Юридичні науки. – 2021. – № 2 (30)

Permanent URI for this collectionhttps://ena.lpnu.ua/handle/ntb/57594

Вісник Національного університету “Львівська політехніка”

У збірнику наукових праць серії “Юридичні науки” викладено результати наукових досліджень актуальних проблем з різних напрямів юридичної науки, розроблено наукові концепції щодо вдосконалення вітчизняного та зарубіжного законодавства. До нього увійшли аналітичні статті та фахові коментарі вчених Навчально-наукового інституту права, психології та інноваційної освіти Національного університету “Львівська політехніка”, вітчизняних і зарубіжних науковців, експертні оцінки та рецензії провідних фахівців у галузі права. На авторів опублікованих матеріалів покладено повну відповідальність за підбір, точність наведених фактів, цитат, економіко-статистичних даних, відповідної галузевої термінології, власних імен та інших відомостей.

Вісник Національного університету “Львівська політехніка”. Серія: Юридичні науки : збірник наукових праць / Міністерство освіти і науки України, Національний університет “Львівська політехніка”; голова Редакційно-видавничої ради Н. І. Чухрай. – Львів : Видавництво Львівської політехніки, 2021. – № 2 (30) – 234 с. : іл.

Вісник Національного університету “Львівська політехніка”. Серія: Юридичні науки

Зміст


1
8
26
36
43
51
55
62
68
73
79
85
91
97
103
108
116
121
129
135
143
152
159
167
178
184
193
197
207
216
220
225

Content


1
8
26
36
43
51
55
62
68
73
79
85
91
97
103
108
116
121
129
135
143
152
159
167
178
184
193
197
207
216
220
225

Browse

Search Results

Now showing 1 - 10 of 32
  • Thumbnail Image
    Item
    Основні підходи до розуміння поняття “національна безпека”
    (Видавництво Львівської політехніки, 2021-06-01) Мельниченко, Богдана; Фігель, Наталія; Melnychenko, Bogdana; Fihel, Natalia; Національний університет “Львівська політехніка”; Lviv Polytechnic National University
    Проаналізовано різні підходи до розуміння поняття “національна безпека”. Виявлено, що поняття “національна безпека” має велику кількість вимірів та аспектів, відмінність між якими полягає, зокрема, і у відповідних позиціях, з яких розглядається це питання. Встановлено, що у концентрованому вигляді концепція безпеки являє собою систему офіційно прийнятих принципових поглядів держави і суспільства на цінності та інтереси, на способи і механізми захисту від потенційних та реальних загроз. З’ясовано, що у більшості наукових праць “національну безпеку” визначають як захищеність (стан захищеності) життєво важливих інтересів особистості, суспільства і держави від внутрішніх і зовнішніх загроз, а під інтересами розуміють, як правило, сукупність потреб (без відповідних здібностей) того чи іншого суб’єкта безпеки (особистості, суспільства, держави тощо). Акцентовано, що важливим для розуміння сутності національної безпеки є визначення суб’єктів і об’єктів національної безпеки. Зазначено, що основним суб’єктом національної безпеки є держава, яка виконує свої функції у сфері національної безпеки через органи законодавчої, виконавчої та судової влади, недержавні організації та громадян. Головними об’єктами національної безпеки є громадяни (їхні права і свободи), суспільство (його духовні та матеріальні цінності), держава (її конституційний устрій, суверенітет і територіальна цілісність). Зроблено висновок про те, що національна безпека – це багаторівневе й багатокомпонентне явище, що відображає стан захищеності життєво важливих інтересів особи, суспільства та держави від реальних та потенційних загроз. Вона тісно пов’язана з усіма аспектами життя людини, суспільства і держави та є складовою їх існування і розвитку.
  • Thumbnail Image
    Item
    Роль джерел права України в контексті інтеграційних процесів
    (Видавництво Львівської політехніки, 2021-06-01) Корнелюк, Юлія; Korneliuk, Yuliia; Національний університет “Львівська політехніка”; Lviv Polytechnic National University
    Проаналізовано інтеграційні процеси та роль джерел права. У країнах Східної Європи простежується схильність до трактування права як позитивного закону, зміст якого зумовлений не стільки природними приписами, скільки потребами суспільства, які краще знає держава, що втілює їх у законодавчих актах; відсутність теоретично обґрунтованої та визнаної офіційно концепції наступництва права в межах однієї держави або цивілізації. Унаслідок цього таке явище, як рецепція права, відбувається у латентних формах, є обмеженим і непослідовним. Стійкі позиції прихильників природного права у країнах Європи характеризувались тим, що позитивний закон західноєвропейські юристи сприймали як важливу, але лише складову частину того, що називається правом. Вивчення права здійснювалось у тісному взаємозв’язку з нормами моралі. Судова діяльність була орієнтована на положення права, а не на власний розсуд під час винесення рішень у справі. Для країн романо-германської правової системи характерне спрямування до створення абстрактних правових норм, до охоплення всієї сфери права досконало структурованою системою, до розроблення методів для побудови юридичних конструкцій. Акцентуючи на зближенні джерел романо-германського й англосаксонського права взагалі та на їх гармонізації зокрема, вчені вказують на те, що цей процес здійснюється не сам по собі, а під впливом процесів економічної, соціальної та іншої інтеграції, яка прямо впливає не лише на розвиток національних правових систем і правових сімей, а й на еволюцію відповідних джерел права. Визначення меж інтеграції систем джерел права різних правових сімей залежить від низки об’єктивних обставин (мети, можливих засобів тощо), відповідно до яких можуть використовуватись різні методи: адаптації, гармонізації, уніфікації, імплементації, апроксимації тощо. Тому на початку ХХІ ст. однією з актуальних проблем є вплив глобалізаційних процесів на розвиток правотворення. Світ на порозі створення нової моделі права – світової глобальної правової системи, на підставі зближення і досягнення одноманітності внутрішньодержавних та міжнародних систем на основі єдиних норм, стандартів, юридичних принципів.
  • Thumbnail Image
    Item
    Соціологічно-правове дослідження: загальнотеоретична характеристика
    (Видавництво Львівської політехніки, 2021-06-01) Колич, Ольга; Kolych, Olha; Національний університет “Львівська політехніка”; Lviv Polytechnic National University
    Проаналізовано поняття соціологічно-правового дослідження як системи послідовних методологічних, методичних та організаційно-технічних процедур для отримання наукових знань про право як соціальне явище та процес його функціонування у суспільстві. Соціологічно-правові дослідження надають суспільству комплекс інформації стосовно цілого спектра питань функціонування права, його соціальної ефективності та проблемних аспектів соціального управління. У статті розкрито роль та значення соціологічно-правових досліджень. Побудова демократичного суспільства потребує посилення значущості соціологічних факторів у сфері державо- та правотворення, зокрема правосуддя та правозастосування. Потреба у виробленні та реалізації ефективної соціальної політики та стратегії соціального управління зумовлює необхідність удосконалення підходів до теоретичного аналізу соціально-правових досліджень та їх інструментарію. Виділено такі функції соціологічно-правових досліджень: методологічна, яка пов’язана із забезпеченням реалізації міждисциплінарних зв’язків соціології з іншими гуманітарними науками; пізнавальна, тобто здобуття нових знань про розвиток та функціонування суспільства загалом; практична, яка полягає у розробленні системи практичних заходів з метою подальшого вдосконалення соціальної реальності та вироблення ефективних заходів соціального контролю за суспільними процесами; інформаційна, тобто отримання різних видів соціальної інформації стосовно стану та тенденцій розвитку суспільних процесів та явищ; управлінська, яка забезпечує оптимізацію соціального управління на всіх рівнях. Проаналізовано поняття “соціологічна інформація” та розкрито вимоги до неї, серед яких об’єктивність, істинність, науковість, достовірність, повнота, обґрунтованість, точність, компетентність, системність, корисність, оперативність, економічність, ясність, лаконічність тощо. Охарактеризовано елементи, які є спільними як для соціологічно-правових досліджень, так і для соціологічних досліджень загалом, зокрема об’єкт, суб’єкт, предмет, мета, завдання та результати дослідження. Виділено та проаналізовано етапи соціологічно-правових досліджень: розроблення програми дослідження, збирання емпіричних даних, оброблення інформації, аналіз та узагальнення отриманої інформації.
  • Thumbnail Image
    Item
    Наукові підходи до розуміння медичного права як окремої нової галузі
    (Видавництво Львівської політехніки, 2021-06-01) Білик, Павло; Bilyk, Pavlo; Національний університет “Львівська політехніка”; Lviv Polytechnic National University
    Проаналізовано наукові погляди на галузеву самостійність медичного права та зроблено авторські висновки. Вважаємо, що правовідносини, які входять до предмета медичного права, доцільно виокремити у дві групи. Перша група представлена тими відносинами, що виникають під час здійснення медичної діяльності задля надання медичної допомоги, тобто це відносини між лікарем і пацієнтом під час здійснення першим діагностичних, лікувальних й профілактичних заходів. На наше переконання, вони є основою відносин у сфері медицини. До другої групи відносин належать відносини, пов’язані із наданням медичної допомоги, зокрема, у сфері внутрішньої організації надання медичних послуг, обов’язкового медичного страхування, зі здійснення контролю та нагляду у сфері охорони здоров’я, ліцензування та акредитації медичних організацій тощо. Пропонуємо такі відносини назвати організаційно-правовими у сфері медицини, позаяк вони є основою виникнення відносин під час реалізації медичної діяльності щодо надання медичної допомоги та забезпечують її якісне надання. Доведено, що медичне право є самостійною комплексною галуззю права, що сформувалася на межі профілюючих галузей права (якими, на нашу думку, є цивільне, адміністративне право, право соціального забезпечення), предметом якої є суспільні відносини, які постають у процесі реалізації медичної діяльності щодо надання медичної допомоги, та організаційно-правові відносини у сфері медицини. В основу їх правового регулювання покладено комбінований (імперативно-диспозитивний метод). Отже, усвідомлення самостійної галузевої належності медичного права сприятиме його подальшому розвитку, вдосконаленню правового регулювання окремих галузевих інститутів, запровадженню нових механізмів охорони та захисту прав та інтересів суб’єктів у сфері охорони здоров’я.
  • Thumbnail Image
    Item
    До проблеми адаптації українського соціального законодавства до законодавства Європейського Союзу: теоретико-правовий дискурс
    (Видавництво Львівської політехніки, 2021-06-01) Гарасимів, Тарас; Harasymiv, Taras; Національний університет “Львівська політехніка”; Lviv Polytechnic National University
    Розкрито теоретико-правовий дискурс адаптації українського соціального законодавства до законодавства Європейського Союзу. Сутність адаптації українського соціального законодавства до законодавства Європейського Союзу полягає в тому, що: по-перше, Україна як незалежна суверенна держава зобов’язалася вжити всі необхідні заходи для того, щоб поступово привести українське законодавство у відповідність до законодавства Європейського Співтовариства; по-друге, Україна, згідно із Конституцією, є соціальною державою, втім, все ще не стала такою у практичній площині, тому українське соціальне законодавство потребує системного вдосконалення; по-третє, право Європейського Союзу – “acquis communautaire” є загальнообов’язковим для всіх держав-членів, тому узгодження національних законодавств із його положеннями є однією із основних вимог до потенційних членів Європейського Союзу; по-четверте, Україна регулярно здійснює вдосконалення соціального законодавства, зокрема й під впливом європейських принципів й стандартів; по-п’яте, окрім визначених положень, адаптація українського соціального законодавства до законодавства Європейського Союзу, передусім, передбачає забезпечення його неухильного дотримання. Отже, сукупність означених положень й становить сутність адаптації українського соціального законодавства до законодавства Європейського Союзу. Нехтування Україною будь-якого з них фактично унеможливлює розвиток євроінтеграційного курсу держави. Дослідження цього показує, що адаптація українського соціального законодавства до законодавства Європейського Союзу є довготривалим та багатоетапним процесом. Необхідність в її надтерміновій реалізації зумовлена як недосконалістю чинного українського законодавства, так і зобов’язаннями, які взяла Україна. Водночас ігнорування адаптації матиме доволі негативні наслідки, позаяк без цього процесу вступ України до Європейського Союзу є неможливим.
  • Thumbnail Image
    Item
    Глобальні виклики у сфері вікової дискримінації
    (Видавництво Львівської політехніки, 2021-06-01) Жаровська, Ірина; Грень, Наталія; Zharovska, Iryna; Gren, Natalia; Національний університет “Львівська політехніка”; Львівський окружний адміністративний суд; Lviv Polytechnic National University; Lviv District Administrative Court
    Розглянуто проблеми дискримінації за ознакою віку. Авторська концепція полягає у тому, що глобальні виклики збільшують ризики дискримінації. Глобалізація торкається всіх сфер суспільного життя. Права та свободи людини є ціннісними характеристиками для людини та суспільства, тому вагомим є аналіз сутності та проявів дискримінації у глобалізованому просторі. Виокремлено глобальні проблеми, які прямо впливають на сучасну політику держави у сфері дискримінації. До них зараховано: по-перше, зміни у системі державного управління, оскільки саме вона є тим ресурсом, що безпосередньо формує та реалізує національну правову політику; по-друге, глобальну проблему старіння, що призводить до збільшення кількості осіб старшої вікової групи. Кількість осіб літнього віку зростає, тому соціально-фінансовий тягар на національні бюджети також збільшується, сфера медицини зазнає додаткового навантаження, суспільна інфраструктура, комунікаційне інклюзивне середовище потребують належного облаштування. Такі проблеми можуть спричиняти неналежну реалізацію антидискримінаційної політики. По-третє, диспропорція між віковими та гендерними факторами. Міжнародне співтовариство запровадило коефіцієнт залежності від старості (OADR) як кількість утриманців похилого віку (осіб у віці 65 років і старше) на 100 осіб працездатного віку (від 20 до 64 років). Цей показник ґрунтується на економічній залежності, пов’язаній зі зростаюнням частки населення старшого віку. OADR один із найчастіше використовуваних показників для моніторингу змін у віковій структурі популяцій. Прогнозують, що він зросте вдвічі за найближчі тридцять років. Знову ж таки залежність осіб літнього віку може бути суттєвою сферою для поширення дискримінації. Жінки, як правило, живуть довше, ніж чоловіки, на глобальному рівні у 2015–2020 рр. тривалість життя жінок більша на на 4,8 року. Така гендерна диспропорція впливає не тільки на гендерну дискримінацію, але й на вікову, оскільки саме множинна дискримінація, тобто не за однією, а за багатьма ознаками, дуже поширена на сучасному етапі правової реальності.
  • Thumbnail Image
    Item
    Систематичне знущання як обставина, що може обумовити виникнення стану сильного душевного хвилювання
    (Видавництво Львівської політехніки, 2021-06-01) Слотвінська, Наталія; Slotvinska, Nataliia; Національний університет “Львівська політехніка”; Lviv Polytechnic National University
    Проаналізовано системне знущання як обставина, що може спричинити виникнення стану сильного душевного хвилювання. Встановлено, що в ст. 116 КК України вказано обставину, яка може обумовити виникнення стану сильного душевного хвилювання, яку не наведено в ст. 95 КК 1960 р., – систематичне знущання. Щоправда, законодавець не роз’яснює, що саме треба розуміти під систематичним знущанням. Не робить цього і Пленум Верховного Суду України. Не зрозуміло, з яких причин, але в ст. 123 КК України перелік обставин, які можуть спричинити виникнення стану сильного душевного хвилювання, не було доповнено цією обставиною, що треба розглядати як прогалину в законодавстві. Доведено, що виокремлення досліджуваної обставини є позитивною тенденцією з огляду на те, що законодавець цим розширює коло обставин, які можуть зумовити виникнення стану сильного душевного хвилювання, а це свідчить про те, що більше уваги приділяється суб’єктивним аспектам виникнення такого стану. Це, своєю чергою, зумовило пом’якшення кримінальної відповідальності на рівні її диференціації в тих випадках, коли умисне вбивство було вчинене в стані сильного душевного хвилювання, спричиненого систематичним знущанням. Адже раніше в таких випадках, коли систематичне знущання не могло бути віднесене до протизаконного насильства чи тяжкої образи, умисне вбивство в стані сильного душевного хвилювання підлягало кваліфікації за статтею, яка передбачає основний склад умисного вбивства.
  • Thumbnail Image
    Item
    Поняття та види обвинувачення в доктрині кримінального процесу
    (Видавництво Львівської політехніки, 2021-06-01) Сорока, Світлана; Soroka, Svitlana; Національний університет “Львівська політехніка”; Lviv Polytechnic National University
    Розглянуто поняття і види обвинувачення у доктрині кримінального процесу. На початкових етапах становлення кримінального процесу переважали саме приватні засади. За радянських часів у кримінальному процесі розширилися засади публічності, що відповідно сприяло звуженню приватних начал. Після проголошення України незалежною державою відбулося переорієнтування на позицію пріоритетності інтересів людини, що дало поштовх до розширення приватних начал. Досліджуючи поняття “обвинувачення”, науковці розглядають його в двох значеннях – матеріальному та процесуальному. Одні автори розкривають поняття обвинувачення як процесуальну діяльність уповноважених осіб, тобто підкреслюють його процесуальне значення. Інші під обвинуваченням розуміють твердження, а саме формулювання (опис) ознак вчиненого кримінального правопорушення, що пред’являється особі у встановленому КПК порядку, тобто з дотриманням процесуальної процедури. Проте, хоча ці поняття обвинувачення мають різне смислове значення, проте вони нерозривно пов’язані між собою, оскільки обвинувачення – це категорія, яка має процесуальну форму. Тому запропоновано під обвинуваченням розуміти діяльність уповноважених суб’єктів кримінального процесу щодо викриття осіб, винних у вчиненні кримінальних правопорушень, у ході якої формується твердження про вчинення певною особою діяння, передбаченого законом України про кримінальну відповідальність, висунуте в порядку, встановленому кримінально-процесуальним законодавством. Зроблено висновок, що поняття “обвинувачення” – це змінювана категорія, і змінюється вона залежно від розвитку суспільства, для якого характерні публічні й приватні ознаки. Обвинувачення охоплює увесь комплекс процедур, які передбачені законодавством для розгляду справи стосовно винної особи та винесення остаточного рішення. Виділено і розкрито таки види обвинувачення: публічне(державне), приватне, приватно-публічне, публічноприватне.
  • Thumbnail Image
    Item
    Перспективні напрями розвитку віктимологічної компоненти у системі запобігання злочинності в Україні
    (Видавництво Львівської політехніки, 2021-06-01) Якимова, Світлана; Коміссарчук, Юлія; Yakymova, Svitlana; Komissarchuk, Julia; Національний університет “Львівська політехніка”; Lviv Polytechnic National University
    Розвинено комплексний підхід до тлумачення системи запобігання злочинності. В сучасних умовах її невід’ємною складовою має стати віктимологічне запобігання кримінальним правопорушенням у реальних умовах місця та часу. Наведено аргументацію щодо пріоритетності розвитку віктимологічної компоненти запобігання злочинності. Це, зокрема, можливість досягти зниження рівня злочинності без залучення істотних матеріальних ресурсів, спираючись на природне прагнення людини до самозбереження та самозахисту. Досліджено особливості віктимологічних заходів запобігання злочинності як окремого виду найгуманніших юридичних практик протидії злочинності. Зважаючи на українські реалії сьогодення, проаналізовано найкращі зразки європейського досвіду. Систематизовано основні ознаки сучасного стану розвитку віктимологічної компоненти запобігання злочинності в Україні. Це зокрема: поступальний розвиток вітчизняної нормативно-правової бази у напрямі захисту прав потерпілих і жертв кримінальних правопорушень; формування окремої ланки державних спеціальних суб’єктів забезпечення захисту потерпілих; інституційна розбудова мережі громадських організацій віктимологічного спрямування; розроблення адресних заходів захисту прав та інтересів окремих категорій осіб (дітей; жінок; викривачів корупційних проявів; жертв насильницьких зникнень і членів їхніх сімей тощо). Узагальнено, що такі тенденції розвитку віктимологічної компоненти в Україні узгоджуються із європейськими та міжнародними стандартами захисту жертв кримінальних правопорушень. Обґрунтовано доцільність подальшого розвитку віктимологічної компоненти у системі протидії злочинності у таких напрямах: формування вітимологічної політики, розвиток спеціальних методик впливу на віктимогенні фактори та жертви кримінальних правопорушень; залучення громадських та державних інституцій до оцінювання й моніторингу стану віктимологіної ситуації в державі, окремих її території чи груп населення; удосконалення наукових засад програмування заходів віктимологічного запобігання злочинності. Розвинено змістове наповнення ефективної для України віктимологічної політики, яка має відповідати суспільним запитам сьогодення. Зокрема, правова віктимологічна політика повинна охоплювати законодавчу сферу, правозастосування, ідеологічну складову, що спрямована на зниження рівня віктимності у суспільстві; забезпечення компенсаторних гарантій жертвам реалізованих правопорушень тощо
  • Thumbnail Image
    Item
    “Державно-правова традиція” і “(українська) національна державно-правова традиція”: до питання про змістове значення понять
    (Видавництво Львівської політехніки, 2021-06-01) Терлюк, Іван; Terlyuk, Ivan; Національний університет “Львівська політехніка”; Lviv Polytechnic National University
    Актуальність зазначеної у заголовку проблеми зумовлена потребою осмислення особливостей постання і розвитку держави в Україні, зокрема, сприяє утвердженню історичної легітимізації української національної державності та усвідомленню фундаментальних підвалин розвитку різних державно-правових інститутів. До того ж розуміння глибинного змісту та значення національної традиції у сучасному процесі українського державотворення й розбудови громадянського суспільства допоможуть краще зорієнтуватися у суспільно-політичній ситуації сьогодення. Звідси мета статті, методологічну основу якої становить діалектичний метод пізнання суспільно-політичних та правових явищ та процесів, полягає у з’ясуванні змістового значення поняття традиції взагалі, й державно-правової традиції зокрема; визначенні сутнісних засад української національної державно-правової традиції. На нашу думку, традиція як невід’ємний атрибут суспільного життя є основаним на цінностях соціокультурним феноменом, що забезпечує закріплення і збереження соціально значущого досвіду та історико-генетичну спадкоємність більшості культурних і соціальних процесів у суспільстві. Підкреслено також розуміння традиції як національного феномену. Акцентовано на тому, що державно-правові традиції як соціокультурне явище здебільшого віддзеркалюються у ментально-правовій та суспільнополітичній сферах життєдіяльності суспільства і виявляються у (порівняно) однаковому розумінні змісту політичних та правових цінностей тощо. Обґрунтовано тезу про те, що національна державно-правова традиція – та, що відповідає особливостям націоґенезу конкретного народу й виявляє себе в перебігу його державотворення в сукупності основних якостей культурно-історичної, соціальної й інтелектуальної традицій. Наголошено на тому, що процес українського націоґенезу, а отже, започаткування української національної державно-правової традиції, припадає на останню третину XVI – першу половину XVII ст., і пов’язаний передовсім із козацтвом