Проблема затримання як заходу кримінального процесуального примусу: забезпечення прав затриманого в світлі ст. 5 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та практики Європейського суду з прав людини
Date
2020-03-01
Authors
Journal Title
Journal ISSN
Volume Title
Publisher
Видавництво Львівської політехніки
Lviv Politechnic Publishing House
Lviv Politechnic Publishing House
Abstract
Стаття присвячена проблемі застосування державою заходів процесуального примусу
в процесі кримінального провадження, а також реалізаціії конституційних прав та свобод
затриманого в кримінальному провадженні, що є визначальним критерієм, який характеризує державу
як демократичну, соціальну та правову. Встановлено, що під кримінальним процесуальним примусом
розуміється сукупність передбачених законом
здійснюваних у встановленій кримінальній процесуальній формі заходів примусового
впливу держави у особі уповноважених органів, які покликані забезпечити виконання
обов’язків учасниками кримінального процесу та вирішення завдань кримінального правосуддя,
застосування яких супроводжуються обмеженням конституційних прав і свобод
людини в межах досудового розслідування, судового провадження та процесуальних дії у
зв’язку із вчиненням діяння, передбаченого законом України про кримінальну відповідальність.
Одним з таких заходів примусового впливу є затримання в кримінальному
провадженні. Сутність кримінального процесуального затримання доцільно визначити як
складне правове явище, і незважаючи на те, що окремі елементи протоколу затримання
можуть мати доказове значення, само по собі кримінальне процесуальне затримання є виключно
заходом кримінального процесуального примусу, не є слідчою дією і не спрямоване на
виявлення, збирання, вилучення і фіксацію доказів, а має свою самостійну мету.
Саме тому, кримінальне процесуальне затримання варто й доцільно класифікувати за такими критеріями:
за необхідністю отримання ухвали слідчого судді, суду; за суб’єктом, що
здійснює затримання; за процесуальним статусом затримуваної особи; за правовим статусом затримуваної
особи; залежно від території здійснення затримання.
Констатовано, що забезпечення права на свободу та особисту недоторканність відповідно
до ст. 5 КЗПЛ демонструє необхідність усвідомлення нових концептуальних положень КПК України,
їх теоретичного обґрунтування та приведення у відповідність до
міжнародних стандартів та практики ЄСПЛ, розробки необхідних понять. З огляду на
це, наукові дослідження мають спрямовуватися на формування науково обґрунтованих
рекомендацій щодо вдосконалення правозастосовної практики та її
нормативного врегулювання, поширювати порівняльно-правові дослідження, що
дозволить використовувати позитивні досягнення зарубіжних держав у врегулювання
кримінального провадження, правотворчості й правозастосування
The article is devoted to the problem of state coercive measures in criminal proceedings, as well as the implementation of constitutional rights and freedoms of detainees in criminal proceedings, which is a defining criterion that characterizes the state as democratic, social and legal. It is established that criminal procedural coercion means a set of statutory measures of coercive influence of the state in the person of authorized bodies, which are designed to ensure the performance of duties by participants in criminal proceedings and solving problems of criminal justice, the application of which is accompanied by restrictions on constitutional rights and freedoms. a person within the framework of pre-trial investigation, court proceedings and procedural actions in connection with the commission of an act provided by the law of Ukraine on criminal liability. One such measure of coercion is detention in criminal proceedings. The essence of criminal procedural detention should be defined as a complex legal phenomenon, and despite the fact that certain elements of the detention protocol may have probative value, criminal procedural detention is in itself a measure of criminal procedural coercion, is not an investigative action and is not aimed at detection, collection , seizure and fixation of evidence, and has its own purpose. That is why criminal procedural detention should be classified according to the following criteria: the need to obtain a decision of the investigating judge, the court; by the subject making the detention; according to the procedural status of the detained person; according to the legal status of the detained person; depending on the territory of detention. It is stated that ensuring the right to liberty and security of person in accordance with Art. 5 of the Labor Code demonstrates the need to understand the new conceptual provisions of the CPC of Ukraine, their theoretical justification and bringing into line with international standards and practice of the ECtHR, the development of the necessary concepts. With this in mind, research should be aimed at forming scientifically sound recommendations for improving law enforcement practice and its regulation, disseminate comparative law research, which will use the positive achievements of foreign countries in the regulation of criminal proceedings, lawmaking and law enforcement.
The article is devoted to the problem of state coercive measures in criminal proceedings, as well as the implementation of constitutional rights and freedoms of detainees in criminal proceedings, which is a defining criterion that characterizes the state as democratic, social and legal. It is established that criminal procedural coercion means a set of statutory measures of coercive influence of the state in the person of authorized bodies, which are designed to ensure the performance of duties by participants in criminal proceedings and solving problems of criminal justice, the application of which is accompanied by restrictions on constitutional rights and freedoms. a person within the framework of pre-trial investigation, court proceedings and procedural actions in connection with the commission of an act provided by the law of Ukraine on criminal liability. One such measure of coercion is detention in criminal proceedings. The essence of criminal procedural detention should be defined as a complex legal phenomenon, and despite the fact that certain elements of the detention protocol may have probative value, criminal procedural detention is in itself a measure of criminal procedural coercion, is not an investigative action and is not aimed at detection, collection , seizure and fixation of evidence, and has its own purpose. That is why criminal procedural detention should be classified according to the following criteria: the need to obtain a decision of the investigating judge, the court; by the subject making the detention; according to the procedural status of the detained person; according to the legal status of the detained person; depending on the territory of detention. It is stated that ensuring the right to liberty and security of person in accordance with Art. 5 of the Labor Code demonstrates the need to understand the new conceptual provisions of the CPC of Ukraine, their theoretical justification and bringing into line with international standards and practice of the ECtHR, the development of the necessary concepts. With this in mind, research should be aimed at forming scientifically sound recommendations for improving law enforcement practice and its regulation, disseminate comparative law research, which will use the positive achievements of foreign countries in the regulation of criminal proceedings, lawmaking and law enforcement.
Description
Keywords
процесуальний примус, затримання, забезпечення прав затриманого в кримінальному провадженні, procedural coercion, detention, ensuring the rights of the detainee in criminal proceedings
Citation
Гузела М. Проблема затримання як заходу кримінального процесуального примусу: забезпечення прав затриманого в світлі ст. 5 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та практики Європейського суду з прав людини / Михайло Гузела // Вісник Національного університету “Львівська політехніка”. Серія: Юридичні науки. — Львів : Видавництво Львівської політехніки, 2020. — Том 7. — № 4 (28). — С. 238–245.