Юридичні науки. – 2022. – № 1 (33)

Permanent URI for this collection

Вісник Національного університету “Львівська політехніка”

У збірнику наукових праць серії “Юридичні науки” викладено результати наукових досліджень актуальних проблем з різних напрямів юридичної науки, розроблено наукові концепції щодо вдосконалення вітчизняного та зарубіжного законодавства. До нього увійшли аналітичні статті та фахові коментарі вчених Навчально-наукового інституту права, психології та інноваційної освіти Національного університету “Львівська політехніка”, вітчизняних і зарубіжних науковців, експертні оцінки та рецензії провідних фахівців у галузі права. На авторів опублікованих матеріалів покладено повну відповідальність за підбір, точність наведених фактів, цитат, економіко-статистичних даних, відповідної галузевої термінології, власних імен та інших відомостей.

Вісник Національного університету “Львівська політехніка”. Серія: Юридичні науки : збірник наукових праць / Міністерство освіти і науки України, Національний університет “Львівська політехніка”; голова Редакційно-видавничої ради Н. І. Чухрай. – Львів : Видавництво Львівської політехніки, 2022. – № 1 (33) – 232 с. : іл.

Вісник Національного університету “Львівська політехніка”. Серія: Юридичні науки

Зміст


1
9
17
22
28
34
41
47
53
57
64
69
74
80
86
92
99
106
114
121
129
136
145
151
160
168
176
181
190
197
206
212
218
225

Content


1
9
17
22
28
34
41
47
53
57
64
69
74
80
86
92
99
106
114
121
129
136
145
151
160
168
176
181
190
197
206
212
218
225

Browse

Recent Submissions

Now showing 1 - 20 of 34
  • Item
    Theoretical and legal study of the prinsiple of access to the healht care
    (Видавництво Львівської політехніки, 2022-01-01) Жаровська, Ірина; Щирба, Мар'яна; Zharovska, Iryna; Shchyrba, Mariana; Національний університет “Львівська політехніка”; Волинський національний університет імені Лесі Українки; Lviv Polytechnic National University; Lesya Ukrainka Volyn National University
    Метою статті є аналіз теоретичних аспектів реалізації принципу доступності у сфері охорони здоров’я. Однією з найважливіших у житті людини та суспільства є сфера охорони здоров’я. Доведено, що принцип доступу до медичної допомоги є вирішальним для забезпечення правового статусу пацієнта, і він викладений у багатьох міжнародних документах. Міжнародне право визначає основні стандарти доступності медичної допомоги, які забезпечують фінансову, територіальну, професійну та інформаційну доступність. Доступність медичної допомоги є одним із основних принципів правового статусу пацієнтів, має комплексний характер, охоплює доступність медичної допомоги та наявність ліків та інших лікарських засобів, що широко закріплено міжнародним, регіональним та національним законодавством. Авторами виокремлено наступні критерії доступності: фінансовий (рівний доступ до якісних послуг незалежно від економічної спроможності оплатити медичні послуги, з урахуванням комплексної, ефективної та безпечної медичної допомоги, виступає відображенням ступеня соціальної захищеності особи), в той же час економічна доступність визначається найкращими інтересами пацієнта); територіальний (виражаються в можливості фізичного доступу до закладів охорони здоров’я, медичних спеціалістів необхідного профілю, медичних служб та закладів); професійний (можливість доступу до якісної допомоги, яка відповідає потребам пацієнта, безпосередньо пов'язана з професіоналізмом спеціалістів та іншого медичного персоналу); інформаційний (забезпечує доступ) до інформації, пов’язаної зі станом здоров’я пацієнта, проведеними медичними заходами та тими, які необхідні особі для підтримки та відновлення здоров’я, з урахуванням статистики їх ефективності та побічних ефектів, відомостей про можливість застосування останніх досягнення медицини тощо).
  • Item
    Стратегічний курс України в контексті сучасних безпекових загроз
    (Видавництво Львівської політехніки, 2022-01-01) Кельман, Михайло; Кристиняк, Мирослава; Kelman, Muhaylo; Kristinyak, Myroslava; Національний університет “Львівська політехніка”; Lviv Polytechnic National University
    У статті визначено ключові аспекти розвитку дій щодо набуття членства України в європейській спільності. Окреслено ряд сучасних загроз безпеці країни, доведено що економічний розвиток України сьогодні в силу поглиблення військових конфліктів, падіння основних показників соціально-економічного розвитку і посилення економічної кризи й пандемії є на низькому рівні, внаслідок чого курс на євроінтеграцію стає затяжним. Доведено крім досягнення зазначеного курсу важливими інтересами України на сьогодні є зміцнення національної безпеки, що в контексті сучасного посилення військової агресії з боку Росії стає нагальним, відносно цього стратегічний курс України і врегулювання, зокрема, підвищення рівня безпеки є невід'ємними й взаємопов’язаними компонентами. Досліджено інформаційні операції стали регулярною ознакою російської та білоруської кіберактивності. Такі суб’єкти використовують різноманітні тактики для досягнення своїх цілей, включаючи, але не обмежуючись використанням кампаній у соціальних мережах, що передбачають скоординовану та неавтентичну діяльність, а також компроміс юридичних осіб у операціях із злому та витоку чи використання і поширення сфабрикованого вмісту просувати бажані наративи. Доведено Росія, можливо, перемагає у військовому та тактичному відношенні України, але її короткостроковий успіх приховує її основну слабкість. Справді, Росія ще більш крихка економічно та фінансово, ніж її радянський попередник з недиверсифікованою економікою і залежною від західних банків і технологій. Доведено стратегічний курс України і врегулювання, зокрема, рівня безпеки є невід’ємними і взаємопов’язаними компонентами. Доведено, що тенденції європейської інтеграції вкорінюються по всій Україні, тим часом громадська підтримка європейської траєкторії країни значно зміцнилася.
  • Item
    Захист екологічних прав: теоретичний та праксіологічний характер
    (Видавництво Львівської політехніки, 2022-01-01) Жаровська, Ірина; Zharovska, Iryna; Національного університету “Львівська політехніка”; Lviv Polytechnic National University
    Статтю присвячено аналізу з погляду теоретичної юриспруденції та практичного аспекту захисту екологічних прав в сучасному глобалізованому суспільстві. Акцентовано, що навколишнє середовище є спільним надбанням людства, важливо знайти прогресивні та полівалентні рішення для його захисту і збагачення. Ці рішення мають комплексних характер, та вміщують правові, інституційні та організаційно-управлінські заходи. Констатовано, що захисники довкілля та землі відіграють вирішальну роль у спробах уповільнити екологічні зміни та подолати нерівність влади у використанні землі та розвитку ресурсів. Екологічні права мають бути захищені на міжнародному рівні, оскільки питання проблем з навколишнім середовищем зазвичай не обмежується кордонами окремої держави. Проте первинне забезпечення екологічних прав громадян – це зобов’язання держави. Умотивовано, що захист прав людини є необхідним елементом його функціонування. Без системи захисту та гарантування можливості не перетворюються в реальні права, так і залишаючись декларативними гаслами. Екологічні права – це права вітального значення. Зміна навколишнього природнього середовища критично впливає на життя людини, спричиняючи катастрофи, що загрожують існуванню людства. Право на життя загальновизнано як основне або фундаментальне право людини, здійснення якого є необхідною умовою здійснення всіх інших прав людини. Захист екологічних прав має пріоритетне значення для суспільства, держави і людини. Проблема полягає в тому, що захист природи часто входить в дисонанс з інтересами певних кланів, олігархічних груп та конгломерацій. Право на безпечне для життя та здоров’я довкілля є ключовою основою екологічних прав громадян, на реалізацію якого спрямовані інші екологічні права. Констатовано, що вирішення проблеми захисту довкілля знаходиться в контексті екологічної глобальної освіти та досягнення Цілей сталого розвитку. Юридична освіта відіграє важливу, але недостатньо визнану роль в антропогенних змінах навколишнього середовища. Активізація освітньої екологічної сфери вирішує ключові проблему – пошук оптимальних позицій при вирішенні екологічних проблем, так вирішується питання захисту екологічних прав.
  • Item
    The role of international institutions in transitional justice processes
    (Видавництво Львівської політехніки, 2022-01-01) Гарасимів, Тарас; Harasymiv, Taras; Національний університет “Львівська політехніка”; Lviv Polytechnic National University
    У статті здійснено аналіз місця та ролі міжнародних інституцій у процесі правосуддя перехідного періоду. Визначено, що концепція правосуддя перехідного періоду є системою механізмів та інструментів, що запроваджуються у певній країні, яка перебуває в стані переходу від збройного конфлікту до пост-конфліктного періоду або від тоталітарного до демократичного режиму. Розглянувши міжнародну практику, з’ясовано, що концепція й напрямки перехідного правосуддя постійно розвиваються та удосконалюються як зусиллями самих країн, так, зокрема, й за активної участі різних міжнародних інституцій. Доведено, що з одного боку міжнародні інституції сприяють підкріпленню локального громадянського суспільства, що в майбутньому позитивно впливає на перехідне правосуддя. З іншого боку, часто окремі заходи правосуддя перехідного періоду, приміром, судові процеси, комісії з правди або репарації, можуть виступати каталізатором розвитку інститутів громадянського суспільства. Міжнародна практика показала, що концепція й напрямки перехідного правосуддя постійно розвиваються та удосконалюються як зусиллями самих країн, так, зокрема, й за активної участі різних міжнародних інституцій.
  • Item
    Концептуальні виміри військового права як комплексної галузі права
    (Видавництво Львівської політехніки, 2022-01-01) Гарасимів, Тарас; Білик, Павло; Harasymiv, Taras; Bilyk, Pavlo; Національний університет “Львівська політехніка”; Lviv Polytechnic National University
    У статті визначено теоретико-методологічні та практичні засади військового права як окремої галузі права та з’ясовано його місце і роль у системі права України. Визначено, що військове право є системою загальнообов’язкових норм, формально визначених правил поведінки у військово-публічній сфері, які встановлюються, охороняються і забезпечуються державою та здійснюють регулювання суспільних відносин, пов’язаних із діяльністю військової організації суспільства та мають на меті забезпечення захисту держави, суверенітету, територіальної цілісності. Основними ознаками військового права є нормативність, формальна визначеність, обов’язковість, регулятивність, процедурність, зв’язок з державою, системність. Висновується, що становлення і розвиток концепції військового права України свідчить про те, що військове право об’єктивується у правовій реальності і потребує епістемологічного опрацювання його сутності, соціальних функцій, перспектив, здійснення наукового прогнозування забезпечення регулятивного впливу на важливі процеси, які відбуваються у військово-публічній сфері в умовах військової агресії Росії, що несе пряму загрозу національній безпеці.
  • Item
    Institutionalization of parliamentary opposition rights in Central and Eastern European countries
    (Видавництво Львівської політехніки, 2022-01-01) Ковальчук, Віталій; Софінська, Ірина; Kovalchuk, Vitalii; Sofinska, Iryna; Національний університет “Львівська політехніка”; National University Lviv Polytechnic
    Предметом нашого дослідження є не політична опозиція загалом, яка дуже часто є неоднорідною як за ідеологічними переконаннями, так і враховуючи засоби та методи досягнення влади, а парламентська опозиція як легальна політична сила, яка є конструктивною щодо влади і реалізує свої програмні цілі відповідно до встановленої процедури. В цій статті використано досвід правового регулювання та функціонування парламентської опозиції таких держав Центральної та Східної Європи як Литва, Польща, Чехія, які, зважаючи на правової традицію та культуру, а також в інституційному аспекті є найближчими до УкраїниТакож, кожна з цих держав має свій як позитивний, так і негативний досвід пошуку балансу між парламентською меншістю (опозицією) та проурядовою більшістю, який є важливим для кожної з них, враховуючи подальшу державотворчу та правотворчу практику. Парламентська опозиція повинна мати можливість безперешкодно вносити зміни до законопроєктів, запропонованих парламентською більшістю. З цією метою необхідно врегулювати ініціативи провладних депутатських фракцій щодо ухвалення законопроєктів у прискореному порядку, зокрема щодо критичних аспектів політичного чи правового характеру. У державах Центральної та Східної Європи і в Україні більшість прав парламентської опозиції не є інституціалізованими; ця практика не набула масового поширення: зарезервованих місць у парламентських комітетах саме для депутатської меншості немає, вони беруть участь у розподілі керівних посад у парламентських структурах на пропорційній основі в статусі звичайних клубів і груп.
  • Item
    Примусові заходи медичного характеру, не пов’язані з ізоляцією
    (Видавництво Львівської політехніки, 2022-01-01) Шульган, Ірина; Shulhan, Iryna; Національний університет “Львівська політехніка”; Lviv Polytechnic National University
    Стаття присвячена поняттю примусових заходів медичного характеру, не пов’язаних з ізоляцією. Констатовано, що сучасне кримінальне законодавство дає вичерпний перелік видів примусових заходів медичного характеру, які має право застосувати суд, а саме: надання амбулаторної психіатричної допомоги в примусовому порядку; госпіталізація до психіатричного закладу із звичайним наглядом; госпіталізація до психіатричного закладу з посиленим наглядом; госпіталізація до психіатричного закладу із суворим наглядом, з яких лише перше відноситься до таких, що не пов’язані з ізоляцією. Наведено основні риси активного та пасивного типів суспільної небезпечності осіб. Так, активний тип суспільної небезпечності особи характеризується тим, що мотив, який підштовхує до суспільно небезпечного діяння, походить від самої особи, не залежить від зовнішніх обставин, і безпосередньо пов’язаний з психопатологічною характеристикою психічного розладу і антисуспільною спрямованістю особи. Пасивний тип суспільної небезпечності хворого характеризується тим, що причини вчинення суспільно небезпечного діяння не залежать від нього, не обумовлені безпосередньо характером психічних розладів, а прямо пов’язані з зовнішніми обставинами або діями оточуючих осіб. Такі хворі легко підкоряються і піддаються навіюванню. Відзначено, що єдиним видом примусових заходів, не пов’язаних із ізоляцією, є надання амбулаторної психіатричної допомоги в примусовому порядку. Доведено, що цей достатньо новий для кримінального законодавства України вид примусових заходів є проявом гуманізації суспільства і розвитку правової держави. Відсутність ізоляції особи від суспільства, обмеження психотравмуючого впливу госпіталізації є позитивними моментами, які якісно впливають на процес лікування. В той же час, на нашу думку, категорично потрібно виправити усі наявні на законодавчому та практичному рівні недоліки для подальшого ефективного застосування такого виду примусових заходів медичного характеру.
  • Item
    On the role of the logical method of knowledge in scientific and legal research
    (Видавництво Львівської політехніки, 2022-01-01) Андрусяк, Ірина; Andrusiak, Iryna; Національний університет “Львівська політехніка”; Lviv Polytechnic National University
    Наукові дослідження проводяться серед усіх галузей юридичних наук. Науково-дослідні і дослідно-конструкторські роботи входять до змісту поняття “наукові дослідження”. Наукове дослідження – це процес збору, аналізу та інтерпретації інформації для відповіді на запитання. Щоб кваліфікувати цей процес як дослідження, необхідно, аби йому були притаманні певні характеристики: він повинен, наскільки це можливо, бути контрольованим, систематичним, дійсним та перевіреним, емпіричним та критичним. Кожна галузь використовує наукові методи дослідження у різних кількостях та у різних сферах. Роль логіки у наукових дослідженнях є ключовою, оскільки вона допомагає дійти до обґрунтованих висновків. Логічний підсумок у наукових дослідженнях забезпечує використання методу пізнання, зокрема його прийомів. Серед них аналіз, синтез, дедукція, індукція, гіпотеза, абстрагування, аналогія, узагальнення, моделювання, ідеалізація. В статті досліджується застосування логічного методу пізнання та його прийомів у науково-правових дослідженнях. Проаналізовано складові зазначеного методу, зокрема, прийоми аналізу та синтезу, до яких доволі часто вдаються науковці формуючи літературну базу дослідження. Окремо акцентовано на ролі індукції та дедукції при формуванні логічно-обґрунтованих висновків. Зазначено, що індукція та дедукція тісно пов’язані між собою – застосовуючи індуктивний хід міркувань дослідники накопичують та узагальнюють емпіричний матеріал, а при дедуктивному русі міркувань отримують достовірне знання, шляхом обґрунтування висновків, які отримують під час індуктивних міркувань. Отже, зменшується гіпотетичний характер міркувань, вони перетворюються в достовірне знання. В статті виокремлено міркування І. Канта про необхідність застосування в наукових дослідженнях прийому узагальнення. Акцентовано на значенні аналогії, як “проблеми універсалій”, яка присутня у філософських поглядах Платона та Аристотеля. Проаналізовано праці сучасних науковців, які досліджують методологію права та організацію наукових досліджень.
  • Item
    Спірні питання суб’єктивної сторони складу кримінального правопорушення, передбаченого ст. 187 КК України
    (Видавництво Львівської політехніки, 2022-01-01) Сорока, Світлана; Soroka, Svitlana; Національний університет “Львівська політехніка”; Lviv Polytechnic National University
    Розглянуто спірні питання суб’єктивної сторони складу кримінального правопорушення, передбаченого ст. 187 КК України. Відзначено, що для характеристики розбою важливе значення має суб’єктивна сторона вчинення цього кримінального правопорушення. Як відомо, суб’єктивна сторона кримінального правопорушення – це його внутрішня сторона, тобто психічна діяльність особи, що відображає ставлення її свідомості та волі до суспільно небезпечного діяння, що нею вчиняється, і до його наслідків. Змістом суб’єктивної сторони складу кримінального правопорушення є такі ознаки, як вина, мотив та мета кримінального правопорушення. Основною ознакою, що характеризує суб’єктивну сторону діяння, є вина. Вона найбільше акумулює в собі ознаки об’єкта й об’єктивної сторони, як в дзеркалі відображає те, як ці ознаки проходять крізь призму свідомості і волі. Розглянуто в яких випадках кримінальне правопорушення вважається вчиненим умисно, а в яких з необрежності. Проаналізовані думки науковців щодо визначення форми вини у формальних складах кримінальнних правопорушень і конкретно розбою (ст. 187 КК України). Зроблено висновок, що при вчиненні розбійних дій у реальній дійсності особа усвідомлює суспільно небезпечний характер вчинюваного розбійного посягання, який складається з двох взаємопов’язаних дій, передбачає настання наслідків від обох цих дій у виді реальних подій або створення небезпеки і бажає їх настання. Вина при вчиненні розбою характеризується прямим умислом, зміст якого утворюють два моменти – інтелектуальний і вольовий. Інтелектуальний момент містить дві ознаки – усвідомлення суспільно небезпечного характеру вчиненого діяння і передбачення суспільно небезпечних наслідків. Вольовий момент містить одну ознаку – бажання настання суспільно небезпечних наслідків, що передбачаються винною особою. У випадках вчинення розбою особа усвідомлює, що вона заволодіває або прагне заволодіти чужим рухомим майном шляхом його відкритого вилучення, що вона не має ніякого права на це майно і порушує встановлені державою правила щодо законного обігу такого майна. Разом з тим, особа усвідомлює, що вона вчинює свої дії поза волею або проти волі власника, потерпілої особи або особи, яка виявилася на місці вчинення кримінального правопорушення, усвідомлює також єдність основної та допоміжної дії, тобто усвідомлює, що відкрите або таємне вилучення предметів посягання вона здійснює або прагне здійснити за допомогою фізичного насильства, що є небезпечним для життя чи здоров’я потерпілого або погрози негайним застосуванням такого насильства. Особа також застосовуючи фізичне насильство, усвідомлює його відкритий або таємний характер, а застосовуючи психічне насильство, усвідомлює, що потерпілий розцінює погрозу як реальну і як таку, що у разі реалізації буде небезпечною для його життя або здоров’я.
  • Item
    Причини, види та наслідки помилкової криміналізації
    (Видавництво Львівської політехніки, 2022-01-01) Слотвінська, Наталія; Slotvinska, Natalia; Національний університет “Львівська політехніка”; Lviv Polytechnic National University
    Стаття присвячена питанням причин, видів та наслідків помилкової криміналізації. Однією з проблем криміналізації суспільно небезпечних діянь є те, що різні фактори можуть спричинити неправильну, або так звану помилкову криміналізацію. Її видами є: 1) необґрунтована криміналізація; 2) надмірна криміналізація; 3) неповна криміналізація; 4) неправильна криміналізація. Необґрунтована (безпідставна) криміналізація полягає у визнанні кримінальним правопорушенням діяння, якому не притаманні достатні для криміналізації характер та ступінь шкідливості (небезпечності). Тобто, у такому випадку криміналізація здійснюється за відсутності для цього підстав і в її результаті кримінальним правопорушенням визнається діяння, яке об’єктивно таким не є. Надмірна криміналізація має місце у випадку, коли у криміналізації немає об’єктивної необхідності, що зумовлено наявністю кримінальної відповідальності за діяння, яке криміналізується. У такому випадку криміналізації підлягає діяння, якому притаманні необхідні для криміналізації характер та ступінь шкідливості, але яке не має потреби у криміналізації, оскільки кримінальна відповідальність за нього вже існує. Це призводить до появи дублюючих або не потрібних спеціальних складів кримінальних правопорушень. Що ж стосується неповної криміналізації, то це криміналізація, яка не охоплює усіх діянь (проявів діяння), характер та ступінь шкідливості яких дозволяє визнавати їх кримінальними правопорушеннями. У результаті такої криміналізації поза дією кримінального закону залишаються діяння, за вчинення яких, виходячи з їх сутності, об’єктивно мають застосовуватися заходи кримінально-правового характеру. Неправильна (неточна) криміналізація полягає в тому, що при її здійсненні злочинним визнається діяння, характер і ступінь шкідливості якого є достатнім для його криміналізації, але законодавче описання якого не зовсім правильно відображає сутність такого діяння. Тобто, у такому випадку має місце неправильне відображення в законі сутності злочинного діяння. Результатом неправильної криміналізації є розпливчасте, двозначне, неточне формулювання ознак кримінального правопорушення, яке призводить, по-перше, до нечіткого встановлення меж кримінальної відповідальності за певне діяння, по-друге, до складнощів у визначенні ознак такого діяння, по-третє, до проблем у відмежуванні злочинного діяння від незлочинного, оскільки через зазначені причини відбувається “злиття” ознак відповідних кримінального правопорушення та адміністративного чи іншого правопорушення.
  • Item
    Характеристика жертв злочинів, що вчиняються організованими групами і злочинними організаціями, які сформовані на етнічній основі
    (Видавництво Львівської політехніки, 2022-01-01) Севрук, Володимир; Sevruk, Vladimir; Національна академія внутрішніх справ; National Academy of Internal Affairs
    Аналіз досліджуваної наукової проблематики щодо протидії злочинам, що вчиняються організованими групами і злочинними організаціями, які сформовані на етнічній основі, наразі обумовлює необхідність подальшого дослідження етнічної злочинності в Україні та світі загалом. Визначено, що такі етнічні злочинні групи формуються на основі національної та кланової спорідненості, традицій і звичаїв, їм властива спеціалізація за окремими видами злочинів. Наразі простежується стала тенденція до зростання кількості виявлених організованих груп і злочинних організацій, які сформовані на етнічній основі (це не враховуючи латентну діяльність невиявлених і зареєстрованих в інших показниках), збільшення числа учасників таких груп та масштабності діяльності в різних кримінальних сферах з розширенням території впливу. У зв’язку з цим потрібно констатувати збільшення кількості жертв від такої діяльності та завданої їм шкоди. З огляду на це ролі жертви в механізмі злочинного посягання організованих груп і злочинних організацій, які сформовані на етнічній основі, відведено значну увагу. Фактично особистісні якості (стать, вік, професія, суспільний, професійний та сімейний стан), емоційні, пізнавальні та поведінкові аспекти жертви становлять характеристику як жертви, так і організованих груп і злочинних організацій, які сформовані на етнічній. Формування українською державою багатовекторного механізму протидії організованим групам і злочинним організаціям, які сформовані на етнічній основі, неможливо без розуміння сутності цієї проблеми, відповідних законодавчо закріплених понять і класифікації та виокремлення рис організованої етнічної злочинності, що мають важливе практичне значення для роботи правоохоронних органів і держави, а головним ефективним фактором такої діяльності виступає гарантування безпеки громадянам й цілісності держави від злочинних посягань організованих груп та злочинних організацій, які сформовані на етнічній основі. Дослідження усіх цих обставин має сприяти розробці дієвих заходів протидії таким угрупованням, що робить цю тему актуальною та затребуваною.
  • Item
    Methods of research of historical and legal reality: the phenomenon of Ukrainian national statehood and state legal tradition
    (Видавництво Львівської політехніки, 2022-01-01) Терлюк, Іван; Terlyuk, Ivan; Національний університет “Львівська політехніка”; Lviv Polytechnic National University
    Висвітлюються методи дослідження феномену української національної державності та державно-правової традиції як історико-правової реальності. Наголошено, що дослідження вказаної проблематики має бути побудоване на національнодержавницькій парадигмі, за якої держава загалом розглядається як один із найважливіших засобів реалізації суверенітету народу, а українська національна державність, зокрема, – в контексті формування національних традицій українського державотворення, що мають багатовікову історію. Методологія дослідження національно-державних процесів репрезентовано як комплекс використовуваних підходів та взаємодію декількох рівнів методологіювання – загальних (найповніше використовувалися методи порівняння, узагальнення, дескрипції), загальнонаукових (діалектичний, елементарні мисленнєві операції, напр., аналіз, синтез, індукція, дедукція, аналогія, абстрагування та ін.) і спеціальнонаукових (аксіологічного, герменевтики, історично-філософського й історично-генетичного, факторного й семантичного аналізу, системного, компаративного (історично-правовий та порівняльно-правовий), структурно-функціонального та ін.) методів. Обґрунтовано застосування обраних методів.
  • Item
    Історія становлення кримінального законодавства щодо затримання особи, що вчинила кримінальне правопорушення
    (Видавництво Львівської політехніки, 2022-01-01) Марисюк, Костянтин; Слотвінська, Наталія; Marysyuk, Kostyantyn; Slotvinska, Nataliia; Національний університет “Львівська політехніка”; Lviv Polytechnic National University
    Стаття присвячена історії становлення кримінального законодавства щодо затримання особи, що вчинила кримінальне правопорушення. В історії вітчизняного кримінального законодавства першою обставиною, що виключає злочинність діяння, був стан необхідної оборони, згадки про яку можна зустріти у “Руській Правді” (ст. 26), “Військовому Артикулі” 1715 р. (ст. 156), “Уложенні про покарання кримінальні та виправні” 1845 р. (ст. 107) тощо. У Радянському кримінальному законодавстві “Керівні засади кримінального права РРСФР” 1919 р. передбачали як таку обставину також лише необхідну оборону (ст. 15). У кримінальних кодексах УРСР 1922 та1927 рр. закріплювалися вже три обставини, що виключають суспільну небезпеку та протиправність діяння: 1) необхідна оборона, 2) крайня необхідність – у нормах Загальної частини, 3) затримання злочинця – у нормах Особливої частини КК. Щодо історії розвитку затримання особи, що вчинила кримінальне правопорушення, треба підкреслити, що першу згадку про заподіяння шкоди при затриманні особи, яка вчинила кримінальне правопорушення, ми можемо знайти в ст. 38 Короткої редакції “Руської правди”, де законодавчо встановлюється правило, корені якого сягають звичаю – вбити злодія на місці вчинення злочину. Ст. 40 Великої редакції Руської Правди надавала потерпілому право вбити нічного злодія, якщо останній не був зв’язаний і чинив опір. Процес феодалізації Давньоруської держави, посилення ролі князя і княжого суду внесли корективи і обмеження в досудові розправи. Так, ст. 6 Двінської статутної грамоти 1397-1398 рр. містила відповідальність за угоду між потерпілим і злочинцем, за якої потерпілому діставалася сума штрафу, належна наміснику. У більшості праць із кримінального права, присвячених затриманню злочинця, становлення цього інституту пов’язують з радянським періодом в Україні. І це цілком виправдано, бо саме на цьому етапі почалося законодавче формування норм про затримання особи, яка вчинила кримінальне правопорушення, в Україні та у всьому Радянському Союзі. В період громадянської війни, господарської розрухи, розгулу злочинності на думку правознавців, держава була змушена вдатися до таких репресивних заходів, оскільки, в першу чергу, мала на меті в максимально короткий термін навести порядок на фронті і в тилу. У такій ситуації, звичайно ж, не могло існувати чітких правових обмежень щодо заподіяння шкоди особі, яка вчинила кримінальне правопорушення, під час її затримання. До 1922 року в українському кримінальному праві затримання злочинця, як обставина, що виключає злочинність діяння, характеризувалося не тільки відсутністю відповідної нормативної, а й навіть теоретичної розробки. Кримінальне законодавство радянського періоду також не передбачало спеціальної норми про заподіяння шкоди при затриманні особи, яка вчинила кримінальне правопорушення. Тільки Кримінальний кодекс РРФСР 1922 р. містив ст. 145 та ст. 152, що передбачають відповідальність за вбивство і тяжкі тілесні ушкодження злочинцеві під час його затримання. В Україні новий етап у розвитку кримінально-правового інституту затримання особи, яка вчинила кримінальне правопорушення, почався із прийняттям КК УРСР 1960 року. Цей закон у питанні регламентації затримання злочинця вигідно відрізнявся від аналогічних законів більшості союзних республік та Основ кримінального законодавства Союзу РСР 1958 року. Так, у ч. 3 ст. 15 КК УРСР вказувалося, що “дії, вчинені потерпілим та іншими особами безпосередньо після вчинення посягання з метою затримання злочинця і доставлення його відповідним органам влади, як правомірні, прирівнюються до необхідної оборони, якщо вони були необхідні для затримання і відповідали небезпечності посягання та обстановці затримання злочинця”. Наразі КК України передбачає такі обставини, що виключають злочинність діяння: 1) необхідна оборона; 2) уявна оборона; 3) затримання особи, яка вчинила злочин; 4) крайня необхідність; 5) фізичний або психічний примус; 6) виконання наказу або розпорядження; 7) діяння, пов’язане з ризиком; 8) виконання спеціального завдання їх запобігання чи розкриття злочинної діяльності організованої групи чи злочинної організації.
  • Item
    Природа та гуманність довічного ув’язнення
    (Видавництво Львівської політехніки, 2022-01-01) Маськовіта, Марія; Maskovita, Mariia; Національний університет “Львівська політехніка”; Lviv Polytechnic National University
    Розглянуто у науковому розумінні природу та гуманність довічного ув’язнення. У статті уточнено поняття довічного позбавлення волі відповідно до наявних правових та наукових джерел, які мають концептуальний характер: “ Довічне ув’язнення - найтяжчий захід примусу із основних видів покарання, який згідно зі ст. 64 КК України встановлюється за вчинення особливо тяжких кримінальних правопорушень і застосовується лише у спеціально передбачених випадках відповідно до цього Кодексу, якщо суд не вважає за можливе застосувати покарання у виді позбавлення волі за певний строк. Проведено аналіз законодавства, вивчено міжнародний досвід виконання цього виду покарань. Наводяться необхідні аналізу статистичні дані. Вносяться пропозиції щодо вдосконалення виконання покарання у вигляді довічного ув’язнення. Наводиться кримінологічна характеристика особи засуджених, вносяться окремі пропозиції щодо оптимізації виправного процесу. Визначено ознаки соціальнодемографічних, морально-психологічних, кримінально-правових та соціально-рольових властивостей засуджених до довічного ув’язнення. Наведено аргументи недоцільності застосування покарання у вигляді довічного позбавлення волі. На основі проведеного дослідження робимо висновок про те, що покарання у вигляді довічного ув’язнення має велику кількість недоліків, які потребують вирішення. Це зумовлює необхідність удосконалення його виконання або скасування даного покарання.
  • Item
    Принципи призначення покарання та загальні засади призначення покарання: співвідношення понять
    (Видавництво Львівської політехніки, 2022-01-01) Марисюк, Костянтин; Marysyuk, Kostyantyn; Національний університет “Львівська політехніка”; Lviv Polytechnic National University
    Стаття присвячена співвідношенню понять “загальні засади призначення покарання” та “принципи призначення покарання”. У кримінальному праві паралельно використовуються поняття “загальні засади призначення покарання” та “принципи призначення покарання”. На перший погляд ці поняття здаються тотожними. Принципи часто визначають через загальні засади, і навпаки – загальні засади через принципи. Поширеною у юридичні літературі є позиція, згідно з якою загальні засади мають своїм джерелом окремий принцип призначення покарання чи їх сукупність. З такою думкою варто погодитись, але також необхідно додати, що попри те, що принципи виражаються та закріплюються загальними засадами, вони також знаходять свій вияв і в інших нормах. Розмежовуються згадані поняття й тим, що принципи призначення покарання пронизують увесь розділ КК, що стосується призначення покарання, а загальні засади закріплені в одній статті КК. Загальні засади застосовуються судом при призначенні покарання конкретній особі, а принципи призначення покарання спрямовують всю діяльність суду із призначення покарання. Правильною видається і позиція, закріплена у п. 1 Постанови Пленуму Верховного Суду України “Про практику призначення судами кримінального покарання” від 24 жовтня 2003 р. № 7 у редакції від 06.11.2009 р., відповідно до якої через загальні засади реалізуються принципи призначення покарання. Підсумовуючи, можна зробити висновок, що принципи призначення покарання і загальні засади покарання не можна вважати синонімічними поняттями. Так, вони мають багато спільних рис і тісно пов’язані між собою, проте є ціла низка відмінностей, яка дозволяє стверджувати, що зазначені поняття є самостійними кримінально-правовими категоріями.
  • Item
    Попередження кримінальних правопорушень щодо суб’єктів кримінального провадження: міжнародне законодавче закріплення та досвід окремих держав
    (Видавництво Львівської політехніки, 2022-01-01) Гузела, Михайло; Huzela, Mykhailo; Національний університет “Львівська політехніка”; Lviv Polytechnic National University
    Стаття присвячена проблемі попередження кримінальних правопорушень щодо суб’єктів кримінального провадження через реальне забезпечення їхньої безпеки в сфері кримінального процесу. Оскільки розроблення нормативної бази з метою вирішення проблеми забезпечення безпеки осіб, залучених до сфери кримінального процесу розпочалось в середині минулого століття, то, відповідно, зазначена проблема, а також шляхи її вирішення почали знаходити своє відображення в нормах тогочасного міжнародного законодавства. В статті досліджено, що проблема попередження кримінальних правопорушень щодо суб’єктів кримінального провадження через реальне забезпечення їхньої безпеки в сфері кримінального процесу знайшла своє відображення і вирішення в нормах міжнародного законодавства, зокрема, в Декларації ООН з прав людини та в цілій низці Резолюцій ООН та Європейських конвенцій, в яких чітко регламентовані основні засади міжнародного співробітництва у сфері протидії суспільно небезпечним посяганням щодо особи, а також щодо учасників кримінального судочинства. На основі аналізу вітчизняної та зарубіжної наукової літератури, а також законодавства окремих держав досліджено окремі питання попередження кримінальних правопорушень щодо суб’єктів кримінального провадження через реальне забезпечення їхньої безпеки у сфері кримінального процесу. Зокрема, проаналізовано законодавство США та Канади, яке регламентує реалізацію програми захисту свідків та потерпілих, досвід цих держав на щляху попередження кримінальних правопорушень щодо учасників кримінального судочинства. Зроблено висновок про важливість позитивного досвіду зазначених держав для України на шляху розв’язання проблеми попередження кримінальних правопорушень щодо суб’єктів кримінального провадження, а також для вдосконалення кримінального та кримінального процесуального законодавства України.
  • Item
    Legal methods of combating the illegal labor market
    (Видавництво Львівської політехніки, 2022-01-01) Остапенко, Леонід; Ostapenko, Leonid; Національний університет “Львівська політехніка”; Lviv Polytechnic National University
    У статті проаналізовано існуючі підходи до визначення шляхів та методів аналізу юридичних методів боротьби з нелегальним ринком праці. У статті розкрито аспекти впливу нелегального ринку праці на український національний ринок праці. Виділяються ключові точки, у яких відбувається взаємодія ринкових процесів та проводиться аналіз можливих трансформацій. Водночас звернена увага на напрями проведення державної політики України у сфері зайнятості і працевлаштування населення на гарантії захисту прав, свобод і законних інтересів як працівника, так і роботодавця. Розглянуто наукові підходи щодо тлумачення терміну “ринок праці”, який має різне за змістом пояснення, що залежить від об’єкта і предмета дослідження. Відповідно до теми дослідження виділено групу методів економічного і правового змісту, серед яких: проведення реформ податкової (фіскальної) системи, що вплинуло на розгляд сутності і змісту так званих “тіньових доходів”, які мають тісний зв’язок з нелегальним ринком праці та підпільним виробництвом; акцентована увага на необхідності подальшого реформування існуючої на сьогодні системи наглядових і контролюючих органів у сфері виробництва за винятком безпеки та охорони праці.
  • Item
    Про некласичні елементи у сфері трудових відносин
    (Видавництво Львівської політехніки, 2022-01-01) Остапенко, Леонід; Басараб, Марта; Шевців, Анастасія; Ostapenko, Leonid; Basarab, Marta; Shevtsiv, Anastasia; Національний університет “Львівська політехніка”; Lviv Polytechnic National University
    В нашому сьогоденні досить помітно розвиваються інформаційні технології, що, своєю чергою, відкриває перед сучасними людьми низку можливостей, котрі свідчать про утворення некласичних елементів у сфері трудових відносин і впливають на сфери людської життєдіяльності. Сучасні тенденції розвитку правового становища працівників у сфері праці свідчать, що необхідно з одного боку опиратися на принципи соціальної справедливості та рівного захисту трудових прав при самостійному виконанні дистанційної роботи [1, с. 94]. В процесі дослідження ми виокремили одне з актуальних питань, а саме класичні відносини, що зачіпають сферу економіки потребують правового регулювання і закріплення змісту поняття “дистанційна праця”. Не зважаючи на те, що обсяг осіб, які здійснюють свої посадові обов’язки поза кордонами робочого приміщення, кожного дня збільшується, кількість відкритих питань, що пов’язані із дистанційним виконанням роботи, потребує подальшого дослідження. Саме тому існує потреба в проведені всебічного аналізу та утворенні міжнародного нормативно-правового підґрунтя, на основі якого стає можливим регулювання відносин, що пов’язані з дистанційною працею. Водночас національне законодавство України станом на 2021 рік відводить вказаній проблематиці усього лише епізодичну увагу. З цього випливає, що визначення і характеристика трудових відносин, сутністю яких є “дистанційна праця”, мало висвітлюється в нормативно-правових актах України, мова йде лише про працю вдома, що є одним із видів праці дистанційної. Важливими з цього приводу є роботи науковців із тих країн, де такий некласичний елемент трудових відносин наявний вже протягом тривалого проміжку часу не лише в побутовому користуванні, але й закріплений у законодавстві цих країн.
  • Item
    Становлення екологічних обов’язків людини і громадянина: міжнародні стандарти
    (Видавництво Львівської політехніки, 2022-01-01) Бек, Уляна; Beck, Ulyana; Національний університет “Львівська політехніка”; Lviv Polytechnic National University
    У статті визначено та проаналізовано міжнародні стандарти становлення екологічних обов’язків людини і громадянина, зокрема передумови та умови їх становлення, основні етапи їх розвитку та особливості закріплення на законодавчому рівні. З’ясовано, що інститут екологічних обов’язків як цілісне утворення характеризується єдністю змісту, яка виражається в загальних положеннях, правових принципах або сукупності використовуваних правових понять, єдності правового режиму регульованих суспільних відносин. Внаслідок цього інститут екологічних обов’язків є унікальним, виконує лише властиві йому функції і не дублюється іншими структурними компонентами системи права. Проведений аналіз міжнародних правових актів з охорони навколишнього середовища дозволив висновувати про доволі “запізніле” (визнання екологічних прав та обов’язків у системі прав людини і громадянина та офіційного їх закріплення спочатку в міжнародному, а в подальшому – у національних законодавствах.
  • Item
    Особливості адміністративно-правового статусу релігійних організацій як колективного суб’єкта права
    (Видавництво Львівської політехніки, 2022-01-01) Чорнописька, Вікторія; Chornopyska, Victoria; Національний університет “Львівська політехніка”; National University Lviv Polytechnic
    У статті виокремлено характерні ознаки правового статусу релігійної організації як учасника адміністративних правовідносин: непідприємницький характер діяльності та неприбутковість, організаційна єдність, державна реєстрація, майнова відокремленість, можливість захищати свої права у публічно-правовій сфері, оскаржувати дії та рішення органів публічного управління, бути позивачем в суді, здійснювати діяльність задля задоволення релігійних прав та інтересів віруючих та поширення релігійних переконань і вчень. Специфіка адміністративно-правового статусу релігійних організацій полягає в тому, що вони, будучи непідприємницькими організаціями, мають ознаки некомерційних юридичних осіб, яким притаманна загальна мета створення – спільне задоволення релігійних прав громадян чи сприяння цьому. Водночас вони можуть існувати і в іншому стані, що відповідає праву громадян на об’єднання за певними інтересами, для чого такому утворенню не обов’язково отримувати статус юридичної особи.