Юридичні науки. – 2021. – № 2 (30)

Permanent URI for this collection

https://ena.lpnu.ua/handle/ntb/57594

Вісник Національного університету “Львівська політехніка”

У збірнику наукових праць серії “Юридичні науки” викладено результати наукових досліджень актуальних проблем з різних напрямів юридичної науки, розроблено наукові концепції щодо вдосконалення вітчизняного та зарубіжного законодавства. До нього увійшли аналітичні статті та фахові коментарі вчених Навчально-наукового інституту права, психології та інноваційної освіти Національного університету “Львівська політехніка”, вітчизняних і зарубіжних науковців, експертні оцінки та рецензії провідних фахівців у галузі права. На авторів опублікованих матеріалів покладено повну відповідальність за підбір, точність наведених фактів, цитат, економіко-статистичних даних, відповідної галузевої термінології, власних імен та інших відомостей.

Вісник Національного університету “Львівська політехніка”. Серія: Юридичні науки : збірник наукових праць / Міністерство освіти і науки України, Національний університет “Львівська політехніка”; голова Редакційно-видавничої ради Н. І. Чухрай. – Львів : Видавництво Львівської політехніки, 2021. – № 2 (30) – 234 с. : іл.

Вісник Національного університету “Львівська політехніка”. Серія: Юридичні науки

Зміст


1
8
26
36
43
51
55
62
68
73
79
85
91
97
103
108
116
121
129
135
143
152
159
167
178
184
193
197
207
216
220
225

Content


1
8
26
36
43
51
55
62
68
73
79
85
91
97
103
108
116
121
129
135
143
152
159
167
178
184
193
197
207
216
220
225

Browse

Recent Submissions

Now showing 1 - 5 of 32
  • No Thumbnail Available
    Item
    Основні підходи до розуміння поняття “національна безпека”
    (Видавництво Львівської політехніки, 2021-06-01) Мельниченко, Богдана; Фігель, Наталія; Melnychenko, Bogdana; Fihel, Natalia; Національний університет “Львівська політехніка”; Lviv Polytechnic National University
    Проаналізовано різні підходи до розуміння поняття “національна безпека”. Виявлено, що поняття “національна безпека” має велику кількість вимірів та аспектів, відмінність між якими полягає, зокрема, і у відповідних позиціях, з яких розглядається це питання. Встановлено, що у концентрованому вигляді концепція безпеки являє собою систему офіційно прийнятих принципових поглядів держави і суспільства на цінності та інтереси, на способи і механізми захисту від потенційних та реальних загроз. З’ясовано, що у більшості наукових праць “національну безпеку” визначають як захищеність (стан захищеності) життєво важливих інтересів особистості, суспільства і держави від внутрішніх і зовнішніх загроз, а під інтересами розуміють, як правило, сукупність потреб (без відповідних здібностей) того чи іншого суб’єкта безпеки (особистості, суспільства, держави тощо). Акцентовано, що важливим для розуміння сутності національної безпеки є визначення суб’єктів і об’єктів національної безпеки. Зазначено, що основним суб’єктом національної безпеки є держава, яка виконує свої функції у сфері національної безпеки через органи законодавчої, виконавчої та судової влади, недержавні організації та громадян. Головними об’єктами національної безпеки є громадяни (їхні права і свободи), суспільство (його духовні та матеріальні цінності), держава (її конституційний устрій, суверенітет і територіальна цілісність). Зроблено висновок про те, що національна безпека – це багаторівневе й багатокомпонентне явище, що відображає стан захищеності життєво важливих інтересів особи, суспільства та держави від реальних та потенційних загроз. Вона тісно пов’язана з усіма аспектами життя людини, суспільства і держави та є складовою їх існування і розвитку.
  • No Thumbnail Available
    Item
    Соціологічно-правове дослідження: загальнотеоретична характеристика
    (Видавництво Львівської політехніки, 2021-06-01) Колич, Ольга; Kolych, Olha; Національний університет “Львівська політехніка”; Lviv Polytechnic National University
    Проаналізовано поняття соціологічно-правового дослідження як системи послідовних методологічних, методичних та організаційно-технічних процедур для отримання наукових знань про право як соціальне явище та процес його функціонування у суспільстві. Соціологічно-правові дослідження надають суспільству комплекс інформації стосовно цілого спектра питань функціонування права, його соціальної ефективності та проблемних аспектів соціального управління. У статті розкрито роль та значення соціологічно-правових досліджень. Побудова демократичного суспільства потребує посилення значущості соціологічних факторів у сфері державо- та правотворення, зокрема правосуддя та правозастосування. Потреба у виробленні та реалізації ефективної соціальної політики та стратегії соціального управління зумовлює необхідність удосконалення підходів до теоретичного аналізу соціально-правових досліджень та їх інструментарію. Виділено такі функції соціологічно-правових досліджень: методологічна, яка пов’язана із забезпеченням реалізації міждисциплінарних зв’язків соціології з іншими гуманітарними науками; пізнавальна, тобто здобуття нових знань про розвиток та функціонування суспільства загалом; практична, яка полягає у розробленні системи практичних заходів з метою подальшого вдосконалення соціальної реальності та вироблення ефективних заходів соціального контролю за суспільними процесами; інформаційна, тобто отримання різних видів соціальної інформації стосовно стану та тенденцій розвитку суспільних процесів та явищ; управлінська, яка забезпечує оптимізацію соціального управління на всіх рівнях. Проаналізовано поняття “соціологічна інформація” та розкрито вимоги до неї, серед яких об’єктивність, істинність, науковість, достовірність, повнота, обґрунтованість, точність, компетентність, системність, корисність, оперативність, економічність, ясність, лаконічність тощо. Охарактеризовано елементи, які є спільними як для соціологічно-правових досліджень, так і для соціологічних досліджень загалом, зокрема об’єкт, суб’єкт, предмет, мета, завдання та результати дослідження. Виділено та проаналізовано етапи соціологічно-правових досліджень: розроблення програми дослідження, збирання емпіричних даних, оброблення інформації, аналіз та узагальнення отриманої інформації.
  • No Thumbnail Available
    Item
    Роль джерел права України в контексті інтеграційних процесів
    (Видавництво Львівської політехніки, 2021-06-01) Корнелюк, Юлія; Korneliuk, Yuliia; Національний університет “Львівська політехніка”; Lviv Polytechnic National University
    Проаналізовано інтеграційні процеси та роль джерел права. У країнах Східної Європи простежується схильність до трактування права як позитивного закону, зміст якого зумовлений не стільки природними приписами, скільки потребами суспільства, які краще знає держава, що втілює їх у законодавчих актах; відсутність теоретично обґрунтованої та визнаної офіційно концепції наступництва права в межах однієї держави або цивілізації. Унаслідок цього таке явище, як рецепція права, відбувається у латентних формах, є обмеженим і непослідовним. Стійкі позиції прихильників природного права у країнах Європи характеризувались тим, що позитивний закон західноєвропейські юристи сприймали як важливу, але лише складову частину того, що називається правом. Вивчення права здійснювалось у тісному взаємозв’язку з нормами моралі. Судова діяльність була орієнтована на положення права, а не на власний розсуд під час винесення рішень у справі. Для країн романо-германської правової системи характерне спрямування до створення абстрактних правових норм, до охоплення всієї сфери права досконало структурованою системою, до розроблення методів для побудови юридичних конструкцій. Акцентуючи на зближенні джерел романо-германського й англосаксонського права взагалі та на їх гармонізації зокрема, вчені вказують на те, що цей процес здійснюється не сам по собі, а під впливом процесів економічної, соціальної та іншої інтеграції, яка прямо впливає не лише на розвиток національних правових систем і правових сімей, а й на еволюцію відповідних джерел права. Визначення меж інтеграції систем джерел права різних правових сімей залежить від низки об’єктивних обставин (мети, можливих засобів тощо), відповідно до яких можуть використовуватись різні методи: адаптації, гармонізації, уніфікації, імплементації, апроксимації тощо. Тому на початку ХХІ ст. однією з актуальних проблем є вплив глобалізаційних процесів на розвиток правотворення. Світ на порозі створення нової моделі права – світової глобальної правової системи, на підставі зближення і досягнення одноманітності внутрішньодержавних та міжнародних систем на основі єдиних норм, стандартів, юридичних принципів.
  • No Thumbnail Available
    Item
    До проблеми адаптації українського соціального законодавства до законодавства Європейського Союзу: теоретико-правовий дискурс
    (Видавництво Львівської політехніки, 2021-06-01) Гарасимів, Тарас; Harasymiv, Taras; Національний університет “Львівська політехніка”; Lviv Polytechnic National University
    Розкрито теоретико-правовий дискурс адаптації українського соціального законодавства до законодавства Європейського Союзу. Сутність адаптації українського соціального законодавства до законодавства Європейського Союзу полягає в тому, що: по-перше, Україна як незалежна суверенна держава зобов’язалася вжити всі необхідні заходи для того, щоб поступово привести українське законодавство у відповідність до законодавства Європейського Співтовариства; по-друге, Україна, згідно із Конституцією, є соціальною державою, втім, все ще не стала такою у практичній площині, тому українське соціальне законодавство потребує системного вдосконалення; по-третє, право Європейського Союзу – “acquis communautaire” є загальнообов’язковим для всіх держав-членів, тому узгодження національних законодавств із його положеннями є однією із основних вимог до потенційних членів Європейського Союзу; по-четверте, Україна регулярно здійснює вдосконалення соціального законодавства, зокрема й під впливом європейських принципів й стандартів; по-п’яте, окрім визначених положень, адаптація українського соціального законодавства до законодавства Європейського Союзу, передусім, передбачає забезпечення його неухильного дотримання. Отже, сукупність означених положень й становить сутність адаптації українського соціального законодавства до законодавства Європейського Союзу. Нехтування Україною будь-якого з них фактично унеможливлює розвиток євроінтеграційного курсу держави. Дослідження цього показує, що адаптація українського соціального законодавства до законодавства Європейського Союзу є довготривалим та багатоетапним процесом. Необхідність в її надтерміновій реалізації зумовлена як недосконалістю чинного українського законодавства, так і зобов’язаннями, які взяла Україна. Водночас ігнорування адаптації матиме доволі негативні наслідки, позаяк без цього процесу вступ України до Європейського Союзу є неможливим.
  • No Thumbnail Available
    Item
    Наукові підходи до розуміння медичного права як окремої нової галузі
    (Видавництво Львівської політехніки, 2021-06-01) Білик, Павло; Bilyk, Pavlo; Національний університет “Львівська політехніка”; Lviv Polytechnic National University
    Проаналізовано наукові погляди на галузеву самостійність медичного права та зроблено авторські висновки. Вважаємо, що правовідносини, які входять до предмета медичного права, доцільно виокремити у дві групи. Перша група представлена тими відносинами, що виникають під час здійснення медичної діяльності задля надання медичної допомоги, тобто це відносини між лікарем і пацієнтом під час здійснення першим діагностичних, лікувальних й профілактичних заходів. На наше переконання, вони є основою відносин у сфері медицини. До другої групи відносин належать відносини, пов’язані із наданням медичної допомоги, зокрема, у сфері внутрішньої організації надання медичних послуг, обов’язкового медичного страхування, зі здійснення контролю та нагляду у сфері охорони здоров’я, ліцензування та акредитації медичних організацій тощо. Пропонуємо такі відносини назвати організаційно-правовими у сфері медицини, позаяк вони є основою виникнення відносин під час реалізації медичної діяльності щодо надання медичної допомоги та забезпечують її якісне надання. Доведено, що медичне право є самостійною комплексною галуззю права, що сформувалася на межі профілюючих галузей права (якими, на нашу думку, є цивільне, адміністративне право, право соціального забезпечення), предметом якої є суспільні відносини, які постають у процесі реалізації медичної діяльності щодо надання медичної допомоги, та організаційно-правові відносини у сфері медицини. В основу їх правового регулювання покладено комбінований (імперативно-диспозитивний метод). Отже, усвідомлення самостійної галузевої належності медичного права сприятиме його подальшому розвитку, вдосконаленню правового регулювання окремих галузевих інститутів, запровадженню нових механізмів охорони та захисту прав та інтересів суб’єктів у сфері охорони здоров’я.