Принципи локальності та універсальності в архітектурі міста (на прикладі Центральної Європи)

Abstract

На основі визначення локальності як суб’єктивно сприйманої здатності об’єкту архітектури позначати ту або іншу складову власного контексту, та універсальності як позбавленості об’єкта цієї здатності, розглянуто закономірності реалізації принципу локальності та принципу універсальності в архітектурі. Завдяки семіотичному підходу було встановлено, що здатність архітектури відсилати людину до власного контексту базується на наявності в архітектурному вирішенні знаків із позаутилітарним змістом. Розробка типології контекстуальної референції приводить до виділення основних типів архітектурної локальності: репрезентативного, суміщеного та суміщено-репрезентативного. На основі дослідження архітектурних явищ у містах Центральної Європи між 1867 та 1938 рр., доведено, що основною вадою репрезентативного типу локальності є його принципова нестійкість в умовах гетерогенних та нестійких контекстуальних умов. Наслідком зневіри у локальності репрезентативного типу стає звернення до суміщеного та суміщено-репрезентативного типу локальності, а також до принципу архітектурної універсальності. Встановлено, що феномени архітектурної локальності та універсальності виконують суспільно важливі функції в умовах сьогодення. Основываясь на определении локальности как субъективно воспринятой способности объекта архитектуры обозначать ту или иную составляющую собственного контекста, и универсальности как лишенности объекта этой способности, рассмотрены закономерности реализации принципа локальности и принципа универсальности в архитектуре. Благодаря семиотическому подходу было установлено, что способность архитектуры отсылать человека к собственному контексту базируется на наличии в архитектурном решении знаков с внеутилитарным содержанием. Разработка типологии контекстуальной референции приводит к определению основных типов архитектурной локальности: репрезентативной, совмещенной и совмещено-репрезентативной. На основании исследований архитектурных явлений в городах Центральной Европы в 1867-1938 гг., доказано, что основным недостатком репрезентативного типа локальности является его принципиальная нестабильность в условиях гетерогенных и нестойких контекстуальных условий. Последствием разочарования в локальности репрезентативного типа становится обращение к совмещенному и совмещено-репрезентативному типу локальности, а также к принципу архитектурной универсальности. Установлено, что феномены архитектурной локальности и универсальности исполняют общественно важные функции в условиях современности. On the basis of defining locality as subjectively perceived ability of architectural object to refer to one of his context’s component and universality as inability to do this, the patterns of implementation of the locality and universality principles’ are considered in this work. Due to semiotic view on architecture, it was established, that this ability to refer to the object’s context bases itself on the presence of architectural signs with non-utilitarian meaning. The typology elaboration of contextual references leads to the detecting of the basic types of architectural locality – superposed, representational and representational-superposed. On the basis of the study of the architecture of Central European cities in the period between 1867 and 1938 it is proved that the major shortcoming of the representational locality is its fundamental instability in conditions of heterogeneous and changeable contexts. The consequences of the disappointment in representational locality lead to the conversion to the superposed-representational locality type and to the principle of architectural universality. It was defined, that the phenomenon of architectural locality and universality fulfils the socially important functions in the today’s context.