Юридичні науки. – 2021. – № 1 (29)

Permanent URI for this collectionhttps://ena.lpnu.ua/handle/ntb/57572

Вісник Національного університету “Львівська політехніка”

У збірнику наукових праць серії “Юридичні науки” викладено результати наукових досліджень актуальних проблем з різних напрямів юридичної науки, розроблено наукові концепції щодо вдосконалення вітчизняного та зарубіжного законодавства. До нього увійшли аналітичні статті та фахові коментарі вчених Навчально-наукового інституту права, психології та інноваційної освіти Національного університету “Львівська політехніка”, вітчизняних і зарубіжних науковців, експертні оцінки та рецензії провідних фахівців у галузі права. На авторів опублікованих матеріалів покладено повну відповідальність за підбір, точність наведених фактів, цитат, економіко-статистичних даних, відповідної галузевої термінології, власних імен та інших відомостей.

Вісник Національного університету “Львівська політехніка”. Серія: Юридичні науки : збірник наукових праць / Міністерство освіти і науки України, Національний університет “Львівська політехніка”; голова Редакційно-видавничої ради Н. І. Чухрай. – Львів : Видавництво Львівської політехніки, 2021. – № 1 (29) – 154 с. : іл.

Вісник Національного університету “Львівська політехніка”. Серія: Юридичні науки

Зміст

1. Ортинський В. Сутність та цілі використання судових експертиз під час досудового розслідування кримінальних проваджень	1
2. Захарчин Н. Нормативно-правові передумови реформування гмінного устрою в Галичині у 20–30-х рр. ХХ століття	10
3. Терлюк І. “Держава” і “державність”: до проблеми теоретико-правового та історико-правового змісту понять в контексті українського (національного) державотворення	17
4. Рябошапко Л., Ярмол Л. Державний Центр Української Народної Республіки і Патріарх Йосиф Сліпий: відновлення незалежності у духовному вимірі	29
5. Андрусяк І. Логіка в системі вищої юридичної освіти та наукових дослідженнях	42
6. Гарасимів Т. Правові аспекти реформування системи МВС України: сучасні виклики та шляхи вирішення	48
7. Сливка С. Суперечлива сутність руху: природно-правове мотивування	56
8. Чорнобай О. Сучасний стан і перспективи української євроінтеграції	66
9. Чорнописька В., Шептицька М. Правові засади інституалізації функціональної діяльності релігійних організацій	74
10. Шутак І. Юридична техніка підзаконної правотворчості	81
11. Щербай І. Застосування основних рис людської гідності у здобутті свобод	88
12. Бортник Н., Макарчук К. Адміністративно-правові заходи запобігання поширенню пандемії COVID-19: на прикладі України, Російської Федерації та Республіки Білорусь	95
13. Мельниченко Б. Сучасна парадигма публічного управління: практичний вимір для України	104
14. Долинська М. Поняття сім’ї в аграрному праві	110
15. Гузела М. Деякі проблеми застосування окремих запобіжних заходів як заходів процесуального примусу в кримінальних провадженнях	117
16. Крижановський А. Розвиток доктрини суддівського угляду в історії кримінального права	123
17. Марисюк К., Борецька М. Окремі питання кримінальної відповідальності за домашнє насильство	129
18. Марисюк К., Слотвінська Н. Принцип справедливості та його місце в системі принципів призначення покарання	133
19. Сибірна Р., Сибірний А., Зарічна О. Законодавче регулювання санітарно-гігієнічних вимог до водопостачання у контексті благоустрою населених місць	138
20. Голембіовскі М., Пивовар М. Правовий статус парламентської опозиції в Україні та Республіки Польща: порівняльно-правовий аналіз	145
21. Хомишин І. Рецензія на монографію Чорнописької Вікторії Зіновіївни “Система адміністративно-правових гарантій діяльності релігійних організацій в Україні : сучасний стан та шляхи удосконалення”	152

Content

1. Ortynsky V. The essence and purposes of the use of forensic examinations in the pre-trial investigation of criminal proceedings	1
2. Zakharchyn N. Legislative conditions for reforming the gmina organization in the Halychyna in 20-30s of the XX century	10
3. Terlyuk I. "State" and "statehood": on the problem of theoretical and legal and historical and legal content of concepts in the context of ukrainian (national) state formation	17
4. Riaboshapko L., Yarmol L. State Center of the Ukrainian National Republic and Patriarch Joseph Slipiy: restoration of independence in the spiritual dimension	29
5. Andrusyak I. Logic in the system of higher legal education and scientific research	42
6. Harasymiv T. Legal aspects of reforming the system of the Ministry of Internal Affairs of Ukraine: modern challenges and ways of solution	48
7. Slyvka S. Contradicting essence of movement: natural and legal motivation	56
8. Chornobai O. Current state and prospects of ukrainian european integration	66
9. Chornopyska V., Sheptytska M. Legal principles of institutionalization of functional activity of religious organizations	74
10. Shutak I. Legal technique of subordinate legislation	81
11. Shcherbai I. Application of the main features of human dignity in gaining freedoms	88
12. Bortnyk N., Makarchuk K. Administrative and legal measures to prevent the spread of the COVID-19 pandemic: the case of Ukraine, the Russian Federation and the Republic of Belarus	95
13. Melnychenko B. Modern paradigm of public management: a practical dimension for Ukraine	104
14. Dolynska M. The concept of family in agrarian law of Ukraine	110
15. Huzela M. Some problems of application of certain precautionary measures as measures of procedural coercion in criminal proceedings	117
16. Kryzhanovskyi A. Development of the doctrine of judicial disposal in the history of criminal law	123
17. Marysyuk K., Boretska M. Specific issues of criminal liability for domestic violence	129
18. Marysyuk K., Slotvinska N. The principle of justice and its place in the system of principles of punishment	133
19. Sybirna R., Sybirny A., Zarichna O. Legislative regulation of sanitary and hygienic requirements for water supplyin the context of public improvement of settlements	138
20. Golebiowski M., Pyvovar M. The legal status of the parliamentary opposition in Ukraine and the Republic of Poland: а comparative legal analysis	145
21. Khomyshyn I. Review of the monograph of Victoria Chornopyska "System of administrative and legal guarantees of religious organizations in Ukraine: current status and ways to improve"	152

Browse

Now showing 1 - 20 of 21

Державний Центр Української Народної Республіки і Патріарх Йосиф Сліпий: відновлення незалежності у духовному вимірі
(Видавництво Львівської політехніки, 2021-01-10) Рябошапко, Леонід; Ярмол, Лілія; Riaboshapko, Leonid; Yarmol, Liliia; Львівський національний аграрний університет; Національний університет “Львівська політехніка”; Lviv National Agrarian University; Lviv Polytechnic National University
У статті наголошено, що тема дослідження є актуальною в контексті підготовки до 30-ої річниці проголошення незалежності України. Здійснено поглиблений порівняльний аналіз політичної діяльності Державного Центру УНР в екзилі та релігійної діяльності Патріарха Й. Сліпого, які в різних умовах пропагували та утверджували ідею відновлення незалежності Української держави на християнських засадах. Стверджено, що право Українського народу на створення суверенної держави, європейський напрям розвитку політико-правової системи періоду Української революції 1917–1921 років були ліквідовані внаслідок військової окупації Радянською Росією частини української території. У результаті цих подій сформовано нове політико – правове явище – українська політична еміграція, в тому числі – Державний Центр УНР в екзилі та його складові: Рада Республіки, Українська Національна Рада (передпарламенти), Президент, Віцепрезидент, Уряд. Наголошено, що діяльність Ради Республіки спрямовувалася на продовження демократичного проєвропейського курсу державотворення, здійснюваного протягом Української революції 1917–1921 років. У статті детально проаналізовано багатоманітну, важливу діяльність Й. Сліпого як науковця, ректора Богословської академії, Патріарха УГКЦ і громадського діяча. Розкрито головні напрями багатовимірної діяльності Української Національної Ради (УНРади). Наголошено, що її створення мало стратегічну мету – відновлення УНР на основах християнської моралі, яка ставить на перше місце право, людяність, свободу і щастя людини. Запропоновано враховувати історичний досвід діяльності Державного Центру УНР в екзилі і Патріарха Й. Сліпого на сучасному етапі розвитку національної безпеки України, у тому числі з метою протидії інформаційній війні, яка проводиться Російською Федерацією. Наголошено на важливості подальшого розвитку концептуальних досліджень з проблематики деокупації історичної свідомості Українського народу.
Окремі питання кримінальної відповідальності за домашнє насильство
(Видавництво Львівської політехніки, 2021-01-10) Марисюк, Костянтин; Борецька, Марія; Marysyuk, Kostyantyn; Boretska, Mariya; Національний університет “Львівська політехніка”; Lviv Polytechnic National University
Стаття присвячена аналізу питань кримінальної відповідальності за домашнє насильство. Згідно зі статтею 1261 КК України, домашнє насильство визначається як умисне систематичне вчинення фізичного, психологічного або економічного насильства щодо подружжя чи колишнього подружжя або іншої особи, з якою винний перебуває (перебував) у сімейних або близьких відносинах, що призводить до фізичних або психологічних страждань, розладів здоров’я, втрати працездатності, емоційної залежності або погіршення якості життя потерпілої особи. З аналізу об’єктивної сторони згаданого кримінального правопорушення випливає, що домашнє насильство є кримінальним правопорушенням з матеріальним складом. Діяння полягає у вчиненні: фізичного, психологічного та економічного насильства. Потерпілим від домашнього насильства може бути подружжя чи колишнє подружжя або інша особа, з якою винний перебуває (перебував) у сімейних або близьких стосунках, а також інші особи, які пов’язані спільним побутом, мають взаємні права та обов’язки, за умови спільного проживання. Констатовано, що останні зміни до кримінального законодавства спричинили вагомий внесок у боротьбу з домашнім насильством в Україні. Ці зміни враховують загальновизнані міжнародні принципи регулювання досліджуваної сфери відносин. Проте, проблемою й надалі залишається нечіткість вітчизняного законодавства та відсутність уніфікованої позиції щодо кваліфікації діянь, які становлять домашнє насильство.
Нормативно-правові передумови реформування гмінного устрою в Галичині у 20–30-х рр. ХХ століття
(Видавництво Львівської політехніки, 2021-01-10) Захарчин, Наталія; Zakharchyn, Nataliia; Національний лісотехнічний університет України; Ukrainian National Forestry University
Розбудова відновленої у 1918 р. Польської держави вимагала нових концептуальних поглядів та дій у політико-правовій сфері. Відповідно, міжвоєнна (1918–1939 рр.) Польща потребувала уніфікації територіально-адміністративних одиниць та пов’язаних із ними органів влади до однієї сталої складової. Перш за все, такої уніфікації потребував гмінний устрій, який в польській державі до початку 30-х рр. ХХ століття вирізнявся неоднорідністю. Реформа, здійснена у 1933 р., запроваджувала одну, єдину, так звану, “колективну” гміну (gmina zborowa) для усіх регіонів Другої Речі Посполитої. Такого типу гміни не існувало в Галичині. Тут, з часів австро-угорського панування існувала так звана “одиночна” гміна, відмінна від запропонованої концепції уніфікації. У зв’язку із цим, метою статті є аналіз основ нормативно-правового регулювання функціонування гміни в Галичині в кінці ХІХ – 20-хх р. ХХ століття та, відповідно, правових передумов реформування гмінного устрою в Галичині у контексті територіальноадміністративних реформ Другої Речі Посполитої. Методологія дослідження базується на принципах об’єктивності та історизму. Також в роботі використано історичний, емпірико-теоретичний та загальнонаукові методи дослідження. Основні одержані висновки. Нормативно-правові передумови реформування гмінного устрою в Галичині диктувалися законодавством, запровадженим ще за часів Австро-Угорської монархії. Певні поверхневі законодавчі новації, які не вносили кардинальних змін у функціонування гміни, були внесені практично водночас з проголошенням незалежності Польщі (1918 р.). Польські законодавці шукали шляхи уніфікації адміністративного устрою засобом запровадження єдиної “колективної” гміни на усій території Другої Речі Посполитої. Основоположним законодавчим документом щодо реформуванні сільської гміни Польщі став Закон “Про часткову зміну устрою територіального самоврядування” 1933 р.
Принцип справедливості та його місце в системі принципів призначення покарання
(Видавництво Львівської політехніки, 2021-01-10) Марисюк, Костянтин; Слотвінська, Наталія; Marysyuk, Kostyantyn; Slotvinska, Natalia; Національний університет “Львівська політехніка”; Lviv Polytechnic National University
Стаття присвячена аналізу принципу справедливості та його місця у системі принципів призначення покарання. Доведено, що особливістю принципу справедливості є те, що він має комплексний характер, акумулює в собі всі інші принципи. Якщо будуть порушені вони, порушується і принцип справедливості. Несправедливим буде призначення покарання, якщо не будуть дотримані передбачені нормами кримінального закону вимоги до призначення покарання; якщо призначення покарання порушує право особи на честь та гідність – воно також буде несправедливим; якщо особі призначається покарання, виходячи з її політичних переконань або соціального статусу – це також несправедливо; призначення покарання особі, яка не вчинила кримінального правопорушення є порушенням принципу справедливості; якщо при призначенні покарання не враховуються особистість підсудного, пом’якшуючі чи обтяжуючі обставини та інші обов’язкові фактори – в цьому випадку крім того, що порушується принцип індивідуалізації покарання, порушується також принцип справедливості. Констатовано, що, не зважаючи на доволі широке коле досліджень у цій сфері, питання правового механізму реалізації принципу справедливості призначення покарання було і продовжує залишатися таким, що потребує наукового дослідження.
Правові засади інституалізації функціональної діяльності релігійних організацій
(Видавництво Львівської політехніки, 2021-01-10) Чорнописька, Вікторія; Шептицька, Марта; Chornopyska, Victoriya; Sheptytska, Marta; Національний університет “Львівська політехніка”; Lviv Polytechnic National University
У статті на основі чинного національного законодавства, сучасного наукового доробку вчених визначено та проаналізовано правові засади інституалізації функціональної діяльності релігійних організацій. З’ясовано, що релігійна організація набуває спеціальної правоздатності, позаяк здійснення нею правочинів, а теж інших юридичнозначущих дій зумовлено виключно метою створення й не може їй суперечити, а межі діяльності визначаються не лише Законом, але і статутом та внутрішніми канонічними настановами. Правоздатність релігійних організацій полягає в немайновій, організаційній та майновій сферах їхньої діяльності. У статті констатується, що релігійна організація є самостійним функціональним видом непідприємницьких організацій, яка створена громадянами або юридичними особами з метою сповідування та поширення віровчення, зареєстрована у визначеному законодавством порядку як юридична особа приватного права, діє відповідно до своєї ієрархічної та інституційної структури, обирає, призначає та замінює персонал згідно зі своїми статутами. Висновується, що сучасне законодавство, яке регулює діяльність релігійних організацій, є доволі віддаленим від міжнародно-правових стандартів у цій сфері. Тому необхідно у найкоротший термін узгодити позиції зацікавлених сторін та прийняти нове законодавство, яке б відповідало міжнародно-правовим стандартам та сучасним правовим, економічним і соціальним реаліям.
Деякі проблеми застосування окремих запобіжних заходів як заходів процесуального примусу в кримінальних провадженнях
(Видавництво Львівської політехніки, 2021-01-10) Гузела, Михайло; Huzela, Mykhailo; Національний університет “Львівська політехніка”; Lviv Polytechnic National University
Стаття присвячена проблемі мети та підстав застосування запобіжних заходів як різновиду зaходiв зaбезпечення кримінального провaдження у системі заходів процесуального примусу в кримінальному процесі. Зокрема, піднімаються окремі проблемні питання застосування деяких запобіжних заходів, зокрема, тримання під вартою, які породжують систематичні порушення прав особи в процесі кримінального провадження. Чинний КПК України вніс низку змін у процедуру застосування запобіжних заходів як заходів процесуального примусу, котрі, загалом, виявились позитивними. Однак, стан практичної реалізації процедури застосування запобіжних заходів, як органами досудового слідства, так і судами, виявив, що належним чином не реформовані і одна, і друга системи залишаються не цілком готовими до таких нововведень. І найбільше зловживань і порушень процесуального законодавства мають місце, насамперед, під час застосування запобіжних заходів, більшість з яких припадають на найсуворіший запобіжний захід – тримання під вартою. Автор звертає увагу на декілька істотних проблем, які в кримінальному процесуальному законодавстві не вирішені до сьогодні. Зокрема: суди дещо формально підходять до застосування запобіжного заходу у виді тримання під вартою, хоча такий суворий запобіжний захід є виключним; чинний КПК України, на жаль, не зобов’язує суд належним чином мотивувати своє рішення про продовження тримання особи під вартою, що породжує негативну практику частого обґрунтування продовження строку тримання під вартою одними і тими ж підставами протягом всього періоду перебування підозрюваного, обвинуваченого під вартою; неправильна початкова кваліфікація діяння тягне за собою реальну можливість застосування до особи підозрюваного утримання під вартою, що означає, що через недбалість або ж через зловживання слідства має місце така кваліфікація діяння, яка передбачає набагато реальнішу можливість застосування запобіжного заходу у виді тримання під вартою; до сьогоднішнього дня в Україні відсутній реальний механізм відшкодування (компенсації) шкоди, заподіяної від незаконної діяльності слідчо-судових органів, зокрема за незаконне тримання під вартою.
Правові аспекти реформування системи МВС України: сучасні виклики та шляхи вирішення
(Видавництво Львівської політехніки, 2021-01-10) Гарасимів, Тарас; Harasymiv, Taras; Національний університет “Львівська політехніка”; Lviv Polytechnic National University
У статті визначено й проаналізовано правові проблеми організаційної та функціональної структури МВС України у контексті національного реформування. Широкомасштабні реформи в Україні було розпочато саме з МВС, зокрема з ухвалення 22 жовтня 2014 р. Конвенції першочергових заходів реформування системи МВС та Стратегії розвитку органів внутрішніх справ України. Стратегія розвитку органів внутрішніх справ України та Концепція першочергових заходів реформування системи МВС заслуговують на позитивну оцінку, втім, їм притаманні істотні недоліки, що містять загрозу зриву не тільки термінів виконання, але й досягнення задекларованих цілей, що актуалізує потребу у дослідженні діяльності органів внутрішніх справ на сучасному етапі. Нині до системи органів МВС входять: 1) Національна поліція України; 2) Державна прикордонна служба України; 3) Державна служба України з надзвичайних ситуацій; 4) Національна гвардія України; 5) Державна міграційна служба України; 6) Головний сервісний центр МВС України. Визначальні виклики, які сьогодні постали перед органами МВС, безпосередньо пов’язані із компетентністю щодо забезпечення безпеки громадян та суспільства, спосібністю протистояти злочинності, забезпечувати якісні та прозорі сервіси для соціуму. Звідси, актуальним залишається питання удосконалення управлінської діяльності в системі МВС. Функціонування системи МВС в умовах динамічних змін та невизначеного середовища вимагає пошуку нових оптимальних підходів до управлінської діяльності, орієнтованих на швидку адаптацію до нових реалій.
Сутність та цілі використання судових експертиз під час досудового розслідування кримінальних проваджень
(Видавництво Львівської політехніки, 2021-01-10) Ортинський, Володимир; Ortynsky, Volodymyr; Національний університет “Львівська політехніка”; Lviv Polytechnic National University
Стаття присвячена проблемі криміналістичного та процесуального аналізу сутності й цілей використання судових експертиз під час досудового розслідування кримінальних проваджень. У кримінальній процесуальній діяльності спеціальні знання використовуються у двох формах: у формі залучення спеціалістів під час проведення окремих слідчих (розшукових) дій; у формі залучення експерта в кримінальне провадження для проведення експертизи. Саме друга із зазначених вище форм залучення спеціальних знань є особливо важливою для кримінального провадження в цілому і для досудового розслідування зокрема, оскільки ця форма надає нове джерело доказів у кримінальному провадженні. Встановлено, що проведення експертизи спрямоване на отримання нових, раніше невідомих слідчому фактичних даних із застосуванням спеціальних знань. Зокрема, виявлення сторонніх мікрооб’єктів на речових доказах, вилучених у потерпілих при вчиненні вбивств, розбійних нападів, зґвалтувань тощо, встановлення початкових записів у документах, які були змінені, тощо, тобто виявлення невідомих раніше слідчому фактичних даних, які є доказами у справі. При цьому інформація, яка встановлюється експертом, не обов’язково має бути абсолютно новою для слідчого, оскільки перевірка одних доказів на базі інших у кримінальному провадженні здійснюється шляхом зіставлення їх змісту і з’ясування їхньої погодженості один з одним. При цьому така перевірка буде взаємодоповнюючою. Так, наприклад, результати слідчого експерименту шляхом відтворення обстановки та обставин події кримінального правопорушення, проведеної з метою перевірки показань підозрюваного про те, як ним були спричинені ушкодження потерпілому (використане знаряддя, способи нанесення ударів, їх кількість тощо), зіставляються з висновками судово-медичної експертизи потерпілого. Збіг отриманих результатів буде свідчити про те, що подія відбувалася саме так, як вказує підозрюваний. Отже, у слідчого з’являється новий доказ, який тільки підтверджує вже відомі йому дані про факти. Констатовано, що на підставі аналізу сутності залучення спеціальних знань у кримінальному провадженні на стадії досудового розслідування кримінальних проваджень можна виділити певні напрямки використання висновків експерта, цілями яких є: у доказуванні – отримання нових доказів, перевірка інших доказів, формування комплексів доказів; у тактичному плані – висунення та перевірка версій, моделювання механізму вчинення кримінального правопорушення, подолання протидії розслідуванню; в організаційному плані – обґрунтування рішень, які приймає слідчий у розслідуваному кримінальному провадженні; у профілактиці злочинів – встановлення обставин, які сприяли вчиненню кримінальних правопорушень. Відмічено, що від цілей використання висновків судових експертиз у кримінальних провадженнях треба відрізняти цілі провадження судових експертиз, тобто завдання, які вирішуються експертом.
Сучасна парадигма публічного управління: практичний вимір для України
(Видавництво Львівської політехніки, 2021-01-10) Мельниченко, Богдана; Melnychenko, Bogdana; Національний університет “Львівська політехніка”; Lviv Polytechnic National University
У статті проаналізовано особливості сучасної парадигми публічного управління. Звернено увагу на те, що сьогодні у світі існують різні моделі публічного управління: традиційна (бюрократична) модель управління (“Old Public Management”), модель “Нового публічного менеджменту” (“New Public Management”), модель “політичних мереж” (“Policy Network”), модель “управління за цілями та результатами”, модель “Good Governance”, синергетична модель тощо. Вказано, що усі вони демонструють різноманітні підходи до розуміння публічного управління, його структури, принципів формування та функціонування, відносин з населенням, фізичними та юридичними особами, муніципальними органами тощо. Виявлено, що серед найвідоміших моделей управління, що зайняли своє місце серед теорій і практик управлінської діяльності, вирізняють три: “Old Public Management”, “New Public Management”, “Good Governance”. Представлено їхні характеристики. Констатовано, що принципово новою моделлю управління є модель “Good Governance”. Зазначено, що в сучасній Європі ця модель була сформована під очевидним впливом концепції прав людини. Вказано, що концепцію “Good Governanсe” варто розуміти як “рамкову” модель управління, в основі якої лежать два основних принципи побудови європейських держав – принцип демократії і принцип верховенства права. Підкреслено, що “Good Governance” не замінює попередні управлінські моделі, а охоплює їх у новому контексті рівноправних партнерських відносин. Констатовано, що ця багатогранна концепція є свого роду вершиною еволюції публічного управління, що увібрала в себе усе найкраще та найбільш результативне від попередніх теоретичних і практичних надбань демократичних реформ у країнах Європи. Зроблено висновок про те, що оптимальною моделлю управління державою в сучасних умовах є модель “Good Governance”. Ця модель управління відповідає вимогам відкритого й справедливого суспільства і, головне, передбачає управління суспільством разом з активним залученням усіх його членів.
Рецензія на монографію Чорнописької Вікторії Зіновіївни “Система адміністративно-правових гарантій діяльності релігійних організацій в Україні : сучасний стан та шляхи удосконалення”
(Видавництво Львівської політехніки, 2021-01-10) Хомишин, Ірина; Національний університет “Львівська політехніка”
Розвиток доктрини суддівського угляду в історії кримінального права
(Видавництво Львівської політехніки, 2021-01-10) Крижановський, Анатолій; Kryzhanovskyi, Anatoliy; Національний університет “Львівська політехніка”; Lviv Polytechnic National University
Стаття присвячена аналізу питання розвитку доктрини судівського угляду в історії кримінального права. Доведено, що більшість сучасних теорій суддівського угляду носять характер інтегративних учень, що відображається і в сучасних кримінальних кодексах. Наприклад, КК Франції 1992 р. спирається і на ідеї школи “нового соціального захисту”, і на поняття й інститути, вироблені ще класичною школою (що стосується класифікації злочинних діянь, вини, неосудності). Подібне можна сказати і про КК України, який разом із закріпленням інститутів класичної школи кримінального права (інститут вини, неосудності, необхідність відповідності покарання тяжкості вчиненого злочину) містить й інститути школи «нового соціального захисту» (необхідність врахування особи винного, обставин, що пом’якшують та обтяжують покарання, звільнення від покарання та подальшого відбування тощо). Що стосується питання суддівського угляду в законодавстві України, то варто зазначити, що цікавість дослідників до цього питання виникла після розпаду СРСР. У радянському правознавстві доктрина суддівського угляду довгий час зазнавала жорсткої критики. Вважалося, що будь-яка правова проблема може мати лише одне законне вирішення. Тому дослідженням суддівського угляду майже не займалися. В наш час цікавість до цього питання виникла через перетворення, що відбулись у соціально-економічній ситуації України, зміну характеру та спрямованості правовідносин, формування нового правового мислення, зростання суспільної активності. Та й за ситуації, коли суди, керуючись вихідними принципами верховенства права, мають на власний розсуд віднаходити підстави для вирішення справ за аналогією або на загальних принципах справедливості, розумності, добросовісності, проблематика суддівського розсуду набуває особливої гостроти і актуальності.
Адміністративно-правові заходи запобігання поширенню пандемії COVID-19: на прикладі України, Російської Федерації та Республіки Білорусь
(Видавництво Львівської політехніки, 2021-01-10) Бортник, Надія; Макарчук, Ксенія; Bortnyk, Nadiia; Makarchuk, Kseniia; Національний університет “Львівська політехніка”; Lviv Polytechnic National University
У статті зроблено спробу аналізу заходів, здійснюваних урядами України, Російської Федерації та Республіки Білорусь у боротьбі із пандемією COVID-19. Розглядаються деякі питання діючих норм законодавства, що були впроваджені за нових обставин у цих державах. Більшість країн світу не була готова до зміни об’єктивної правової реальності, яка повинна була статися з огляду на необхідність боротьби з пандемією. Існуюча нормативно-правова база виявилася недостатньою для того, щоб оперативно реагувати на виклики, які поставила перед державами інфекція COVID-19. З огляду на це, урядом України протягом короткого часу було прийнято низку рішень, спрямованих на формування єдиної державної позиції у боротьбі із пандемією. З березня 2020 і донині в Україні методом “спроб і помилок” на загальнодержавному рівні впроваджувалися і цілковитий локдаун, і так званий адаптивний карантин, і “карантин вихідного дня”. У різних суб’єктах Російської Федерації складалась і продовжує складатися різна практика реалізації заходів у боротьбі із пандемією. Як і в Україні, у більшості суб’єктів РФ ще з весни 2020 року відповідними нормативно-правовими актами вводилися обмежувальні заходи, які з огляду на епідеміологічну ситуацію у країні могли посилюватися або послаблюватися. Водночас позиція Білорусі, яку вона прийняла і реалізовувала з початку пандемії, є кардинально іншою від запропонованої більшістю держав світу: з весни до осені 2020 тут фактично не було введено ні карантину, ні заходів ізоляції та самоізоляції, ні інших істотних обмежень руху громадян. Рішення, що були та будуть прийняті урядами держав у наступні хвилі пандемії стануть джерелом для майбутніх наукових розвідок, та зрештою дадуть змогу поставити комплексну оцінку діям, здійсненим у досліджуваний період.
Законодавче регулювання санітарно-гігієнічних вимог до водопостачання у контексті благоустрою населених місць
(Видавництво Львівської політехніки, 2021-01-10) Сибірна, Рома; Сибірний, Андрій; Зарічна, Ольга; Sybirna, Roma; Sybirny, Andrij; Zarichna, Olha; Національний університет “Львівська політехніка”; Львівський національний медичний університет ім. Данила Галицького; Lviv Polytechnic National University; Lviv National Medical University named after Danylo Halytsky
Забезпечення сприятливих умов життєдіяльності населення й охорона громадського здоров’я безпосередньо пов’язані з комплексним розробленням архітектурно сільських поселень. Відповідно, проєктування населених місць повинно спиратися на закони України та регіональні програми щодо розв’язку найважливіших соціальних, архітектурних, економічних, екологічних і гігієнічних проблем. На сьогоднішньому етапі в детальних планах сільських поселень необхідно передбачати ділянки, на яких потенційно можуть бути розміщені водозабірні свердловини, насосні станції, очисні споруди. В іншому випадку при виготовленні проєктної документації часто виникає проблема із недотриманням санітарних зон споруд, будівництва в стиснених умовах. Поліпшення якості водопостачання у контексті благоустрою місць проживання населення є серйозною гігієнічною проблемою, яка вимагає врегулювання на законодавчому рівні. У зв’язку з цим, до участі у проєктних розробках нових та реконструкції існуючих населених місць треба одночасно з архітекторами, економістами, екологами та іншими спеціалістами широко залучати фахівців юридичного профілю. З метою підвищення вагомості правових чинників щодо регулювання санітарно-гігієнічних вимог до водопостачання населених місць потрібно практикувати активну співпрацю державних структур, органів місцевого самоврядування та громадських організацій з правоохоронними органами та Національною поліцією України, що забезпечить ефективне здійснення правоохоронної діяльності у цьому напрямку роботи. Для гарантії екологічно безпечного середовища проживання необхідно удосконалити в цьому аспекті законодавство України, а у нормативно-правових актах передбачити посилення відповідальності за порушення державних стандартів, норм і правил у сфері санітарно-гігієнічних вимог до водопостачання та водовідведення у населених пунктах із врахуванням національного та міжнародного досвіду.
Поняття сім’ї в аграрному праві
(Видавництво Львівської політехніки, 2021-01-10) Долинська, Марія; Dolynska, Mariia; Національний університет “Львівська політехніка”; Lviv Polytechnic National University
Дослідження присвячено актуальним питанням розвитку аграрного права в Україні. Автором проаналізовано становлення поняття сім’ї в аграрному праві України. Окрему увагу приділено дослідженню поняття сім’ї різними науковими школами, зокрема філософськими та цивілістичними. Метою дослідження є аналіз становлення поняття сім’ї в аграрному праві незалежної України, зокрема у діяльності фермерських господарств. Автор стверджує, що поняття сім’ї в аграрному праві України огульно відображає сучасні сімейно-родинні відносини в державі, а також певною мірою прогресивні тенденції розвитку українського суспільства. Значущість поняття сім’ї в аграрному праві полягає у тому, що воно може також застосовуватися як засіб подолання прогалин в аграрному, зокрема у фермерському праві України. Проведено історико-правовий аналіз розвитку поняття сім’ї у найбільш поширених суб’єктах аграрних правовідносин – фермерських господарствах за часів незалежної України. Автор дійшов висновку, що у фермерських господарствах України застосовується поняття сім’ї у двох ракурсах: сім’я та сім’я-родина. Розвиток поняття сім’ї в Україні, в тому числі в аграрному праві, повинен відбуватися із врахуванням багатьох чинників, серед яких важлива роль належить становленню та розвитку правової системи держави, що певним чином пов’язано не тільки з економікою, але й політикою та мораллю. У перспективі прийняття поняття сім’ї як в аграрному праві, так і в державі буде змінюватися, оскільки у світі відбувається трансформація вказаного поняття. Прийняття загального універсального визначення поняття “сім’ї” на законодавчому рівні в Україні спонукатиме до внесення відповідних змін до аграрних нормативно-правових актів.
Суперечлива сутність руху: природно-правове мотивування
(Видавництво Львівської політехніки, 2021-01-10) Сливка, Степан; Slyvka, Stepan; Національний університет “Львівська політехніка”; Lviv Polytechnic National University
У статті досліджується природно-правове мотивування суперечливої сутності руху. Виходячи із законів механіки, обґрунтовується природне право і доводиться, що воно завжди потребує верифікації з природними законами. У наведеній авторській дефініції подано метафізичну єдність фізики, філософії, логіки і канонічного права, яка сприяє онтологічному вирішенню проблем суперечливого руху у права. Динаміка світових законів природи має вплив на антропологію людини, яка інакше не називалась би мікросвітом. Але у людини існує ще й своя автономна динаміка, генератором якої є рух людини. Для людини важливо правильно сприйняти рух, який буває абсолютним і відносним. Зокрема, онтологічні природні закони сприяють абсолютному рухові у Всесвіті, а природне право – відносному рухові у суспільстві з певними впливами на рух у Всесвіті. Тобто відносний рух, який притаманний природному праву, є різновидністю змін і процесів, що потребує наукового дослідження. Логіка, яка знаходить порушення несуперечливості закону, доводить, що двох взаємозаперечливих тверджень про один і той самий предмет не буває. Вона констатує факт збочення у твердженнях про природне право. А філософія права, беручи до уваги ці збочення, виводить, спростовує хиби, фальшиве природне право. У такому діалектичному русі встановлюється істинність у природному праві, відкидаючи квазіістину. Логічне мислення не приводить природне право до абсурду, а до природних законів для того, щоб людина сама встановила істинність. При цьому існує логічне твердження, що жодна норма позитивного закону не може бути істинною одночасно зі своїм запереченням у природному законі. Іншими словами, логіка виводить людину на самостійне прийняття рішень, маючи сутність суперечливих явищ.
The legal status of the parliamentary opposition in Ukraine and the Republic of Poland: а comparative legal analysis
(Видавництво Львівської політехніки, 2021-01-10) Голембіовскі, Марцін; Пивовар, Майя; Golebiowski, Marcin; Pyvovar, Maya; Університет Марії Кюрі-Склодовської; Національний університет “Львівська політехніка”; Marie Curie-Sklodowska University; Lviv Polytechnic National University
Механізми взаємодії державної влади та опозиції у європейських державах пройшли свій шлях становлення та розвитку. За цим критерієм держави Європи можна поділити на сталі демократії з багатолітніми традиціями та молоді демократії, становлення яких відбулося на межі 80-90-х років ХХ століття. До першої групи можна віднести Францію, Іспанію, Португалію, Великобританію, країни Бенілюксу та Скандинавські держави. До другої – держави східної Європи: Польщу, Словаччину, Румунію, Болгарію, Угорщину, держави Балтії, Чехію. З числа країн Центрально-Східної Європи, які вступили на шлях демократизації серед яких Республіка Польща стала першою. В статті здійснено аналіз щодо правового статусу опозиції в Україні та Республіки Польща. Авторами статті також було досліджено особливості законодавчого регулювання опозиції у Федеративній Республіці Німеччини в контексті досвіду для цих держав. Зосереджено увагу на тому, що правове регулювання механізмів взаємодії державної влади та опозиції відбувається переважно на рівні Регламентів парламентів, в яких врегульовується статус меншості. Встановлено, що в Україні та в Республіці Польща відсутнє законодавче регулювання статусу опозиції та опозиційної діяльності на рівні спеціально прийнятого закону, проте опозиція отримує державну підтримку з боку офіційної державної влади. Доведено, що належним чином інституціолізована опозиція з чітким правовим статусом та належними конституційними та законодавчими гарантіями діяльності сприятиме впровадженню нових якісних відносин у взаємодії з органами державної влади. Автори статті зосереджують увагу на тому, що в Україні та в Республіці Польща необхідно чітко закріпити на законодавчому рівні правовий статус опозиції на рівні спеціального закону. Авторами доведено, що політико-правовими механізмами взаємодії державної влади та опозиції є: 1) переговори, в тому числі за посередництвом політиків іноземних держав та представників міжнародних організацій; 2) круглі столи; 3) політичні консультації; 4) укладення політико-правових угод (договорів, меморандумів, універсалів); 5) звернення до міжнародних інституцій (Венеційська комісія, Рада Європи, ОБСЄ тощо).
Юридична техніка підзаконної правотворчості
(Видавництво Львівської політехніки, 2021-01-10) Шутак, Ілля; Shutak, Ilya; Університет Короля Данила; King Danylo University
Метою дослідження є розкрити особливості юридичної техніки підзаконної правотворчості. Використані, перш за все, принципи і прийоми формально-логічної методології. Широке застосування отримали елементи структурно-функціонального підходу. Так, виявлення міжгалузевих зв’язків у підзаконній правотворчості побудоване на функціональній природі права в цілому і регулятивних засобах підзаконних нормативноправових актів зокрема. Крім того, в роботі отримали застосування діалектичний, системно-структурний і функціональний методи, метод інтерпретації (в застосуванні до підзаконних нормативно-правових актів). Наукова новизна полягає в теоретичному осмисленні та окресленні юридичної техніки підзаконної правотворчості, передумов для встановлення оптимального співвідношення закону з підзаконними нормативноправовими актами шляхом конкретизації. Обґрунтовується узгодження дій з боку правотворчих органів, що приймають підзаконні нормативно-правові акти та з боку парламенту, який має враховувати потреби розвитку і конкретизації положень закону в майбутньому. Результати. В результаті дослідження аргументовано, що якість підзаконних актів залежить від якості законів. Підзаконний акт, прийнятий на виконання неякісного закону, понижує ефективність права. Підзаконний акт, який виданий всупереч закону, навіть якщо це спрямовано на виправлення в ньому помилок і неточностей, є незаконним, отже неефективним. У змісті підзаконних нормативно-правових актів враховуються конкретні умови регулювання певних суспільних відносин, які розкриваються завдяки використанню різних форм розвитку й конкретизації положень закону. Передбачається відсутність будь-яких розбіжностей і суперечностей із нормами законів, оскільки тільки позбавлена суперечностей система нормативно-правових актів може бути ефективним регулятором суспільних відносин. Результати дослідження можна використати у правотворчій діяльності з метою вдосконалення підвищення якості та ефективності підзаконної правотворчості, а також для формування та видання комплексного законодавчого акта, спрямованого на чітке регулювання правотворчої діяльності всіх суб’єктів правотворчості.
“Держава” і “державність”: до проблеми теоретико-правового та історико-правового змісту понять в контексті українського (національного) державотворення
(Видавництво Львівської політехніки, 2021-01-10) Терлюк, Іван; Terlyuk, Ivan; Національний університет “Львівська політехніка”; Lviv Polytechnic National University
Актуальність зазначеної у заголовку проблеми зумовлюється потребою в осмисленні особливостей постання і розвитку держави в Україні як системного явища, істотні й необхідні ознаки якого відображають поняття: “держава”, “державність” й “державотворення”. Розуміння останніх важливе для усвідомлення історико-правових особливостей минулого України та для оцінки логіки розвитку сучасних політичних і суспільних процесів у нашій державі. Звідси, мета статті, методологічну основу якої становить діалектичний метод пізнання суспільно-політичних та правових явищ та процесів, полягає в тому, щоб привернути увагу до проблеми держави й, головно, державності як наукових категорій в контексті українського державотворення; простежити основні з існуючих в науці підходів щодо розуміння означених понять і висловити своє ставлення до них; визначити смисловий зв’язок між поняттями “держава”, “державність” й “державотворення”; окреслити сутність феномену національної держави й української (національної) державності. Стверджується, що поняття “держава” і “державність” як наукові категорії – це поняття різних вимірів державно-правової дійсності. Підкреслюється розуміння державності як прояву соціально-історичної укоріненості “держави” у буття суспільства. Акцентується на національно-духовній природі й національно-культурній орієнтації державності, на її співставності з націогенезом. Аргументується теза про те, що державність народу або завершується появою суверенної держави, або/чи свідчить про незавершеність процесу її розбудови. Умотивовується рівнозначність понять “державність” і “державотворення”. Обґрунтовується теза нерівнозначності понять “українська державність” і “українська національна державність”. Наголошується на тому, що процес націогенезу й національного державотворення в українського народу вперше припадає на останню третину XVI – першу половину XVII ст., і пов’язується передовсім з козацтвом.
Застосування основних рис людської гідності у здобутті свобод
(Видавництво Львівської політехніки, 2021-01-10) Щербай, Іванна; Shcherbai, Ivanna; Національний університет “Львівська політехніка”; Lviv Polytechnic National University
Застосування основних рис людської гідності у здобутті свобод відіграє важливу роль у нашому житті. Адже моральні норми права сприяють ухваленню рішення відповідно до справедливості та гідності людини. Варто зазначити, що застосування права – це вміння правильно і доцільно вживати правові норми. Проте воно має і свої особливості. Застосування тісно взаємодіє з дотриманням, використанням та виконанням, проте може бути і самостійним щодо закону чи винесення рішень суду, де чітко проявляється роль застосування. Адже саме у таких важливих моментах застосування є доречним, оскільки від вміння правильно та доцільно застосовувати закон та виносити вірні рішення може залежати доля інших людей. Саме тому в таких ситуаціях людина повинна діяти у згоді з юридичними поглядами, не забуваючи і про свою мораль та місце у цьому світі. Філософське розуміння застосування проявляється в релігійних нормах. Оскільки теоретичне значення пов’язане з нормами та законами, то філософське будується на Священному Писанні, Біблії та інших релігійних джерелах. У філософському розумінні застосування будується на моральних цінностях, які необхідні в наш час. Яскравим прикладом стане роль саме моралі в судовому розгляді.
Сучасний стан і перспективи української євроінтеграції
(Видавництво Львівської політехніки, 2021-01-10) Чорнобай, Олена; Chornobai, Olena; Національний університет “Львівська політехніка”; Lviv Polytechnic National University
У статті досліджується сучасний стан та перспективи української євроінтеграції з погляду наближення українського законодавства до законодавства Європейського Союзу, проведення відповідних змін у нормативно-правовій базі України та їх реалізації. Особливий акцент зроблено на визначенні особливостей наближення українського законодавства у різних сферах, проблемах дефініції цих процесів та труднощів, що виникають під час їхньої реалізації. Проаналізовано сучасний стан проведення реформ відповідно до завдань Порядку денного асоціації, визначено основні проблеми. Дано рекомендації щодо вирішення цих проблем та забезпечення умов, що дозволять уникнути їх в майбутньому. Враховуючи особливості євроінтеграційного процесу України до ЄС, ці етапи виключають фактор синхронності, який при цьому замінюється системою постановки завдань та планів дій і звітуванням про результати. Одним із найважливіших чинників, що виступили каталізатором процесу адаптації є участь України в діяльності Ради Європи на правах члена і приєднання до конвенцій та інших нормативних актів і документів цієї організації. Окрім того, членство в Раді Європи є однією із ключових вимог для вступу в ЄС. Дотримання вимог Ради Європи наближає національне законодавство України до правової системи Євросоюзу, оскільки держави-члени ЄС також повинні виконувати їх. Варто зазначити, що документи, які приймаються Радою Європи, не є обов’язковими до виконання, а чіткий механізм введення санкцій за ігнорування цих положень поки відсутній. Отже, діяльність у межах Ради Європи залишається радше можливістю, аніж механізмом ефективної адаптації українського законодавства, а тому потребує створення додаткової інституційної та правової бази з боку України для підвищення результативності процесу адаптації. При цьому доцільно говорити про імплементацію міжнародних документів, а саме актів, виданих Радою Європи, оскільки наближення українського законодавства до них найточніше підходить під це визначення, враховуючи широкий спектр питань адаптації.