Urban space in the ХХІ century. The issues of scale and choice

Abstract

Опираючись на аналіз формаційних змін постіндустріального суспільства та практичний досвід управлінням урбаністичним розвитком великого міста, зроблено спробу сформувати стратегічні засади ефективного визначення оптимальної щільності містобудівного розвитку на перспективу до середини ХХІ століття. Поняття великого міста, протягом ХХ століття фактично змінило свій зміст і стало означати обширну урбанізовану територію. З подальшим зростання міського населення цей зміст може зазнати видозміни, що не обов’язково означає територіальну експансію, як це може видаватись на перший погляд. Сформульовано перспективу трансформації містобудівної тканини у зв’язку із зменшенням впливу індустріальних факторів її розвитку, на зміну яким приходить специфіка високоінформатизованого суспільства. Вона полягає у тенденції перетворення великих функціональних зон промислового міста на локальні житлові кластери пішохідної доступності діаметром близько 2 км. Сукупність таких кластерів універсальної пішохідної доступності (“міських сіл”), на котру накладається ріст локальної самоорганізації та вертикальних ініціатив, може стати причиною ініціатив із часткового перегляду функцій загальноміського управління. Окреслено коло практичних питань пов’язаних із категорією оптимальної щільності як ключового показника міста ХХІ століття. На прикладах таких житлових кварталів як “Kowloon Walled City” у Гонконгу, “Pinnacle” та “Interlace” у Сінгапурі, “False Creek” у Ванкувері та щільно урбанізованих житлових районів м. Львова простежено еволюцію окремих містобудівельних утворень, котрі демонструють стан актуальної дискусії навколо конкретних показників кількості населення на одиницю площі. На основі показників якості життя, котрі демонструють ці та інші приклади, було відзначено граничні та бажані показники оптимальної щільності та просторові моделі її предметизації. Визначено, що для міського поселення, сформованого як тканина локальних кластерів пішохідної доступності до можливостей міського вибору (кількість благ, послуг, зайнятості тощо які доступні у місті), щільність може досягатись або за рахунок формування квартальної забудови середньої висотності (8–9 поверхів), або комбінаціями різноповерхових будівель із переважанням висотних. Кількісним діапазоном оптимальної щільності можна вважати показники, які коливаються від 5 000 до 10 000 мешканців на квадратний кілометр.Having analysed some formative changes of the post-industrial society and practical experience of managing the urban development of a large city, we made an attempt to formulate the strategic principles for the effective definition of the optimal density of urban development in the long-term perspective (until the mid-twenty first century).