Юридичні науки. – 2021. – № 1 (29)

Permanent URI for this collectionhttps://ena.lpnu.ua/handle/ntb/57572

Вісник Національного університету “Львівська політехніка”

У збірнику наукових праць серії “Юридичні науки” викладено результати наукових досліджень актуальних проблем з різних напрямів юридичної науки, розроблено наукові концепції щодо вдосконалення вітчизняного та зарубіжного законодавства. До нього увійшли аналітичні статті та фахові коментарі вчених Навчально-наукового інституту права, психології та інноваційної освіти Національного університету “Львівська політехніка”, вітчизняних і зарубіжних науковців, експертні оцінки та рецензії провідних фахівців у галузі права. На авторів опублікованих матеріалів покладено повну відповідальність за підбір, точність наведених фактів, цитат, економіко-статистичних даних, відповідної галузевої термінології, власних імен та інших відомостей.

Вісник Національного університету “Львівська політехніка”. Серія: Юридичні науки : збірник наукових праць / Міністерство освіти і науки України, Національний університет “Львівська політехніка”; голова Редакційно-видавничої ради Н. І. Чухрай. – Львів : Видавництво Львівської політехніки, 2021. – № 1 (29) – 154 с. : іл.

Вісник Національного університету “Львівська політехніка”. Серія: Юридичні науки

Зміст


1
10
17
29
42
48
56
66
74
81
88
95
104
110
117
123
129
133
138
145
152

Content


1
10
17
29
42
48
56
66
74
81
88
95
104
110
117
123
129
133
138
145
152

Browse

Search Results

Now showing 1 - 10 of 21
  • Thumbnail Image
    Item
    Правові засади інституалізації функціональної діяльності релігійних організацій
    (Видавництво Львівської політехніки, 2021-01-10) Чорнописька, Вікторія; Шептицька, Марта; Chornopyska, Victoriya; Sheptytska, Marta; Національний університет “Львівська політехніка”; Lviv Polytechnic National University
    У статті на основі чинного національного законодавства, сучасного наукового доробку вчених визначено та проаналізовано правові засади інституалізації функціональної діяльності релігійних організацій. З’ясовано, що релігійна організація набуває спеціальної правоздатності, позаяк здійснення нею правочинів, а теж інших юридичнозначущих дій зумовлено виключно метою створення й не може їй суперечити, а межі діяльності визначаються не лише Законом, але і статутом та внутрішніми канонічними настановами. Правоздатність релігійних організацій полягає в немайновій, організаційній та майновій сферах їхньої діяльності. У статті констатується, що релігійна організація є самостійним функціональним видом непідприємницьких організацій, яка створена громадянами або юридичними особами з метою сповідування та поширення віровчення, зареєстрована у визначеному законодавством порядку як юридична особа приватного права, діє відповідно до своєї ієрархічної та інституційної структури, обирає, призначає та замінює персонал згідно зі своїми статутами. Висновується, що сучасне законодавство, яке регулює діяльність релігійних організацій, є доволі віддаленим від міжнародно-правових стандартів у цій сфері. Тому необхідно у найкоротший термін узгодити позиції зацікавлених сторін та прийняти нове законодавство, яке б відповідало міжнародно-правовим стандартам та сучасним правовим, економічним і соціальним реаліям.
  • Thumbnail Image
    Item
    Сучасний стан і перспективи української євроінтеграції
    (Видавництво Львівської політехніки, 2021-01-10) Чорнобай, Олена; Chornobai, Olena; Національний університет “Львівська політехніка”; Lviv Polytechnic National University
    У статті досліджується сучасний стан та перспективи української євроінтеграції з погляду наближення українського законодавства до законодавства Європейського Союзу, проведення відповідних змін у нормативно-правовій базі України та їх реалізації. Особливий акцент зроблено на визначенні особливостей наближення українського законодавства у різних сферах, проблемах дефініції цих процесів та труднощів, що виникають під час їхньої реалізації. Проаналізовано сучасний стан проведення реформ відповідно до завдань Порядку денного асоціації, визначено основні проблеми. Дано рекомендації щодо вирішення цих проблем та забезпечення умов, що дозволять уникнути їх в майбутньому. Враховуючи особливості євроінтеграційного процесу України до ЄС, ці етапи виключають фактор синхронності, який при цьому замінюється системою постановки завдань та планів дій і звітуванням про результати. Одним із найважливіших чинників, що виступили каталізатором процесу адаптації є участь України в діяльності Ради Європи на правах члена і приєднання до конвенцій та інших нормативних актів і документів цієї організації. Окрім того, членство в Раді Європи є однією із ключових вимог для вступу в ЄС. Дотримання вимог Ради Європи наближає національне законодавство України до правової системи Євросоюзу, оскільки держави-члени ЄС також повинні виконувати їх. Варто зазначити, що документи, які приймаються Радою Європи, не є обов’язковими до виконання, а чіткий механізм введення санкцій за ігнорування цих положень поки відсутній. Отже, діяльність у межах Ради Європи залишається радше можливістю, аніж механізмом ефективної адаптації українського законодавства, а тому потребує створення додаткової інституційної та правової бази з боку України для підвищення результативності процесу адаптації. При цьому доцільно говорити про імплементацію міжнародних документів, а саме актів, виданих Радою Європи, оскільки наближення українського законодавства до них найточніше підходить під це визначення, враховуючи широкий спектр питань адаптації.
  • Thumbnail Image
    Item
    Правові аспекти реформування системи МВС України: сучасні виклики та шляхи вирішення
    (Видавництво Львівської політехніки, 2021-01-10) Гарасимів, Тарас; Harasymiv, Taras; Національний університет “Львівська політехніка”; Lviv Polytechnic National University
    У статті визначено й проаналізовано правові проблеми організаційної та функціональної структури МВС України у контексті національного реформування. Широкомасштабні реформи в Україні було розпочато саме з МВС, зокрема з ухвалення 22 жовтня 2014 р. Конвенції першочергових заходів реформування системи МВС та Стратегії розвитку органів внутрішніх справ України. Стратегія розвитку органів внутрішніх справ України та Концепція першочергових заходів реформування системи МВС заслуговують на позитивну оцінку, втім, їм притаманні істотні недоліки, що містять загрозу зриву не тільки термінів виконання, але й досягнення задекларованих цілей, що актуалізує потребу у дослідженні діяльності органів внутрішніх справ на сучасному етапі. Нині до системи органів МВС входять: 1) Національна поліція України; 2) Державна прикордонна служба України; 3) Державна служба України з надзвичайних ситуацій; 4) Національна гвардія України; 5) Державна міграційна служба України; 6) Головний сервісний центр МВС України. Визначальні виклики, які сьогодні постали перед органами МВС, безпосередньо пов’язані із компетентністю щодо забезпечення безпеки громадян та суспільства, спосібністю протистояти злочинності, забезпечувати якісні та прозорі сервіси для соціуму. Звідси, актуальним залишається питання удосконалення управлінської діяльності в системі МВС. Функціонування системи МВС в умовах динамічних змін та невизначеного середовища вимагає пошуку нових оптимальних підходів до управлінської діяльності, орієнтованих на швидку адаптацію до нових реалій.
  • Thumbnail Image
    Item
    Суперечлива сутність руху: природно-правове мотивування
    (Видавництво Львівської політехніки, 2021-01-10) Сливка, Степан; Slyvka, Stepan; Національний університет “Львівська політехніка”; Lviv Polytechnic National University
    У статті досліджується природно-правове мотивування суперечливої сутності руху. Виходячи із законів механіки, обґрунтовується природне право і доводиться, що воно завжди потребує верифікації з природними законами. У наведеній авторській дефініції подано метафізичну єдність фізики, філософії, логіки і канонічного права, яка сприяє онтологічному вирішенню проблем суперечливого руху у права. Динаміка світових законів природи має вплив на антропологію людини, яка інакше не називалась би мікросвітом. Але у людини існує ще й своя автономна динаміка, генератором якої є рух людини. Для людини важливо правильно сприйняти рух, який буває абсолютним і відносним. Зокрема, онтологічні природні закони сприяють абсолютному рухові у Всесвіті, а природне право – відносному рухові у суспільстві з певними впливами на рух у Всесвіті. Тобто відносний рух, який притаманний природному праву, є різновидністю змін і процесів, що потребує наукового дослідження. Логіка, яка знаходить порушення несуперечливості закону, доводить, що двох взаємозаперечливих тверджень про один і той самий предмет не буває. Вона констатує факт збочення у твердженнях про природне право. А філософія права, беручи до уваги ці збочення, виводить, спростовує хиби, фальшиве природне право. У такому діалектичному русі встановлюється істинність у природному праві, відкидаючи квазіістину. Логічне мислення не приводить природне право до абсурду, а до природних законів для того, щоб людина сама встановила істинність. При цьому існує логічне твердження, що жодна норма позитивного закону не може бути істинною одночасно зі своїм запереченням у природному законі. Іншими словами, логіка виводить людину на самостійне прийняття рішень, маючи сутність суперечливих явищ.
  • Thumbnail Image
    Item
    Логіка в системі вищої юридичної освіти та наукових дослідженнях
    (Видавництво Львівської політехніки, 2021-01-10) Андрусяк, Ірина; Andrusyak, Iryna; Національний університет “Львівська політехніка”; Lviv Polytechnic National University
    Правила логіки, які регулюють досягнення істини та взаєморозуміння між людьми, тісно пов’язані з нормами права. Наука логіка від початків створення завжди намагалась упорядкувати спілкування задля уникнення хаотичності та безладу у висловлюваннях, що є основою загальнолюдської культури. Норми права регулятивною складовою забезпечують порядок у суспільстві, слугують мірою свободи та справедливості. З огляду на тісний зв’язок розвитку логіки та юриспруденції протягом всієї історії європейської науки видається вкрай актуальним піднесення ролі та значення логіки як основи методології юридичної науки. Це дасть можливість не тільки позбутися впливів тоталітарного минулого, але й значно підвищити рівень юридичних досліджень та інтегрувати українську юридичну науку в європейський науковий простір. У статті досліджується застосування теоретичних і практичних методів логіки у навчальному процесі та наукових дослідженнях. Наголошено, що опора на закони логіки має першочергове значення при вирішенні задач, які виникають під час вивчення наук про становлення розвиток і функціонування суспільства, а також формування правових систем. Зазначається, що основою формування правових систем є вчення Аристотеля, зокрема основні закони логіки виведені вченим. За законом тотожності стоїть абсолютна дискретність думки: усі міркування зводяться до одного неподільного, тотожному самому собі руху міркувань. За законом достатньої підстави міркування характеризуються абсолютною безперервністю думок та необхідністю постійного обґрунтування. Проаналізовано праці сучасних дослідників науки логіки та надбання вченихкласиків різного періоду, починаючи від Аристотеля.
  • Thumbnail Image
    Item
    “Держава” і “державність”: до проблеми теоретико-правового та історико-правового змісту понять в контексті українського (національного) державотворення
    (Видавництво Львівської політехніки, 2021-01-10) Терлюк, Іван; Terlyuk, Ivan; Національний університет “Львівська політехніка”; Lviv Polytechnic National University
    Актуальність зазначеної у заголовку проблеми зумовлюється потребою в осмисленні особливостей постання і розвитку держави в Україні як системного явища, істотні й необхідні ознаки якого відображають поняття: “держава”, “державність” й “державотворення”. Розуміння останніх важливе для усвідомлення історико-правових особливостей минулого України та для оцінки логіки розвитку сучасних політичних і суспільних процесів у нашій державі. Звідси, мета статті, методологічну основу якої становить діалектичний метод пізнання суспільно-політичних та правових явищ та процесів, полягає в тому, щоб привернути увагу до проблеми держави й, головно, державності як наукових категорій в контексті українського державотворення; простежити основні з існуючих в науці підходів щодо розуміння означених понять і висловити своє ставлення до них; визначити смисловий зв’язок між поняттями “держава”, “державність” й “державотворення”; окреслити сутність феномену національної держави й української (національної) державності. Стверджується, що поняття “держава” і “державність” як наукові категорії – це поняття різних вимірів державно-правової дійсності. Підкреслюється розуміння державності як прояву соціально-історичної укоріненості “держави” у буття суспільства. Акцентується на національно-духовній природі й національно-культурній орієнтації державності, на її співставності з націогенезом. Аргументується теза про те, що державність народу або завершується появою суверенної держави, або/чи свідчить про незавершеність процесу її розбудови. Умотивовується рівнозначність понять “державність” і “державотворення”. Обґрунтовується теза нерівнозначності понять “українська державність” і “українська національна державність”. Наголошується на тому, що процес націогенезу й національного державотворення в українського народу вперше припадає на останню третину XVI – першу половину XVII ст., і пов’язується передовсім з козацтвом.
  • Thumbnail Image
    Item
    Державний Центр Української Народної Республіки і Патріарх Йосиф Сліпий: відновлення незалежності у духовному вимірі
    (Видавництво Львівської політехніки, 2021-01-10) Рябошапко, Леонід; Ярмол, Лілія; Riaboshapko, Leonid; Yarmol, Liliia; Львівський національний аграрний університет; Національний університет “Львівська політехніка”; Lviv National Agrarian University; Lviv Polytechnic National University
    У статті наголошено, що тема дослідження є актуальною в контексті підготовки до 30-ої річниці проголошення незалежності України. Здійснено поглиблений порівняльний аналіз політичної діяльності Державного Центру УНР в екзилі та релігійної діяльності Патріарха Й. Сліпого, які в різних умовах пропагували та утверджували ідею відновлення незалежності Української держави на християнських засадах. Стверджено, що право Українського народу на створення суверенної держави, європейський напрям розвитку політико-правової системи періоду Української революції 1917–1921 років були ліквідовані внаслідок військової окупації Радянською Росією частини української території. У результаті цих подій сформовано нове політико – правове явище – українська політична еміграція, в тому числі – Державний Центр УНР в екзилі та його складові: Рада Республіки, Українська Національна Рада (передпарламенти), Президент, Віцепрезидент, Уряд. Наголошено, що діяльність Ради Республіки спрямовувалася на продовження демократичного проєвропейського курсу державотворення, здійснюваного протягом Української революції 1917–1921 років. У статті детально проаналізовано багатоманітну, важливу діяльність Й. Сліпого як науковця, ректора Богословської академії, Патріарха УГКЦ і громадського діяча. Розкрито головні напрями багатовимірної діяльності Української Національної Ради (УНРади). Наголошено, що її створення мало стратегічну мету – відновлення УНР на основах християнської моралі, яка ставить на перше місце право, людяність, свободу і щастя людини. Запропоновано враховувати історичний досвід діяльності Державного Центру УНР в екзилі і Патріарха Й. Сліпого на сучасному етапі розвитку національної безпеки України, у тому числі з метою протидії інформаційній війні, яка проводиться Російською Федерацією. Наголошено на важливості подальшого розвитку концептуальних досліджень з проблематики деокупації історичної свідомості Українського народу.
  • Thumbnail Image
    Item
  • Thumbnail Image
    Item
    The legal status of the parliamentary opposition in Ukraine and the Republic of Poland: а comparative legal analysis
    (Видавництво Львівської політехніки, 2021-01-10) Голембіовскі, Марцін; Пивовар, Майя; Golebiowski, Marcin; Pyvovar, Maya; Університет Марії Кюрі-Склодовської; Національний університет “Львівська політехніка”; Marie Curie-Sklodowska University; Lviv Polytechnic National University
    Механізми взаємодії державної влади та опозиції у європейських державах пройшли свій шлях становлення та розвитку. За цим критерієм держави Європи можна поділити на сталі демократії з багатолітніми традиціями та молоді демократії, становлення яких відбулося на межі 80-90-х років ХХ століття. До першої групи можна віднести Францію, Іспанію, Португалію, Великобританію, країни Бенілюксу та Скандинавські держави. До другої – держави східної Європи: Польщу, Словаччину, Румунію, Болгарію, Угорщину, держави Балтії, Чехію. З числа країн Центрально-Східної Європи, які вступили на шлях демократизації серед яких Республіка Польща стала першою. В статті здійснено аналіз щодо правового статусу опозиції в Україні та Республіки Польща. Авторами статті також було досліджено особливості законодавчого регулювання опозиції у Федеративній Республіці Німеччини в контексті досвіду для цих держав. Зосереджено увагу на тому, що правове регулювання механізмів взаємодії державної влади та опозиції відбувається переважно на рівні Регламентів парламентів, в яких врегульовується статус меншості. Встановлено, що в Україні та в Республіці Польща відсутнє законодавче регулювання статусу опозиції та опозиційної діяльності на рівні спеціально прийнятого закону, проте опозиція отримує державну підтримку з боку офіційної державної влади. Доведено, що належним чином інституціолізована опозиція з чітким правовим статусом та належними конституційними та законодавчими гарантіями діяльності сприятиме впровадженню нових якісних відносин у взаємодії з органами державної влади. Автори статті зосереджують увагу на тому, що в Україні та в Республіці Польща необхідно чітко закріпити на законодавчому рівні правовий статус опозиції на рівні спеціального закону. Авторами доведено, що політико-правовими механізмами взаємодії державної влади та опозиції є: 1) переговори, в тому числі за посередництвом політиків іноземних держав та представників міжнародних організацій; 2) круглі столи; 3) політичні консультації; 4) укладення політико-правових угод (договорів, меморандумів, універсалів); 5) звернення до міжнародних інституцій (Венеційська комісія, Рада Європи, ОБСЄ тощо).
  • Thumbnail Image
    Item
    Принцип справедливості та його місце в системі принципів призначення покарання
    (Видавництво Львівської політехніки, 2021-01-10) Марисюк, Костянтин; Слотвінська, Наталія; Marysyuk, Kostyantyn; Slotvinska, Natalia; Національний університет “Львівська політехніка”; Lviv Polytechnic National University
    Стаття присвячена аналізу принципу справедливості та його місця у системі принципів призначення покарання. Доведено, що особливістю принципу справедливості є те, що він має комплексний характер, акумулює в собі всі інші принципи. Якщо будуть порушені вони, порушується і принцип справедливості. Несправедливим буде призначення покарання, якщо не будуть дотримані передбачені нормами кримінального закону вимоги до призначення покарання; якщо призначення покарання порушує право особи на честь та гідність – воно також буде несправедливим; якщо особі призначається покарання, виходячи з її політичних переконань або соціального статусу – це також несправедливо; призначення покарання особі, яка не вчинила кримінального правопорушення є порушенням принципу справедливості; якщо при призначенні покарання не враховуються особистість підсудного, пом’якшуючі чи обтяжуючі обставини та інші обов’язкові фактори – в цьому випадку крім того, що порушується принцип індивідуалізації покарання, порушується також принцип справедливості. Констатовано, що, не зважаючи на доволі широке коле досліджень у цій сфері, питання правового механізму реалізації принципу справедливості призначення покарання було і продовжує залишатися таким, що потребує наукового дослідження.