Створення середовища життєдіяльності для інвалідів – це перехід до більш високого рівня комфорту для всіх людей

Abstract

Ніколи не замислювались, чому на вулицях Києва немає людей в інвалідних візках, адже за статистикою в столиці проживає 125400 осіб з обмеженими фізичними можливостями? Тільки за дев’ять місяців минулого року цей сумний список поповнився ще 14262 людьми, з яких 756 приковані до інвалідних візків. Так чому ж у місті, кожний 23-й мешканець якого – інвалід, вигляд інвалідного візка досі викликає подив? Відповідь проста. У найбільш гуманній Радянській державі інвалідів не мало бути, і їх не було. Вони боролися зі своїми проблемами самі, роками сидячи у чотирьох стінах, іноді спілкуючись по телефону. На жаль, у пострадянському просторі їх немає й досі. Вони так само не виходять з дому, тому що послідовники тодішнього ладу не навчилися бачити людей з обмеженими можливостями, а тим більше враховувати їх існування у своєму “здоровому” житті. Адже до людей з обмеженими можливостями можна зараховувати і мам з дитячими колясками, які мешкають у будинках з вузькими ліфтами або зовсім без них. Я не кажу про людей похилого віку, прогулянки яких обмежується балконами. До цієї категорії можна віднести не кожного 23-го мешканця Києва, а ледь не половину! Намагання Києва стати столицею європейської держави даремні, доки міська влада не зверне увагу на створення комфортного середовища для людей з обмеженими фізичними можливостями.