Юридичні науки. – 2021. – № 3 (31)

Permanent URI for this collection

Вісник Національного університету “Львівська політехніка”

У збірнику наукових праць серії “Юридичні науки” викладено результати наукових досліджень актуальних проблем з різних напрямів юридичної науки, розроблено наукові концепції щодо вдосконалення вітчизняного та зарубіжного законодавства. До нього увійшли аналітичні статті та фахові коментарі вчених Навчально-наукового інституту права, психології та інноваційної освіти Національного університету “Львівська політехніка”, вітчизняних і зарубіжних науковців, експертні оцінки та рецензії провідних фахівців у галузі права. На авторів опублікованих матеріалів покладено повну відповідальність за підбір, точність наведених фактів, цитат, економіко-статистичних даних, відповідної галузевої термінології, власних імен та інших відомостей.

Вісник Національного університету “Львівська політехніка”. Серія: Юридичні науки : збірник наукових праць / Міністерство освіти і науки України, Національний університет “Львівська політехніка”; голова Редакційно-видавничої ради Н. І. Чухрай. – Львів : Видавництво Львівської політехніки, 2021. – № 3 (31) – 284 с. : іл.

Вісник Національного університету “Львівська політехніка”. Серія: Юридичні науки

Зміст


1
8
14
31
40
47
56
61
70
79
86
90
96
101
110
116
124
128
137
144
151
160
167
180
186
195
203
213
220
229
239
246
252
260
270
279

Content


1
8
14
31
40
47
56
61
70
79
86
90
96
101
110
116
124
128
137
144
151
160
167
180
186
195
203
213
220
229
239
246
252
260
270
279

Browse

Recent Submissions

Now showing 1 - 20 of 36
  • Item
    Видатний філософсько-правовий твір (до 200 річчя публікації «філософії права» Гегеля)
    (Видавництво Львівської політехніки, 2021-08-10) Коваль, Ігор; Коваль, Марія; Юрійчук, Олена; Koval, Ihor; Koval, Mariya; Yuriichuk, Olena; Національний університет “Львівська політехніка”; Lviv Polytechnic National University
    Проаналізовано роль і місце в історії філософсько-правової думки написаного 200 років тому видатного твору – “Філософії права” німецького мислителя Г. В. Ф. Гегеля. Цю книгу вважають однією із найглибших і актуальних праць філософа, у якій Г. В. Ф. Гегель, творчо базуючись на розроблених ним діалектико-філософському методі та методології, досліджує складні процеси в соціально-політичному, правовому, економічному, морально-психологічному і релігійному житті громадянського суспільства і держави. “Філософія права” Г. В. Ф. Гегеля – це складна, комплексна, надзвичайно насичена численними ідеями і фактами праця, яка охоплює складну діалектику розвитку і функціонування суспільства і держави. Центральне місце в ній німецький філософ відводить політичній системі, особливо державі, а також громадянському суспільству, діалектиці взаємовідносин усіх соціальних структур у політико-правовій системі суспільства, ролі та місцю держави в захисті прав і свобод громадян. Увесь твір пронизаний думкою, що сутність і цінність права повинні бути тісно пов’язаними зі свободою. Істотне місце в роботі займає проблема взаємозв’язку і взаємовідносин держави і особистості, ролі сім’ї та релігії у формуванні правової свідомості й відповідальності всіх членів громадського суспільства, їх готовності добросовісно виконувати свої обов’язки і приписи права, зі зброєю в руках захищати безпеку і суверенітет своєї держави. Філософ зробив висновок, що прогресивний розвиток держави, прав і свобод громадян можливий тільки за умови суворого дотримання законності, справедливості та морально-християнських настанов. І у наш час ці та інші ідеї, які сформулював німецький мислитель, надзвичайно актуальні для України, яка у важких соціально-економічних, політичних, моральнопсихологічних умовах змушена вести боротьбу за свою незалежність і суверенітет. “Філософія права” – це твір, який ввійшов у золоту скарбницю світової філософськоправової думки.
  • Item
    Принцип верховенства права в діяльності органів судової влади
    (Видавництво Львівської політехніки, 2021-08-10) Кельман, Михайло; Кельман, Ростислав; Kelman, Mykhaylo; Kelman, Rostyslav; Національний університет “Львівська політехніка”; Lviv Polytechnic National University
    Досліджено принцип верховенства права в сучасній державі. Увагу зосереджено на обсягу верховенства права, який охоплює: законність, що передбачає прозорий, підзвітний і демократичний процес введення у дію приписів права; юридичну визначеність; заборону свавілля; доступ до правосуддя; дотримання прав людини; заборону дискримінації; рівність перед законом. У концептуальному аспекті верховенство права полягає в обмеженні свавілля публічної влади щодо суспільства та окремої особи. Різні шляхи становлення системи верховенства права (суд через застосування прав людини безпосередньо формує систему конституції – англійська традиція; її створює народ через забезпечення установчої влади – європейська континентальна традиція) не мають принципового значення. Із практичної позиції верховенство права визначає місце судів у системі публічної влади, яке має засвідчувати не лише реальний розподіл влади, а й спроможність судової влади обмежувати дискреційні повноваження законодавчої та виконавчої влади і в такий спосіб гарантувати захист від свавілля. Це можливо лише за умови незалежності суду (і процедур правосуддя) від інших гілок влади. Такий підхід до взаємозв’язку поділу влади (традиційно – елемента концепції правоої держави) зближує концепції верховенства права і матеріальної правової держави.
  • Item
    Правові проблеми та перспективи модернізації вищої освіти в Україні
    (Видавництво Львівської політехніки, 2021-08-10) Гарасимів, Тарас; Harasymiv, Taras; Національний університет “Львівська політехніка”; Lviv Polytechnic National University
    Проаналізовано правові проблеми та визначено перспективи модернізації вищої освіти в Україні у контексті глобальних трансформацій сучасного освітнього простору. Окреслено умови, що сприятимуть ефективності функціонування вищої освіти в Україні. Вони ґрунтуються на таких трьох основних засадах: 1) нормативно-правовому забезпеченні навчально-виховного процесу модернізації вищої освіти, його відповідності кращим світовим і загальноєвропейським стандартам; 2) відповідній матеріальній та соціальній базі – як стабільному чиннику реалізації стратегічного плану ефективності якості освіти; 3) змістовому наповненні якісної вищої освіти, що враховуватиме як національні здобутки, так і сучасні світові стандарти. Виокремлено три визначальні напрями модернізації вищої освіти, а саме: 1) системне удосконалення національного освітнього простору, зокрема правової бази розвитку вищої освіти; 2) використання досвіду, накопиченого попередньою системою вищої освіти, та гармонізація її із міжнародними стандартами у цій сфері, запровадження кращих практик країн світу; 3) вироблення ефективної освітньої системи закладів вищої освіти, що відповідає сучасним глобалізаційним викликам і запитам соціуму. Висновується, що вища освіта у нових соціально-економічних умовах набуває високого статусу, позаяк саме вона сприяє переходу до інформаційного суспільства, визначаючи пріоритети розвитку сучасної європейської правової держави, в якій основним стратегічним резервом є високоосвічена молодь.
  • Item
    Сучасні теоретико-правові підходи до розуміння «прав людини»
    (Видавництво Львівської політехніки, 2021-08-10) Дідух, Христина; Didukh, Khrystyna; Львівський національний університет ветеринарної медицини та біотехнологій ім. С. З. Ґжицького; Stepan Gzhytskyi Lviv National University of Veterinary Medicine and Biotechnologies
    Визначено два основні підходи щодо з’ясування сутності дефініції прав, а саме: права людини окреслюються і як поняття, і як певна система принципів, що забезпечують, гарантують умови можливості людського буття, норм й традицій, і як мірило свободи та визначальна компонента правового статусу особи; права людини тлумачаться і як основи конституційного ладу, і як базис громадянського суспільства та основа сучасної цивілізації. Враховуючи такі підходи, визначено, що права людини тісно пов’язані зі свободою індивіда та є його основою, це поняття, яке відображає цінність і гідність людини й водночас її вимоги мати певні можливості (суб’єктивні права), що дають змогу зробити життя цієї людини справді гідним. Також права людини визначають вертикальні відносини між людиною та державою і є знаряддям обмеження влади. Визначення цих прав у правовому акті забезпечує значно надійніші гарантії їх реалізації. Висновується, що права людини – це загальна та рівна для усіх норма (міра) можливої поведінки (свободи), доконечна для задоволення основних, необхідних потреб існування, розвитку та самореалізації індивідуума, яка у конкретно-історичних умовах відображається у взаємному визнанні свободи суб’єктами правової комунікації (з іншими особами, державою та суспільством) і не залежить від її офіційного декларування державою (права людини визначаються міжнародними актами), хоча, звісно, потребує державного визнання та гарантування. Враховуючи різні особливості, якими охоплено всі категорії прав, зокрема екологічні, соціально-економічні, запропоноване розуміння поняття прав людини, звісно, не є універсальним, втім, на нашу думку, воно розкриває смисли та призначення прав людини.
  • Item
    Демократія та верховенство права: сучасна методологія управлінсько-владної діяльності
    (Видавництво Львівської політехніки, 2021-08-10) Жаровська, Ірина; Zharovskaya, Irina; Національний університет “Львівська політехніка”; Lviv Polytechnic National University
    Загалом демократію необхідно розуміти як політичну форму правління у державі, що здійснюється народом або безпосередньо (пряма демократія), або опосередковано за допомогою обраних представників (представницька демократія). Аналіз іноземної літератури дав змогу узагальнити ознаки демократії. Проте вказано, що вони є суто формальними. Саме якість цих інститутів відображає реальність демократії. Проаналізовано основний принцип демократії – верховенства права. За “вузького підходу” поняття верховенства права охоплює лише принципи процесуальної справедливості, за “ширшого підходу” – також істотніші специфікації елементів, що належать до верховенства права. Ключова характеристика верховенства права полягає у тому, що їй відведено важливе завдання – перевірка реального функціонування інституційного захисту прав людини. Зрештою, верховенство права репрезентує захист індивідуальних прав як головної мети у функціонуванні політичних інститутів. Юридичний підхід повинен змінюватися, забезпечуючи можливість належного управління через розширення класичного позитивістського розуміння права. Ця сучасна парадигма державного управління намагається використовувати демократичні цінності замість бюрократичних цінностей, тому що бюрократичні організації ніколи не є нейтральними. В результаті одна група виконує їхні вимоги, а інша відірвана від неї. Тому новою парадигмою державно-владного управління сучасності є реальність забезпечення рівного впливу груп та суб’єктів на владне рішення в публічно-адміністративній діяльності із встановленням демократичної процедури та відстоюванням демократичних цінностей. Серед них прозорість управління, широка участь, підзвітність, відповідальність, верховенство права, ефективність та результативність рішень.
  • Item
    Поняття та зміст природніх меж позитивного права
    (Видавництво Львівської політехніки, 2021-08-10) Баран, Анастасія; Baran, Anastasiia; Національний університет “Львівська політехніка”; Lviv Polytechnic National University
    Досліджено поняття та зміст природних меж позитивного права. Наголошено, що суспільство користується природними нормами, які створені еволюційно. Держава в нормотворенні може врахувати їх або ні, хоча вони є атрибутами позитивного права, визначають верхні та нижні межі буття і дії. Неврахування суспільно-правових норм у законотворенні призводить до руйнації природних меж позитивного права, нівелювання ціннісних властивостей права, яке формує держава. Найефективніші межі встановлює ментальне право як найбільший детермінант природного права, випробуване віковою життєдіяльністю суспільства. Крім відомих ментальних (природних) атрибутів до позитивного права зараховують стабільність права та ступінь вмісту природних норм у позитивному праві. Утверджений менталітет у праві частково зазнає змін. Наявний принцип своєчасності вказує на зміну застарілих норм і недопущення передування можливих нових норм. Для цього враховують історичні надбання нації. Проблемою для встановлення меж буття і дії національного права є європейське право, яке може суперечити національному звичаєвому праву. У такому разі держава повинна “прислухатися” до правових норм власного громадянського суспільства. У позитивному праві панує змінність меж, яка інколи буває незаперечною і навіть суперечить усталеному в державі позитивному праву. Ці зміни об’єктивні та суб’єктивні. Причини об’єктивних змін не залежать від волі людини, зокрема законодавця, а формуються із реальних потреб суспільства: природні чи техногенні впливи, війни, революції, катастрофи тощо. До причин суб’єктивних змін належить воля керівних осіб, котрі не враховують думки членів суспільства, реальних обставин та інші фактори.
  • Item
    Маргінальна поведінка як вид правомірної поведінки
    (Видавництво Львівської політехніки, 2021-08-10) Йосипів, Алла; Гумін, Олексій; Yosypiv, Alla; Humin, Oleksiy; Львівський державний університет внутрішніх справ; Національний університет “Львівська політехніка”; Lviv State University of Internal Affairs; Lviv Polytechnic National University
    У статті проаналізовано питання правової (правомірної) та протиправної (злочинної) поведінки загалом та маргінальної зокрема. Доводиться, що аналіз лише однієї сторони правової поведінки (злочинної) не давав змоги повною мірою розглянути всі її сторони, а також визначити основні шляхи боротьби із правопорушеннями. Спочатку правомірна поведінка була лише антиподом протиправних учинків і не могла розкрити всю свою значущість для життя суспільства. Тільки у 1980-х роках питання правомірної поведінки стало досліджуватися більш глибоко. У цей час були визначені поняття, значення і види правомірної поведінки. Поведінку можна визначити як дію або бездіяльність, зумовлену ціннісною ієрархією особи і спрямовану на задоволення її конкретних потреб. Вчинки можна поділити на ті, що відповідають правилам, і ті, які їм не відповідають. Якщо норма виступає як право, то вчинки будуть правомірними і протиправними. Відповідно, можна говорити про правомірну і протиправну поведінку. Маргінальна поведінка характеризується схильністю до протиправної поведінки. Поведінка особи перебуває на межі між правомірною поведінкою та правопорушенням. Доведено, що злочинна поведінка маргінального середовища має у своїй основі такі обставини: зміна соціокультурного середовища не минає безслідно для внутрішнього світу особи. Цінності, норми та традиції, які підтримуються людиною під час зміни її соціального статусу, виявляються непотрібними, з’являється необхідність, як правило, вимушена, засвоєння нових норм і правил поведінки. Почуття відкинутості, ізольованості й непотрібності суспільству, випробовувані маргіналом, спричиняють відмову від дотримання норм суспільства й порушення норм права у зв’язку з необхідністю задоволення основних потреб. Деградація особи, основана на розвитку антигромадських установок, формує готовність маргінала до злочинної поведінки.
  • Item
    Зарубіжний досвід звільнення неповнолітніх від кримінальної відповідальності та покарання із застосуванням примусових заходів виховного характеру
    (Видавництво Львівської політехніки, 2021-08-10) Томашівський, Петро; Кушпіт, Володимир; Tomashivskyi, Petro; Kushpit, Volodymyr; Національний університет “Львівська політехніка”; Lviv Polytechnic National University
    Сьогодні злочинність серед неповнолітніх є дуже актуальною проблемою для багатьох країн світу та зокрема досить великою проблемою для українського суспільства на території нашої держави. Міжнародне співтовариство вкрай стурбоване цим питанням та здійснює численні заходи і затверджує нові правові акти задля вирішення проблеми. Тому Україні, як державі, яка іде шляхом інтеграції у сучасне європейське суспільство та міжнародну спільноту, є вкрай необхідним переймати досвід у більш розвинених та гуманних сусідів. Так, метою кожної цивілізованої європейської країни є створення найбільш ефективних законодавчих актів, котрі б запобігали злочинності повнолітніх та створювали нові умови для перевиховання неповнолітніх, які вже вчинили правопорушення. Уцій статті проаналізовані спільні риси та особливості правового регулювання примусових заходів виховного характеру таких держав: Німеччини, Нідерландів, Швейцарії, Литви, Великобританії та інших. Величезна кількість країн світу у положеннях свого кримінального законодавства передбачають індивідуалізацію та диференціацію кримінальної відповідальності неповнолітніх, залежно від віку, конкретної особистості правопорушника та ступеня тяжкості самого злочину,який було вчинено підлітком. Для того щоб максимально захистити ще несформовану особистість неповнолітнього правопорушника від кримінального впливу з боку осіб, які відбувають покарання у в’язницях, до таких підлітків застосовуются альтернативні методи покарання, тобто застосовуються примусові заходи виховного характеру.
  • Item
    Співвідношення понять «тактична мета» і «тактичне завдання» у теорії оперативно-розшукової діяльності
    (Видавництво Львівської політехніки, 2021-08-10) Павленко, Сергій; Pavlenko, Sergey; Національна академія внутрішніх справ; National Academy of Internal Affairs
    У статті за результатами узагальнення наукових позицій за тематикою дослідження зроблено висновок, що такі категорії, як “тактична мета” і “тактичне завдання” – взаємопов’язані, але не тотожні поняття. Сформулювано власне визначення поняття “тактична мета” в теорії оперативно-розшукової діяльності – це кінцевий очікуваний (бажаний) результат, досягненню якого передує чітке визначення (конкретизація) оперативно-тактичних завдань, і їх виконання у спосіб, що забезпечить успішну реалізацію оперативно-тактичного рішення (зміна конкретної оперативно-тактичної ситуації у сприятливий бік). Зазначається, що поняття “тактична мета” за змістом є ширше, ніж поняття “тактичне завдання”, і може включати декілька “тактичних завдань” у теорії оперативно-розшукової діяльності. Запропоновано класифікацію основних ознак, притаманних оперативно-тактичним завданням, що відрізняються від стратегічних завдань у теорії оперативно-розшукової діяльності, зокрема: за часовою ознакою; за масштабністю; за спрямованністю; за способом вирішення.
  • Item
    Рroblem оkazaniа oskarżonego w świetle reguły “nemo se ipsum accusare tenetur” oraz w kontekście stosowania przymusu w postępowaniu karnym
    (Видавництво Львівської політехніки, 2021-08-10) Гузела, Михайло; Шайна, Аркадіуш; Huzela, Mykhailo; Szajna, Arkadiusz; Національний університет “Львівська політехніка”; Вища школа управління охороною праці, Катовіце; Politechniki Lwowskiej; Wyższa Szkoła Zarządzania Ochroną Pracy w Katowicach
    Стаття присвячена проблемним питанням пред’явлення для впізнання з метою ідентифікації обвинуваченого (підозрюваного) в кримінальних провадженнях за кримінальним процесуальним законодавством Польщі у світлі дії правила nemo se ipsum accusare tenetur (ніхто не зобов’язаний сам себе обвинувачувати), а також у контексті застосування примусу в кримінальному процесі. Зокрема, ґрунтовно досліджуються процесуальні та криміналістичні аспекти пред’явлення для впізнання як слідчої (розшукової) дії та як способу отримання доказів у кримінальному провадженні. Звернуто увагу на важливе в цих випадках дотримання кримінального процесуального законодавства в контексті недопущення надмірного застосування примусу щодо особи. В статті наводяться аргументи щодо такої слідчої (розшукової) дії як пред’явлення для впізнання на користь того, що хоча показання свідка чи імовірного виконавця кримінального правопорушення і має відповідну ідентифікаційну цінність, особливо в умовах, що виключають будь-які припущення, положення закону не обмежують проведення цієї слідчої (розшукової) дії лише безпосереднім упізнанням особи. В кримінальному процесуальному законі також немає заборони пред’являти особу та зображення в одній процесуальній слідчій процедурі. Тут йдеться якраз про те, щоб розглянути корисність кожної з цих процесуальних дій у фактичних та доказових реаліях конкретного кримінального провадження. При цьому результат належним чином проведеної слідчої (розшукової) дії не можна розглядати як вирішальний доказ вини чи невинуватості обвинуваченого. Також в статті підкреслено, що в процесі пред’явлення обвинуваченого для ідентифікації важливо суворо дотримуватись положень кримінального процесу, щоб виключити надмірне застосування примусу у кримінальному провадженні.
  • Item
    Криміналістична характеристика сексуального насильства вчиненого групою осіб щодо неповнолітнього
    (Видавництво Львівської політехніки, 2021-08-10) Гумін, Олексій; Петрик, Вікторія; Humin, Oleksiy; Petryk, Viktoria; Національний університет “Львівська політехніка”; Lviv Polytechnic National University
    Процес успішного розслідування кримінальних правопорушень проти статевої свободи та статевої недоторканості залежить безпосередньо від того, наскільки правильно та чітко була встановлена криміналістична характеристика кримінального правопорушення. У тих випадках, коли кримінальне правопорушення вчинене групою осіб, а ще й щодо неповнолітньої особи, при розслідуванні у слідчих виникає багато труднощів. Тому важливо надати правильну характеристику цьому кримінальному правопорушенню та відшукати відповіді на деякі запитання. Стаття присвячена криміналістичній характеристиці сексуального насильства, вчиненого групою осіб щодо неповнолітньої особи, про що йдеться у ст. 153 КК України. Важливість дослідження цього питання полягає у тому, що для успішного розкриття цього кримінального правопорушення та покарання усіх винних необхідно надати правильну характеристику цьому кримінальному правопорушенню. Особлива увага приділяється таким питанням, як предмет посягання, способи вчинення кримінального правопорушення, характерним слідам, які залишаються внаслідок вчинення цього кримінального правопорушення, особі кримінального правопорушення, особі потерпілого чи потерпілої, місцю та часу вчиненню кримінального правопорушення, а також обстановці вчинення. У цій статті було розкрито питання того, які саме способи можуть бути використанні при вчиненні кримінального правопорушення: змушування дитини до мастурбації у присутності дорослого, змушування до певних імітацій з геніталіями дорослого, змушування дитини до торкань власних геніталій, примушування до оральних, вагінальних та анальних зносин, статеві зносини із родичами (інцест), футджоб (стимулювання геніталій ногами), фротеринг (тертя двох пенісів), трибадизм (застосовується між особами жіночої статі, полягає у терті вульв), імітація статевих зносин за допомогою пальця, насильницький петинг. Предметом дослідження є закономірності криміналістичної характеристики кримінального правопорушення, що пов’язане із сексуальним насильством групою осіб щодо неповнолітньої особи.
  • Item
    Шляхи удосконалення цивільного права та процесу в сучасних умовах правових трансформацій
    (Видавництво Львівської політехніки, 2021-08-10) Римарчук, Римма; Rymarchuk, Rimma; Національний університет “Львівська політехніка”; Lviv Polytechnic National University
    На процес змін в законодавстві впливають міжнародні глобальні процеси, включаючи уніфікацію правових систем та сімей, індивідуальність яких раніше була абсолютизована, не допускалася можливість імплементації норм законодавства однієї системи національного права в систему іноземного права. Тому трансформація суспільних відносин безпосередньо визначає і характеризує, як специфіку виникнення та подолання соціальних конфліктів, так і вимагає переосмислення засобів їх подолання. Важливість аналізу трансформації суспільних відносин зумовлена змінами ціннісних орієнтирів сучасного пострадянського суспільства, розв’язанням завдань щодо переходу до ринкових відносин, побудови правової держави тощо; оновленням політико-правових процесів у суспільстві; необхідністю підвищення авторитету державної влади в суспільстві; потребою забезпечити солідарність та взаємозв’язок у суспільстві; вирішення питань транснаціонального характеру, в тому числі вирішення проблем охорони навколишнього природного середовища, встановлення світового порядку, уніфікації права, захисту прав і свобод людини і громадянина тощо. В умовах трансформації суспільних відносин постає важливе завдання оновлення змісту, переорієнтації на дослідження державно-правової реальності під кутом загальновизнаних взірців демократії, функціонування соціальної та правової державності, механізмів забезпечення та захисту прав і свобод людини. Розбудова державності в Україні вимагає також переосмислення та концептуалізації наукових ідей, які стосуються сутності інститутів правової держави та громадянського суспільства, що зумовлено перехідним етапом розвитку країни, перетворенням багатьох сфер життєдіяльності суспільства. Завдяки проведеним дослідженням встановлено, що уніфікація законодавства різних правових систем та сімей обумовлена єдиними об’єктивними законами становлення та розвитку цивілізації.
  • Item
    Проблема кодифікації трудового законодавства України: теоретико-правові аспекти
    (Видавництво Львівської політехніки, 2021-08-10) Бек, Уляна; Beck, Ulyana; Національний університет “Львівська політехніка”; Lviv Polytechnic National University
    У статті проаналізовано проблему кодифікації трудового законодавства України як особливу форму систематизації права. Визначено, що кодифікація трудового законодавства характеризується наступними особливостями: це діяльність компетентних державних органів, тобто державна діяльність, результат якої має бути належним чином санкціонований і введений в дію за допомогою правових інструментів, які узгоджуються в єдиному механізмі запровадження цього результату в життя, тобто мати офіційний характер; кінцевим результатом такої діяльності є новоутворений кодифікований акт, який буде містити правові норми, що були належними способами та методами системно оброблені, при цьому діючі норми, які є дієвими та ефективними, упорядковуються та вносяться в цей акт, а застарілі норми скасовуються і замінюються новими, тобто, наслідком такої діяльності є впорядкування змісту та форми законодавства; зведений кодифікований акт може мати зовнішню форму у вигляді кодексу, положення, статуту; кодифікований акт повинен мати вищу юридичну силу порівняно з іншими нормативно-правовими актами, що регулюють суспільні відносини у цій сфері, а також нормативно-правові акти, що будуть створюватись в майбутньому, повинні відповідати основному кодифікованому акту задля уникнення колізій та прогалин. У статті висновується, що кодифікація як вид систематизації трудового законодавства широко використовується у правовій системі України. Одним із прикладів цього може стати діяльність щодо розробки, прийняття та введення в дію нового Трудового кодексу України. Формування та становлення системи трудового права України здійснюється і шляхом безпосередньо кодифікації. Досліджувана діяльність відіграє надзвичайно важливу роль у процесі розвитку трудового законодавства.
  • Item
    Позиція польських антикомуністичних урядів в питанні державно-територіального статусу малопольські всходнєй (Західної України та Західної Білорусі) в 1939–1945 рр. (аспекти геополітики та міжнародного права). Частина 2. Від розриву дипломатичних відносин (1943 р.) до радянсько-польських угод 1945 р.
    (Видавництво Львівської політехніки, 2021-08-10) Макарчук, Володимир; Makarchuk, Volodymyr; Національний університет “Львівська політехніка”; Lviv Polytechnic National University
    Розглянуто міжнародно-правові аргументи та безпосередню діяльність польських емігрантських урядів В. Сікорського (жовтень 1939 – 4 липня 1943), С. Миколайчика (липень 1943 – листопад 1944), Т. Арцишевського (1944–1947) у питанні визначення післявоєнних кордонів Польщі, зокрема й відтинку з Українською РСР. Зроблено спробу оцінити ефективність їхньої діяльності. Уже восени 1939 р. сформувалися основні контури зовнішньої політики емігрантського уряду та цілісний набір міжнародно-правових аргументів, якими він оперуватиме упродовж усієї Другої світової війни і після її завершення: Pacta sunt servanda. Німецький напад на Польщу 1 вересня 1939 р. був порушенням польсько-німецького Договору про ненапад (січень 1934 р.), за що агресор має понести покарання (репарації та територіальні втрати). Польсько-радянський кордон визначений Ризьким договором 1921 р. Вторгнення 17 вересня 1939 р. було актом агресії, а відтак і порушенням радянськопольського Договору про ненапад (25 липня 1932 р.), за що агресор, згідно із нормами міжнародного права, повинен бути покараний. Ця остання вимога була тимчасово знята після досягнення домовленостей з Союзом РСР у липні 1941 р. Емігрантський уряд повністю ігнорував появу в міжвоєнному міжнародному праві нової реалії – визнання права націй на самовизначення. Уперше воно було задеклароване у т. зв. 14 пунктах президента США В. Вільсона (8 січня 1918 р.) і активно застосовувалося під час перекроювання європейських міждержавних кордонів Версальською конференцією. Крім того, вимоги “історичних прав” Польщі на Східну Пруссію та інші (східно)німецькі території в середині ХХ ст. виглядали відвертим анахронізмом. Тим самим емігрантський уряд Польщі відмовив українцям, білорусам і навіть Литві (уже як Литовській РСР) у визнанні їхньої державності, зводячи етнотериторіальний спір до вирішення питання про “польсько-російський кордон”. У цьому слабкість польської позиції. Слабкість радянських контраргументів у тому, наскільки “плебісцити” в Західній Україні, Західній Білорусії (жовтень 1939 р.) і передавання Віленщини Литві відповідали тогочасним міжнародно-правовим нормам. Позиція “не тільки плаща, але й ґудзика не віддамо”, якої послідовно дотримувалися уряди В. Сікорського, С. Миколайчика та Т. Арцишевського, виглядає, на перший погляд, відірваною від реальності, а відтак і неефективною. Однак на основні поступки в питанні післявоєнних східних кордонів Польщі (Білосток, Перемишль, Сувалки та ін.) Москві довелося погодитися саме через протистояння з “неадекватними емігрантами”. Лояльний до Кремля Польський уряд національної єдності (ПУНЄ) на переговорах із радянською стороною улітку 1945 р. зумів додатково “виторгувати” на відтинку польсько-українського кордону лише невелику ділянку в Бескидах із Галичем і Тарніцею на схід від Устрик Горних (т. зв. обмін територіями 1951 р. тут до уваги не беремо). Тож територіальні набутки Польщі (післявоєнної ПНР) і, відповідно, територіальні втрати України (післявоєнної УРСР) мусимо зарахувати передусім на конто польських емігрантських урядів у Лондоні.
  • Item
    Підготовка і формування державно-управлінських кадрів в Україні: сучасний стан та нова візія
    (Видавництво Львівської політехніки, 2021-08-10) Хомишин, Ірина; Khomyshyn, Iryna; Національний університет “Львівська політехніка”; Lviv Polytechnic National University
    У статті здійснено аналіз сучасного стану формування кадрів державної служби. Звертається увага на наявні проблеми у цій сфері: недосконалість конкурсних процедур, неефективність професійного навчання. Досліджено нормативно-правову основу формування державних кадрів. Наголошено на важливості індивідуальної програми державного службовця, яка прогнозує не лише показники потреб державного органу, але й враховує індивідуальні потреби державного службовця. Проаналізовано освітні програми за спеціальністю “Публічне управління та адміністрування”, при цьому стверджується, що вони не дозволяють повною мірою виробити індивідуальну освітню траєкторію, не забезпечений вільний вибір здобувачами освіти освітніх компонентів, які дозволять набути спеціальні фахові компетентності, що безпосередньо пов’язані із посадовими обов’язками державного службовця. Обґрунтовано необхідність підвищення рівня мотивації та ентузіазму щодо професійної підготовки державних службовців, а також зазначено потребу у виробленні ефективного механізму спонукання до підвищення свого професійного рівня державними службовцями
  • Item
    Правова природа адміністративно-правових гарантій діяльності релігійних організацій в Україні
    (Видавництво Львівської політехніки, 2021-08-10) Чорнописька, Вікторія; Личенко, Ірина; Chornopyska, Victoriya; Lychenko, Iryna; Національний університет “Львівська політехніка”; Lviv Polytechnic National University
    Права релігійних організацій, що забезпечуються державою через систему адміністративно-правових гарантій, виокремлено у три групи: 1) права у сфері публічного управління та отримання адміністративно-правових послуг; 2) права на участь у громадському житті; 3) права на адміністративно-правовий захист (на забезпечення громадської безпеки та порядку під час проведення громадської та релігійної діяльності, масових заходів за ініціативою релігійних організацій, можливості звернення зі скаргами та заявами до органів публічного управління, оскарження рішень, дій та бездіяльності органів публічного управління в адміністративно-правовому порядку, притягнення осіб, винних у вчиненні адміністративних правопорушень щодо релігійних організацій до адміністративної відповідальності). Визначено, що адміністративно-правові гарантії діяльності релігійних організацій є системою спеціальних адміністративно-правових умов, способів засобів використання, дотримання, виконання, застосування правових норм релігійними організаціями та нейтралізації загроз щодо їхньої діяльності, попередження та припинення адміністративних правопорушень, іншої протиправної діяльності щодо цих інституцій та покарання винних за їх вчинення, відновлення їх порушених прав. Висновується, що адміністративно-правові гарантії діяльності релігійних організацій в Україні охоплюють широкий комплекс адміністративно-правових інструментів, які забезпечують функціонування та охорону цих інституцій, є інструментами держави та самих релігійних організацій, завдяки яким не лише формально закріплюється правовий статус цих інституцій, але й реалізуються на практиці їх правові можливості у сфері їхньої релігійної, громадської діяльності та у сфері публічно-правових відносин.
  • Item
    Правове регулювання надання електронних адміністративних послуг
    (Видавництво Львівської політехніки, 2021-08-10) Сливка, Марія; Гінда, Анатстасія; Slivka, Maria; Ginda, Anastasia; Національний університет “Львівська політехніка”; Lviv Polytechnic National University
    У статті досліджено особливості правового регулювання надання електронних адміністративних послуг. Зауважено, що одним із компонентів розвитку інформаційного суспільства є електронне врядування – це новий формат організації органів державної влади, яке створює необхідні умови для підвищення ефективності, прозорості, відкритості діяльності цих органів з використанням інформаційно-комунікаційних технологій, що повинне налаштовуватись на потреби громадянина. Для повноцінного функціонування вебсайтів органів влади за концепцією “електронного уряду” існує необхідність надання електронних адміністративних послуг. Проте, на цьому етапі, вебсайти органів влади містять здебільшого інформаційний характер, де є можливість отримання тільки деяких зразків та копій документів. Це не до кінця забезпечує надання адміністративних послуг в режимі онлайн. До того ж сучасні умови, зокрема період карантину, у зв’язку із поширенням хвороби COVID-19, вимагають від уряду надання адміністративних послуг саме за допомогою електронних технологій. Підкреслено, що наша держава знаходиться на етапі становлення розвитку електронних адміністративних послуг, що потребують подальшої модернізації та врахування досвіду окремих зарубіжних держав. Реалізація отримання адміністративних послуг онлайн підвищить довіру населення до державних органів та сприятиме підвищенню якості послуг. Проте, на цей процес негативно впливає відсутність єдиної стратегії та системи, недосконалості нормативно-правової бази щодо впровадження е-послуг. Адже різні органи влади використовують неоднакові підходи до реалізації цього питання, пов’язаними з правовими, технічними та фінансовими аспектами. Тому, враховуючи європейський досвід, необхідно створити одну інтегровану систему надання електронних адміністративних послуг, а також орган державної влади, який буде здійснювати контроль за забезпеченням діяльності надання таких послуг.
  • Item
    Використання технології blockchain у публічному управлінні: перспективні сфери застосування й потенційні проблеми правового забезпечення
    (Видавництво Львівської політехніки, 2021-08-10) Терлюк, Олексій; Terlyuk, Oleksiy; Національний університет “Львівська політехніка”; Lviv Polytechnic National University
    Актуальність зазначеної у заголовку проблеми зумовлюється стрімким поширенням в Україні (і не лише) інформаційних технологій. Вони призводять до віртуалізації багатьох сфер життєдіяльності суспільства, а відтак, – до зростання значимості зберігання, передачі та захисту інформації в електронному вигляді, обробка якої відбувається у глобальних та локальних інформаційних системах з використанням інформаційних технологій. Серед останніх, на думку багатьох вчених (і не лише в ІТ-сфері), провідне місце належить (і найближчим часом ця тенденція лише посилюватиметься) блокчейн-технології (Blockchain). Відтак, мета статті полягає в тому, щоб привернути увагу до проблеми використання Blockchain у публічному управлінні в Україні; окреслити найбільш перспективні сфери застосування цієї технології; вказати на потенційні проблеми правового забезпечення Blockchain. Методологічну основу, підготовленої на стику інформаційного права та науки державного управління, наукової розвідки складає діалектичний метод пізнання суспільно-політичних та правових явищ та процесів – він дає змогу розглядати їх у розвитку та взаємозв’язку. Важливим був аксіологічний метод, за допомогою якого стало можливим виявлення праксеологічних аспектів проблеми. Стверджується, що Blockchain завдяки технічним властивостям постійно зростаючого ланцюга блоків, перевірених та захищених за допомогою криптографії відкритого ключа тощо, має потужні перспективи застосування у багатьох сферах життєдіяльності суспільства. Підкреслюється, що з-поміж найбільш перспективних сфер застосування Blockchain є сфера фінансів, організації праці, виборчий процес. Наголошується як на очевидній, і навіть, запізнілій щодо України, потребі застосування Blockchain у виборчому процесі шляхом запровадження електронного голосування. Обґрунтовується теза про те, що фактично усі юридичні проблеми застосування Blockchain зводяться до двох основних: юрисдикції у застосуванні Blockchain та захисту приватних даних за цією технологією.
  • Item
    Деякі аспекти адміністративної відповідальності за порушення правил щодо карантину людей
    (Видавництво Львівської політехніки, 2021-08-10) Остапенко, Олексій; Цьвок, Мар’яна; Ostapenko, Oleksiy; Tsvok, Maryana; Національний університет “Львівська політехніка”; Lviv Polytechnic National University
    В статті розглянуто питання, пов’язані з порушенням правил громадянами в умовах карантину та притягнення винних осіб до адміністративної відповідальності. Звернено увагу на важливість розуміння, тлумачення і використання термінів, що характеризують карантин, його складові елементи, а також заходи санітарно-гігієнічного, санітарно-протиепідемічного змісту, спрямовані на боротьбу з інфекційними захворюваннями. Встановлено, що дискусійними за змістом залишаються визначення понять, які характеризують один із видів правового режиму – карантин, і його елементи − обмежувальні протиепідемічні заходи; потребують уточнення змісту санітарно-гігієнічні та санітарно-протиепідемічні правила і норми, за порушення яких передбачена адміністративна відповідальність за ст. 44-3 КУпАП; потребують змін повноваження (сьогодні ‒ окремих територіальних громад (ОТГ)) щодо введення карантинних обмежень і заборон, за порушення яких передбачено адміністративну відповідальність.
  • Item
    Адміністративно-правова природа інформаційної безпеки
    (Видавництво Львівської політехніки, 2021-08-10) Остапенко, Олексій; Баїк, Оксана; Ostapenko, Oleksiy; Baik, Oksana; Національний університет “Львівська політехніка”; Lviv Polytechnic National University
    В статті розглянуто питання, що пов’язані з адміністративно-правовою природою інформаційної безпеки населення України та її забезпеченням в умовах кризи у сфері економіки, зменшення соціального захисту населення, зростання зовнішньої загрози від інших країн та ведення інформаційної війни проти України окремими країнами. Варто зазначити, що своєчасними щодо цього є заходи української влади, спрямовані на захист держави, її територіальної цілісності і безпеки населення країни. Основою цього є Стратегія воєнної безпеки “Воєнна безпека-всеохоплююча оборона”(2021 р.), що передбачає комплекс заходів, до яких належать: − протидія Української держави в кіберпросторі та нав’язування своєї волі в інформаційному просторові; − налагодження публічними органами управління надійних каналів комунікації з населенням … у ході всеохоплюючої оборони; − конкуренція України з іншими державами у створенні сучасних інформаційних технологій (систем) з метою отримання повної та достовірної упереджувальної інформації для своєчасного ухвалення рішень щодо забезпечення воєнної безпеки держави; − розгортання захищеної мережі обміну інформацією між органами управління сил оборони, яка відповідає вимогам до захисту інформації [1]. Серед основних повноважень Кабінету Міністрів України (ст. 20 Закону України “Про Кабінет Міністрів України”) закріплено положення щодо проведення політики інформатизації та сприяння становленню єдиного інформаційного простору на території України [2]. Відповідно до ст. 7 Закону України “Про центральні органи виконавчої влади” одним із завдань міністерств є інформування та надання роз’яснень щодо здійснення державної політики [3]. Звернемо увагу на нормативно-правове середовище, що пов’язано з адміністративноправовим регулюванням відносин у сфері інформації. Основними засадами внутрішньої політики України у сфері національної безпеки і оборони, відповідно до ст. 6 Закону України “Про засади внутрішньої і зовнішньої політики”, є забезпечення життєво важливих інтересів людини і громадянина у сфері інформації [4]. У Законі України “Про запобігання корупції” серед повноважень Національного агентства передбачено інформування громадськості про здійснювані ними заходи щодо запобігання корупції (ст. 11), обмеження доступу до певної інформації (ст. 31), нерозголошення інформації (ст. 43) встановлює перелік інформації, яка зазначається в декларації осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування (ст. 46), а також вимоги щодо прозорості та доступу до інформації (ст. 60) [5]. Про важливість інформації та її вплив на забезпечення національної безпеки йдеться у ст. 5 Закону України “Про засудження комуністичного та націонал-соціалістичного (нацистського) тоталітарних режимів в Україні та заборону пропаганди їх символіки”, де передбачено, що держава вживає заходів, спрямованих на підвищення інформованості громадськості про злочини, вчинені представниками комуністичного та/або націонал-соціалістичного (нацистського) тоталітарних режимів [6]. Варто звернути увагу на повноваження окремих спеціалізованих органів, діяльність яких пов’язана із забезпеченням інформаційної безпеки в Україні. Так, серед повноважень Державного бюро розслідувань (п. 16 ст. 6 Закону України “Про Державне бюро розслідувань”), спрямованих на захист національної безпеки, мова йде про забезпечення відповідно до законодавства й додержання режиму захищеної законом таємниці та іншої інформації з обмеженим доступом, а також визначеного законом порядку оприлюднення та надання доступу до публічної інформації [7]. Відкритість та прозорість є одним із принципів діяльності Національної поліції України, який передбачає: 1) забезпечення постійного інформування органів державної влади та органів місцевого самоврядування, а також громадськості про свою діяльність; 2) забезпечення доступу до публічної інформації володільцем якої вона є; 3) оприлюднення(поширення) інформації з обмеженим доступом, що також стосується оприлюднення нормативно-правових актів з обмеженим доступом (ст. 9 Закону України “Про національну поліцію”) [8]. Рішенням Ради національної безпеки і оборони від 11 березня 2021 р. № 106/2021 створено Центр протидії дезінформації, основним призначенням якого є протидія загрозам національної безпеки та національних інтересів України в інформаційній сфері, боротьба з пропагандою, деструктивними інформаційними впливами та компаніями, недопущення маніпулювання громадською думкою [9]. Одним із принципів адміністративного судочинства в Україні є відкритість інформації щодо справи (ст. 11 Кодексу адміністративного судочинства України), що закріплює право громадян на отримання в адміністративному суді як усної, так і письмової інформації щодо результатів розгляду справи. Ніхто не може бути обмежений у праві на отримання в адміністративному суді інформації про дату, час і місце розгляду своєї справи та ухвалені в ній судові рішення [10].