Поняття правової культури як складової демократичної правової держави

Abstract

Побудова демократичної, правової держави немислима без утвердження справедливості, правової і матеріальної захищеності особи, взаємної відповідальності особи і держави, удосконалення законодавства і правової культури загалом. Державно-правове і національно-культурне відродження можливе лише за умови поваги до власної історії, її світоглядно-філософських гуманістичних традицій, які лежать в основі нашої ментальності, визначають характер нації і сутність правової культури. Тому важливо усвідомити свою національну ідентичність, на основі якої формується національна свідомість і самосвідомість, правосвідомість, національна і правова культура, що лежать в основі правової, демократичної держави. Сьогодні все більше вітчизняних філософів права схиляються до думки, що право є формою духовного досвіду людства, складовою культури народу. Вони визначають духовну культуру як синтез духовних цінностей до яких також належить і правова сфера, а правову культуру – різновидом загальної культури, як сфери духовної діяльності людини, яка є системою матеріальних та ідеальних елементів, що належать до сфери дії права і які відображаються в свідомості та поведінці людей. Будучи елементом загальної культури, правова культура не може розвиватися ізольовано від інших видів культури, тому у своєму функціонуванні вона тісно співпрацює з такими видами загальної культури, як політична, моральна, етична, естетична та ін. Але найбільш споріднена правова культура з культурою моральною і, разом з тим, повністю не співпадає ні з яким іншим видом культури. Унікальною і своєрідною роблять її безпосередні зв’язки з законодавством. Ці зв’язки відрізняють правову культуру від інших форм культури, роблять її одним з головних факторів життя суспільства, надаючи їй специфічних властивостей. Особливе місце правової культури в загальній системі культури обумовлене саме роллю права як соціального явища.Building a democratic, rule of law is unthinkable without affirmation of justice, legal and material protection of the individual, mutual responsibility of the individual and the state, improvement of legislation and legal culture as a whole. State-legal and national-cultural revival is possible only on condition of respect for its own history, its philosophical and philosophical humanistic traditions, which underlie our mentality, determine the nature of the nation and the essence of legal culture. Therefore, it is important to realize your national identity, on the basis of which the national consciousness and selfconsciousness, justice, national and legal culture underpinning a legal, democratic state is formed. Today, more and more domestic philosophers of law are inclined to believe that law is a form of spiritual experience of humanity, an integral part of the culture of the people. They define spiritual culture as a synthesis of spiritual values to which the legal sphere also belongs, and legal culture as a kind of general culture, as a sphere of human spiritual activity, which is a system of material and ideal elements belonging to the sphere of action of law and which are reflected in the consciousness and people’s behavior. Being an element of general culture, legal culture cannot develop in isolation from other types of culture, so in its functioning it cooperates closely with such types of general culture as political, moral, ethical, aesthetic and others. But the most closely related legal culture is with moral culture and, at the same time, does not completely coincide with any other kind of culture. Its direct links with the law make it unique and unique. These connections distinguish legal culture from other forms of culture, and make it one of the main factors in society, giving it specific characteristics. The special place of legal culture in the general system of culture is conditioned precisely by the role of law as a social phenomenon.Построение демократического, правового государства немыслима без утверждения справедливости, правовой и материальной защищенности личности, взаимной ответственности личности и государства, совершенствование законодательства и правовой культуры в целом. Государственно-правовое и национально-культурное возрождение возможно лишь при условии уважения к собственной истории, ее мировоззренчески-философских гуманистических традиций, которые лежат в основе нашей ментальности, определяют характер нации и сущность правовой культуры. Поэтому важно осознать свою национальную идентичность, на основе которой формируется национальное сознание и самосознание, правосознание, национальная и правовая культура, лежащие в основе правового, демократического государства. Сегодня все больше отечественных философов права склоняются к мнению, что право является формой духовного опыта человечества, составляющей культуры народа. Они определяют духовную культуру как синтез духовных ценностей к которым также относится и правовая сфера, а правовую культуру – разновидностью общей культуры как сферы духовной деятельности человека, которая является системой материальных и идеальных элементов, относящихся к сфере действия права и которые отражаются в сознании и поведении людей. Будучи элементом общей культуры, правовая культура не может развиваться изолированно от других видов культуры, поэтому в своем функционировании она тесно сотрудничает с такими видами общей культуры, как политическая, моральная, нравственная, эстетическая и др. Но наиболее родственная правовая культура с культурой моральной и, вместе с тем, полностью не совпадает ни с каким другим видом культуры. Уникальной и своеобразной делают ее непосредственные связи с законодательством. Эти связи отличают правовую культуру от других форм культуры, делают ее одним из главных факторов жизни общества, придавая ей специфических свойств. Особое место правовой культуры в общей системе культуры обусловлено именно ролью права как социального явления.