Історизм у розвитку архітектури

Abstract

На основі інтерпретації історизму як тенденції, що супроводжує увесь розвиток архітектури, починаючи з часів Стародавнього Риму, у дисертації розроблено систему теоретичних положень, де історизм розглядається як рівнозначна до явища стилю парадигма художнього образотворення в архітектурі. У роботі встановлено, що діалектичний безперервний процес смислогенезу і, як наслідок, морфогенезу – це суть еволюційного процесу у системі історизму. Головним інструментом еволюції в системі історизму виступає смисл, оскільки саме він задає вектори перетворення архітектурної форми. Аналіз явища історизму як самоорганізованої системи засвідчує, що розвиток історизму в архітектурі відповідає універсальним еволюційним законам. Визначено, що історизм у систему культури інкорпорований на основі категорії минулого та виступає у загальнокультурному контексті формою художньої репрезентації ретроспективних філософсько-світоглядних концепцій історичного розвитку, які домінують у суспільстві, що пояснює синхронність маніфестацій історизму в усіх культурних проявах (зокрема, і в архітектурі). На основе интерпретации историзма как тенденции, которая сопровождает все развитие архитектуры, начиная со времен Древнего Рима, в диссертации разработана система теоретических положений, где историзм рассматривается как равнозначная к явлению стиля парадигма создания художественного образа в архитектуре. В работе установлено, что диалектический непрерывный процесс смыслогенеза и, как следствие, морфогенеза – это суть эволюционного процесса в системе историзма. Главным инструментом эволюции в системе историзма выступает смысл, поскольку именно он задает векторы преобразования архитектурной формы. Анализ явления историзма как самоорганизующейся системы показывает, что развитие историзма в архитектуре соответствует универсальным эволюционным законам. Определено, что в систему культуры историзм инкорпорирован на основе категории прошлого и выступает в общекультурном контексте формой художественной репрезентации ретроспективных философско-мировоззренческих концепций исторического развития, которые доминируют в обществе, что объясняет синхронность манифестаций историзма во всех культурных проявлениях (в частности, и в архитектуре). Interpreting the historicism as a tendency going along with architecture through the whole period of its development from the days of Ancient Rome, the dissertation presents a system of theoretic postulates in which the historicism is seen as an artistic image -making paradigm the sense of which is as meaningful for architecture as the phenomenon of style. In the thesis it is proved that the historicism in architecture is closely related to the general genetically meaningful cultural space that is why its existence is determined by the actual cultural situation. The dual nature of the mechanism for actualizing the phenomenon of the historicism in architecture is initiated by the processes of meaning-genesis and morphogenesis. It is discovered that the main instrument of evolution in the system of the historicism was meaning and it is the meaning that determines the vectors of transformation to architectural form. It is confirmed that the historicism in architecture is represented in material structure and is, thus, explicated as a phenomenon of a material system. The dynamics of its development corresponds to the laws of self organized systems and universal evolutionary tendencies. It is known that the <primary element> in the process of evolutionary development is a change of the architectural form which takes place according to the invariant patterns of morphogenetic transformations whereas the evolution in the system of the historicism is achieved with qualitative changes in its development. One of the rules of the historicism system evolutionary process is its harmonization on the basis of reaching compromise between the dual alternatives of its features. In the thesis the aim of the historic system is defined as one forming and stating common knowledge about the meaningful past, saving and passing on of historic memory in the system of actual culture in order to ensure the continuity of the historic development. In architecture the historicism is incorporated as a constituent part of the dual system in the artistic image making, namely < the subsystem of historicism> - <the subsystem of style>. Unlike style, the historicism has its own inherent regime of structural and evolutionary changes, and the general evolution of artistic image making is predetermined either by taking turns or by the mutual both subsystems overlapping regimes of development. The significance of the historicism is in its being an alternative and addition to the phenomenon of style, ensuring harmonic development of the artistic image making in architecture. It is determined that the historicism was incorporated into the system of culture as the category of the past and in the universal cultural context it is seen as a form to artistically represent retrospective philosophic world-view conceptions of historical development dominating in society. That accounts for the synchronic manifestations of the historicism in all cultural realms (architecture in particular). Due to artistic evaluation of the category of the Past, the historicism was integrated into the system of Art where it was represented through the notion of historic period/time.