Іранська ядерна програма в контексті світової та регіональної безпеки

Abstract

Дисертаційна робота присвячена ґрунтовному дослідженню динаміки ядерної програми Ісламської Республіки Іран з урахуванням її регіонального й глобального безпекового виміру. Сьогодні на питаннях розвитку ядерної програми ІРІ зосереджено значну увагу іноземних аналітиків, політиків та представників академічного середовища. Незважаючи на запевнення Тегерана про те, що ядерна програма країни має виключно мирну мету, провідні держави Заходу (США та їхні європейські союзники), а також окремі держави Близького Сходу, зокрема Ізраїль, виявляють занепокоєння через можливість розробки Іраном ядерної зброї. Ситуація навколо іранської ядерної програми кілька разів балансувала на межі війни, щоразу повертаючись у дипломатичне русло, до переговорів, які відбувалися на тлі реалізації жорстких санкцій щодо Ірану, запроваджених міжнародною спільнотою. Тому перспектива розвитку ядерної програми Ісламської Республіки Іран, як одного з прикладів реалізації режиму нерозповсюдження ядерної зброї, є важливим чинником, що визначає міжнародну безпеку не лише в регіоні Близького Сходу, а й у світі загалом. Взаємозв’язок ядерної програми Ірану й динаміки міжнародної безпеки досі вивчено недостатньо, насамперед, у межах вітчизняного політологічного дискурсу. Брак ґрунтовних, цілісних досліджень безпекового виміру ядерної програми ІРІ дає змогу розглядати запропоноване дослідження як актуальне з погляду перспектив розвитку вітчизняної політичної теорії та практики. У вступі обґрунтовано актуальність теми, визначено мету, завдання, об’єкт і предмет дослідження, сформульовано наукову новизну, висвітлено методологічну основу роботи, охарактеризовано джерельну базу, наголошено на теоретичному і практичному значенні отриманих результатів, відображено попередню апробацію результатів дослідження та структуру роботи. У першому розділі «Теоретико-методологічні засади вивчення ядерної програми Ірану крізь призму міжнародної безпеки» з’ясовано актуальний стан вивчення означеної проблеми, систематизовано здобуті знання й окреслено епістемологічні підходи щодо взаємозв’язку могутності міжнародних акторів та проблематики безпеки, зокрема з урахуванням ядерного чинника, визначено особливості трактування Близького Сходу в сучасних дослідженнях, а також акцентовано на понятійно-категоріальному апараті дослідження. У другому розділі «Еволюція ядерної програми Ірану як результат перерозподілу могутності в міжнародній системі» розкрито історичний вимір динаміки ядерної програми Ірану з урахуванням можливостей та обмежень системного характеру, зокрема в площині застосування міжнародних норм й інституційних рамок для розвитку ядерних програм, а також внутрішнього законодавства зацікавлених державних акторів на прикладі Ірану. У третьому розділі «Взаємозв’язок ядерної програми Ірану й питань регіональної безпеки» досліджено взаємини ІРІ з державами Близького Сходу, зокрема Перської затоки, в контексті розвитку іранської ядерної програми. З’ясовано причини дивергентного ставлення окремих груп держав регіону до перспективи створення Іраном ядерної зброї, а також розкрито їхні підходи щодо можливостей врегулювання проблемних аспектів іранської ядерної програми за допомогою колективних зусиль міжнародного співтовариства. У четвертому розділі «Глобальний контекст ядерної програми Ірану: виклики для міжнародної безпеки» висвітлено позиції провідних міжнародних акторів (США, ЄС, РФ, Китай) щодо розвитку іранської ядерної програми, а також визначено особливості їхніх підходів щодо СВПД. Систематизовано сценарії вирішення безпекових проблем, пов’язаних з ядерною програмою Ірану (силовий, підписання альтернативної ядерної угоди, компроміс), й обґрунтовано перспективність підписання оновленої ядерної угоди з огляду на актуальні міжнародно-політичні процеси (вихід США з СВПД з одного боку, й прагнення ЄС, КНР та РФ до продовження повної та ефективної реалізації ядерної угоди, – з другого). У висновках узагальнено основні результати дослідження. Підходи держав Близького Сходу за критерієм їхньої налаштованості щодо проблеми розвитку Іраном власної ядерної програми, а також сценарії з урегулювання безпекових проблем, зумовлених розвитком ядерної програми Ірану, систематизовано у додатках А і Б відповідно. Актуальність проблематики безпеки в сучасних умовах зумовлює постійний інтерес науковців до вивчення ядерного чинника в політиці держави, зокрема на прикладі Ірану. Дослідження впливу ядерної програми держави на регіональну та глобальну безпеку з урахуванням ендо- й екзогенних можливостей і обмежень дає змогу напрацювати низку ефективних підходів до реалізації українських національних інтересів у контексті посилення безпекової складової України. Вперше на рівні дисертаційної роботи цілісно й ґрунтовно вивчено особливості реалізації Іраном власної ядерної програми, причому з’ясовано, що її динаміка істотно залежить від внутрішніх (особистісні риси керівників держави та її духовних лідерів, національні інтереси регіонального рівня) та зовнішніх (інституційні рамки міжнародного співтовариства, інтереси могутніх міжнародних акторів) чинників. Ключовим контекстом розгортання ядерних ініціатив Ірану визначено «дилему безпеки» регіонального рівня, яка зумовлює не лише актороцентричний, нонконформістський щодо зовнішніх системних обмежень (з боку МАГАТЕ, РБ ООН) підхід Ірану до реалізації власної ядерної програми, але й диференціює регіональних та глобальних державних акторів за їхнім ставленням до іранської політики в ядерній сфері. Обґрунтовано, що відмінності в підходах держав Близького Сходу щодо політики Ірану в ядерній сфері дають змогу систематизувати їхні позиції за критерієм сприйняття загроз для власної національної безпеки як послідовних опонентів (КСА, Ізраїль, ОАЕ, Бахрейн, Кувейт); адептів (Сирія, Ірак, Ліван, Ємен) та поміркованих прихильників виключно мирної складової (Туреччина, Єгипет, Оман, Катар) іранської ядерної програми; Сучасні концептуальні напрацювання щодо регіональних характеристик Близького Сходу дали можливість уточнити його істотні особливості й окреслити Бахрейн, Ємен, Йорданію, Ізраїль, Ірак, Іран, Катар, Кувейт, Ліван, ОАЕ, Оман, Саудівську Аравію, Сирію і Туреччину як релевантних державних акторів в межах Близькосхідного регіону. Набуло розвитку розуміння особливостей диференціації в підходах щодо ядерної програми Ірану з боку ключових позарегіональних акторів, зокрема встановлено, що ситуативна збіжність інтересів держав-підписантів СВПД у площині невідкладного врегулювання «іранського питання» спричинила в підсумку загострення суперечностей між ними (вихід США з угоди, напруження по лінії США–ЄС тощо), а широкий комплекс відмінних міркувань політичного, безпекового та економічного характеру у відносинах між США, державами-членами ЄС, КНР та РФ ускладнює на сьогодні пошук належного компромісу, покликаного сприяти зміненню регіонального й глобального безпекового середовища в контексті динаміки ядерної програми Ірану. Практичне значення одержаних результатів визначаємо науковою новизною та актуальністю; воно полягає в можливості застосування результатів дослідження з науково-дослідною, прикладною та навчальною метою. Висновки дисертаційного дослідження може бути використано в роботі аналітичних центрів, недержавних інституцій та органів державної влади, зокрема Комітету Верховної Ради України в закордонних справах, МЗС України, Національного інституту стратегічних досліджень Офісу Президента України, діяльність яких пов’язана з формуванням і реалізацією зовнішньополітичного курсу України на Близькому Сході; з метою аналізу ядерної загрози та проблем безпеки в Близькосхідному регіоні та світі; як основи для поглибленого вивчення окремих аспектів ядерної програми Ісламської Республіки Іран; у навчальному процесі – під час викладання профільних дисциплін, призначених для студентів спеціальностей «політологія» й «міжнародні відносини, суспільні комунікації та регіональні студії»; у науково-методичних рекомендаціях, підручниках, навчальних посібниках, монографіях, наукових статтях.