Аксіологічна природа права: теоретико-пізнавальний підхід

Abstract

З’ясовано, що праву властиві всі предикати цінності. По-перше воно становить ціннісну, а отже, й ієрархічну, упорядковану, субординовану суспільну систему, функ- цією якої є збереження, відтворення та підтримання рівноваги соціального буття; по- друге, оскільки право є ціннісним за своєю природою утворенням, орієнтованим на реалізацію вищезгаданої функції, то воно є деякою системою “належного бути”, а отже, системою загальнообов’язкових, семантично (стосовно змісту) орієнтованих ідеальних утворень – норм соціальності та комунікації людей. Отже, право є “аксіологічним полем” тотального соціального досвіду акумуляції людством цінностей свого буття. Тому право щоразу набуває, по-перше, вигляду конкретно-історичної системи цінностей (законів, актів тощо), по-друге, вигляду особистісних поведінкових імперативів “належно чинити”, і, по-третє, абсолютних цінностей права як тотальних норм “належно бути”.It was established that the right has all predicates values, first it is value, and consequently hierarchical, orderly, subordinated social system, function is the preservation, restoration and maintenance of the balance of social life. Secondly, since the right's value is inherently entity focused on the implementation of the above functions, it is some system “be appropriate”, and thus the system of mandatory, semantic (related content) oriented ideal entities – the norms of social and communication people. Thus, the law is “axiological field” total social experience accumulation humanity values its existence, the right each time becomes, first, the appearance of concrete historical value system (laws, regulations, etc.), and secondly, the form of personal behavioral imperatives “proper to do” and, thirdly, the absolute values of total rights as norms “be appropriate”.Выяснено, что праву присущи все предикаты ценности. Во-первых, оно составляет ценностную, а следовательно, и иерархическую, упорядоченную, субординированную общественную систему, функцией которой является сохранение, воспроизведение и поддержание равновесия социального бытия; во-вторых, поскольку право является ценностным по своей природе образованием, ориентированным на реализацию вышеупомянутой функции, то оно является некоторой системой “должно быть”, а следовательно, системой общеобязательных, семантически (по содержанию) ориенти- рованных идеальных образований – норм социальности и коммуникации человека. Следовательно, право является “аксиологическим полем” тотального социального опыта аккумуляции человечеством ценностей своего бытия. Поэтому право каждый раз приобретает, во-первых, вид конкретно-исторической системы ценностей (законов, актов и т.д.), во-вторых, вид личностных поведенческих императивов “должно делать” и, в-третьих, абсолютных ценностей права как тотальных норм “ должно быть”.