Юридичні науки. – 2020. – № 4 (28)

Permanent URI for this collectionhttps://ena.lpnu.ua/handle/ntb/56412

Вісник Національного університету “Львівська політехніка”

У збірнику наукових праць серії “Юридичні науки” викладено результати наукових досліджень актуальних проблем з різних напрямів юридичної науки, розроблено наукові концепції щодо вдосконалення вітчизняного та зарубіжного законодавства. До нього увійшли аналітичні статті та фахові коментарі вчених Навчально-наукового інституту права, психології та інноваційної освіти Національного університету “Львівська політехніка”, вітчизняних і зарубіжних науковців, експертні оцінки та рецензії провідних фахівців у галузі права. На авторів опублікованих матеріалів покладено повну відповідальність за підбір, точність наведених фактів, цитат, економіко-статистичних даних, відповідної галузевої термінології, власних імен та інших відомостей.

Вісник Національного університету “Львівська політехніка”. Серія: Юридичні науки : збірник наукових праць / Міністерство освіти і науки України, Національний університет “Львівська політехніка”; голова Редакційно-видавничої ради Н. І. Чухрай. – Львів : Видавництво Львівської політехніки, 2020. – Том 7, № 4 (28) – 284 с. : іл.

Вісник Національного університету “Львівська політехніка”. Серія: Юридичні науки

Зміст (том 7, № 4 (28))


1
9
19
25
31
39
47
52
56
63
69
77
83
89
95
104
111
116
126
132
142
148
154
161
169
177
185
190
198
206
213
221
231
238
246
251
257
266
272
283

Content (Vol. 7, No 4 (28))


1
9
19
25
31
39
47
52
56
63
69
77
83
89
95
104
111
116
126
132
142
148
154
161
169
177
185
190
198
206
213
221
231
238
246
251
257
266
272
283

Browse

Subject: search.filters.subject.природне право

Search Results

Now showing 1 - 3 of 3
  • Thumbnail Image
    Item
    Природно-правове обґрунтування часу
    (Видавництво Львівської політехніки, 2020-03-01) Сливка, Степан; Slyvka, Stepan; Національний університет “Львівська політехніка”; Lviv Polytechnic National University
    У статті досліджується природно-правове обґрунтування часу, а також часове обґрунтування природного права, що відображено в авторських дефініціях. Стверджується, що час сприяє набуттю природно-надприродних цінностей, а проблеми людини може вирішувати онтологічно сформоване природне право, яке нею керує. У релігійному понятті часу природне право мало сакральний характер, і розуміння часу диктувало формування природного права. Проте, якщо перехід від Священного Передання до Старого Завіту не вносив труднощів у формування природного права, то у Новому Завіті віряни відкрили для себе багато нових природно-правових норм. Трактування часу Ісусом Христом, а потім апостолами, отцями, учителями Церкви, єпископами доповнювалося новими онтологічними розуміннями. Ставали зрозумілішими складові елементи часу, його темп, амплітуда, ритмічність, які у природному праві мають велике значення. З часом люди отримали можливість обґрунтовувати природне право: у різний час одна і та сама онтологічно-правова норма сприймалася людиною однаково. Наприклад, кожний позитивний здобуток дитини у розумовому розвитку сприймається радісно, оскільки це розумовий розвиток, який вносить потрібні норми у її природне право. Проте не варто кожен здобуток науковця вважати позитивним: він може бути не онтологічним, і природне право вченого буде мати викривлення. Тобто, час править бал у набутті онтологічно-правових норм, і події природно-правового характеру у різний час оцінюються по-різному.
  • Thumbnail Image
    Item
    Етичні норми та свобода людини у праві: інтегративний аспект
    (Видавництво Львівської політехніки, 2020-03-01) Романова, Альона; Русаль, Людмила; Romanova, Alona; Rusal, Liudmyla; Національний університет “Львівська політехніка”; Львівський інститут МАУП; Lviv Polytechnic National University; Lviv Institute Interregional Academy of Personnel Management
    З’ясовується особливість інтегративного аспекту етичних норм та свободи людини у праві, обумовленого тим, що гармонія у праві проявляється через принцип координації дій між різними елементами і структурними підрозділами, які входять у суспільну систему. Це дає можливість одержання етичних знань про принципи і норми з етичних кодексів, котрі є джерелами інформації про суспільні цінності. Наголошується на свободі, як внутрішньо-емоційній якості особи. Аналізуються особливості розвитку гармонійності системи особистісного ставлення до оточуючого світу та людей, вироблення власної рольової поведінки, як важливі чинники формування відчуття в особи природно-правової свободи. Доведено, що етичні норми в праві виступають критеріями співвідношення дій учасників правотворчого і правозастосовного процесу, сприяють їх оцінюванню і з погляду відповідності або невідповідності моральним нормам. Моральній оцінці підлягають не лише дії людини, але й уся дійсність, і соціальна, і природна. Етична оцінка, свою чергою, виступає для суб’єкта як вимога до того чи іншого вчинку, а саме моральний обов’язок до здійснення добра щодо конкретного суб’єкта. Оцінка виробляється через призму таких понять моральної свідомості, як добро і зло, справедливість, обов’язок, совість. Через оцінку у свідомості суб’єкта правозастосовної діяльності «суще» зіставляється з «належним», оскільки саме деонтологія, як розділ етики, надає статусу обов’язковості моральним нормам. Моральні оцінки, будучи універсальними, поширюються майже на всі дії людини, етичні ж основи правозастосування діють у конкретній правовій сфері. Встановлено, що особливого значення у зв’язку з цим набуває проблема морально-правового виховання майбутніх юристів. Формування високих моральних якостей в умовах становлення громадянського суспільства має спиратись на рекомендації науковців. Виховний аспект виражається в дії етичних норм на волю і свідомість людей, щоб сформувати шанобливе ставлення до правових норм. Етичні норми інформують про моральні основи процесу правозастосовної діяльності, вносять у свідомість людини знання принципів, норм і правил. Вони об’єднують усі аспекти формування та розвитку права і правової системи на основі аксіологічного чинника.
  • Thumbnail Image
    Item
    Сутнісні властивості людини у природно-правовому просторі
    (Видавництво Львівської політехніки, 2020-03-01) Романова, Альона; Romanova, Aliona; Національний університет “Львівська політехніка”; Lviv Polytechnic National University
    З’ясовується особливість сутнісних властивостей людини у природно-правовому просторі що полягає у можливості вибору людиною того чи іншого виду власної поведінки, а також проблем самооцінки, системи цінностей, ціннісних орієнтацій та свободи людини. Наголошується на процесі особистісного буття, що протікає як постійна боротьба протилежностей між зовнішнім і внутрішнім у самореалізації та життєдіяльності людини, а також, на тому, що людина, здійснюючи життєдіяльність в онтологічному просторі, на основі норм природно-правового і соціоприродного простору формує внутрішні життєві плани, стратегії й установки. Акцентується увага на тому, що досліджувати природу і сутність людини можна за двома основними підходами: природним і надприродним, беручи за основу те, що вона є істотою активною, діяльною і вільною, сама визначає параметри свого правового буття. Природний (натуралістичний) підхід полягає в тому, що людина є результатом розвитку природи, через що її (людину) розуміють і пояснюють як природну, зважаючи на всі наслідки такого розуміння. Надприродний підхід, навпаки, полягає в тому, що людина є породженням певної нематеріальної духовної першооснови, що визначає надприродну природу людини. Людське суспільство, по суті, пов’язане з природним правом, оскільки це право самоорганізується, і люди за своєю природою також схильні до самоорганізації. Права людини є основою природно-правового простору, тобто, якщо можна так сказати, природно-правовий простір існує як певна міра дотримання прав людини, що дані їй від природи, а також як міра істинності і відповідності поведінки людини нормам онтологічного простору. Людина в онтологічному і природно-правовому просторі наділена автономією, що полягає в пріоритеті її суб’єктивних прав. За умови розвитку людини в колективі кожен член цього колективу повинен сприйматися як індивід, з неповторним «набором» властивостей. Для розкриття природи людини дуже важливо те, що людина ніколи не сформується як людина і не розкриється для світу без стійкого відчуття внутрішньої свободи, тобто свободи від будь-яких ідеологічних догм.