Role of solicitors in legal defense of the accused on political litigation of the great terror period (1937–1938) and such in regard of the dissident movement (1960’s-1980’s)
No Thumbnail Available
Date
2022-01-01
Journal Title
Journal ISSN
Volume Title
Publisher
Видавництво Львівської політехніки
Lviv Politechnic Publishing House
Lviv Politechnic Publishing House
Abstract
Розглянуто та узагальнено тактику адвокатського захисту на найбільш гучних політичних
процесах в Союзі РСР 1930-х–1980-х рр. Особливості радянського процесуального права передбачали, що участь державного обвинувачення (прокурора) у судовому процесі обов’язково
має супроводжуватися участю адвоката, підшуканого особисто чи надаваного державою. Втім,
обвинувачені зберігали за собою “право” й відмовитися від послуг адвоката. У певних випадках
(якщо не більшості з них) підсудний розумів безглуздість залучення адвоката, за чиї послуги мала
платити родина з небагатого сімейного бюджету.
Так, на найвідомішому з політичних процесів кінця 1930-х рр. – “У справі антирадянського
право-троцькістського блоку”, який проходив у Москві 2–12 березня 1938 р., усі підсудні, за
винятком лікарів – Лева Левіна, Дмитра Плетньова та Ігната Казакова (на двох останніх був
один захисник – Н. В. Коммодов) – ще перед початком процесу відмовилися від послуг адвоката.
За 11 днів процесу слово було надане лише двом адвокатам – Н. Д. Брауде та Н. В. Коммодову
(засідання 11 березня). Обидва повністю визнавали усі пункти обвинувачення і лише просили про
співчуття до окремих “злочинців”.
На відміну від жертв політичних репресій сталінської доби, обвинувачені на процесах
дисидентів 1960-х–1980-х рр. могли розраховувати на адвокатську допомогу. Однак, коло
адвокатів, допущених радянською владою до політичних процесів, було доволі вузьким.
Більшість з них – з різних міркувань – з цією владою співпрацювали у той чи інший спосіб. Разом
з тим окремі адвокати пізньої радянської доби з честю виконували непросте (а часто й небезпечне
для власної адвокатської кар’єри) завдання захисту жертв комуністичних політичних репресій.
В статті розглянуто адвокатську джіяльність С. В. Каллістратової, Д. І. Камінської, Ю. Б. Поздєєва, В. Б. Ромма та Н. А. Монахова. Діяльність адвокатів-правозахисників спеціально обговорювалася вищим політичним керівництвом Союзу РСР. 10 липня 1970 р.
тогочасний голова КДБ (в майбутньому керівник держави) Ю. В. Андропов звернувся до ЦК
КПРС із “закритим” листом про “неправильну поведінку” на судових процесах окремих адвокатів, передусім Д. І. Камінської та С. В. Каллістратової.
Серед українських адвокатів, які виступали захисниками політичних обвинувачуваних на
процесах 1960-х–1980-х рр., доброго слова у нині живих (колишніх) дисидентів та їх родичів
заслуговує хіба що Сергій Макарович Мартиш із Дарницької колегії адвокатів.
Special features of the Soviet procedural law provided for the mandatory participation of the attorney, hired by the defendant himself or provided by the government, in addition to the participation of public prosecution (prosecutor) in the process. Nevertheless, defendants maintained “the right” of abandoning attorney services. Abandoning attorney services was often a tactical move – the defendant kind of pleaded guilty, demonstrated deep remorse, and fully relied on fairness and humanism of the Soviet court. In some cases (if not in the majority of them) the defendant was aware of the meaninglessness of the attorney’s involvement whose services would be paid from a small family budget. Per example, on the most high-profile political process of the late 1930s – “On the case of the Anti-Soviet Bloc of Rightists and Trotskyites” (Moscow, 2–12th March 1938) all of the accused, excluding the doctors – Lev Levin, Dmitrii Pletnev, Ignat Kazakov (the latter two shared the defender, N. V. Kommodov), had dismissed the lawyers’ services before the trial began. After 11 days of the process, the floor was given only to two attorneys – N.D. Braude and N. Kommodov (session of 11th March). Both of them fully recognized the charges and only asked for empathy for the particular “criminals”. In contrast to the victims of political repression of the Stalinist era, those accused in the trials of dissidents in the 1960s–1980s could count on legal assistance. However, the circle of attorneys admitted by the Soviet government to political trials was rather narrow. Most of them – for various reasons – cooperated with this government more or less. At the same time, individual attorneys of the late Soviet era honourably performed the difficult (and often dangerous for their own career as a lawyer) task of defending victims of communist political repression. Attorney’s practice of S. V. Kallistratova, D. I. Kaminska, Y. B. Pozdeev, V. B. Romm and N. A. Monakhov is studied in article. On July 10, 1970, the then chairman of the KGB (in the future – head of state) Y. V. Andropov addressed the Central Committee of the CPSU with a “private” letter about the “misconduct” of individual attorneys in the trials, primarily D. I. Kaminskaya and S. V. Kallistratova. Among the Ukrainian lawyers, who defended the political defendants at the trials of the 1960s–1980s, only Sergei Makarovich Martysh, the representative of the Darnitsa Bar Association, deserves a kind word.
Special features of the Soviet procedural law provided for the mandatory participation of the attorney, hired by the defendant himself or provided by the government, in addition to the participation of public prosecution (prosecutor) in the process. Nevertheless, defendants maintained “the right” of abandoning attorney services. Abandoning attorney services was often a tactical move – the defendant kind of pleaded guilty, demonstrated deep remorse, and fully relied on fairness and humanism of the Soviet court. In some cases (if not in the majority of them) the defendant was aware of the meaninglessness of the attorney’s involvement whose services would be paid from a small family budget. Per example, on the most high-profile political process of the late 1930s – “On the case of the Anti-Soviet Bloc of Rightists and Trotskyites” (Moscow, 2–12th March 1938) all of the accused, excluding the doctors – Lev Levin, Dmitrii Pletnev, Ignat Kazakov (the latter two shared the defender, N. V. Kommodov), had dismissed the lawyers’ services before the trial began. After 11 days of the process, the floor was given only to two attorneys – N.D. Braude and N. Kommodov (session of 11th March). Both of them fully recognized the charges and only asked for empathy for the particular “criminals”. In contrast to the victims of political repression of the Stalinist era, those accused in the trials of dissidents in the 1960s–1980s could count on legal assistance. However, the circle of attorneys admitted by the Soviet government to political trials was rather narrow. Most of them – for various reasons – cooperated with this government more or less. At the same time, individual attorneys of the late Soviet era honourably performed the difficult (and often dangerous for their own career as a lawyer) task of defending victims of communist political repression. Attorney’s practice of S. V. Kallistratova, D. I. Kaminska, Y. B. Pozdeev, V. B. Romm and N. A. Monakhov is studied in article. On July 10, 1970, the then chairman of the KGB (in the future – head of state) Y. V. Andropov addressed the Central Committee of the CPSU with a “private” letter about the “misconduct” of individual attorneys in the trials, primarily D. I. Kaminskaya and S. V. Kallistratova. Among the Ukrainian lawyers, who defended the political defendants at the trials of the 1960s–1980s, only Sergei Makarovich Martysh, the representative of the Darnitsa Bar Association, deserves a kind word.
Description
Keywords
радянська адвокатура, політичні репресії радянської доби, політичні процеси 1930-х рр., суди над дисидентами в Союзі РСР, Soviet advocacy, political repressions of the Soviet period, political trials of 1930s, dissident litigation in USSR
Citation
Makarchuk V. Role of solicitors in legal defense of the accused on political litigation of the great terror period (1937–1938) and such in regard of the dissident movement (1960’s-1980’s) / Volodymyr Makarchuk, Nataliia Zakharchyn // Вісник Національного університету “Львівська політехніка”. Серія: Юридичні науки. — Lviv : Lviv Politechnic Publishing House, 2022. — No 1 (33). — P. 9–16.