Вісники та науково-технічні збірники, журнали
Permanent URI for this communityhttps://ena.lpnu.ua/handle/ntb/12
Browse
29 results
Search Results
Item Цінності прав і свобод людини у реалізації людської гідності(Видавництво Львівської політехніки, 2021-08-10) Щербай, Іванна; Shcherbai, Ivanna; Національний університет “Львівська політехніка”; Lviv Polytechnic National UniversityСвобода людини розвивається протягом багатьох століть, тому доволі багатозначна та не стоїть на місці, а досі є актуальною темою для багатьох науковців. Існує багато різних поділів та визначень свободи, і кожне з них певною мірою цікаве та доречне. Але свобода ‒ це цінність людини, яка надана їй Богом і завдяки якій людина може діяти з власної волі, не піддаючись обставинам. Цінність прав та свобод нині є дуже актуальною темою, оскільки більшість наших прав і свобод обмежені через певні матеріальні та духовні цінності. Адже, працюючи на роботі чи перебуваючи в будь-якій структурі, ми часто не можемо робити так, як вважаємо за потрібне, над нами завжди є люди, які контролюють наші вчинки та поведінку у тих чи інших життєвих ситуаціях. Свою свободу ми не завжди в повному обсязі можемо використовувати через певні духовні та моральні переконання. Природний стан, у якому жили люди, є доволі цікавим прикладом для теперішнього суспільства. Адже колись люди мали необмежену свободу і були рівними між собою. Не було ні бідних, ні багатих, усі мали однакові можливості, а нинішні люди забули про свій початок. Хоч колись люди і не мали законів, правил, які обмежували їхню свободу, проте вміли виражати свободу від душі, теперішньому суспільству є чого повчитись і до чого прагнути. Варто наголосити, що свобода у належному розумінні не асоціюється з безкарністю та вседозволеністю, а навпаки, встановлює певні законні межі, відповідно до яких повинен діяти індивід. Тільки тоді, коли люди зможуть зрозуміти істинний сенс свободи, підвищаться їхня правова культура та правове розуміння. Для цього в державних службах можна створити певні юридичні консультації, щоб люди ставали правосвідомішими.Item Естетичний аспект у праві(Видавництво Львівської політехніки, 2021-08-10) Романова, Альона; Romanova, Alona; Національний університет “Львівська політехніка”; Lviv Polytechnic National UniversityЗ’ясовано, що проблема естетичної культури юриста як прояву духовності належить до тих гуманітарних проблем, які прийнято називати “вічними”. Вона особливо актуалізується у драматичні періоди людської історії, один із яких нині, зокрема, переживає й Україна, коли принципово нові життєві явища та обставини коригують способи та засоби життєвого вибору і соціального самовизначення індивідів. Радикальні зміни у світосприйнятті людини змушують кожного особисто осмислити нові суспільні реалії, визначити свої світоглядні установки, усвідомити своє місце і роль у процесі суспільної трансформації. За таких обставин проблеми духовності (зокрема, естетичної культури як прояву духовності) набувають статусу найважливіших. Наголошено, що питання про духовну сутність естетичного у праві виникало у зв’язку із дослідженням суті естетичного і його категоріального статусу в різні епохи. Проте недостатня чіткість, окресленість, а отже, і недостатньо всебічний аналіз спричинені властивостями соціальної практики і пізнання, роллю духовного компонента в житті соціуму та життєдіяльності людини, особливостями становлення та розвитку самої естетики. Доведено, що зростання уваги до цієї проблеми пов’язане із аналізом таких аспектів сутності естетичного: його онтологічного і феноменологічного змісту, співвідношення об’єктивного і суб’єктивного, раціонального й ірраціонального, ролі гармонії у розгортанні його сутності, співвідношення естетичного і творчого. Водночас, саме прагнення до дослідження таких типів духовності, як наука, мораль, релігія, та порівняння їх з естетичним сприяє виявленню характерних рис останніх як самостійних сфер людської життєдіяльності та осягненню закономірностей і особливостей естетичного, розширенню сфери його аналізу через всебічне охоплення як зовнішнього, так і внутрішнього світу людини. Розкрито питання раціональної сфери естетико-правової свідомості, що формується в результаті освоєння естетичного досвіду за допомогою понять, категорій естетики, мистецтвознавства та інших наук. Знання про естетичні якості праці, природи, побуту, мистецтва виконують найважливіші функції у формуванні естетичної культури юриста. Вони сприяють теоретичному оформленню смакових переваг, оцінок, переконань і є однією з теоретичних засад наукового світогляду особи.Item Законотворчість: філософсько-соціологічна характеристика(Видавництво Львівської політехніки, 2021-08-10) Колич, Ольга; Kolych, Olha; Національний університет “Львівська політехніка”; Lviv Polytechnic National UniversityПроаналізовано поняття правотворчості як складної сукупності різноманітних елементів (реалізації державної волі і правової норми; санкціонування державою норм поведінки людей; безпосереднє формування нових норм компетентними правотворчими органами). Зазначено, що cучасне розуміння правотворчості ґрунтується на ідеях тотожності та розмежування права і закону. Ці ідеї можна умовно поділити на три напрями: природно-правовий, позитивно-правовий, юридико-соціологічний. Позитивісти розуміють право як продукт держави, прихильники природно-правової концепції – як форму правосвідомості, як універсальний регулятор, основою якого є система єдиних нормативно-ціннісних принципів, які існують у суспільстві та природі та які слугують критерієм справедливості та юридичного права; представники соціологічного підходу вважають, що існування права можливе, але не у формі простих текстів закону, які діють без усвідомлення, а також не як правові знання та уявлення, які різноманітні та недостатньо дієві, а як порядок суспільних відносин у поведінці людей та їхніх діях. Зазначено, що найповніше розкрити сутність права та законотворчості можна, поєднавши соціологічний та природно-правовий підходи. Норми позитивного права повинні слугувати інструментом забезпечення норм природного права, які коригуються суспільними реаліями. Акцентовано на тому, що cучасний період розвитку України характеризується пошуком ефективних моделей будівництва правової держави, що вимагає залучення нового стилю науково-правового мислення, яким повинен стати філософсько-соціологічний підхід. Хоча право є соціальним явищем, воно не може не мати природної основи. Наслідком неадекватного відображення природного права у позитивному стануть спотворення права, деформація його сутності та призначення. Наголошено, що перед законодавцем постає завдання – якнайповніше закріпити норми природного права у позитивному відповідно до реалій конкретно-історичного етапу розвитку суспільства. Тобто право кожної держави визначається також його правовою та соціальною культурою. Відомо, що наскільки високим є рівень соціальної та правової культури у певній державі, настільки розвинене право.Item Правова і психологічна допомога особі в період суспільної аномії(Видавництво Львівської політехніки, 2021-06-01) Романова, Альона; Романов, Владислав; Romanova, Alona; Romanov, Vladyslav; Національний університет “Львівська політехніка”; Львівськй державний університет внутрішніх справ; Lviv Polytechnic National University; Lviv State University of Internal AffairsЗ’ясовано, що стан суспільної аномії може настати раптово і неочікувано. Кризовоперехідний період розвитку соціуму передбачає занепад ціннісних орієнтирів, зокрема і правових, тоді як нові ідеали, норми (правові) ще не сформовані й не регулюють життя суспільства. Наголошено, що для того, щоб особа була готовою до нестандартних, кризових ситуацій у суспільстві, в державі необхідно, щоб відповідні компетентні органи займалися профілактичною допомогою. Доцільною і виправданою є діяльність кризових центрів із надання юридичної та психологічної допомоги людині не тільки за умов тотальної суспільної аномії, а й в конкретних особистісних питаннях. Важлива також робота юридичних клінік, що надають консультативну допомогу особі. Доведено, що профілактична (превентивна) допомога здійснюється у разі можливої проблемної життєвої ситуації, коли є вірогідність настання останньої у майбутньому і коли необхідно запобігти самій проблемній життєвій ситуації або пом’якшити її прогнозовані негативні наслідки. Профілактичну допомогу поділяють на первинну та вторинну. Зазначено, що психологічна допомога особі за умов суспільної аномії повинна надаватися на основі певних принципів, адже суспільна криза охоплює усі сфери життєдіяльності людини і не завжди можна і варто використовувати засоби і прийоми, які застосовують у ситуації одиничної особистісної кризи. Щодо принципів надання психологічної допомоги, то взявши на себе функцію допомоги людям, що переживають трагічну подію, важливо поважати їхню гідність та захищати їхню безпеку. Усі працівники та установи, які беруть участь у наданні такої допомоги, повинні дотримуватися таких принципів: захищати безпеку (уникати дій, які можуть поставити людей під загрозу подальших травмуючих впливів; робити все можливе для того щоб забезпечити безпеку дорослих і дітей, яким надається допомога, захистити їх від фізичної та психологічної травми); захищати гідність (ставитися до людей з повагою, згідно із загальноприйнятими культурними і соціальними нормами); захищати права (переконатися, що допомога надається справедливо, без дискримінації); допомагати людям відстоювати свої права й отримувати необхідну підтримку; діяти в інтересах кожного потерпілого, який потребує допомоги.Item Суперечлива сутність руху: природно-правове мотивування(Видавництво Львівської політехніки, 2021-01-10) Сливка, Степан; Slyvka, Stepan; Національний університет “Львівська політехніка”; Lviv Polytechnic National UniversityУ статті досліджується природно-правове мотивування суперечливої сутності руху. Виходячи із законів механіки, обґрунтовується природне право і доводиться, що воно завжди потребує верифікації з природними законами. У наведеній авторській дефініції подано метафізичну єдність фізики, філософії, логіки і канонічного права, яка сприяє онтологічному вирішенню проблем суперечливого руху у права. Динаміка світових законів природи має вплив на антропологію людини, яка інакше не називалась би мікросвітом. Але у людини існує ще й своя автономна динаміка, генератором якої є рух людини. Для людини важливо правильно сприйняти рух, який буває абсолютним і відносним. Зокрема, онтологічні природні закони сприяють абсолютному рухові у Всесвіті, а природне право – відносному рухові у суспільстві з певними впливами на рух у Всесвіті. Тобто відносний рух, який притаманний природному праву, є різновидністю змін і процесів, що потребує наукового дослідження. Логіка, яка знаходить порушення несуперечливості закону, доводить, що двох взаємозаперечливих тверджень про один і той самий предмет не буває. Вона констатує факт збочення у твердженнях про природне право. А філософія права, беручи до уваги ці збочення, виводить, спростовує хиби, фальшиве природне право. У такому діалектичному русі встановлюється істинність у природному праві, відкидаючи квазіістину. Логічне мислення не приводить природне право до абсурду, а до природних законів для того, щоб людина сама встановила істинність. При цьому існує логічне твердження, що жодна норма позитивного закону не може бути істинною одночасно зі своїм запереченням у природному законі. Іншими словами, логіка виводить людину на самостійне прийняття рішень, маючи сутність суперечливих явищ.Item Природно-правове обґрунтування часу(Видавництво Львівської політехніки, 2020-03-01) Сливка, Степан; Slyvka, Stepan; Національний університет “Львівська політехніка”; Lviv Polytechnic National UniversityУ статті досліджується природно-правове обґрунтування часу, а також часове обґрунтування природного права, що відображено в авторських дефініціях. Стверджується, що час сприяє набуттю природно-надприродних цінностей, а проблеми людини може вирішувати онтологічно сформоване природне право, яке нею керує. У релігійному понятті часу природне право мало сакральний характер, і розуміння часу диктувало формування природного права. Проте, якщо перехід від Священного Передання до Старого Завіту не вносив труднощів у формування природного права, то у Новому Завіті віряни відкрили для себе багато нових природно-правових норм. Трактування часу Ісусом Христом, а потім апостолами, отцями, учителями Церкви, єпископами доповнювалося новими онтологічними розуміннями. Ставали зрозумілішими складові елементи часу, його темп, амплітуда, ритмічність, які у природному праві мають велике значення. З часом люди отримали можливість обґрунтовувати природне право: у різний час одна і та сама онтологічно-правова норма сприймалася людиною однаково. Наприклад, кожний позитивний здобуток дитини у розумовому розвитку сприймається радісно, оскільки це розумовий розвиток, який вносить потрібні норми у її природне право. Проте не варто кожен здобуток науковця вважати позитивним: він може бути не онтологічним, і природне право вченого буде мати викривлення. Тобто, час править бал у набутті онтологічно-правових норм, і події природно-правового характеру у різний час оцінюються по-різному.Item Етичні норми та свобода людини у праві: інтегративний аспект(Видавництво Львівської політехніки, 2020-03-01) Романова, Альона; Русаль, Людмила; Romanova, Alona; Rusal, Liudmyla; Національний університет “Львівська політехніка”; Львівський інститут МАУП; Lviv Polytechnic National University; Lviv Institute Interregional Academy of Personnel ManagementЗ’ясовується особливість інтегративного аспекту етичних норм та свободи людини у праві, обумовленого тим, що гармонія у праві проявляється через принцип координації дій між різними елементами і структурними підрозділами, які входять у суспільну систему. Це дає можливість одержання етичних знань про принципи і норми з етичних кодексів, котрі є джерелами інформації про суспільні цінності. Наголошується на свободі, як внутрішньо-емоційній якості особи. Аналізуються особливості розвитку гармонійності системи особистісного ставлення до оточуючого світу та людей, вироблення власної рольової поведінки, як важливі чинники формування відчуття в особи природно-правової свободи. Доведено, що етичні норми в праві виступають критеріями співвідношення дій учасників правотворчого і правозастосовного процесу, сприяють їх оцінюванню і з погляду відповідності або невідповідності моральним нормам. Моральній оцінці підлягають не лише дії людини, але й уся дійсність, і соціальна, і природна. Етична оцінка, свою чергою, виступає для суб’єкта як вимога до того чи іншого вчинку, а саме моральний обов’язок до здійснення добра щодо конкретного суб’єкта. Оцінка виробляється через призму таких понять моральної свідомості, як добро і зло, справедливість, обов’язок, совість. Через оцінку у свідомості суб’єкта правозастосовної діяльності «суще» зіставляється з «належним», оскільки саме деонтологія, як розділ етики, надає статусу обов’язковості моральним нормам. Моральні оцінки, будучи універсальними, поширюються майже на всі дії людини, етичні ж основи правозастосування діють у конкретній правовій сфері. Встановлено, що особливого значення у зв’язку з цим набуває проблема морально-правового виховання майбутніх юристів. Формування високих моральних якостей в умовах становлення громадянського суспільства має спиратись на рекомендації науковців. Виховний аспект виражається в дії етичних норм на волю і свідомість людей, щоб сформувати шанобливе ставлення до правових норм. Етичні норми інформують про моральні основи процесу правозастосовної діяльності, вносять у свідомість людини знання принципів, норм і правил. Вони об’єднують усі аспекти формування та розвитку права і правової системи на основі аксіологічного чинника.Item Сутнісні властивості людини у природно-правовому просторі(Видавництво Львівської політехніки, 2020-03-01) Романова, Альона; Romanova, Aliona; Національний університет “Львівська політехніка”; Lviv Polytechnic National UniversityЗ’ясовується особливість сутнісних властивостей людини у природно-правовому просторі що полягає у можливості вибору людиною того чи іншого виду власної поведінки, а також проблем самооцінки, системи цінностей, ціннісних орієнтацій та свободи людини. Наголошується на процесі особистісного буття, що протікає як постійна боротьба протилежностей між зовнішнім і внутрішнім у самореалізації та життєдіяльності людини, а також, на тому, що людина, здійснюючи життєдіяльність в онтологічному просторі, на основі норм природно-правового і соціоприродного простору формує внутрішні життєві плани, стратегії й установки. Акцентується увага на тому, що досліджувати природу і сутність людини можна за двома основними підходами: природним і надприродним, беручи за основу те, що вона є істотою активною, діяльною і вільною, сама визначає параметри свого правового буття. Природний (натуралістичний) підхід полягає в тому, що людина є результатом розвитку природи, через що її (людину) розуміють і пояснюють як природну, зважаючи на всі наслідки такого розуміння. Надприродний підхід, навпаки, полягає в тому, що людина є породженням певної нематеріальної духовної першооснови, що визначає надприродну природу людини. Людське суспільство, по суті, пов’язане з природним правом, оскільки це право самоорганізується, і люди за своєю природою також схильні до самоорганізації. Права людини є основою природно-правового простору, тобто, якщо можна так сказати, природно-правовий простір існує як певна міра дотримання прав людини, що дані їй від природи, а також як міра істинності і відповідності поведінки людини нормам онтологічного простору. Людина в онтологічному і природно-правовому просторі наділена автономією, що полягає в пріоритеті її суб’єктивних прав. За умови розвитку людини в колективі кожен член цього колективу повинен сприйматися як індивід, з неповторним «набором» властивостей. Для розкриття природи людини дуже важливо те, що людина ніколи не сформується як людина і не розкриється для світу без стійкого відчуття внутрішньої свободи, тобто свободи від будь-яких ідеологічних догм.Item Онтологічна першість простору у природно-правовому творінні світу(Видавництво Львівської політехніки, 2020-03-01) Сливка, Степан; Slyvka, Stepan; Національний університет “Львівська політехніка”; Lviv Polytechnic National UniversityУ статті досліджено онтологічну першість простору у природно-правовому творінні світу. Наголошено, що у творінні світу простір займав ведуче місце. Разом із простором було створено необхідні природні закони. Подано авторську дефініцію простору у природно-правовому творінні світу. Людина має навчитися визначати свій простір, своє місце у Всесвіті, щоб зорієнтуватися у життєвих проблемах. Адже все наше життя проходить не однорідно, не однаково та залежить від власного пересування у просторі в силу прояву своєї надмірно проявленої волі. Першість простору має націлювати людину на те, що спочатку потрібно навчитися знайти своє місце у Всесвіті, просторі і без природно-правової потреби не змінювати його. Тобто природно-правовий простір руйнує та має характеризуватися своїм постійно стабільним життєвим простором. Бог дарує вільний вибір місця у просторі. І людина має сприйняти саму себе так, щоб не втрачати своєї життєвості. Для існування матерії потрібен простір і час, які є основними і загальними формами буття. Простір і час, як загальні поняття або категорії, виконують універсальні функції в теоретичній і практичній діяльності людини: виступають умовами пізнання світу – всяке знання (інформація) має просторово-часові виміри; визначають форми і засоби практичного освоєння світу людиною; конкретизують повсякденну діяльність людини; індивідуалізують явища, зокрема людей, тобто роблять їх самими собою “завдяки” прив’язці до конкретних просторово-часових умов. Психологічний простір наповнений творчою діяльністю, зокрема й у галузі природного права в його суб’єктивному вираженні. Це реакція мозку на навколишнє середовище, в результаті чого з’являються закони психічної діяльності, природу яких людина з’ясовує сама. Звідси й з’являється суб’єктивізм: людина сама себе досліджує, оцінює свою психіку, її правомірні чи неправомірні прояви.Item Вихід природного права за межі матеріальності(Видавництво Львівської політехніки, 2020-02-24) Сливка, Степан; Slyvka, Stepan; Національний університет “Львівська політехніка”; Lviv Polytechnic National UniversityДосліджено вихід природного права за межі матеріальності з метою підвищення ступеня духовності. Подається дефініція матеріальної вірусології, співвідношення між природним правом і природним законом. Підтверджено згубний вплив постмодерністського нарративу на розвиток природного права та піднесення необхідності неонтологічних матеріальних відносин.
- «
- 1 (current)
- 2
- 3
- »