаємодії з інститутами громадянського суспільства. Вона є необхідною умовою функціонування публічної влади в умовах демократичної трансформації, яка забезпечує політичну стабільність та правопорядок в державі. Легітимність включає в себе три базових елементи: справедливість, законність та доцільність, які тісно взаємопов’язані між собою. З погляду автора статті легітимність – це одна з фундаментальних властивостей державної влади в демократичній правовій державі, яка проявляється у визнанні громадян (підданих) порядку конституювання та функціонування чинної влади справедливим, законним та доцільним, що має результатом їх готовність діяти відповідно до конституції та законів. Автор статті виділяє ряд ознак які наповнюють легітимність її правовою суттю. По­перше, легітимність знаходить своє вираження через ідею права, справедливість та інші універсальні цінності. По­друге, легітимність містить нормативну складову, оскільки вона спирається на конституцію та законодавство. Тому виконання наказів чинної влади у вигляді конкретних приписів, чи загальних принципів здійснюється як через внутрішнє переконання у справедливому характері чинної влади та її законів, так і через можливість застосування санкції у разі порушення встановлених норм. По-третє, точкою відліку для легітимної влади є конституція, яка втілює в собі правові цінності та суверенну волю народу. По­четверте, легітимність завжди передбачає визнання суспільством правомірності того типу панування та його методів, які характерні для цього політичного режиму в певних історичних та соціальних обставинах. По­п’яте. застосування принципу «політичної доцільності» в процесі становлення демократичної правової держави може посилювати легітимаційний потенціал діючої влади або навпаки дестабілізувати систему політичних відносин. Застосування цього принципу дозволяє вирішити суспільно-політичні конфлікти та відновити (утвердити) демократичні цінності, подолати суспільну кризу у тих випадках, коли механізми її вирішення не зафіксовані у діючому праві.
  • Thumbnail Image
    Item
    До питання класифікації учасників кримінального провадження, уповноважених підтримувати обвинувачення в суді
    (Видавництво Львівської політехніки, 2020-03-01) Сорока, Світлана; Канцір, Володимир; Крижановський, Анатолій; Soroka, Svitlana; Kantsir, Volodymyr; Kryzhanovskyi, Anatoliy; Національний університет “Львівська політехніка”; Lviv Polytechnic National University
    Розглядаються питання учасників кримінального провадження, уповноважених підтримувати обвинувачення в суді. КПК України до сторони кримінального провадження – з боку обвинувачення віднесено слідчого, дізнавача, керівника органу досудового розслідування, керівника органу дізнання, прокурора, а також потерпілого, його представника та законного представника у випадках, установлених КПК України. Всі учасники кримінального провадження з боку обвинувачення формують і підтримують обвинувачення під час досудового розслідування, яке завершується складанням обвинувального акта, в якому прокурор висуває обвинувачення у вчиненні кримінального правопорушення. Прокурор це учасник кримінально-процесуальної діяльності до якого законом «Про прокуратуру» і КПК України ставляться певні вимоги, він наділений певними повноваженнями і одним із основних є підтримання обвинувачення в суді. Крім того підтримувати обвинувачення в суді має право і потерпілий. Потерпілий набуває цього права відповідно у разі коли прокурор дійшов до переконання, що обвинувачення потрібно змінити. Якщо в обвинувальному акті зі зміненим обвинуваченням ставиться питання про застосування закону України про кримінальну відповідальність, який передбачає відповідальність за менш тяжке кримінальне правопорушення, чи про зменшення обсягу обвинувачення, головуючий зобов’язаний роз’яснити потерпілому його право підтримувати обвинувачення у раніше пред’явленому обсязі, а також у разі відмови прокурора від підтримання державного обвинувачення в суді головуючий роз’яснює потерпілому його право підтримувати обвинувачення в суді. Потерпілою у кримінальному провадженні визнається фізична особа, якій кримінальним правопорушенням завдано моральної, фізичної або майнової шкоди і ним може бути будь-яка особа, а отже, в більшості випадків він не є фахівцем права. Тому КПК України також передбачено, що потерпілого у кримінальному провадженні може представляти представник – особа, яка у кримінальному провадженні має право бути захисником. Отже, з боку обвинувачення до сторони кримінального провадження законодавець відніс слідчого, дізнавача, керівника органу досудового розслідування, керівника органу дізнання, прокурора, а також потерпілого, його представника та законного представника у випадках, установлених КПК України, які формують і підтримують обвинувачення під час досудового розслідування, проте підтримувати обвинувачення в суді мають право тільки прокурор, потерпілий, представник потерпілого у визначених законом випадках.
  • Thumbnail Image
    Item
    Призначення покарання відповідно до положень Загальної частини Кримінального кодексу України
    (Видавництво Львівської політехніки, 2020-03-01) Марисюк, Костянтин; Marysyuk, Kostyantyn; Національний університет “Львівська політехніка”; Lviv Polytechnic National University
    Стаття присвячена аналізу питань призначення покарання відповідно до положень Загальної частини Кримінального кодексу України. На підставі аналізу норм КК України та позицій учених можна зробити висновок, що суд під час призначення покарання повинен враховувати такі положення Загальної частини КК України: положення, що передбачає завдання КК України (ст. 1 КК України). Важливість врахування цієї норми у призначенні покарання полягає в тому, що суд завжди повинен перш за все виходити із завдань, поставлених перед кримінальним законом; норми, які передбачають, що протиправність діяння, а також його караність та інші кримінально-правові наслідки визначаються тільки КК України, а також встановлюється заборона застосування закону про кримінальну відповідальність за аналогією (ч. 3 та 4 ст. 3 КК України). Згадані положення відображають окремі аспекти принципу законності за призначення покарання; норми, що визначають питання чинності кримінального закону в часі (ст. 4, 5 КК України); правові наслідки засудження особи за межами України (ст. 9 КК України); врахування визнання особи обмежено осудною за призначення покарання (ч. 2 ст. 20 КК України); особливості призначення покарання особі, яка при виконанні спеціального завдання з попередження чи розкриття злочинної діяльності організованої групи чи злочинної організації вчинила певні види кримінальних правопорушень (ч. 3 ст. 43 КК України); привила призначення покарання особі, яка вчинила особливо тяжке кримінальне правопорушення, за яке згідно із законом може бути призначене довічне позбавлення волі, у випадку, коли особа підлягає звільненню у зв’язку із закінченням строків давності, але суд прийняв рішення про неможливість застосування згаданих строків давності (ч. 4 ст. 49 КК України); усі статті розділу Х «Покарання та його види». Цим розділом визначаються поняття та мета покарання, види покарань, а також характеристика кожного із них; усі статті розділу ХІ «Призначення покарання». Цим розділом визначаються загальні та спеціальні засади призначення покарання; норма, що передбачає, які види додаткових покарань можуть призначатись при звільненні від відбування основного покарання з випробуванням (ст. 77 КК України); правила призначення покарання особам, звільненим від покарання з випробуванням на підставі ст. 78 КК України, у разі вчинення ними протягом іспитового строку нового кримінального правопорушення (ч. 3 ст. 78 КК України); правила призначення покарання жінкам, звільненим від відбування покарання на підставі ст. 79 КК (ч. 6 ст. 79 КК України); правила призначення покарання у разі вчинення особою, до якої було застосовано умовно-дострокове звільнення від відбування покарання, протягом невідбутої частини покарання нового кримінального правопорушення (ч. 4 ст. 81 КК України); правила призначення покарання, якщо особа, відбуваючи більш м’яке покарання, вчинить нове кримінальне правопорушення (ч. 6 ст. 82 КК України); правила призначення покарання у випадку, коли в період звільнення від відбування покарання на підставі ст. 83 КК України засуджена особа вчинила нове кримінальне правопорушення (ч. 6 ст. 83 КК України); положення статей 97–104 КК України, що визначають особливості призначення покарання неповнолітнім. При цьому суд у вироку повинен посилатись на згадані норми, якщо їх застосування є необхідним у відповідному провадженні.