Defensive structures of monasteries of bernardines of Western Ukraine in the XVI–XVIII centuries

Abstract

Надійні оборонні споруди у XVII–XVIII на теренах Західної України були запорукою стабільного функціонування замку, міста чи монастиря. Монастирські комплекси активно домінували у просторі населених пунктів чи ландшафту. Обителі оо. бернардинів були одними з найчисленніших осередків серед орденів західного обряду на території дослідження та в силу різних чинників відігравали активну оборонну роль у системі захисту міст та навколишніх теренів. Оборонні споруди, окрім захисту, визначали територію об’єкта. Унаслідок позбавлення первісної сакральної функції у совітський період, монастирі, як і залишки оборонних споруд, зазнали активного непритаманного перепрофілювання (в’язниці, склади) та, як наслідок, руйнування. Сьогодні під час розроблення генеральних, історико-архітектурних опорних планів, проектів реставрації актуальним виникає питання визначення історичних меж об’єктів та первісної архітектурно-композиційної цілісності монастирських комплексів. У дослідженому періоді можна виділити близько 50 оборонних комплексів Західного обряду різних орденів (рис. 1), з розташуванням у чи за межами середмістя. Монастирі ордену отців бернардинів є одними з найпоширеніших – 9 об’єктів – у Бережанах, Гусятині, Дубно, Збаражі, Ізяславі, Львові, Лешневі, Сокалі та Христинополі (рис. 2). Орден бернардинів є відгалуженням від францисканського чину, яке сформувалося ще у XII столітті. На території Речі Посполитої та теренах Західної України орден бернардинів з’явився у середині XV століття. У результаті опрацювання дев’ятьох монастирів ордену бернардинів та систематизації фактів історії обителей виявлено, що оборонна архітектура ордену яскраво простежується у спорудженні власних оборонних споруд. Визначено розташування щодо містобудівельного чинника, конфігурацію та габарити оборонних ліній об’єктів. Бернардинам належали одні з найпотужніших оборонних обителей на території Західної України: у Сокалі, Ізяславі, Львові. Монастирі цього ордену тяжіли до розташування у середмістях. Три з них, а саме у Бережанах, Дубно, Лешневі розташовувались у кутах середмістя біля брам. Окремим типом варто вважати монастирі у Львові, Гусятині та Христинополі, що блокувалися до рогу мурів середмістя ззовні. У Збаражі монастир розташовувався посередині лінії оборони біля брамки та мав власні мури. На цьому етапі дослідженням виявилено один оборонний монастирський костел – у Лешневі. Монастирі ж Дубно і Бережан оборонялися потужними фортифікаціями міста. Варто окремо виділити оборонні споруди монастирів у Львові та Сокалі. У Львові через статусність міста і відповідальність монастир зобов’язувався до активної оборони, що і пояснює наявність трьохярусної бастеї, потужного муру з бійничним рядом та равеліну на в’їзді. У Сокалі монастир був форпостом території та потужним центром паломництва, а відповідно, економічно забезпеченим. Виявлено, що комплекси оо. бернардинів використовували переважно новіші форми захисту – бастеї, бастіони та вали.

The article analyzes the landscape and urban planning location of monasteries of Bernardins based on desk and field studies. Previously unknown facts about the existence and functioning of individual monastic fortification elements were revealed, and the features of the order’s defensive structures were determined.